Економічна думка в Україні у другій половині ХІХ століття

Зростаючий селянський антифеодальний рух дав поштовх розвитку суспільно-економічної думки в середовищі передової інтелігенції. Під впливом революційно-демократичних ідей за негайне скасування кріпосництва та звільнення селян із землею без викупу виступили петрашевці (члени таємного гуртка М. В. Буташевича-Петрашевського), а також члени таємної політичної організації «Товариство св. Кирила і Мефодія».

Поглиблення кризи кріпосницької системи сприяло також посиленню дворянсько-ліберальної течії, яку представляла певна частина поміщиків.

Серед передових ідеологів дворян, які прагнули подолання економічної відсталості країни шляхом реформ, помітне місце займав відомий вчений та громадський діяч, засновник Харківського університету В. Каразін (1773— 1842 .р.). За свої проекти реформ він зазнав арешту, багаторічних поліцейських наглядів, довічної заборони мешкати в Петербурзі та Москві, ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці та інших репресій з боку царизму. Але ці репресії не примусили його відмовитись від своїх поглядів.

У корінному соціально-економічному питанні того часу — ставленні до кріпосництва — Каразін мав чітко виражену дворянсько-ліберальну позицію. Прихильник підлеглості селян поміщикам, він, проте, висував ідеї, а також робив практичні кроки, спрямовані на обмеження поміщицького свавілля, поступове звільнення селян від кріпосної залежності.

В. Каразін прагнув ліквідації найтяжчих і найгрубіших форм особистої залежності селян від поміщиків, з її необмеженими поборами та платежами, які негативно впливали на економіку поміщицьких господарств. Він вважав за необхідне визначити обсяг повинностей селян за володіння (точніше, «вічне» користування) ними поміщицькою землею, ліквідувати панщину й замінити її грошовим оброком. Сума грошової ренти з селянського двору, за пропозицією Каразіна, мала становити (за оцінкою 1805 р.) 45 крб. на рік, тобто дорівнювати «ціні» 150 робочих днів і залишатися незмінною.

Слід зауважити, що Каразін не ставив вимоги повної ліквідації кріпосного права. Він підкреслював, що зовсім не відкидає так зване кріпосне право (тобто право підпорядкованості селян своїм поміщикам), а хотів би лише, щоб зловживання цим правом були викорінені, і найголовнішим серед цих зловживань є панщина.

Виходячи з закономірностей суспільно-економічного розвитку феодалізму, проект Каразіна, спрямований на ліквідацію панщини та заміну її грошовою рентою, мав, безумовно, певне прогресивне значення. Перетворення (за умови грошової ренти) звичаєво-правових відносин між селянином і поміщиком на договірні створювало умови для особистого звільнення селян у майбутньому й розвитку нових, капіталістичних відносин у землеробстві. Здійснення пропозицій Каразіна мало скласти передумови для поступового перетворення феодально-залежного селянина, передусім, звісно, заможного, на орендаря.

Антикріпосницький характер системи В. Каразіна проявлявся також у тому, що частина поміщицької землі, яка залишалася після наділення селян земельними ділянками, мала оброблятися не примусовою їхньою працею, а найманою. «Після розподілу мого нерухомого майна на користь селян залишається ще у мене деяка кількість орної землі й сінокосу, які обробляю я власною худобою моєю і найманими людьми...» Відомо, що коли частина поміщицької землі обробляється поміщицьким реманентом і найманими робітниками, то в такому господарстві вже виникають елементи капіталізму, а поміщик перетворюється на поміщика-землевласника.

В цілому, проект В. Каразіна являв собою не що інше, як своєрідний варіант так званого прусського (поміщицького) шляху розвитку капіталізму в землеробстві.

Проблему поступової відміни панщинно-кріпосницької системи В. Каразін тісно пов'язував з необхідністю державних реформ у країні. Так, у листі міністру внутрішніх справ Кочубею він зазначив, що створення Державної думи, тобто перетворення абсолютної монархії на конституційну, створило б, на його думку, сприятливі умови для поступового зникнення «рабства в приватних володіннях поміщиків, як і в імперії взагалі...».

Отже, погляди В. Каразіна значною мірою відбивали назрілі нові тенденції в економічному розвитку країни, коли в надрах старого кріпосницького ладу зміцнювався капіталістичний уклад. Являючи собою у сутності поміщицьку програму аграрних реформ, що об'єктивно мали призвести до зміни феодального ладу капіталістичним, погляди В. Каразіна, таким чином, були прогресивними для свого часу.

Причиною економічної відсталості країни, дедалі зростаючої залежності від промислово розвинених держав Європи В. Каразін вважав її однобічний, аграрний розвиток. Вирішальну умову подолання такого стану він вбачав у форсованому зростанні вітчизняної промисловості, в якому держава мала відігравати активну роль. З цією ж метою він наполягав на прийнятті законів, які забезпечили б економічні інтереси підприємців і купців. Водночас, В. Каразін висловлював думку про необхідність надання фабрикантам і власникам мануфактур певних привілеїв, головним з яких він вважав звільнення їх від податків, які гальмували розвиток промислового підприємництва.

Прогресивною була й вимога В. Каразіна щодо розвитку промисловості по всій країні, а не лише в одній столиці. Для розв'язання цієї надзвичайно гострої проблеми він запропонував перелік оригінальних планів, у тому числі й залучення до цієї справи іноземних капіталістів.

В. Каразін розумів, що розвиток вітчизняної промисловості значною мірою залежить від стану фінансової системи країни. Він показує, що зовнішні державні борги, які зростають з року в рік, — головна причина безупинного знецінення грошей і, отже, занепаду промислів, як і інших галузей господарства. Тому В. Каразін запропонував перелік реформ у фінансовій політиці, метою яких було підвищення курсу карбованця, зміцнення фінансової системи й посилення в результаті цього вітчизняної промисловості. Однією з реформ, запропонованих ним, був продаж «приватним людям» усіх казенних земель, що, на його думку, мало мати сприятливий вплив на всі галузі промисловості.

В. Каразін визнавав корисним тільки прибуткові підприємства. При цьому, перевагу він віддавав не державним, а приватновласницьким підприємствам, оскільки вважав, що приватна власність і породжуване нею приватне підприємництво краще відповідає вимогам часу.

Слід підкреслити, що В. Каразін дедалі більше усвідомлював необхідність розвитку підприємництва «по-європейські», тобто капіталістичним шляхом. В останній період свого життя він уже прямо висловлювався про доцільність використання такої форми капіталістичного підприємства, як акціонерне товариство.

Хоча В. Каразін і не усвідомлював, що головною перешкодою на шляху будь-якого прогресу, в тому числі й розвитку промисловості, є кріпосне право, але його погляди були прогресивними для того часу. Вони відбивали назрілі потреби економічного розвитку країни і об'єктивно сприяли створенню умов для виникнення нової капіталістичної системи господарства.

Кризовий характер феодально-кріпосницького ладу знайшов своє відображення і в працях А. Скальковського «Хронологічний огляд історії Новоросійського краю» (1836 — 1837 рр.) та «Досвід статистичного опису Новоросійського краю» (1850—1853 рр.).

Виступаючи апологетом великого поміщицького господарства, А. Скальковський все ж наприкінці 50-х років не заперечував необхідності «звільнення» селян. Тому, основна його думка сконцентрувалася на тому, що необхідно зробити, щоб не втратити своїх феодальних привілеїв на землю та кріпосних селян. А. Скальковський гадав, що найкращий спосіб «звільнення» селян — наділити їх такою кількістю землі, яка здатна задовольнити їхні мінімальні потреби. Тоді вони не втікатимуть від поміщиків, а будуть надійно прикріплені до них в силу залежності економічної і, частково, адміністративної. Селяни мусили щороку виплачувати поміщикові певну суму грошей, або відробляти на цю суму панщину— 125 днів на рік зі своєю робочою худобою тощо.

Необхідність реформування аграрних відносин, підвищення рентабельності поміщицьких господарств шляхом ліквідації панщини та переведення селян на грошовий оброк обґрунтовуються в записці «Про кріпосний стан у наш час і можливості його знищення» відомого полтавського поміщика-ліберала Г. Галагана.

Основний зміст «Записки», як підкреслював сам автор, полягає у тому, що він дійшов висновку про неможливість дальшого залишення кріпосництва і панщини в старому своєму вигляді, бо це небезпечно, а отже, й невигідно для дворянства. Одночасно Г. Галаган підкреслював, що «селяни в останні 30 або 40 років швидкими кроками дійшли до занепаду матеріального добробуту, моральності й навіть фізичного розвитку. Явища цього приховати не можна». Причиною такого становища, на його думку, є те, що поміщики, прагнучи дедалі більшої розкоші, надмірно експлуатують селян.

Г. Галаган, таким чином, вірно відзначав, що поміщики не були підготовлені до інших, не кріпосницьких форм господарювання. Панщина ж, як єдине джерело прибутковості, поширювалася занадто швидко, а селяни водночас бідніли, руйнувалося їхнє господарство.

Таким чином, соціально-економічна база кріпосницького господарства, що базувалася на примусовій кріпосній праці селян, дедалі більше занепадала, а поміщицьке господарство швидко просувалося до економічної та соціально-політичної кризи. Галаган належав до тих ліберальних поміщиків, які усвідомили, що кріпосницькі відносини мали гостру суперечність і подальше їхнє існування неминуче призведе «до вибуху селянських повстань».

Соціально-економічні погляди Галагана, як і інших ідеологів ліберального дворянства, були дуже обмеженими. Проте, його «програма» мала й деякі позитивні риси. Так, торкаючись конкретних засобів «емансипації селянства», Галаган підкреслював, що селянин «не підлягає викупу, ні винагороді при звільненні», що йому при звільненні слід надавати земельні ділянки, а фінансові розрахунки з поміщиками при цьому повинна взяти на себе держава.

Але, визнавши необхідність особистого звільнення кріпаків без викупу, Галаган водночас захищав іншу вимогу дворянства — визнання поміщицької земельної власності та її збереження. Галаган теж вважав, що реформа має здійснитися на тій же (кріпосницькій) соціально-економічній основі — «не допустити порушення становища самих поміщиків» і, разом з тим, забезпечити «спокій у країні». Селян, на його думку, необхідно наділити лише мінімальними ділянками землі і тим зробити їхнє господарство придатком поміщицького: селяни «отримають землю, хоч і недостатню для того, щоб з неї жити в достатку, але досить для того, щоб зберегти осілість і не бути бездомним», а поміщики «будуть оточені людьми, які легко погодяться на роботу». Все це «не порушить порядку й ходу господарювання».

Отже, основна увага в «Записці» Г. Галагана приділяється питанню пристосування кріпосницьких форм господарювання до капіталістичних.

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу напередодні реформи міститься в працях видатного українського економіста й статистика Д. Журавського (1810 -1856 рр.), який у 1845 р. переїхав з Петербурга до Києва, працював чиновником особливих доручень при губернаторі, а пізніше, й до кінця свого життя, обіймав посаду вченого секретаря Комісії для опису губерній.

Широко використовуючи статистичний матеріал, Д. Журавський на прикладі Київської губернії показав стан і перспективи розвитку основних галузей промисловості. Зокрема, він зазначав, що в поміщицьких мануфактурах, які панували в усіх сферах виробництва ще в 30-х роках XIX ст., в 40-х роках виробництво різко скоротилося й вони поступилися місцем купецьким мануфактурам. При цьому він дійшов висновку, що занепад поміщицьких підприємств був спричинений застосуванням малопродуктивної кріпосної праці. Остання ставала дедалі менш вигідною, а примітивна техніка не могла забезпечувати підвищення рівня виробництва. З поміщицьких підприємств, зазначав він, розвивалися головним чином такі, що застосовували нову техніку та вільнонайману працю або ж виконували замовлення казни.

Одну з головних причин низького рівня розвитку вітчизняної промисловості Д. Журавський вбачав у, зумовленій кріпосним правом, бідності народу, тобто нерозвинутості внутрішнього ринку. В країнах Західної Європи, писав учений, споживачами більшої частини промислових виробів були трудящі. До того ж за наявності залізниць і розвитку судноплавства надлишки продуктів легко переміщувалися з одного кінця країни в інший.

На відміну від його сучасників Д. Струкова, М. Бунге, І. Вернадського - Журавський ґрунтовно вивчав питання про стан та перспективи дрібного виробництва. На його думку, в умовах кріпосної системи господарства споживачами товарів фабричного виробництва були лише «достатні класи», тобто поміщики, купці, чиновники тощо — порівняно незначна частина населення, причому вони віддавали перевагу закордонним виробам. Потреби ж більшої частини народу могли задовольнятися виробами кустарного виробництва та ремесла –дешевими, а отже, доступнішими. Журавський пропонував сприяти поліпшенню якості продукції дрібних виробників, з тим щоб вона не поступалася фабричним виробам.

Водночас, Д. Журавський не заперечував і необхідності подальшого розвитку великого виробництва — промисловості. На його думку, і дрібна, й велика промисловість мають розвиватися і вдосконалюватися одночасно, але дрібна власність у цих умовах, за відносної нерозвинутості великої, заслуговує на фінансову підтримку уряду.

Отже, Журавський виступав водночас за розвиток і великого, і дрібного виробництва, виходячи при цьому з різної купівельної спроможності окремих верств населення.

Як і інші передові економісти країни, Д. Журавський намагався теоретично узагальнити досвід капіталістичного розвитку Західної Європи. Що ж стосується України, то він не лише визнавав розвиток тут капіталізму, а й розумів прогресивність цього ладу порівняно з феодальним. Проте, на відміну від деяких учених - «західників», які всіляко захищали буржуазний лад, Журавський вказував на деякі основні суперечності капіталізму, що відбивалися на становищі народних мас. Такі негативні явища капіталізму, як безробіття, злиденне життя робітників, були зазначені ним ще до того, як революційні демократи виступили з критикою капіталізму на сторінках демократичної преси.

Оригінальні, глибокі за змістом погляди висловлював Д. Журавський і щодо сільського господарства. Насамперед, він зазначив, що основою економічних відносин між поміщиками та селянами виступає поміщицька власність на землю — головний засіб виробництва. Досліджуючи економіку поміщицького господарства, Журавський дійшов висновку, що лише у великих маєтках мала місце часткова капіталізація. Великі хлібні посіви, розведення тонкорунних овець, будівництво цукрових та інших заводів і фабрик, розробка лісів тощо - були під силу лише невеликій частині поміщиків, які мали значні кошти. Переважна більшість поміщиків не мала можливості займатися підприємницькою діяльністю й здобувала додатковий продукт старим феодальним способом.

Д. Журавський намагався з'ясувати причини занепаду і розорення поміщицького господарства. Він звернув увагу на суперечності, які мали місце в ньому. Кріпак, підневільно працюючи на поміщика, не тільки не прагнув досягти високої продуктивності праці, а й, за словами Журавського, чим гірше виконував господарську роботу, тим більш був задоволений собою. За величезних витрат кріпосної праці виробничий ефект їх був незначний.

Сухою мовою цифр Д. Журавський довів низьку продуктивність і величезне марнування кріпосної праці, показавши тим самим економічну неспроможність ладу, який базувався на її застосуванні. Не дивно, що розрахунки Журавського були високо оцінені М. Г. Чернишевським і широко застосовувалися ним у своїх працях.

Заслуга Д. Журавського полягала у тому, що він одним із перших в Україні вказав на економічне розшарування селянства в період кризи феодалізму, помітив зародження в господарствах заможних селян підприємницьких тенденцій, перетворення заможного селянина в експлуататора сільської бідноти. Водночас, його аналіз становища селянського господарства розкривав і наростання процесу пролетаризації на селі, коли позбавлення основних засобів виробництва і викликане ним тяжке економічне становище, спонукало більшість селян шукати побічних заробітків, аби як-небудь проіснувати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основні форми організації внутрішньої торгівлі в Україні. Фінансова політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.