Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття, риси і види правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це вольова поведінка суб’єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Правомірна поведінка визначається специфікою змісту основних ознак правової поведінки, її складу і видів.

1. Правомірна поведінка, з точки зору соціальної значущості, передусім характеризується її корисністю, вона дістає позитивну оцінку з боку особи, суспільства й держави і відповідає їх інтересам. Така поведінка класифікується залежно від ступеня суспільної значущості як необхідна і бажана. Забезпечуються ці види поведінки відповідним “інструментарієм”, юридичними засобами: необхідна — імперативними зобов’язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов’язків і дотримання юридичних заборон; бажана поведінка — головним чином, управомочуючими нормами, однак вона може стимулюватися і за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм, які б впливали на формування правових мотивів і цілей свідомо-вольової поведінки суб’єктів, що викликають прагнення цих суб’єктів максимально використовувати правові засоби для досягнення поставлених цілей. До правомірної поведінки належить і соціально допустима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціально шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб’єктів. Держава не може таку поведінку ні забороняти, ні зобов’язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність численних громадських організацій “за інтересами”, відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову природу, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення.

2. За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка, яка контролюється свідомістю і волею особи, здійснюється відповідно до мотивації її власної поведінки і відповідає на запитання: чому суб’єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви, на усвідомлення своєї корисності і відповідності правам та законним інтересам суб’єктів. У свою чергу, добровільна поведінка, залежно від психологічного ставлення суб’єкта до своїх вчинків і їх наслідків, може бути принциповою (в основі її лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності правомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, її “некритичним” ставленням до змісту правових норм, орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки). Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб’єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи. Лише зовнішні обставини, оточення, а не особисті переконання примушують суб’єкта діяти правомірно (виконувати обов’язки, дотримуватися заборон). З цієї точки зору вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конформістською, коли суб’єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб’єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення. Суб’єкт орієнтується на існуючі приклади відповідальності і покарання, і тільки ці обставини виступають головним аргументом на користь вибору правомірної поведінки.

3. За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка характеризується з точки зору засобів правової регламентації. Поведінку можна розглядати як таку, що відповідає приписам, закріпленим у правових нормах — моделях правової поведінки, які містять її суб’єктивні й об’єктивні властивості. Отже, з позицій юридичних моделей правомірну поведінку можна розглядати в таких аспектах:

а) як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні відносини і поділяється на виконання та використання (активні форми поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

б) як характеристика юридичного змісту правовідносин ця поведінка виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;

в) як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не зафіксованою у нормативно-правовому приписі.

Вважалося, що суспільно корисна поведінка не може бути правовою, якщо вона не передбачена нормами законодавства, що прямо приписують чи управомочують певну модель поведінки. Останнім часом теорією і практикою істотно уточнений дозвільний тип регулювання. Моделювання правомірної поведінки можливе при безпосередньому закріпленні її ознак і за допомогою загальнодозволеного методу в упорядкуванні правової поведінки — будь-які вчинки, якщо вони не суперечать приписам правових норм, конкретним заборонам, є правомірними. Таким чином, законодавець у правових нормах по-різному може використовувати прийоми, що дозволяють у юридично визначеній формі закріпити допустимі межі поведінки.

4. Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні факти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Отже, правова поведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і правоприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов’язково викликає виникнення правовідносин. Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів — подій, де відсутні воля і свідомість конкретної особи, проте нормами права передбачаються цілком конкретні юридичні наслідки. Те саме можна сказати і про правовідносини. Наприклад, дотримання заборон — безпосередня форма реалізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинка є реалізованою правомірністю.

5. У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об’єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Причому специфіка зовнішнього прояву будь-якого правомірного вчинку може бути різною відповідно до вимог правомірності, які пред’являються до того чи іншого виду юридично значущої поведінки: вона може бути документально оформленою, тобто письмовою (наприклад, нотаріально засвідчені угоди), або усною, тобто без будь-якого письмового оформлення, фактичним фізичним діянням (наприклад, індивідуальний акт), здійсненим без якоїсь конкретної мети суб’єкта права викликати юридичні наслідки, коли ці наслідки все ж настають (наприклад, авторський твір породжує його авторські права, набути які він не намагався, але держава визнає і захищає ці права).

Як було показано вище, правомірна поведінка характеризується юридично визначеними суб’єктивними (суб’єкти і суб’єктивна сторона) й об’єктивними (об’єкти і об’єктивна сторона) ознаками. За цими параметрами можна дати загальну юридичну оцінку й антитезі поняття “правомірна поведінка” — правопорушенню.

 


Читайте також:

  1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  2. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  3. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  4. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
  5. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  6. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
  7. Бібліографія, поняття, види, методи
  8. Будівельні роботи. Поняття. Підготовчі роботи. Поняття, особливості виконання.
  9. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
  10. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
  11. Бюджетування (основні поняття, механізм).
  12. Валютні системи : поняття, структура, призначення.




Переглядів: 968

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття і види правової поведінки | Склад і види правопорушень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.