• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Соціологія культури і освіти

Лекція №8

Засвоївши матеріал цієї теми, ви повинні:

- знати визначення соціології культури та соціології освіти, а також об’єкт і предмет цих галузевих соціологічних теорій;

- знати сутність соціології культури і освіти та їх основні функції;

- дати характеристику основним елементам культури та освіти;

- вміти визначати основні форми, види та типи культури, а також основні проблеми освітянської галузі;

- дати характеристику сучасному стану та тенденціям розвитку соціології культури та освіти в Україні.

Оскільки соціологія культури і освіти є окремими самостійними галузями соціологічного знання, давайте спочатку зупинимося на соціології культури, а потім на соціології освіти.

Соціологія культури – це галузь соціології, яка вивчає закономірності функціонування і розвитку культури, як суспільного явища, та форми виявлення цих закономірностей у людській діяльності, пов’язаної зі створенням, засвоєнням, розповсюдженням і збереженням ідей, уявлень, культурних норм, цінностей і зразків поведінки, що регулюють взаємовідносини у суспільстві, а також між суспільством і природою.

Поняття “соціологія культури” вперше було введено в соціологію М.Адлером, який предметом соціології культури вважав вивчення соціологічних факторів становлення і функціонування культурних цінностей і норм, їх вплив на суспільство і соціальну поведінку людини. Американський соціолог Т.Парсонс вважав, що культура є основною передумовою розвитку і функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. У вузькому сенсі соціологія культури розглядається як відносно самостійна соціальна система, що відноситься до духовної сфери суспільного життя. А взагалі у сучасній соціології не існує єдиного визначення культури. Нараховується від 250 до 500 визначень, які відносяться до описових, аксіологічних (ціннісних) і діяльнісних культур. У широкому розумінні культура – це те, що створене людиною понад природою, як в матеріальному так і духовному світі.

Культуру вивчають багато наук: філософія, історія, культурологія, тощо. Соціологія ж вивчає роль культури у формуванні та розвитку соціальних систем, а саме соціальних інститутів, груп, суспільства в цілому. Можна сказати, таким чином, що культура – це система цінностей, уявлень про життя і форми поведінки, що є спільними для людей, які пов’язанні певним способом життя.

Люди, позбавленні культури, тобто всіх цих цінностей, уявлень, норм поведінки були б безпорадними і нездатними до об’єднання для вирішення існуючих проблем, а суспільний світ розпався б і всі загинули.

Культура є складним динамічним утворенням, яке має винятково соціальну природу. Вона формує особистість, вона обмежує людську свободу і одночасно сприяє функціонуванню людській свободи.

На репресований бік культури, тобто коли вона обмежує людську свободу наголошував ще З.Фрейд. Скажімо право – винахід культури забороняє людям певні способи поведінки, наприклад, ходити голим по вулиці або в іншому випадку не вимагати оплату проїзду на транспорті. І, щоб краще зрозуміти предмет, об’єкт, функції та інші складові соціології культури, давайте спочатку коротко розглянемо основні компоненти, форми і функції власне самої культури.

По-перше, культуру поділяють на матеріальну (знаряддя праці, одяг, архітектура і т.п.) і нематеріальну, або духовну (норми, цінності, зразки поведінки, мова, вірування, тощо). Звичайно, соціологію, в основному, цікавить не матеріальна сфера. А першим і найважливішим елементом духовної сфери є людська мова, як головний засіб людського спілкування. Саме завдяки мові люди згуртовуються, нагромаджують і передають культурні надбання. Вчені припускають, що 5 тис років тому існувало близько 10 – 15 тис мов, а сьогодні їх відомо біля 6800.

Слідуючий елемент культури – знання і переконання. Знання це погляди людей на світ. Наприклад, молекула води складається з атома кисню і двох атомів водню, а переконання – це погляди, які не ґрунтуються на наукових фактах, але визнаються людьми як правдиві, скажімо, переконання в існування життя після смерті і т.п.

Цінності – наприклад, 10 божих заповідей у християнській релігії. Норми – як засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній лексиці виділяють: звичаї, моральні норми і закони.

Що стосується форм культури, то вона поділяється на елітарну, народну і масову.

Елітарна створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення (музика, скульптура, тощо).

Народна – вона є аматорською і колективною (легенди, пісні, танці, казки, тощо), ця культура тісно пов’язана з місцевістю.

Масова – створюється професійними творцями і поширюються засобами масової пропаганди, для масового споживання.

І щодо функцій культури:

Це функція соціальної пам’яті, тобто культура зберігає і передає людський досвід.

Освітньо-виховна, комунікативна (спілкування), інтегративна (згуртовує людей), регулятивна (цінності, ідеали, зразки поведінки під час соціалізації особистості стають для неї нормою).Тепер перейдемо до соціології культури і спробуємо з’ясувати предмет і об’єкт соціології культури.

Предметомсоціології культури є уся система культури як єдине ціле чи будь-який із її видів, що перебуває у взаємодії з іншими соціальними елементами.

Об’єктомсоціології культури є діяльність людей, суспільства в цілому, різноманітних соціальних груп і особистостей, пов’язаних з виробництвом, поширенням і споживанням культурних як матеріальних, так і духовних цінностей.

Соціологія культури допомагає вирішенню завдань суспільного виробництва, освіти і виховання культурного і побутового обслуговування, організації дозвілля, налагодженню культурно-просвітницької діяльності, а також надає цінну інформацію щодо ефективності роботи закладів культури, тощо.

Узагальнивши близько 150 визначень культури, тобто її дефініцій, американці А.Кребер і К.Клакхон виявили три основні характеристики, які визнають більшість дослідників:

1. Культура це те, що відрізняє людину від тварин і що властиве тільки людському суспільству.

2. Культура це те, що не передається біологічно, а досягається навчанням.

3. Культура передається за допомогою символічних форм (мови, творів мистецтва, виробів, інструментів, тощо).

Основними функціями культури як соціального інституту є:

- творча – полягає у продукуванні нових знань, норм і цінностей, їх оновлення;

- функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, соціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам’ять людей, колективна пам’ять, що передається через мову, духовну культуру, речові засоби: книги, архітектурні пам’ятки і т.п.;

- Ціннісно-нормативна – виявляється в існуванні обов’язковою для особистості соціокультурного мінімуму.

- комунікативна – забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп.

- Селекційна – полягає у оцінці наслідуваних цінностей та норм, що імпортуються з країн західної цивілізації разом з ринковими моделями економіки чи від колишньої радянської системи цінностей відповідно до національних моделей культури.

- світоглядна – формування і розвиток світогляду як суттєвого елементу культури;

- адаптаційна функція – пов’язана із впливом культури на соціалізацію особистості шляхом її адаптації

- функція соціального контролю виявляється у дії таких елементів культури як право і мораль.

І буквально декілька слів про деякі елементи та форми вияву культури у житті людини. З розумінням культури, як узагальнюючого соціологічного явища пов’язано виокремлення політичної економічної, екологічної та інших її видів в т.ч. культури праці, побуту, дозвілля, організації, управління, тощо.

Відповідно до форм соціальної взаємодії культуру також поділяють на суперкультуру (домінуюча культура суспільства), субкультуру – культуру окремих спільнот, контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), тощо.

Одним із впливових елементів культури є менталітет, від лат. слова (men-mentis – розум, а mentalis - розумовий) тобто особливостей індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються в залежності від традицій, культури, соціального середовища існування людини. Будучи формою вияву групової свідомості, менталітет допомагає зрозуміти сприйняття та оцінки різними соціальними і політичними групами певного суспільного явища або процесу.

І тепер стосовно деяких особливостей національної культури сучасного українського суспільства.

Як відомо, процес формування української держави тривав протягом століть і завершився уже в радянські часи в 1954, коли Крим увійшов до складу Української РСР. Склалося так в нашій історії, що Східна і Західна частина України жили в різних державах протягом тривалого часу і лише останні 60 років разом, а тому регіональні розходження в Україні мають одночасно економічний, культурно-мовний і політичний вимір. Розпад радянської держави призвів, відповідно, до розпаду радянської ідеології і радянської культури, що призвело до масової дезорієнтації людей і глибокого культурного розриву між Сходом України, де радянські цінності засвоїлись глибше, і Заходом України, де вони більшою частиною населення сприймаються як нав’язані їм силоміць. Маючи сьогодні діаметрально протилежні уявлення практично про всі напрямки суспільного життя, в тому числі щодо культурної спадщини, українське населення цих двох частин перебуває у стані “холодної війни”, поскільки сучасна культурна ситуація з одного боку надзвичайно складна і суперечлива, а з іншого ще не має повної ясності щодо глибини і масштабів змін, що відбуваються у суспільстві.

Однак, як свідчать аналіз і практика сьогодення внаслідок деградації системи радянських культурних цінностей утворилася соціокультурна ніша, яку намагається заповнити західна і маргінальна субкультури. Найбільше це видно на прикладі кризи особистості. Наразі спостерігається декілька тенденцій:

1. Деідеологізація культури і ліквідація державної монополії на культуру. Це призвело, з одного боку до більшої свободи творчості і вибору у сфері культури, а з іншого до втрати соціального контролю за якістю і змістом пропонованої споживачам культурної продукції, починаючи з літератури чи освітніх послуг;

2. Приватизація і комерціалізація культури. Як правило приватний капітал намагається отримати максимальний прибуток, тому вкладає кошти в еротичну чи детективно-розважальну індустрію, а вітчизняна кінопродукція, майже не випускається; наприклад, за роки незалежності України з великими потугами було випущено всього декілька кінофільмів, які між іншим викликали на Заході і Сході неоднозначну реакцію населення(фільм про Мазепу);

3. Слідуючи тенденція – зростання інтересу до релігії і церкви, а також до минулої культурної спадщини, тобто живемо вчорашнім днем, що підтверджується і вибором найвизначнішим Українцем князя Ярослава Мудрого, що жив 1000 років тому;

4. далі спостерігається використання культури як інструмент політики і як засіб завоювання довіри виборців участь і виступи артистів в політичних акціях: в мітингах, протестів і т. і.;

5. посилення культурної апатії і послаблення інтересу до читання, відвідування кінотеатрів, музеїв, бібліотек, тощо, а перевага надається телебаченню і видовищним закладам;

6. В українській мові зростає лихослів’я , суржик, широкого розповсюдження набули ненормативна лексика типу “матерщини” та неологізмів, тощо, а в 2008 році було видано словник нецензурних слів і це рекламувалось як визначне досягнення літератури і мистецтва;

7. спостерігається зростання різних месіанських та містичних настроїв поширення антиінтелектуалізму і т.п. Скажімо, чого лише коштують суспільству проповіді т. з. пастора «Посольства Божого Сандея Аделандже».

8. Зниження регулятивної функції моралі і утвердження аморальних вчинків як форми буття, тощо. Головний герой сьогоднішньої посткомуністичної сучасності – бандит, криміналі тет і різні круті хлопці.

Всі ці тенденції негативно впливають на культурний рівень українського суспільства і його менталітет. Тому підвищення культури населення є необхідною передумовою соціально-економічного зростання держави.

І тепер перейдемо до соціології освіти.

Соціологія освіти – це галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, та його взаємодії із суспільством. А взагалі освіта – це складне і багаторівневе явище соціального життя, сфера передачі і засвоєння знань та соціального досвіду. Це система навчальних і виховних форм діяльності, основним змістом яких є навчання.

Соціологію освіти почали виділяти із загально філософської, педагогічної проблематики і досліджувати специфічними соціологічними методами на межі ХІХ – ХХ ст. Її становлення пов’язано з іменами Е.Дюркгейма у Франції і Г.Спенсера в Англії, а у США – Лестера Уорда і Джона Дьюї. У Німеччині соціологія освіти була виділена в окрему галузь завдяки М.Веберу і К.Манхейму.

Основи Західної соціології освіти бути закладені Е.Дюркгеймом і М.Вебером, які дослідили соціальні функції освіти, її зв’язок з економічними і політичними процесами, а також педагогічні соціальні процеси. Пізніше Т.Парсонс запропонував досліджувати освіту як інститут соціологізації в сучасному суспільстві, розглядаючи навчальні установи та їх елементи як соціальні системи, а саме системи ролей, норм і т.п.

Об’єктом соціології освіти є сфера освіти, тобто соціальне середовище, яке створюють люди, залучені до передачі знань з певною системою взаємовідносин.

Предметом соціології освіти за визначенням М.Лукашевича є соціально-освітні відносини, що виникають в процесі навчання.

Функції соціології освіти:

1. Теоретико-пізнавальна функція освіти вивчає суттєві риси освітянського життя, саму систему освіти, як соціальний інститут, її тенденції і закономірності;

2. Методологічна – розробка засобів пізнання суспільних процесів освіти;

3. Прогностична спрямована на передбачення наслідків освітніх концепцій рішень, ідей, теорій;

4. Гуманістична – досліджує процеси гуманізації освіти;

5. Інноваційна – зобов’язує соціологію освіти збагачувати практику новаціями і науковими ідеями;

6. Світоглядна – відображає формування освітянської свідомості і поведінки особистості;

7. І звичайно, соціологія освіти виконує одну з важливих функцій - функцію соціалізації особистості в процесі навчання, засвоєння і передачі знань, а крім того і становлення самої особистості.

У Законі України “Про освіту” виділено такі елементи освіти: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна підготовка, самоосвіта, аспірантура і докторантура.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народностями.

На рубежі ХХІ ст. чітко окреслились головні тенденції розвитку освіти це – демократизація всієї системи навчання і виховання:

- підвищення фундаментальної ролі освіти в суспільстві;

- гуманізація освіти та використання найновіших технологій навчання;

- а також інтеграція різних форм і систем освіти на національному і світовому рівнях.

Провідна ідея реформ освіти - її розвиток за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Це пов’язано з науково-технічним процесом, який перебуває широко освіченого працівника і спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками.

Освіта розглядається як один з найважливіших чинників соціального розвитку, що асоціюється з концепціями “постіндустріального суспільства”, технотронної ери, або інформаційного суспільства. Так, згідно з концепцією “постіндустріального суспільства” Д.Белла – рівень здобутої освіти людьми є вирішальною передумовою їх соціального становища. І, звичайно, поскільки освіта на сучасному етапі розвитку українського суспільства розглядається соціологією як соціальний інститут, що реалізує функції механізму розвитку продуктивних сил суспільства, відтворення і розвитку соціальної структури суспільства, а також соціалізації індивідів і впливу на духовне життя суспільства, то пріоритетним напрямом досліджень у сфері освіти є соціологічний вимір стану, тенденції і проблем реформування освіти в Україні, приведення її у відповідність з вимогами національної і світової культури, демократичними перетвореннями в українському суспільстві.

Формування нової моделі освіти в Україні тісно пов’язане з входженням її в освітній простір Європи та з практичною реалізацією принципів Болонського процесу, приєднання до якого є важливим для України. Як ви вже знаєте, Болонський процес чи Болонська програма модернізації освіти, була започаткована в 1999 р. 29 країнами Європи. Вона спрямована на створення відкритого європейського простору освіти, який повинен стати більш конкурентоспроможним на ринку праці світових освітніх технологій і передбачає досягнення таких основних цілей:

1. Ведення 2-ух ступеневої системи освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і магістр.

2. Запровадження кредитно-модульної системи навчального процесу.

3. Забезпечення високої якості освіти та формування системи її контролю.

4. Збільшення мобільності студентів і викладачів.

5. Забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці завдяки еквівалентності дипломів.

6. Поєднання сумісності кваліфікації на вузівському і після вузівському і етапах підготовки.

7. Посилення конкурентоспроможності та привабливості європейської системи освіти.

Реформування системи освіти за критеріями Болонського процесу сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції.

Ви також знаєте, що в 2008 р була запроваджена державна система тестування знань і оцінок , за результатами якої відбувався набір студентів до вузів але про це ми вже поговоримо на семінарських заняттях.

Проте залишаються як і раніше дуже багато проблем.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
3. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
4. Амстердам, Дельфт — осередки культури Нідерландів
5. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
6. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
7. Атрибутивні ознаки і властивості культури
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
11. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
12. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.

Переглядів: 1624