Землеволодіння і сеньйорально – селянські відносини

Становлення і розвиток феодальної системи господарства

ТЕМА 2

1.Землеволодіння і сеньйорально – селянські відносини.

2.Агрокультура і сільськогосподарська техніка.

3.Середньовічне місто, розвиток ремесла.

4.Торгівля. Кредит. Фінанси.

В історіографії господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками:

· панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода, що дало назву системі господарства;

· монополія феодалів на землю, яка виявлялася у принципі "Немає землі без сеньйора";

· умовний характер, ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв’язках;

· протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом;

· особиста, поземельна, судово – адміністративна і військово політична залежність селянина від землевласника;

· рента форма експлуатації феодально залежного селянства;

· переважання натурального господарства та другорядна роль обміну;

· сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми.

Аграризація економіки зумовила назву Середньовіччя в науковій літературі „Аграрна цивілізація”.

Розвиток господарства країн Європи епохи середньовіччя пройшов три періоди:

Ø у ранньому Середньовіччі (V-Хст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);

Ø ХІ-ХVст.- період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва;

Ø у пізньому Середньовіччі (ХVІ-перша пол. ХVІІІст.) зароджувалися ринкові форми виробництва, з’явилися ознаки індустріальної цивілізації.

Виникнення і розвиток господарства у європейських країнах мали універсальні ознаки. Разом з тим в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. Так, в Італії, Франції, Іспанії, Візантії цей період отримав назву романського,сформувався на основі спадщини Римської імперії та соціально – господарській системи германських племен. В Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Отже, в V-Хст. у країнах Європи формувалося феодальне господарство на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від феодала. Вирішальне значення мали відчуження алоду, першого великого землеволодіння над дрібним, становлення між землевласниками і селянами відносин панування і підпорядкування, а в середині пануючої верстви – покровительства і служби. Прискорили ці перетворення війни, зовнішня експансія, законодавча та податкова політика держав, санкція нею імунітетної системи та придушення опору селян.

Зрілі феодальні відносини (ХІ-ХVст.) практично в усіх країнах Європи мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі їхнього розвитку (ХІ-ХІІІ) панували феодальна земельна власність, що склалася у трьох видах:

¯ Королівська

¯ Світська

¯ Духовна

Ієрархічна структура землеволодіння обмежувала права окремого феодала на землю. Існувала власність:

¯ Верховна

¯ Сеньйоральна

¯ Підпорядкована васальна

Лише з часом ленні володіння стали відчужуватися. Система майорату давала можливість успадковувати землю старшому синові повністю або дві третини її.

Основними господарськими одиницями стали сеньйорії. Вони були різними за розмірами (від великих на кілька тисяч наділів до найдрібніших на 5-10 наділів).

Сеньйорально – селянські відносини засновувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю – земельну ренту.

Як своєрідна форма землекористування зберігалася громада. Була поширена система відкритих полів, коли після збирання врожаю селяни перетворювали землі на пасовиська. У спільному користуванні були неподільні угіддя: ліси, луки, річки, озера.

Завершилося феодальне підпорядкування селянства. Хоч існували певні відмінності в становленні його різних категорій, градація правового статусу зменшилася. Загальною ознакою селян була особиста, земельна, судово – адміністративна, військово – політична залежність від власника землі. Права феодалів значно розширилися. Було досягнуто всебічної регламентації життєдіяльності селян. Контролювалися поголовний чини, поземельні примуси, успадкування майна і відчуження земельних ділянок, шлюби селян, постої військ і військові реквізиції, міри маси і об’єму. Власники сеньйорій збирали екстраординарний податок. Значного поширення набув баналітет – монопольне право феодалів на господарські об’єкти для переробки сільськогосподарської продукції. Селяни платили десятину на користь церкви і державні податки.

У Європейських країнах у ХІ - ХІІІст. з розвитком товарно грошових відносин доменіально – панщинна система стала обмеженою, переважала натуральна та натурально – грошова рента. Поземельний чинне становив 25-30% селянського врожаю. Переважну частину доходів забезпечували сеньйоріальні стягнення. Зміцнилася самостійність селянських господарств, розширилися їхні права. Всі селяни брали участь у майнових і земельних угодах, мали право успадковувати та продавати майно, примуси їх були фіксовані. Звичайним явищем стало переселення селян у міста або інші сеньйорії. Оскільки це був період політичної роздробленості, сеньйори практично не могли повертати селян – утікачів. Лише в Англії, на відміну від інших європейських країн, сеньйоральна структура характеризувалася повільним розпадом доменіально – панщинного господарства.

Отже, у ХІ-ХІІІст. в усіх регіонах Європи господарська структура сеньйорій мала спільні ознаки. Зросли доменіальні володіння за рахунок лісів, луків пасовищ, зменшилася панська оранка. Розширилися і зміцніли сеньйоральні права. Селяни – власники наділів платили натуральну і грошову ренти. Роль сеньйорії у загальній системі феодальної експлуатації була більшою порівняно з державною юрисдикцією.

Протягом ХІ - ХІІІст. в Європі зберігалося нечисленне вільне селянство, яке не належало ні до королівських, ні до приватних сеньйорій. Ці дрібні землевласники: вільні люди короля у Франції, фригольдери в Англії, „вільні селяни” у Візантії, „імператорські” вільні у Німеччині самостійно розпоряджались землею, переселялися з місця на місце, судилися тощо. Проте всі вони були феодально залежними через представників королівської влади. За користування землею, відчуження її селяни платили податки та виконували державні примуси значно менші, ніж селяни сеньйорій.

У ХІV-ХVст. у різних регіонах відбувся повний аграрний переворот, що зміни господарську структуру феодальних сеньйорій.

Зміни були зумовлені сукупністю соціально – економічних причин.

З розвитком міст і товарного виробництва господарський розвиток сеньйорій підпорядковувався ринковим відносинам. Потребували грошей хрестові походи. Різко збільшилися масові народні рухи проти посилення феодального гноблення, за фіксацію примусів, збереження громадських земель.

Отже, у Західній Європі у період зрілого феодального господарства залишилося економічне значення доменіального сеньйорального господарства і зросла роль селянського. Розширилися майнові та правові можливості селян. Однак ці зміни не свідчили про знищення феодальної експлуатації. Феодали залишилися монопольними власниками землі. Зберігалися поземельна рента, елементи особистої залежності селян від землевласника. Діяли баналітети, сеньйоральний суд, зросли сеньйоріальні повинності, державні податки. Спробам „сеньйоральної реакції” протидіяли селянські рухи, які об’єктивно сприяли структурним змінам в організації господарства. У країнах на схід від Ельби прогресивні форми перебудови сеньйоріально – селянських відносин почали витіснятися кріпосницькими тенденціями.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор’я	\|	Середньовічне місто, розвиток ремесла

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.