Класифікація трудових операцій залежно від специфіки трудового процесу

Найбільш поширена класифікація трудових операцій залежно від характеру технологічних операцій та форми організації праці:

ü за внутрішньою сутністю (характером) виробничого процесу;

ü за тривалістю виробничого процесу;

ü за характером участі робітника у виконанні виробничого процесу;

ü за чисельністю залучених робітників.

За характером технологічних процесів виділяють такі групи трудових операцій:

ü механічні,пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення предмета праці за допомогою механічних дій (зміна розмірів, форми, зовнішнього вигляду, складання, видобуток та ін.);

ü фізико-хімічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення внутрішніх структури та якостей предмета праці фізико-хімічними і хімічними діями (теплові, дифузні, плавкі, термічні, електрохімічні, кристалізаційні, осаджуючі та ін.);

ü транспортні процеси, зміст яких полягає у переміщенні предметів праці, та пов'язані з цим вантажно-розвантажувальні роботи;

ü контрольні процеси, зміст яких — в іспиті та перевірці відповідності параметрів виготовлених виробів чи напівфабрикатів, напівпродуктів вимогам технічних умов, креслень, стандартів.

За тривалістю технологічних процесів виділяють такі трудові операції:

ü перервні, специфіка яких полягає у чіткому розмежуванні робочої, допоміжних та побічних стадій виробничої дії, виконання яких потребує перерви у продуктивній праці робітника при виконанні виробничого завдання;

ü циклічні, специфіка яких полягає у регламентуванні роботи машини, апарата, установки, складу та тривалості виконання робіт, що створюють конкретний виробничий процес; повторюваність циклічних операцій протягом робочої зміни може коливатися у широких межах; робітник виконує ручні роботи у сурово встановлених регламентом частках виробничого циклічного процесу (як правило, це допоміжні роботи);

ü безперервні, специфіка яких полягає у паралельному виконанні робітником основних виробничих та допоміжних дій в обсязі, передбаченому виробничим завданням; це дає змогу не переривати процес цільового перетворення предмета праці у запланований виріб.

За характером участі робітника у виконанні виробничого процесу виділяють:

ü ручні операції, що здійснюються повністю вручну чи за допомогою ручного інструмента; такі процеси потребують, як правило, значних фізичних зусиль, тому їх механізація та автоматизація — першочергові;

ü машинно-ручні операції — такі, де робота виконується механізмом, машиною, а робітник безпосередньо, вручну керує цією машиною чи механізмом та паралельно виконує ручні елементи робіт, присутні як в основних, так і в допоміжних операціях;

ü машинні операції — такі, в яких основні технологічні перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів виконує машина, а допоміжні роботи виконує робітник вручну чи за допомогою ручного інструмента;

ü автоматизовані операції— ті ж машинні процеси, але керування машинами, установками відбувається автоматично, робітник лише спостерігає за якісним і безпечним веденням процесу;

ü апаратурні операції протікають у спеціальних апаратах, реакторах, посудинах, ваннах і тому подібних ємкостях для перетворення сировини, матеріалу, напівпродукту у необхідний виріб; робітник спостерігає за технікою та регулює її роботу.

За чисельністю виконавців залежно від форми організації праці при виконанні виробничого процесу трудові операції бувають:

ü індивідуальними, які виконує один робітник,

груповими, бригадними, які виконує група робітників.

Науково обґрунтоване технічне нормування праці вимагає додержання певних принципів ефективності трудових процесів:

—принцип паралельності, суть якого в забезпеченні одночасної роботи людини і машини, одночасної участі в трудовому процесі обох рук, а іноді й ніг. Це скорочує виконання виробничого завдання, сприяє підвищенню продуктивності праці;

—принцип економії рухів потребує вилучення зайвих рухів з комплексу трудового прийому, трудових дій, встановлення раціонального складу трудової операції в цілому;

—принцип безперервності полягає у необхідності такої організації виконання виробничого завдання, яка забезпечує відсутність істотних пауз між окремими рухами, трудовими діями, трудовими прийомами;

—принцип синхронності найбільше стосується колективно здійснюваних процесів і пов'язаний з необхідністю забезпечення синхронної роботи членів бригади в ручних, машинно-ручних, механізованих та автоматизованих процесах;

—принцип планового та запобіжного обслуговування робочих місць полягає у необхідності узгодженого в часі встановлення суворого регламенту виконання основних та допоміжних робіт, пов'язаних з обслуговуванням робочого місця, здебільшого перенесення допоміжних робіт на міжзмінні перерви та неробочі дні;

—принцип сприятливої робочої пози працівника і траєкторій його рухів обумовлений фізіологічною складовою виробничого процесу і спрямований на таку конструкцію робочого місця.

Організація робочого місця — це система заздалегідь розроблених заходів найбільш ефективного (відповідно до специфіки робочого місця) оснащення, технічного озброєння, спланованості, обслуговування та створення сприятливих умов праці.

Умови праці — сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини та її здоров'я.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Склад виробничого і трудового процесів	\|	Сутність робочого часу. Класифікація витрат робочого часу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.