Висуває принципово нові соціальні ідеї.

Нові моделі життя потребували також нових форм стосунків між людьми, тому філософська думка Відродження

Нові соціальні ідеї.

Гуманізм

Доба Відродження – це час, коли відбувається поступова, але докорінна зміна світоглядних орієнтирів.

Питання 2.

Причини цієї зміни:

· Легітимізована в добу пізньої схоластики настановленість на пізнання природи вилилася в низку відкриттів у сфері природознавства. Раз пізнавати природу можна, не заборонено – наукове пізнання іде наростаючим потоком. Нові тенденції в науці знайшли своє втілення в творчості Леонардо да Вінчі (1452 – 1519 рр.), Ніколая Коперника (1473 – 1543 рр.), Йогана Кеплера (1571 –1630 рр.) та Ґалілео Ґалілея (1546 – 1642 рр.).

· Виявляється, що застосування результатів пізнання у практичній діяльності дає безперечну велику користь – так виникають перші паростки майбутньої природознавчої науки та індустріального виробництва.

· Але нові форми суспільного життя потребують іншої, ніж у середньовіччі, людини – вільної як від жорстких суспільних рамок середньовіччя, так і внутрішньо готової до ініціативи, самореалізації, підприємництва, особистої відповідальності.

Філософські ідеї Відродження розвинулися у трьох основних напрямах:

Ренесанс – Відродження – є відродженням чого?

Це звернення до античного ідеалу людини, в якому нова доба віднаходить надзвичайно важливі для себе характеристики:

· У ньому гармонійно поєднуються духовне й тілесне, тіло людини – це, так само, як і душа, творіння Боже, тому воно прекрасне і дане людині на добро.

· Утверджується право людини на щастя в земному житті.

· Формується нове поняття свободи: вона може виявлятися не лише у внутрішньому, духовному світі, але й у повсякденній практичній діяльності людини, її творчості, реалізації її таланту, знань, волі.

· Людина як істота творча у своїй значущості підноситься до рівня Бога.

Цей напрям у мисленні доби Відродження виражається поняттям гуманізм – це ставлення до людини як до найвищої цінності.

Засновником італійського гуманізму вважаєтьсяДанте Аліг’єрі (1265 – 1321 рр.). У творі “Божественна комедія” він по-новому осмислює співвідношення Бога та людини: не протиставляє їх, а бачить їх у взаємній єдності, вбачає в людині творчі сили, що дорівнюють силі Провидіння Божого.

Франческо Петрарка (1304 – 1374 рр.) у своїх творах підносить ідею активної самореалізації людини.

Лоренцо Валла (1407 – 1457 рр.) наголошував на природній сутності людини, вважав, що доброчинним є все що відповідає природним нахилам людини, тому земні утіхи, на його думку, не є аморальними.

Середньовічне суспільство являло собою жорстку ієрархію, в якій доля кожної людини від народження до смерті була визначена її місцем на щаблях цієї ієрархічної системи. Нова система цінностей, навпаки, орієнтується на ідею рівності всіх людей: виникають перші теорії утопічного комунізму – їх висувають Томас Мор (1478 – 1535), Томмазо Кампанелла (1568 – 1639 рр.). Гуґо Ґроцій (1583 – 1645) формулює теорію природного права, за якою всі люди від народження, в силу однієї-єдиної заслуги – того, що вони народилися людьми – мають рівні невід’ємні права. Головні з них – право на життя, свободу, власність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 1.	\|	Питання 3.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.