Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Психологія діяльності прокурора та адвоката.

Прокурор. Діяльність прокурора дуже різноманітна. Вона пов’язана як із роботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною законних інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора повинна поєднуватися з усіма іншими його обов’язками.

Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. У разі заперечення підсудним своєї вини обов’язок прокурора розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з іншими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від підтримки обвинувачення.

Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповідної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особистості підсудного розкривається особистість самого прокурора, його ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності прокурор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила такий:

• від надмірно суворого покарання може постраждати особистість;

• від надмірно м’якого покарання зникає віра в правосуддя.

Судова практика показує, що найбільш складна частина обвинувальної промови прокурора — характеристика особистості підсудного. Досить часто спостерігається тенденція надмірного “згущення барв” аж до неприпустимого приниження людської гідності. Доречно згадати у зв’язку з цим вислів А. Коні: “...Стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведенного злочину — ставлення до підсудного без черствої однобічності і без образи в ньому почуття людської гідності”.

Тільки об’єктивний аналіз державним обвинувачем як позитивних, так і негативних якостей особистості підсудного може сприяти винесенню справедливого вироку. Висловлене положення має особливу актуальність у разі розгляду кримінальних справ, скоєних неповнолітніми. У багатьох випадках аналіз формування особистості неповнолітнього злочинця дає можливість виявити фактори, що суттєво вплинули на проявлення у підлітка криміногенних елементів (пияцтво батьків, відсутність належного контролю за поведінкою неповнолітніх у школі, негативний вплив “вулиці” і т. п.). Соціальний аналіз особистості підлітка і навколишнього мікросередовища, об’єктивна оцінка рівня впливу цього середовища на його психіку, поведінку — одна з важливих сторін у діяльності державного обвинувача. Подібний соціально-психологічний аналіз особистості підсудного стає одним із доказових факторів при визначенні прокурором міри його покарання. Варто зазначити ще один важливий момент у діяльності прокурора при розгляді кримінальних справ про зло чини неповнолітніх: він виступає не тільки як обвинувач, а й як вихователь. Тому він роз’яснює сутність законів, принципи моралі, вказує шляхи викорінювання злочинів, що певним чином відбивається на змісті і формі його виступу в суді, на сприйнятті слів прокурора складом суду і всіх присутніх у залі засідання.

Значне місце в обвинувальних промовах прокурора приділяється викладу фактичних даних. На жаль, деякі прокурори замість кваліфікованого аналізу доказів обмежуються переказом матеріалів справи. Оповідальний характер викладу фактичних обставин справи замість аналітичного різко знижує дієвість виступу прокурора в суді і може служити одним із критеріїв його професійної непридатності.

До речі, далеко не всі кримінальні справи вимагають обов’язкового викладу фактичних обставин у промові прокурора. Можна виділити ситуації, коли виникає така необхідність:

а) прокурор наполягає на зміні обсягу поданого обвинувачення;

б) прокурор вимагає зміни кваліфікації складу злочину;

в) між прокурором і захистом з’являється незгода з фактичних обставин справи.

Найбільш ретельно прокурор повинен досліджувати виправдувальні версії, що висувають у судовому розгляді захисник і підсудний. Така ж ретельність і скрупульозність в аналізі доказів повинні бути у випадках, коли обвинувачення засноване на побічних доказах. Річ у тім, що взаємозв’язок цих доказів опосередкований якимись поміж ними обставинами і “не лежить на поверхні”. Завдання прокурора в цій ситуації — зробити ці зв’язки очевидними.

Психологічно складним елементом прокурорської діяльності в суді є його полеміка із захистом. У своїх висловлюваннях, репліках прокурор не повинен бути голослівним і необ’єктивним. Вияв поваги до адвоката, громадського захисника є нормою його поведінки в полеміці з ними.

Отже, всебічний аналіз події злочину повинен бути спрямований прокурором на те, щоб довести: подія злочину мала місце, і в його скоєнні винен підсудний. І навіть очевидність справи і визнання провини підсудним не знімає з нього обов’язку доведення обвинувачення. Внутрішнє переконання прокурора в обґрунтованості і законності обвинувачення повинно сформуватися на основі доказав усіх обставин справи. Якщо матеріали судового слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явленого підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачення. Це дуже складний психологічний крок з його боку: важко переступити через бар’єр, що виник, тому що він сам підтверджує обвинувальний висновок. Професор М. Єникеєв підтверджує: “Цим, очевидно, і пояснюється майже повна відсутність відмов прокурорів від обвинувачення в судовій практиці”.

Для досягнення успіху у своїй діяльності прокурор повинен мати певні якості. Розглянемо їх, виходячи з особливостей професіограми прокурора.

Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора вимагає роз витку всіх процесів. Оскільки прокурорська діяльність відноситься до категорії складної інтелектуально-практичної діяльності, остільки вона припускає наявність у прокурора таких якостей його психіки, як спостережливість, допитливість, стійкість уваги, уміння сконцентрувати її на важливій для цього тимчасового періоду діяльності і т. д. Цього потребують, з одного боку, жорсткі рамки закону, що регламенту діяльність державного обвинувача, з другого — характер кримінальних справ, що розглядаються (убивства, бандитизм та ін.), а також соціальна атмосфера, в якій відбувається його діяльність.

Пізнавальна (пошукова) діяльність прокурора має особливе значення при веденні допитів у залі судового засідання членів злочинного угруповання. Тут у всій повноті виявляються його спостережливість, орієнтування в ситуації тощо.

Одна з найважливіших професійних сторін у діяльності прокурора — комунікативна. Спілкування займає в роботі державного обвинувача одне з головних місць і пов’язане з установленням істини у кримінальній справі. У процесі судового розгляду прокурор спілкується з адвокатами, експертами, підсудними, потерпілими, свідками і до кожного з них повинен знайти відповідний підхід, манеру поведінки. У зв’язку з цим слід особливо підкреслити необхідність оволодіння прокурором мистецтвом промови, бо, як відзначав А.Коні, “слово — одне з найбільших знарядь людини. Безсиле саме по собі — воно стає могутнім, коли сказане вміло, щиро і вчасно. Воно здатне захоплювати собою того, хто говорить і засліпити його навколишнім блиском. Тому моральний обов’язок судового оратора — поводитися обережно і помірковано з цією зброєю і робити своє слово лише слугою глибокого переконання, не піддаючись спокусі гарної форми…”. Обвинувальна промова прокурора, її майстерність є теж одним із критеріїв його професійної підготовки.

Судова практика показує, що завдяки високому розвитку комунікативних навичок і умінь прокурор під час діалогу з підсудним викликає його на відвертість, формує в нього прагнення очиститися від неправди і дати правдиві показання. У створенні такого психічного стану підсудного виявляються майстерність постановки запитань, ведення діалогу, звертання до емоційної сфери підсудного та ін.

Сутність конструктивної (реконструктивної) сторони діяльності прокурора полягає в аналізі і синтезі тієї інформації, що зібрана в справі під час попереднього судового слідства з погляду створення концепції державного обвинувачення. Необхідно дати пояснення:

• коли прокурор ознайомлюється з матеріалами попереднього розслідування, то його розумова діяльність спрямована насамперед на реконструкцію події злочину (відтворення події, що мала місце в минулому, за зібраними слідчими доказами);

• встановлення істини в справі, планування його судової перспективи є конструктивною стороною діяльності прокурора.

Конструктивна сторона прокурорської діяльності вимагає від прокурора доброї оперативної і довготривалої пам’яті, схильності до аналітичного мислення й уяви, таких якостей його розуму, як глибина (здатність проникнути в сутність фактів, передбачати результати вчинків і явищ), широта (можливість охопити одночасно велике коло питань і фактів), швидкість (уміння швидко оцінювати обстановку і приймати грамотні рішення), критичність (здатність зважувати факти, відшукувати помилки та ін.), гнучкість (здібність до аналізу явищ із різноманітних поглядів, варіювання засобів дій і т. д.).

Значущими для організаційної сторони діяльності прокурора є його організаторські здібності в роботі з людьми і вольові якості. Що стосується організаторських здібностей в роботі з людьми, то вони виявляються в процесі консультацій з різними спеціалістами, наприклад, криміналістами, психологами, педагогами, медиками та ін.

Організаторські здібності виражаються й в навичках організації своєї роботи: уміння вчасно вивчити матеріали попереднього розслідування, зробити кваліфікований аналіз, одержати додаткову інформацію, підготувати відповідні матеріали для виступу в суді і т. д. Вольові якості прокурора (цілеспрямованість — спрямованість мислення на розв’язання певної задачі і здатність тривалий час займатися її вирішенням, самостійність — уміння знаходити вирішення навіть складних завдань без сторонньої допомоги, наполегливість, зібраність, ініціативність, рішучість та ін.) забезпечують готовність державного обвинувача до складної діяльності для підтримки державного обвинувачення.

Засвідчувальна сторона діяльності прокурора пов’язана з використанням промови в письмовій формі при оформленні передбачених законом постанов. Уміння передати в письмовій формі свою думку для нього так само важливо, як і уміння виражати її вголос.

У ході судового розгляду прокурор вступає в полеміку з різними учасниками судового процесу (полеміка з адвокатом, допит підсудного або потерпілого і т. п.). В усіх випадках успіх спілкування забезпечується досягненням психологічного контакту з учасниками полеміки, здатністю не припуститися конфронтації в спілкуванні з ними. Оскільки державному обвинувачеві в подібних випадках доводиться переборювати протидію осіб, зацікавлених у тому або іншому завершенні справи, то йому важливо дотримуватися спокою, коректного тону, шанобливого ставлення до будь-якого опонента. “Сила обвинувача — у доказах, а не в епітетах”, — писав А. Коні. Як би не був переконаний прокурор у своїй правоті, якими б необґрунтованими не здавалися йому заперечення підсудного або захисника, він не повинен показувати своє обурення і роздратування. Якщо, приміром, державний обвинувач не згоден із позицією адвоката-захисника, він повинен довести необґрунтованість його тверджень, спираючись на факти і норми закону.

Отже, прокурор, виступаючи в суді у кримінальній справі, обвинувачує від імені держави, що вимагає від нього виняткової скрупульозності аналізу доказів, бездоганно зроблених висновків і високої мовної майстерності. Розглянуті сторони прокурорської діяльності в його обвинувальній промові виступають у комплексі, але кожна вирішує при цьому свої завдання. І чим більш гармонійна професійна структура особистості прокурора, тим вище рівень компетентності, навичок і умінь, професіоналізму в цілому в його діяльності державного обвинувача.

Адвокат. Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом’якшують провину. Відповідно до Кримінально-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальних справ у суді є обов’язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому законом порядку.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєнні злочину до вісімнадцяти років;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

4) при провадженні справи про застосування примусових заходов медичного характеру.

Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і важливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім професіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості.

Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення правосуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організаторський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психологічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяльності.

Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом’якшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на розв’язання складного завдання — встановлення істини з метою виправдання особи, яка притягається до відповідальності, або пом’якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з’ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитивного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом’якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам’ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі яких лежить точна й а оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

• уміння будувати стосунки з підзахисним;

• уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;

• уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);

• уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;

• уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану.

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно “читати” реакцію на висловлювані думки тощо.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії характеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значення сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і відмова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мірою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в судовій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захисника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним

сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:

• професійні навички й уміння захисника, обумовлені його теоретичними знаннями і практичним досвідом;

• правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;

• загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;

• уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з інтересами правосуддя;

• розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обвинувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруженість у невинних підслідних). Основний стресор — загроза особистому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим негативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація — крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (обмеження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близькими та ін.).

У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підзахисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним — не така проста справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь. Для подолання психологічного бар’єра в спілкуванні захисника і підзахисного можна використовувати ряд рекомендацій, які довели свою дієвість на практиці.

З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові доцільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги неможливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особисті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсолютну довіру до нього.

Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від організаторських умінь адвоката.

Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного.

 


Читайте також:

  1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  6. Автоматизація метрологічної діяльності
  7. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  8. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
  10. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
  11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.




Переглядів: 3943

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Психологічні особливості допиту | Варіантів захисту підсудного

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.