Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Фактори економічного зростання.

В будь-якому суспільстві прагнення до розвитку невпинне. При цьому основною проблемою забезпечення економічного зростання є з'ясування чинників впливу і побудова моделей та механізмів збільшення обсягів валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, який є критерієм економічного добробуту суспільства.

Типи та якість економічного зростання залежать від певних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру. Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:

• базисні фактори або фактори пропозиції;

• фактори попиту;

• фактори розподілу;

• інституційні фактори;

• соціальні фактори;

• культурні фактори;

• релігійні та інші фактори.

Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники економічного зростання та їх структурні комбінації. Кожна країна використовує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн з низьким рівнем розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів економічного зростання, а для розвинутих - інтелектуальних.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростання, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сторони пропозиції. До них відносять:

• кількість та якість природних ресурсів;

• кількість та якість трудових ресурсів;

• обсяг капіталу країни;

• технології та інновації;

• менеджмент.

Перелічені фактори є необхідними складовими для здійснення виробничого процесу, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції, створюють можливості для існування пропозиції товарів у країні взагалі. Збільшення кількості або покращення якості ресурсів, вдосконалення технології призводить до нарощування економічного потенціалу.

Важливим чинником економічного зростання є підвищення продуктивності праці, яка служить основою для зростання заробітної плати та підвищення рівня життя працівників.

В свою чергу, продуктивність праці залежить від низки чинників, серед яких:

• якість робочої сили, що визначається збільшенням частки висококваліфікованої робочої сили;

• оновлення, модернізація, реконструкція застарілих основних засобів виробництва;

• стан навколишнього природного середовища, забруднення якого вимагає великих затрат на його відновлення, що відволікає можливі інвестиції в розвиток технологій та інші складові економічного потенціалу.

Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох проявах - натуральному і грошовому. Капітал як виробничі активи (будівлі, устаткування, машини і т.д.) у вигляді засобів та предметів праці обслуговує виробничий процес і є основою для нарощування виробництва. Капітал як грошові активи є передумовою залучення інших факторів виробництва. Для України характерні низькі темпи нагромадження основного капіталу в економіці та незабезпеченість міжгалузевого перетоку капіталу у сектори економіки, що інтенсивно використовують інновації, хоча частка інвестицій в основний капітал поступово збільшується.

В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростання є використання технологій та інновацій. Передумовою цього виступає науково-технічний прогрес (НТП), який призводить до поступового удосконалення і використання у виробництві нової техніки і технологічних процесів. Поступові зміни накопичуються і стають основою революційних перетворень в техніці, технології, матеріалах.

Застосування високих технологій підвищує технічний рівень і якість продукції, економічність виробництва, зменшує витрати праці, матеріалів і засобів виробництва в розрахунку на одиницю продукції. З'являється можливість направити додаткові ресурси для покращення якості життя членів суспільства. Однак, різні країни по різному використовують цей чинник для забезпечення економічного зростання. Справа в тому, що можливості використання новітніх технологій виробництва тісно пов'язані з науково-технічною політикою держави, її економічним потенціалом і вимагають відповідного фінансування цієї сфери.

Уже багато років в Україні не виділяється достатньо коштів на розвиток науки, техніки та технологій, а наявні розробки та новинки не знаходять свого використання у господарській сфері.

Науково-технічний прогрес створює можливості для масового оновлення науково-технічного потенціалу за рахунок нововведень, яке і стає основним чинником економічного зростання на сучасному етапі. Тому розвиток інноваційної сфери економіки є одним з основних завдань, що сприяє розширенню виробництва. Все це потребує проведення відповідної державної політики щодо підтримки та регулювання інноваційних процесів, структурних змін, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу.

Використання досягнень НТП обумовлює направленість впливу структурного фактора настворення прогресивної структури виробництва, підвищення питомої ваги наукомістких галузей.

В умовах великомасштабного виробництва зростає значення такого фактора економічного зростання, як менеджмент. Сучасний менеджмент підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, організовує раціональне сполучення факторів виробництва, забезпечує освоєння нових технологій, вирішує інші важливі функції технічного, економіко-організаційного, соціально-психологічного характеру, які сприяють економічному зростанню.

Чинники економічного зростання взаємозалежні і часто взаємопов'язані. Так, наприклад, неповне залучення трудових ресурсів призводить до зменшення обсягів виробництва та нагромадження капіталу, а низькі обсяги інвестицій не сприяють досягненню повної зайнятості населення.

Вищеназвані фактори визначають можливості зростання з боку виробництва. Існують такі фактори і зі сторони споживання. Ринковий механізм включає в себе не тільки елементи пропозиції, але й попиту, зв'язок між якими опосередкований ринком. І хоча попит визначається пропозицією, сама динаміка сукупного попиту виступає активним фактором економічного зростання. У зв'язку з цим виділяються фактори, що належать до сукупного попиту.

Вплив фактора попиту проявляється в певному рівні сукупних видатків споживачів. Попит формується доходами громадян, які використовуються для споживання, державними витратами, а також попитом на капіталовкладення, що направляються на інвестиції.

Запити споживачів є стимулом для розвитку підприємств та повнішого використання наявних ресурсів. Незавантаження виробничих потужностей сповільнює економічне зростання, оскільки спостерігається недовиробництво продукції. Забезпечення повного використання збільшених обсягів усіх ресурсів потребує підвищення загального рівня сукупного попиту та окремих його видів.

Економічне зростання в значній мірі залежить від факторів розподілу, оскільки дії в цій сфері відображають елементи раціоналізму та справедливості відносин у суспільстві та в значній мірі впливають на трудову діяльність його членів. Ці фактори проявляють свій вплив як в сфері постачання, так і в сфері виробництва. В умовах недостатності ресурсів економічна політика має бути націлена на найекономніше їх використання з метою виробництва найважливіших для суспільства товарів і послуг.

Суспільний процес відтворення, як правило, відбувається на розширеній основі, коли частина доходів направляється на розширення загального випуску продукції. Для розширення цих можливостей необхідним стає такий розподіл зростаючих обсягів ресурсів та доходів, який би оптимізував кількість затрачених активів з кількістю корисної для суспільства продукції. Така розподільча діяльність стає певним чинником подальшого економічного зростання.

Значною мірою забезпечення економічного зростання залежить від правильного визначення пріоритетів у державі взагалі і, зокрема, в частині проведення бюджетної політики при направленні коштів бюджету в окремі галузі та сфери. Визначальним тут є фінансова підтримка новітніх галузей економіки, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за фундаментальними напрямками розвитку науки та технології.

Деякі фактори мають значний вплив на розвиток виробництва, але важко піддаються кількісній оцінці, зокрема, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, релігійні відносини та національні традиції, соціально-психологічний клімат тощо. Ці фактори відносяться до нематеріальних і мають якісний характер. Вони здійснюють зовнішній вплив на суб'єкти господарської діяльності. Ці нематеріальні фактори можна представити такими групами: інституційні, політичні, соціальні, культурні та релігійні.

Інституційний чинник впливу на економічне зростання є чи не найвагомішим. Як правило, від діючого порядку в країні, чинного законодавства, прийнятих процедур створення чи припинення діяльності підприємств, інших правил ведення бізнесу залежить і формується відповідна підприємницька атмосфера, дружнє, байдуже чи агресивне зовнішнє середовище. Державні важелі впливу, як то податкова, кредитна, бюджетна, валютна та інші складові економічної політики, або стимулюють та сприяють економічному зростанню, або навпаки - створюють перешкоди та стримують його. Особливо негативний вплив для розвитку економіки мають такі явища, як корупція, хабарництво і здирництво, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності. Низька правова культура, неповага до закону чи пряме невиконання законодавчих положень щодо регулювання економічних відносин свідчать про недостатній розвиток громадянського суспільства, що не сприяє його економічному розвитку.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин велика роль такого явища як підприємництво. Дія цього фактора безпосередньо залежить від створення в країні умов для розвитку середнього та малого бізнесу, формування в суспільстві середнього класу, виховання в індивідів підприємницького духу, збільшення кількості власників.

Економічне зростання залежить від політичного режиму держави. Історія свідчить, що демократичні країни, які забезпечують гарантії прав власності, мають більш впорядковані та цивілізовані принципи, відносини, процедури діяльності суб'єктів господарювання, що стимулює прискорення розвитку їх економіки. І, навпаки, у країнах з недемократичними, неправовими режимами панує невпевненість та невизначеність відносин в економічній, правовій, соціальній та інших сферах, що гальмує їх розвиток.

Значний вплив на економічне зростання має соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в країні. У країнах з високим рівнем розвитку культури, віковими традиціями, національною згуртованістю населення, панує позитивна атмосфера для діяльності бізнесу. Існує усвідомлення громадської думки про роль та значення економічного зростання, яке розглядається як бажана соціальна мета. Всі види діяльності, які сприяють матеріальному успіху, належать до престижних. Достатні матеріальні та моральні стимули, визнання в суспільстві, повага оточуючих створює атмосферу задоволення та гордості за виконувану роботу у членів суспільства. Праця стає для особи благом, а не покаранням чи "виправними роботами" за проступки. Виникає важливий чинник економічного зростання у вигляді позитивного та добросовісного ставлення до праці, що підвищує її продуктивність.

Вагомим чинником, який може впливати на виробництво та економічне зростання, є пануючі релігійні звичаї і обряди, які можуть суттєво обмежувати тривалість робочого дня або робочого року. При цьому на здійснення різних релігійних церемоній можуть направлятися значні ресурси.

Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу економічного зростання. До них можна віднести:

• низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;

• низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;

• нестабільна соціально-політична атмосфера у країні;

• вичерпування природних ресурсів;

• підвищення рівня екологічних стандартів;

• необгрунтоване державне втручання у ринкові відносини;

• високі податкові та процентні ставки, тощо.

• корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;

• порушення трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до праці;

• втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;

• техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови.

Висока результативність економіки може бути досягнута тільки при відповідному пропорційному та узгодженому залученні всього комплексу факторів економічного зростання, які спроможні забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни в глобалізованому світі при обмежених економічних ресурсах.

4. Проблеми і тенденції економічного зростання в Україні.

Кінець ХХ ст. характеризується реформами, спрямованими на перехід соціалістичних країн від централізованої планової економіки до ринкового господарства. Проведення реформ у країнах Азії, Східної і Центральної Європи мало відмінності в моделях і наслідках. Це зумовлено причинами, пов'язаними з вихідними умовами системних перетворень. Різним був загальний рівень економічного розвитку країн, галузева структура, глибина макроекономічних диспропорцій, ступінь реформованості господарських систем і психологічної підготовленості населення до змін, соціальна стратифікація, культурно-етнічні та історичні традиції та ін.

Радикальні реформи в Україні після розпаду СРСР ґрунтувались на неоліберальній моделі і так званій шоковій терапії. Вони характеризувались прискореною приватизацією державної власності, відмовою від державного регулювання цін і валютного курсу карбованця, планового управління економікою і планового розподілу продукції, бюджетних дотацій галузям народного господарства і населенню та ін. Головний акцент у реформах робився на проведенні монетарної політики, спрямованої на зменшення грошової маси в країні, що сприяло демонетизації економіки і, як наслідок - бартерних розрахунків, поширення тіньової економіки. Внаслідок цих дій розширилась можливість ухилення від сплати податків і зменшились надходження в бюджет. Знизились важливі економічні й соціальні показники. Так, за 1991-1999 рр. ВВП України знизився майже на 60%, приблизно на стільки ж скоротились загальні обсяги виробництва у промисловості й сільському господарстві, реальні доходи населення зменшились на 43%, а частка населення з доходом, нижчим прожиткового мінімуму, становила більше 25% загальної його чисельності. Таке надзвичайне падіння було обумовлено рядом факторів. Україна успадкувала зношені виробничі фонди, ірраціональну галузеву і виробничу структури. Обтяжливими обставинами стали різке підвищення цін на імпортні енергоносії, незавершеність виробничого циклу в національній економіці, розрив економічних відносин із сусідніми державами, значний військово-промисловий комплекс, складна екологічна ситуація, а також прорахунки в державній політиці, непослідовність у переході до ринкових відносин, значний тіньовий сектор.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, наслідком якої стали неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва, спад виробництва і банкрутство підприємств, різке падіння життєвого рівня населення. Причиною кризової ситуації стала не сама монетарна модель економіки, а помилковий шлях її перетворень. Тому найважливішими проблемами сучасного економічного розвитку є: вибір правильного напряму розвитку, чіткий вибір пріоритетів на шляху до втілення обраної моделі. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не «шокову» ліквідацію економічної системи, а інституційну трансформацію, пристосування соціально-економічних інститутів до нових умов. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що склалися протягом еволюції суспільства.

За основним показником розвитку національної економіки - ВВП на душу населення - усі країни поділяються на розвинуті й країни, що розвиваються. На даний період до розвинутих відносять країни, в яких величина ВВП на душу населення перевищує 12 тис. дол. за рік.

Щоб наблизитися до середньосвітового рівня Україні необхідно протягом 30 років підтримувати 7% економічне зростання або подвоювати цей показник кожні 10 років. Навіть враховуючи від'ємний приріст населення України, вирішення цієї проблеми потребує абсолютно нової економічної стратегії. При цьому забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним з найголовніших завдань макро економічного регулювання.

Економічне зростання у більшості країн світу складає декілька відсотків на рік. Так, за останні п'ять років темпи приросту реального ВВП у країнах Європейського Союзу становлять в середньому 2%.

Динаміка економічного зростання (спаду) в Україні характеризувалась наступними показниками. Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов становлення незалежності, його падіння прискорилося. Наслідки економічної кризи 90-х років відкинули країну далеко назад. За період десятилітнього спаду обсяг реального ВВП скоротився майже в 1,9 рази. Після тривалого спаду в 90-х роках, починаючи з 2000 р., в Україні спостерігаються позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП.

Для забезпечення стабільного економічного зростання і зміцнення позицій України у світовому господарстві необхідно розширити джерела конкурентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та іновацій.

Головний показник конкурентоспроможності країни на світовому ринку - рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і насамперед - праці. Сьогодні головними конкурентними перевагами України є:

Ø високий освітній рівень працездатного населення;

Ø розвинена мережа наукових установ, що в ряді галузей мають наукові доробки світового рівня;

Ø наявність великих і водночас поряд розташованих запасів різноманітних природних ресурсів .

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує створення потужної рушійної сили, яка спрямовувала й підтримувала б нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили має відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з розвитком інтеграційних і соціальних перетворень.

Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки й виходу її з кризи мають бути виконані такі умови:

1. Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка містила б послідовний розвиток інститутів захисту приватної власності й прав найманих працівників; запровадження ефективних механізмів розв'язання корпоративних конфліктів, регулювання цін і тарифів на продукцію; запобігання недобросовісній конкуренції між національними виробниками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу; розвиток інфраструктури відповідної підтримки.

2. Стимулювання інноваційної діяльності, що потребує поетапного змінення переважно сировинно-експортної структури економіки, переорієнтації інвестиційних потоків на інноваційну сферу, впровадження високих технологій, формування в Україні основ інноваційної моделі розвитку та знаннєвої економіки. З цією метою має бути створена національна інноваційна система, що органічно поєднуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу, виробництво і управління інноваційними процесами, що сприятиме становленню й розширенню внутрішнього ринку інновацій.

3. Проведення реструктуризації економіки для створення своєрідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних галузей, які виробляють конкурентоспроможну продукцію;

4. Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів до інвестиційних процесів шляхом розроблення та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів.

5. Призупинення до виходу країни з кризи приватизації державної власності, в тому числі й землі, з метою недопущення її розпродажу за безцінь.

6. Використання кредиту МВФ тільки на інноваційно-інвестиційний розвиток економіки України.

Важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища в країні. Україна сьогодні є потенційно привабливою для іноземних інвесторів. Їх бажання вкладати капітал в економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту, прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі, доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини, використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва.

До основних напрямів формування стратегії економічного зростання належить також стабілізація фінансово-грошової та банківської системи; докорінна перебудова податкової системи в напрямі її глибокої лібералізації, зменшення податкового тягаря та створення ефективних економічних механізмів стимулювання підприємницької діяльності; радикальні інституційні зміни, серед яких особливе місце належить відносинам власності, диверсифікації форм її реалізації; зміни в системі управління економікою, надання більших повноважень і відповідальності регіонам; перебудова організаційної структури виробництва з урахуванням пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, що дозволить Україні ввійти у світовий економічний простір з високим науково-технічним потенціалом.

Значна роль у відновленні економічного зростання країни належить аграрній реформі, яка б привела до підвищення економічної ефективності аграрного сектора, спонукала до ефективнішого господарювання, заснованого на ринкових принципах (лібералізація ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, надання вигідних умов кредитування сільськогосподарським підприємствам тощо).

У сфері зовнішньоекономічних відносин головним є поступове входження України у світовий економічний простір. Незважаючи на економічне зростання на початку ХХІ ст., підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки вони не спираються достатньою мірою на чинники довготривалої дії. Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може бути надійною основою для стабільності довгострокового економічного зростання.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах стратегії розвитку такі:

- не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту;

- на основі створення вільних економічних зон, відповідної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції високотехнологічних галузей і виробництв;

- активно впроваджувати політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які являються потенційно конкурентоспроможними на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Важливим напрямом стратегії економічного зростання є і соціальна політика, яка повинна спрямовуватись на створення необхідних умов для підвищення добробуту населення країни, передусім за рахунок ділової активності, стимулювання трудової і підприємницької діяльності, а на цьому грунті збільшення платоспроможного попиту. Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в середньо- й довгостроковій перспективі потребують обов'язкового вирішення цих фундаментальних проблем.

Враховуючи тривалий процес трансформації економіки, труднощі переходу до інноваційної моделі розвитку, необхідно підсилити державну підтримку інноваційних процесів за рахунок коштів держбюджету. Не слід покладатися тільки на ринкові механізми, оскільки багато сфер економіки й напрямів діяльності не є привабливими для приватних інвестицій, а інноваційне підприємництво знаходиться на початковій стадії розвитку.

Тому основною задачею держави є формування умов, що забезпечують органічне об'єднання й взаємодію науково-технічного й підприємницького середовища. Це дозволить ефективніше використовувати науковий і виробничий потенціал для підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств. Причому слід зазначити, що для інвесторів мають бути створені сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як зараз часто декларується.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концепції та моделі економічного зростання.	\|	Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.