• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад і види правопорушень

Правопорушення: поняття і юридичні ознаки.

Правопорушення — це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Властивості й ознаки правопорушень характеризуються такими загальними ознаками правової поведінки.

1. За своєю соціальною значущістю ця поведінка соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним суспільним відносинам, що розвиваються у правовій формі, — правам, свободам, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода може бути різною, залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, значною і незначною).

2. За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охороняються законом, є об’єктивно протиправною, але правопорушенням її назвати не можна за відсутністю вини.

3. Юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності, яка залежить від правової регламентації суб’єктивних і об’єктивних ознак діяння у правовій нормі. Держава фіксує ознаки правопорушення як юридичного факту в законі, що реагують на динаміку, інтенсивність поширення негативних для суспільства вчинків. Тому закон може оперативно змінювати “межу”, яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку. Отже, критерієм правомірності дій має бути право, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь. Інакше — в умовах недемократичного режиму державна влада може свавільно, ігноруючи правовий критерій, визначати самостійно і за своїми уподобаннями формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення.

4. З точки зору юридичних наслідків правопорушення як юридичний факт може породити охоронні правовідносини, в рамках яких реалізуються заходи відповідальності за скоєне правопорушення. Таким чином, для суб’єкта правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними, що є негативною реакцією держави на шкоду, заподіяну інтересам, які охороняються. Водночас правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв’язку з притягненням суб’єкта до відповідальності і, відповідно, виникають нові для суб’єкта процесуальні права й обов’язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких був суб’єкт (наприклад, звільнення працівника у зв’язку з учиненням ним крадіжки; змінення умов договору однією стороною за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань другою стороною та ін.). Отже, правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, які виражаються у втратах правопорушником благ матеріального, особистого й організаційного характеру.

5. Зовнішня (об’єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди виступає як діяння суб’єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичної точки зору виражене: в невиконанні суб’єктом своїх обов’язків, що випливають з договору чи закону; в недотриманні заборон, установлених правовими нормами; у зловживанні суб’єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон у використанні своїх прав іншими суб’єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) і т. д. Різноманітні наміри, думки з приводу скоєння правопорушень самі по собі не є правопорушеннями і вважаються юридично нейтральними доти, доки вони не проявилися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб’єктів.

6. Контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може запустити державний механізм притягнення до юридичної відповідальності за правопорушення, апарат примусу з метою поновлення порушених прав суб’єктів з наступним покаранням правопорушника. Слід враховувати, що правопорушення можливе лише тоді, коли воно скоєне деліктоздатним суб’єктом, тобто суб’єктом, здатним згідно з законом самостійно нести юридичну відповідальність за власні винні протиправні діяння.

Таким чином, попередній аналіз правопорушень приводить до висновку про те, що правова поведінка може бути визнаною правопорушенням, якщо вона є: діянням (дією чи бездіяльністю); протиправною; винною; соціально шкідливою (небезпечною); караною.

Склад правопорушення. Ознаки, які лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення — такої його моделі, яка закріплена законодавчо стосовно кожного виду правопорушень. Специфіка видів правопорушень зобов’язує законодавця фіксувати в нормах права типові ознаки й особливості їх суб’єктів, способів, мотивів і цілей їх скоєння, виокремлювати коло відносин, які охороняються законом від такого роду правопорушень. Але, незважаючи на особливості їх окремих видів, уся різноманітність правопорушень зводиться до єдності модельного уявлення законодавця про їх структуру — універсальну структуру, яку в юридичній науці і практиці називають складом правопорушення.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення містить у собі чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону правопорушення.

Об’єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом. Не існує правопорушень, у яких був би відсутній об’єкт. Однак сам об’єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній. Під загальним об’єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що відображені в праві, ним регулюються й охороняються. Безпосередні об’єкти — різнорідні суспільні відносини з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров’я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб’єктів права — майнові, трудові, політичні та інші.

Об’єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. До обов’язкових елементів об’єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання); необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідками, які настали. Крім обов’язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб’єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника у разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом’якшують вину суб’єкта.

Суб’єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб’єкта правопорушення — його деліктоздатність, тобто можливість, що визначається законом, особи відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і здатності людини контролювати свою поведінку волею і свідомістю. Саме тому, наприклад, суб’єктом злочину, згідно ст. 18 Кримінального Кодексу України, визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність.

Суб’єктивна сторонаправопорушення (вина) — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, здатної усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною, що виключає наявність суб’єкта і суб’єктивної сторони правопорушення, а значить, і всього складу. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) — необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик може виступати у двох основних формах: умислу і необережності. У свою чергу, умисел виступає у вигляді прямого або побічного, а необережна форма вини — у вигляді самовпевненості або недбальства. При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажаєїх настання. При побічному умислі особа в такій же ситуації не бажає, але свідомо допускаєможливість настання шкідливого результату свого діяння, однак байдуже до нього ставиться. Необережна форма вини має свою специфіку інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого діяння: при самовпевненості особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (тому що переоцінює свої здібності або ж недооцінює складність й небезпечність ситуації). При недбальстві особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити (наприклад, у разі посадової недбалості).

Види правопорушень. Особливості суб’єктивних і об’єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами:

а) за ступенем суспільної шкоди — злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і вчинки (правопорушення, передбачені іншими галузями законодавства);

б) за галузевою належністю — цивільно-правові, конституційно-правові, сімейно-правові і т. д.;

в) за суб’єктами — скоювані деліктоздатною фізичною особою і скоювані юридичною особою;

г) за суб’єктивною стороною — умисне і необережне діяння;

ґ) залежно від характеру порушеної правової норми — правопорушення матеріально-правові і процесуально-правові;

д) за формою зовнішнього виразу — протиправні дії і бездіяльність;

е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) — правопорушення з матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;

є) залежно від кількості суб’єктів, які вчинили правопорушення, — одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Правопорушення також класифікуються залежно від сфер життя суспільства (в економіці, управлінській сфері, побуті тощо).

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
9. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
10. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
11. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
12. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Переглядів: 1610