Структура системи права

Структура системи права — це її внутрішній устрій. Розкрити структуру права можна лише, з одного боку, через поділ його на окремі взаємопов'язані елементи, а з другого — інтегрування (об’єднання) норм права в єдину систему.

Головними структурними елементами системи права є норми права, інститути права, галузі права. Саме вони конкретизують поняття права з точки зору його змісту.

Правова норма — первинний, окремо взятий найменший структурний елемент права, правило поведінки, що визнане і охороняється державою. Норма права безпосередньо нормує, надає юридичного значення суспільним відносинам і знаходить свій зовнішній вираз у правовому приписі. І наскільки законодавець зумів відтворити в ньому суспільні відносини, їх сторони, настільки він буде життєздатним у регулюванні цих відносин. Норма права є тим першим елементом, який відчуває на собі зміни у праві. Завдяки своєму універсальному значенню норма права поширює свої властивості і на інші рівні системи права, служить відправною точкою, одиницею виміру правової матерії. Упорядкування, узгодженість, взаємопов’язаність і диференціювання комбінацій правових норм обумовлені, з одного боку структурою суспільних відносин, а з другого — націленістю законодавця на їхнє правове опосередкування.

Інститут права — це уособлена група юридичних норм, які регулюють суспільні відносини конкретного виду. Інститут права — це перша після норми права правова спільність (наприклад, інститут власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут виборчого права в конституційному праві та ін.).

Інститут права регулює окрему ділянку, фрагменти, сторони суспільного життя. Він є складовою частиною однієї або кількох галузей права, характеризується тим, що:

а) регулює вид більш чи менш значущих суспільних відносин;

б) є логічно замкнутою, відокремленою сукупністю норм;

в) функціонує, автономно, тобто має можливість здійснювати регулювання суспільних відносин незалежно від інших інститутів права (це не означає, що інститут права не має зв'язків з іншими інститутами права).

Правові інститути можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, залежно від галузевої належності вони поділяються на інститути конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального та інших галузей права.

Внутрішньогалузевий інститут складається із норм однієї галузі права, а міжгалузевий — із норм двох і більше галузей права.

Міжгалузеві правові інститути — це сукупність норм права різних галузей права, яка спрямована на регулювання однакових суспільних відносин. Наприклад, інститут власності складається із норм конституційного, цивільного, кримінального та інших галузей права, інститут відшкодування шкоди — норм цивільного і трудового права.

Вивершує систему права галузь права — уособлена сукупність норм, що регулює певну область якісно однорідних суспільних відносин. Галузі права як юридичній цілісності водночас притаманна і відносна самостійність, автономність функціонування, і здібність її взаємодіяти з іншими галузями права як елементами єдиної системи права.

Галузь права слід розглядати з двох боків фактичного і юридичного. Фактичний бік знаходить свій вияв у однорідності суспільних відносин, що становлять зміст права; юридичний — являє собою специфічний юридичний режим правового регулювання як особливу цілісну систему регулятивного впливу. До цієї системи входять специфічні прийоми регулювання; дія єдиних галузевих принципів, загальних положень, які розширюється на всю галузь; особливий характер виникнення і формування змісту прав і обов'язків та їх здійснення; специфіка санкцій, засобів їх реалізації. Всі ці чинники позначаються на правовому статусі суб'єктів, що притаманні кожній галузі права.

Галузі права можна поділити на такі види:

1) фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання;

2) спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані,

пристосовані до особистих сфер життя суспільства (трудове, земельне, сімейне та ін.);

3) комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних

інститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей. Наприклад, підприємницьке (господарське), торгове, морське та ін.

Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання, а головне — соціального призначення всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне і процесуальне право. Предметом матеріального права є регулюванні суспільні відносини, які реально складалися між людьми і повинні бути врегульовані. Виникають вони завдяки власним діям їх суб’єктів, а також заради власних інтересів.

Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Предметом регулювання норм процесуальних галузей права є так звані організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де учасником, як правило, виступає орган держави, посадові особи. Вони організуються заради "чужих" інтересів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії	\|	Приватне і публічне право

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.052 сек.