Козацькі літописи, їх культурне значення.

Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Козацькими називають літописи тому, що творилися вони в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії. До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографії - літописи Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка, однак їх число, безумовно, більше. Особливістю козацьких літописів було те, що їхніми творцями виступають представники козацького стану. Головна увага в козацьких літописах приділяється воєнно-політичним подіям історії України.

Літопис Самовидця. Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.).

Літопис Григорія Граб’янки. Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов’янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Літопис Самійла Величка. Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - літературна староукраїнська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить багато документів, поетичних текстів.

25. Києво-Могилянська академія, її роль в українській культурі.

Значним досягненням козацької доби стало створення першої вищої школи й визначного культурно-освітнього центру в Україні — Києво-Могилянської академії. Вона була створена у 1632 р. унаслідок об'єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і спершу називалася Києво-Могилянською колегією (Могилянською на честь свого протектора П. Могили). У 1701 р. вона отримала титул і права академії. У ній навчалися діти козацької старшини, шляхти, духівництва і заможних міщан.

Окрім звичайних на той час дисциплін, в академії викладали три стародавні мови: давньогрецьку, латинську і староєврейську, а також слов'яно-руську. З перших десятиліть існування Київської колегії в ній зароджуються свої традиції, які згодом стануть її обличчям. Одна з таких традицій — публічні диспути, що проходили наприкінці навчального року та в особливі пам'ятні дні. Також у Київській колегії силами студентів регулярно організовувалися театралізовані вистави, сценарії для яких писали професори.

Києво-Могилянська академія підготувала багато освічених фахівців для України, Білорусі, Росії, а також для Болгарії, Сербії, Волощини, Молдавії, Греції. Тут навчалися такі видатні діячі української культури, як І. Гізсль, І. Галятовський, С. Яворський, Ф. Прокопович, II. Сковорода та ін. Києво-Могилянська академія значною мірою сприяла створенню у 1687 р. Слов'яно-греко-латинської академії в Москві.

Гордістю Академії була її унікальна бібліотека. Збирання книг, започате в Київській колегії ще за життя Петра Могили, завжди вважалося пріоритетним завданням. Такі видатні вихованці Академії, як Єпифаній Славинецький, Симеон Полоцький, святитель Димитрій Ростовський, митрополит Іоасаф Кроковський і багато інших заповіли своїй alma mater особисті зібрання книг. 1780 року бібліотека нараховувала дванадцять тисяч томів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль козацтва у становленні української національної культури.	\|	Початок книгодрукування в українських землях

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.