Онтологія соціального

ТЕМА 9: ФІЛОСОФІЯ СУСПІЛЬСТВА

Мета: Розглянути природу, закони та принципи розвитку суспільства. З’ясувати форми організації, джерела та спонукальні сили суспільного розвитку. Проаналізувати соціальну структуру, основні характеристики малих, середніх та великих соціальних груп, принципи соціальної стратифікації та мобільності соціуму. Встановити основні теоретичні підходи до розуміння суспільства. Розглянути суспільство як єдність природного та соціального. Пояснити теорії аграрного, індустріального, постіндустріального суспільств.

Основні поняття:суспільство, велика соціальна група, середня соціальна група, мала соціальна група, стратифікація, страта, клас, нація, народ, етнос, суверенітет, держава.

План лекції:

1. Онтологія соціального.

2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя.

3. Соціальна структура суспільства.

4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства.

Поняття «соціум», «соціальне» − це сфера спільного, взаємного буття людей. Соціальним вважають усе те, що характеризує співіснування людей і що є відмінним від їх природної, біологічної основи. Виникає воно як системна характеристика, інтегральний ефект безпосередньої чи опосередкованої взаємодії людей. Без такої взаємодії соціальне неможливе.

Суспільство раціонально організована спільнота людей, об’єднаних спільною спрямованістю інтересів, взаємною угодою в розумінні принципів колективного існування. Цим суспільство відрізняється від спільності – органічного об’єднання людей пов’язаних єдиним походженням, родинними зв’язками, єдністю долі (сім’я, рід, плем’я, народ) та від держави – раціонально організованого апарату управління суспільством.

В цілому суспільство – це соціальна система, що охоплює сукупність соціальних об’єктів та суб’єктів, їхніх властивостей і відносин, що утворюють цілісний соціальний організм. Суспільство − це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Аналогом поняттю суспільство є поняття соціум, соціальність.

Основними струтурними підрозділами суспільства є: суб’єкти суспільних відносин: люди і групи людей; суспільні відносини; соціальні інститути; соціальна діяльність. Суспільство задовольняє потреби у збереженні та відновленні життя його членів; підтримує стабільність функціонування соціальної організації життя; культивує вищі духовні потреби своїх членів. Суспільство існує лише там де є значна група людей; відбуваються процеси інституалізації соціальної сфери; існує співпраця, взаємодія між людьми; існують спільні ментальні, духовні, ціннісні принципи, які об’єднують спільноту. Поняття «суспільство» включає соціально організовану спільноту людей; певний конкретний тип соціальної оганізації людей (ліберальне суспільство, розвинене суспільство, цивілізоване суспільство); сукупність історично здійснених спільнот (античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне).

Як особа, кожна людина займає в соціальній системі кілька позицій. Кожна з цих позицій, передбачаючи певні права і обов'язки, називається статусом. Серед кількох статусів, як правило, виокремлюють головний, або інтегральний, який і визначає місце в суспільстві конкретного індивіда. Соціальний статус виявляє себе як у зовнішній поведінці і вигляді (одязі, мові та інших ознаках соціально-професійної належності), так і внутрішній позиції (в установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях таін.). Статус може бути приписаним і набутим, природним і професійно-посадовим.

Приписаний статус нав'язаний суспільством поза зусиллями і заслугами особи. Він, як правило, зумовлюється етнічним походженням, місцем народження, сім'єю тощо. Набутий, або досягнутий, статус визначається зусиллями самої людини (наприклад, професор, письменник, відомий актор). Природний статус передбачає суттєві й відносно стійкі характеристики людини (чоловік, жінка, дитинство, юність, зрілість, старість). Професійно-посадовий статус є базисним статусом особи. Найчастіше він є інтегральним, оскільки в ньому фіксується соціальне, економічне, виробниче становище (директор, банкір, інженер тощо).

Соціальний статус визначає конкретне місце індивіда в даній соціальній системі. Залежно від цього він мусить задовольняти низку вимог, які ставить перед ним суспільство. Сукупність таких вимог становить зміст соціальної ролі.

Соціальна роль — сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статус у соціальній системі.

Від того, з якими структурами соціального буття пов'язана особа, визначають її соціальне походження (наприклад, із службовців або службовець, із селян або селянин, з робітників або робітник). Належність людини до конкретної соціальної групи певною мірою впливає на її поведінку, світовідчуття, світорозуміння тощо, але не слід і перебільшувати її значення, що було властиве абсолютизації так званого «класового підходу», коли представники одних соціальних груп були заздалегідь атестовані як «прогресивні», а інші — «консервативні».

Такі перебільшення є безпідставними, адже буття кожної людини -- надзвичайно складна реальність. Крім соціальної природи (а соціальність до того ж не є виключно позитивним фактором впливу), людина має ще й біологічну природу, зокрема вроджені анатомо-фізіоло-гічні особливості, що зумовлюють її здатність до засвоєння певних соціальних програм, до трудової діяльності та мовлення, особливо гнучкість, неспеціалізованість спадкової програми поведінки, яка робить її слабшою порівняно з тваринами і одночасно дає їй величезні переваги.

Біологічно зумовлені не тільки видова визначеність людини чи стійкі варіації виду, наприклад, раси, але й такі періоди індивідуального життя, як дитинство, зрілий вік, старість. Біологічне визначає й певні під структури особи: темперамент, статеві та вікові особливості психіки, природні здібності тощо. Тому людина, ставши істотою соціальною, не позбавилась біологічної індивідуальності. Соціальні умови, якими б вони не були, не можуть усунути генетичної різноякісності людей згідно з хромосомною теорією спадковості.

При цьому суттєвою є духовна сутність людини, її внутрішній світ. Адже її слова, думки і справи, як зазначав П. Юркевич, народжуються не із загальної родової сутності людської душі, а з особистого — розвиненого, своєрідно відокремленого душевного життя; тільки за таких обставин вони становлять особисту провину чи особисту заслугу, якої людина ні з ким не поділяє. Тому й неможливо, щоб людські індивідуальності з такими різними особливостями своєї цілісності мали тотожні функції, потреби, одні й ті ж обов'язки чи пристрасті.

Отже, соціальне є сукупністю певних особливостей суспільних відносин, взаємно інтегрованих індивідами чи певними групами у процесі спільної діяльності, які виявляються у їх ставленні один до одного, до свого місця і ролі в суспільстві, до явищ і процесів соціального життя. Тільки в процесі взаємодії індивіди впливають один на одного, сприяючи тому, що кожний із них стає носієм і виразником певних соціальних якостей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ідея кінця історії	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.