• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблема тероризму та засоби її вирішення.

ЛЕКЦІЯ 9. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

ТА ДЕМОКРАТИЧНЕ ВРЯДУВАННЯ

1. Характеристика основних проблем сучасного світу.

1.Кожний новий етап в історії духовної культури – це утвердження нових можливостей у задоволенні запитів людей, новий рівень осягнення сутності добра і справедливості, нові уявлення і концепції про цінності і норми соціальних відносин, зрештою – сама нова соціальна дійсність.

Загальна еволюція політики включає якісні зміни ідей та уявлень із проблеми міжнародних відносин, оскільки поступовий розвиток суспільства є невіддільним від розвитку форм політичного і правового життя народів на міжнародній арені, від тих проблем і рішень, які мають нейбезпосередніше відношення до забезпечення волевиявлення, суверенітету народів, добробуту людей.

На зламі віків і двох тисячоліть у міжнародних відносинах й узагалі в суспільному житті людства виникло чимало питань, на які нелегко знайти відповідь. Яка доля чекає людську цивілізацію у найближчому й більш віддаленому майбутньому? Чи можливий і надалі соціальний прогрес, зумовлений розвитком продуктивних сил на базі науково-технічної революції? Чи в змозі Земля прогодувати десять і більше мільярдів свої жителів? Чи реальним є шанс уникнути термоядерної воєнної катастрофи, якщо й надалі загострюватимуться відносини між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем?

Відповідь на ці та інші питання значною мірою лежить у площині вирішення глобальних проблем сучасності. Слід зауважити, що не тільки зростаюча багатоманітність сучасного світу і поліваріантність його розвитку є причиною виникнення і загострення цих проблем. Будучи результатом прогресу, вони лише є основою виникнення останніх. Самі ж причини коріняться в конкретних видах діяльності самої людини. До краю безодні світ підвели споживацьке ставлення людини до природи, стихійний вплив на останню непродуманої господарської діяльності та накопичення неймовірної кількості зброї масового знищення як результату ідеологічного та політичного протистояння держав різної орієнтації.

Можна навести чимало прикладів такого протистояння та діяльності. Зокрема, у світі нагромаджено ядерних зарядів потужністю 60 тис. мегатон, що в 10 тис. разів перевищує кількість вибухових речовин, застосованих у роки Другої світової війни. Але ж атомна та термоядерна зброя – не єдиний різновид зброї масового знищення. Є ще хімічна, лазерна, бактеріологічна зброя тощо. Та навіть якщо застосувати “звичайну” зброю тільки в Європі, насиченій ядерними реакторами (150 – рівних за потужністю Чорнобильській АЕС), хімічними заводами, похованнями токсичних, у тому числі радіоактивних, відходів – неважко уявити, що залишиться від “колиски цивілізації” та й усієї планети. А згідно з підрахунками, з 1945 р. у світі відбулося понад 250 “звичайних” воєн, у яких взяли участь більш як 90 держав, загальні втрати яких перевищили 35 млн. чоловік.

Глобальних масштабів набула екологічна проблема. Чисельність населення планети з початку ХХ ст. зросла більш як у три рази, а площі, зайняті рослинністю – джерелом виробництва кисню – скоротилися за цей час на одну третину. Ерозія щорічно руйнує у світі 26 млрд. га родючих ґрунтів. Не кращі справи і в Україні. Тут виведено з ладу 60 % чорноземів. Унаслідок варварського господарювання зникло 20 тис. малих річок, 800 сіл в Україні залишилися без питної води. Через аварію на ЧАЕС втрачено 3,7 млн. га родючих земель. В країні налічується вже більше 100 міст, в атмосфері яких гранично допустимі норми концентрації шкідливих речовин перевищені в 10 разів.

За останні 100 років вміст вуглецю в атмосфері збільшився в 10 разів. І це не дивно, адже за останні 30 років було знищено 50 % тропічних лісів Азії та Латинської Америки, які поглинали вуглець. Через забруднення атмосфери пошкоджено більше половини дерев у ФРН та інших країнах Західної Європи. В результаті кризових екологічних явищ з’явилася реальна загроза парникового кліматичного ефекту.

Внаслідок бурхливого зростання населення планети виникає чимало й інших проблем. Особливо гостро стоїть демографічна проблема в країнах, що розвиваються. Сотні мільйонів людей тут, як і раніше, приречені на голод і злидні, 40 % населення неписьменні. Близько 800 млн. чоловік, які мешкають у цих країнах, постійно недоїдають. Щорічний доход половини населення тут не перевищує 120 дол. на людину.

Негативною залишається й тенденція співвідношення рівнів розвитку між Північчю і Півднем. Якщо на початку ХХ століття національний доход на душу населення в розвинутих країнах перевищував відповідний показник у відсталих країнах у 6 разів, у 1980-ті роки – в 12 разів, то до 2000 року це перевищення, за деякими підрахунками, буде 13-кратним. І це при тому, що наприкінці століття частка населення країн, що розвиваються, становитиме 4/5 усього населення планети.

Соціально-економічні проблеми породжують і політичну внутрішню та регіональну нестабільність. Країни, що розвиваються, й досі залишаються глобальним осередком напруженості і воєнних конфліктів.

Загальний аналіз такого становища спонукав деяких учених і політиків до висновку про “кризу цивілізації”. Видається обґрунтованим песимістичний прогноз одного із засновників Римського клубу А.Печчеї, який писав, що “людське майбуття стає абсолютно непередбаченим… і тепер уявляється більш утопічним і похмурим, ніж колись у минулому”. Багато хто з політологів вважає, що незабаром стане реальністю античний міф, згідно з яким природа помститься людині за те, що вона посягнула на її таємниці і спробувала панувати над нею.

Норвезький соціолог Й.Галтунг, директор Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу, виділяє чотири основні критичні ситуації, з якими зіткнулося людство у другій половині ХХ століття:

- криза насильства і загроза насильства, започатковані ядерним потенціалом США, еквівалентним 615 тис. бомб, скинутих на Хіросіму чи Нагасакі, які нині виявляються у зростаючих актах тероризму в більших чи менших масштабах;

- криза зубожіння й загроза бідності: в бідних країнах – де більшість населення страждає від недоїдання, неписьменне або має мізерну освіту; в багатих країнах – де загальне безробіття стає символом економіки;

- криза відторгнення і загроза загального придушення прав людини;

- криза навколишнього середовища і загроза локального порушення екологічного балансу в ряді місць через виснаження невідновлюваних ресурсів, забруднення людиною природи, невідповідність між зростаючим населенням і обмеженим життєвим простором.

Стає очевидним, що в світі дедалі тісніше взаємодіють природні і соціальні фактори, тому будь-який соціальний прогрес у наш час можливий лише за умови вирішення світових глобальних проблем. Можна стверджувати, що глобальні проблеми неначе уособлюють діалектику сучасного світу – поєднання його складності й суперечливості із тенденцією посилення взаємозалежності держав світового співтовариства.

Виходячи з цього, можна визначити глобальні проблеми як загальносвітові, такі, що зачіпають інтереси всіх націй і держав, усіх класів, соціальних груп, політичних партій, суспільних організацій і кожної людини зокрема.

Як і будь-яке соціальне явище, глобальні проблеми вимагають систематизації і класифікації. За джерелами виникнення вони характеризуються досить вираженою двоїстістю, що свідчить про нерозривний зв’язок природних і соціальних процесів. Отже, можна запропонувати поділ глобальних проблем на дві великі групи. Перша з них об’єднує ті, що діють у системі “людина – природа”, друга – ті, що діють у системі “людина – людина”.

До першої групи належать:

- проблеми населення Землі та його життєзабезпечення (продовольча, енергетична, сировинна й узагалі проблеми задоволення матеріальних потреб, а також демографічні проблеми);

- проблеми захисту навколишнього середовища (частіше їх називають екологічними);

- проблема освоєння космічного простору і Світового океану, використання їх в інтересах людини;

- проблема запобігання стихійним лихам і боротьби з їхніми наслідками.

До другої групи входять:

- проблема ліквідації відсталості (економічної, культурної і т. ін.) країн, що розвиваються;

- проблема захисту і розвитку “духовного середовища”, примноження духовної культури;

- проблема вдосконалення освіти;

- проблема боротьби зі злочинністю, наркоманією та іншими негативними соціальними явищами, зокрема з міжнародним тероризмом;

- проблема боротьби проти найбільш небезпечних захворювань, особливо тих, що мають соціальне забарвлення (СНІД тощо);

- одна з найбільш гострих – проблема збереження миру.

Доцільним можна вважати і такий поділ глобальних проблем:

- проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни; припинення гонки озброєнь, роззброєння; мирне розв’язання регіональних, міждержавних і міжнаціональних збройних конфліктів; будівництво ненасильницького світу на засадах утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки);

- проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної і пов’язаних із нею культурної відсталості та зубожіння; забезпечення ефективного виробництва і відтворення світового валового продукту; пошук шляхів розв’язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору і Світового океану);

- соціально-екологічні проблеми, зумовлені дальшим забрудненням навколишнього середовища у тому числі земної оболонки атмосфери, необхідністю раціонального використання природного потенціалу планети, запобігання шкідливого впливу на природу воєнної діяльності;

- проблеми Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу (забезпечення соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; боротьба з голодом, епідемічними захворюваннями, культурною відсталістю; духовний розвиток особи; подолання відчуженості людини від природи, суспільства, держави, інших людей і результатів власної життєдіяльності).

В літературі можна зустріти й інші варіанти поділів, скажімо, на три групи компонентів: політичний, економічний і соціально-економічний. Слід зауважити, проте, що кожний поділ дає можливість прослідкувати взаємозв’язки як усередині кожної з груп, так і між ними самими, бо кожна з проблем взаємно переплітається і взаємодіє з іншою. Скажімо, будь-які зусилля, спрямовані на захист довкілля, втрачають сенс, якщо людство буде вкинуте у вогнище термоядерної війни, розв’язання ж екологічної проблеми залежить великою мірою від вирішення проблем бідності й відсталості, адже безупинне винищення багатьох видів тварин та рослин продовжуватиметься доти, доки не зменшиться грандіозна заборгованість країн, що розвиваються.

Сукупність глобальних проблем саме через свою гостроту стала об’єктом запеклих суперечок і дискусій як у наукових, так і в політичних колах. Ніякий суспільний рух, уряди країн не можуть нині мати вагомий авторитет і вплив, якщо вони недооцінюють чи й узагалі ігнорують глобальні проблеми. Варто зауважити, що саме переміщення глобальних проблем в центр політичного життя сприяє розробці конструктивних програм щодо їхнього вирішення на міжнародному рівні.

2.Однією із найсерйозніших проблем з якими людство увійшло в ХХІ сторіччя є тероризм. Тероризм і екстремізм у будь-яких формах їхнього прояву все більше загрожують безпеці багатьох країн та їх громадян, спричиняють досить істотні політичні, економічні і моральні втрати, здійснюють сильний психологічний вплив на великі маси людей, чим далі, тим у більшій кількості забирають життя ні в чому неповинних людей.

Тероризм – явище, знайоме людству ще з давніх часів. Його історію зазвичай розпочинають з утворення терористичної групи сікаріїв - членів секти, що діяла в Палестині в І сторіччі нової ери. Головною зброєю її членів був кинджал або короткий меч (сіка), захований під одягом. Сікарії застосовували незвичайну тактику – атакували супротивника серед білого дня, переважно під час свят, коли Єрусалим був переповнений юрбами людей. Вони думали, що юрба, зі своєю щільністю і тиснявою, стане для них чимось начебто темряви, у якій легше залишитися непоміченим або сховатися від переслідувачів. Сікарії знищували представників династії Іродів, руйнували їхні палаци, спалювали зерносховища, виводили з ладу системи водопостачання.

До широкого вжитку термін “тероризм” увійшов наприкінці ХVІІІ століття і означав репресивну політику, що проводилася якобінцями відносно супротивників під час Великої французької буржуазної революції 1789 – 1794 рр. Сьогодні під тероризмом розуміють метод досягнення політичних або інших публічних цілей групою людей за допомогою систематичного використання насильства. У 1970-х роках у обіг був уведений термін “міжнародний тероризм”.

Спрямованість терору стає все більш конкретною, а мета терористів – очевидною. Діяльність терористичних організацій, а саме вони представляють найбільшу небезпеку, як правило, має на меті не просто загострення і дестабілізацію становища в тому чи іншому районі для рішення якихось локальних завдань, а в кінцевому рахунку – захоплення або перерозподіл влади, територіальний перерозподіл, насильницьку зміну конституційного ладу і державного устрою в тих чи інших країнах відповідно до власних уявлень і на своїх умовах. Не випадково, що на сьогодні більшість відомих у світі могутніх терористичних організацій мають своїх духовних лідерів і наставників, часом складну ієрархічну й організаційну структуру, власну ідеологію та стратегію дій, своїх сильних і багатих заступників і спонсорів. На нинішньому етапі зростає різноманіття терористичної діяльності, що все більше межується з міжнаціональними та міжконфесійними конфліктами, сепаратистськими і так званими визвольними рухами, а також з діяльністю різних підпільних синдикатів, що діють в наркоторгівлі, нелегальному бізнесі з продажу зброї та в інших сферах.

В останні роки відбувається ескалація терористичної діяльності, поширюється її географія, ускладнюється її характер, зростають чисельність і витонченість терактів, стають більш різноманітними їх форми, об’єкти і мета. Тероризм здобуває міжнародний, глобальний характер. Найчастіше він стає інтернаціональним. Поряд з великою кількістю терористичних організацій і груп виникло не менше структур, що їх підтримують, аж до цілих держав-спонсорів тероризму. Від спалахів тероризму не застраховані ні високорозвинені, ні відсталі в економічному і соціальному розвитку країни з різними політичними режимами і державним устроєм. Процеси глобалізації, поява нових глобальних засобів і систем зв’язку та інформації знижують значимість державних кордонів та інших традиційних засобів захисту від тероризму.

На сьогодні тероризм – це вже не тільки і не стільки бойовики-одинаки, камікадзе. Сучасний тероризм – це могутні структури з відповідним оснащенням і фінансово-економічними можливостями. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні, Близького Сходу, їх могутніх заступників і донорів, що стоять за ними, показують, що сучасний тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах. Тероризм перетворився на досить прибутковий бізнес глобального масштабу з розвинутим “ринком праці”, зі своїми правилами і мораллю, несумісними з загальнолюдськими і демократичними принципами і цінностями.

Розширення масштабів тероризму в значній мірі зумовлено зростанням у світі міжцивілізаційних і соціально-економічних протиріч, посиленням маргінального екстремізму. Двополярний у недавньому минулому світ увійшов в період крайньої нестабільності, невизначеності та зниженої безпеки. Механізми державного, регіонального і міжнародного контролю все частіше дають збої. Тероризм знаходить для себе місце там, де з’являються геополітичні порожнечі, “гарячі точки”, де є ослаблена влада, де слабшають або взагалі зникають державні і міжнародні механізми політичного та правового регулювання розвитку суспільства.

Однак було б досить небезпечним вважати, що тероризм виникає і розвивається винятково на власному ґрунті. На жаль, методи терору стають або вже фактично стали обов’язковим інструментом, що використовується для реалізації своїх цілей не тільки і навіть не стільки окремими групами і організаціями екстремістів різного ґатунку, але й деякими державами.

Держави, зайняті виключно внутрішніми проблемами і боротьбою з тероризмом, стають вразливими з боку зовнішнього оточення. Завжди знаходяться зовнішні сили, що бажають використати надзвичайно складну внутрішню ситуацію винятково у своїх цілях.

У новітній історії є чимало прикладів того, як провідні держави світу не гребували контактами з терористичними угрупованнями й екстремістськими організаціями, використовуючи їхню діяльність у своїх цілях. Будь-які їхні заяви в захист прав людини, заклики до вирішення конфліктних ситуацій політичними засобами, зусилля відомих міжнародних організацій на кшталт ОБСЄ, спрямовані на позбавлення держав, що ведуть боротьбу з тероризмом і екстремізмом права на забезпечення національної безпеки, не можуть приховати того факту, що тут є присутнім подвійний стандарт.

Можна навіть припустити, що в рамках глобального протиборства і системного протистояння провідні держави світу, уникаючи з цілком очевидних причин прямої конфронтації, прагнуть послабити один одного побічною, а де й відкритою підтримкою діяльності внутрішньої опозиції та сепаратистських рухів. Саме тому внутрішні конфлікти, в тому числі і збройні, що виникають періодично в різних країнах світу, найчастіше дуже швидко здобувають гострий і довгостроковий характер.

Внутрішні збройні конфлікти все частіше використовуються міжнародними і місцевими терористичними організаціями для реалізації своїх задумів і цілей.

Сьогодні міжнародний тероризм стає власником таких засобів боротьби і ресурсів, яких може не бути навіть у головних сторін конфлікту. Для реалізації своїх задумів міжнародними терористичними організаціями, які здійснюють свою діяльність під ідеологічним прикриттям екстремістських мусульманських організацій, організована широка мережа банків, фондів, фінансових компаній. Ці фінансові структури виявлені в Саудівській Аравії, Великобританії, ОАЕ, Німеччині, США, Йорданії, Єгипті, Туреччині, Пакистані, Швейцарії, на Кіпрі. Але, щоб не загострювати увагу на факторі саме ісламського тероризму, що в останні роки досить голосно заявив про себе. варто розглянути проблему тероризму з його європейського кута. Хоча більшість терористичних осередків, розташованих в Європі, діють на національному рівні, їх діяльність здійснює доволі помітний вплив на розвиток міжнародного тероризму в цілому.

Терористи знайшли собі притулок у багатьох куточках земної кулі. Одним з найбільш вибухонебезпечних місць на Землі, як і раніше, залишається Північна Ірландія, де тероризм – улюблений спосіб висловлення невдоволення і політичних претензій екстремістів Ірландської республіканської армії (ІРА).

З особливою жорстокістю і непередбачуваністю діють всілякі ісламські конспіративні угруповання, безліч яких розсипано по країнах Європи. Франція давно знаходиться під прицілом екстремістів. Створена ще в 1991 році урядова антитерористична програма “Віжипірат” успішно діє й донині. Вона була ефективно використана проти ісламських терористів, які здійснили в Парижі й інших містах Франції цілу серію вибухів. Французи прекрасно усвідомлюють небезпеку терактів з боку чималого числа різних сепаратистів – від бретонських і корсиканських націоналістів до басків і ісламських екстремістів, які здійснюють у рік до трьохсот терактів, що призводять до великих жертв.

Терористи наполегливо і послідовно виявляють помітну зацікавленість до військових технологій. Відома японська секта “Аум Сінрікьо” налагодила у свій час виробництво нервово-паралітичної речовини зарину, яка була застосована під час смертоносної атаки в токійському метро в березні 1995 року. Вона намагалася розробити біологічну зброю, мріяла про технологію, здатну спровокувати землетрус, проводила власні ядерні дослідження. Секті, через зв’язані з нею комп’ютерні фірми, вдалося продати свої розробки 190 великим організаціям у Японії, включаючи Токійське поліційне управління.

Об’єктом пильної уваги терористів стала Південна Азія. Тероризм став засобом усунення відомих політиків в Індії і залякування населення. З регулярністю, що лякає, відбуваються теракти в Кашмірі, Шрі-Ланці, Пакистані, Індонезії, Малайзії. Якщо, наприклад, взяти Індію, то тут терор міцно ввійшов в арсенал методів і прийомів політичної боротьби.

І все ж тероризм, як спосіб і засіб досягнення своїх цілей, сьогодні в найбільшій мірі використовується різними мусульманськими екстремістськими організаціями й угрупованнями. Найбільш резонансні і масштабні терористичні акти в останні роки здійснені представниками саме цих організацій, і тому, коли сьогодні на будь-яких рівнях говорять про тероризм, то ми передовсім думаємо, що це справа рук так званих ісламістів, хоч це може й не відповідати дійсності.

У серпні 2000 року в США відзначали другу річницю терактів, здійснених проти американських посольств у Кенії і Танзанії, коли загинули сотні і було поранено тисячі чоловік. Організатором вибухів називали Усаму бен Ладена. Тоді, як відомо, американці завдали ракетного удару по району можливого перебування відомого терориста в Афганістані. Його ім’я згадувалося в США й у зв’язку з терактом в Адені (Ємен) на американському есмінці, коли загинуло 18 американських моряків. Зараз американський уряд витрачає на боротьбу з тероризмом до 20 млрд. дол. США на рік.

Влада Філіппін готова оголосити тотальну війну ісламістам, якщо ті не припинять нападати на міста і викрадати мирних жителів. Президент країни Джозеф Естрада віддав розпорядження армії і спецслужбам почати широкомасштабну операцію проти екстремістів, що здійснюють теракти, викрадення людей.

Терористичні методи знаходяться на озброєнні екстремістських ісламських організацій на Близькому Сході. Великий досвід боротьби з тероризмом накопичений спецслужбами Ізраїлю, що знаходиться під прицілом ісламських екстремістських організацій вже тривалий час. В Ізраїлі, для якого боротьба з ісламським тероризмом є особливо актуальною, навесні 1996 року був створений Головний штаб по боротьбі з тероризмом. Його створення стало неминучим після хвилі терористичних актів, що прокотилися по країні в той період. Тоді було зроблено серію терактів у Єрусалимі, Тель-Авіві, Ашкелоні, відповідальність за які взяли на себе мусульманські екстремістські організації “Хамас” і “Ісламський джихад”. Ізраїльський уряд прийняв тоді рішення негайно заснувати структуру, що змогла б розробити стратегію боротьби з тероризмом, координувати всі антитерористичні дії в Ізраїлі. З цією метою був створений спеціальний штаб, до роботи в якому були залучені професіонали із зовнішньої розвідки “Моссад”, військової розвідки АМАН, армії і поліції.

На озброєнні бойовиків, міжнародних терористів є найсучасніші види озброєння. Однак ісламський екстремізм використовує у своєму арсеналі не тільки постріли і бомби. Деякі фахівці в галузі боротьби з тероризмом схильні вважати, що масове виготовлення фальшивих грошей або широкомасштабні операції з переміщенням наркотиків по своїй суті – те саме, що теракти. Фундаменталісти прагнуть установити шаріатські порядки навіть у деяких європейських країнах. Кількість мечетей у Франції, наприклад, уже перевищила 3 тисячі. Сьогодні в багатьох європейських країнах лідери ісламських екстремістів почуваються як вдома. У Великобританії знаходять притулок лідери радикальних ісламських організацій. У Німеччині кількість мусульманського населення вже перевалила за п’ять мільйонів чоловік – в основному, це турки і курди. У Швейцарії курдські маніфестанти захопили представництво ООН і протягом декількох днів тримали як заручників його співробітників. Наведені факти говорять про те, що ісламський екстремізм загрожує безпеці не тільки республікам Центральної Азії, але і державам Європи.

Ісламські терористичні організації проводять між собою регулярні зустрічі, наради, координують свої дії, надають взаємну допомогу. Відомо про наради керівників трьох ісламських терористичних організацій “Хезболлах”, “Ісламський джихад”, “Хамас”. Подібні заходи є складовою частиною того загального явища, що ізраїльські фахівці визначили як “ісламський терор”. Незважаючи на зовнішню роздробленість і внутрішні чвари, терористичні організації діють досить організовано і цілеспрямовано.

Гарячі точки, на думку фахівців, становлять собою найбільш сприятливі умови для діяльності терористів. Прикладів тому чимало. Це Кавказ, окремі райони Центральної Азії, Близький Схід, Ізраїль. Багато в чому їхню активність пов’язують зі спробою експорту радикального ісламу, зокрема, ваххабізму саме в ті регіони, де є для цього сприятливий грунт: ослаблена центральна влада, панують нестатки, безробіття, наявний економічний занепад.

Фундаменталістський терористичний рух одержує могутню фінансову підтримку. Значного поширення набуло масове виробництво фальшивих грошей, на які купують зброю, наймають виконавців, готують друковану пропагандистську продукцію. Виготовлення фальшивих грошей у широкому масштабі деякі фахівці пропонують розглядати як терористичну акцію, спрямовану на послаблення фінансових і економічних структур “супротивника”.

На думку фахівців ряду країн, варто застосовувати жорсткі міжнародні санкції проти країн, що підтримують терористичні організації. Як приклад найчастіше приводять Лівію, бойкот і міжнародні санкції проти якої привели до того, що Лівія в даний момент вже не є міжнародною терористичною загрозою світу, хоч як і раніше, знаходиться в американському списку країн-ізгоїв.

Один із шляхів боротьби з ісламським тероризмом полягає в налагодженні міжнародного співробітництва, створенні міцної розгалуженої міжнародної організації. Співробітництво може охоплювати такі сфери взаємодії, як міжнародне законодавство, створення світового банку даних, відстеження шляхів поширення наркотиків, зброї і фальшивих грошей. Необхідно налагодити співробітництво митних і поліційних служб тощо.

В останні роки актуальною стала постановка питання про інформаційний тероризм. Він ґрунтується в нав’язуванні суспільству системи образів і схем поводження. Здається, інформаційний тероризм, як одна з форм ідеологічної боротьби, повинен знаходитися в полі зору країн, що стали останнім часом ледь не головними об’єктами міжнародного тероризму, і які сьогодні, можливо, більше інших розуміють важливість завдання організації колективних зусиль по припиненню діяльності міжнародних терористичних організацій.

Читайте також:

1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
5. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
6. V Засоби навчання
7. Адреноблокуючі засоби.
8. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
9. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
10. Акустичні засоби|кошти| захисту
11. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
12. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ

Переглядів: 5131