• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДІЯЛЬНОСТІ

ТЕМА 7. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

Питання для самоперевірки

1. Які функції Верховної Ради і Кабінету Мністрів України?

2. Розкрийте функції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції?

3. Кого відносять до недержавних органів управління ЗЕД?

Література:[1, с. 2 – 6; 4; с. 48 –50; 7, с. 15 – 24]

План

1. Показники обсягів зовнішньоекономічних зв’язків

2. Показники структури зовнішньоекономічних зв’язків

3. Показники динаміки зовнішньоекономічних відноси

4. Показники результативності зовнішньоекономічної діяльності

Україна має у своєму розпорядженні багато регуляторів зовнішньоекономічної діяльності, серед яких основними є правові, адміністративні, економічні.

Правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків включає розробку та прийняття нормативно-правової бази в Україні та виконання норм міжнародного права, приєднання України до міжнародних організацій і конвенцій, укладання міжнародних угод.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання – створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання. Правові норми, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність, розподіляються на міжнародно-правов і національно-правові норми.

На формування системи правового забезпечення ЗЕД впливають:

- внутрішні фактори – зовнішньоекономічна політика України, стан економіки України, умови, структура органів державної влади і управління і т.ін.;

- зовнішні фактори – стан міжнародних відносин, участь України в міжнародних угодах.

Національно-правові норми, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні, входять до державного, адміністративного, фінансового, громадянського, громадянсько-процесуального права, але більшість норм відносяться до такого розділу законодавства, який називають господарським правом.

Виходячи зі змісту, серед правових норм виділяють такі основні групи:

1. Норми, які визначають правові принципи зовнішньоекономічної діяльності та її регулювання, в тому числі правові режими, взаємність, доброзичливість, недопустимість, необгрунтовані обмеження ділової практики і демпінгу.

2. Норми, які визначають статус і компетенцію органів державного управління зовнішньою діяльністю.

3. Норми стосовно суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

4. Норми щодо спільних підприємств на території України, а також щодо господарської діяльності українських організацій за кордоном.

5. Норми щодо планування зовнішньоекономічної діяльності.

6. Норми щодо режиму експорту, реекспорту та імпорту, ліцензування і квотування, порядку ввозу і вивозу товарів.

7. Норми валютного регулювання.

8. Митно-тарифне регулювання.

9. Оподаткування доходів від зовнішньоекономічної діяльності.

10. Засоби захисту зовнішньоекономічних інтересів України, включаючи порядок застосування відповідних дій.

11. Норми щодо порядку врегулювання суперечностей і спорів, як міждержавних, так і за участю юридичних осіб і громадян, вимога, порядок визнання і виконання іноземних судових і арбітражних рішень.

Норми, які формують правовий режим зовнішньоекономічної діяльності, можуть мати спеціальний або загальний характер. Те саме відноситься і до нормативних документів, хоча в актах загального характеру можна зустріти і окремі норми, спеціально розраховані на зовнішньоекономічні відносини.

Загалом нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, можна умовно розділити на три групи:

- акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрямки здійснення зовнішньоекономічної діяльності – Конституція України, Декларація про державний суверенітет України і Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який регулює всі зовнішньоекономічні відносини України: визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності, класифікує суб'єктів, дає характеристику основних видів діяльності в сфері зовнішніх зв'язків. В ньому представлена характеристика основних напрямків регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначені спеціальні правові режимии, які діють в Україні і регламентують економічні відносини України з іншими державами.

- акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема – Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання» – регламентує основи внутрішньої політики України.

- акти щодо поточних операцій – це найбільш чисельна група нормативних документів: постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються першочергово: Національним банком України ( валютне регулювання), Міністерством фінансів ( оподаткування), Міністерством економіки (державне регулювання), Державною митною службою України (митне регулювання).

Дані нормативні документи регламентують реалізацію на практиці основних правових норм в сфері зовнішньоекономічних відносин, що задекларовані національним законодавством.

Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності має характерні особливості. В даній сфері питома вага міжнародних договорів України як джерела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а національне право відповідно не є абсолютно домінуючим.

Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему. В ній можна виділити багатосторонні і двосторонні угоди, договори, які містять в собі загальні норми і положення.

Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатостороннізалежить від їх змісту та втілення в них певної кількості держав та їх суб'єктів, отже, в залежності від кількості учасників. Серед багатосторонніх угод виділяються своєю значимістю і відповідно кількістю учасників універсальні угоди, які мають втілювати інтереси всіх держав і відповідно їх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (1880 р.) на наднаціональному рівні – була розроблена Комісією ООН з прав міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ), в якій були практично представлені спеціалісти з різних регіонів світу. Прикладом багатосторонніх угод на регіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною на рівні СНД.

Тоді як багатосторонні угоди показують напрямки руху міжнародного інтегрування між країнами, двосторонні договори передбачають розв'язання конкретних економічних проблем у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Як правило, предметом двосторонніх договорів є: торговельно-економічне співробітництво; заохочення та взаємний захист інвестицій; сприяння капіталовкладенням в економіку країн; промислове і науково-технічне співробітництво; торговельні угоди; проблеми кредитування взаємовідносин; питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, підписуючи двосторонні та багатосторонні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності. Залежно від рівня включення економіки країни в світове господарство і його ролі в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділяють такі правові режими у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

- справедливий або недискримінаційний;

- режими найбільшого сприяння;

- національний режим;

- спеціальний правовий режим.

Справедливий і недискримінаційний режим був уперше використаний як норма міжнародного права в Гаванській хартії 1948 р., в подальшому вдосконалювалася дана норма в проекті Конвенції про охорону іноземної власності, запропонованій ОЕСР в 1967 р., в третій Ломейській конвенції; в Конвенції про застосування Багатостороннього інвестиційного агентства, проекті ООН Кодексу поведінки ТНК. Посилання на справедливий і недискримінаційний режим отримало широке застосування в останні роки завдяки двостороннім угодам про заохочення і захист інвестицій. Суть даної норми в тому, що вона не відсилає до чинних законодавчих актів і не передбачає конкретні норми, яких має дотримуватися приймаюча держава. Посилання на цей стандарт означає тільки нагадування про допуск в конкретній ситуації несправедливості. В оперативному плані дана норма створює законний, попередньо узгоджений зв'язок між зацікавленими країнами: механізм розгляду конкретних питань. Як захід для встановлення переговорного процесу і його ефективного використання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.

Режим найбільшого сприяння є нормою недискримінації. Це свого роду норма прикордонного режиму, що однаково важлива для торгівлі і для інвестицій при допуску товарів або інвестицій в країну. Якщо режим надається третій державі, він автоматично поширюється на державу, якій початково був наданий режим найбільшого сприяння. Норма найбільшого сприяння стала методом поширення недискримінаційного режиму на загальній основі, тільки ті держави, які виявили готовність нести певні обов'язки, можуть отримувати право на відповідний режим з боку інших держав. Однією з таких умов є вимога прийняття національного режиму.

В міжнародній торговельній практиці зустрічаються комбінації інтегрування режиму найбільшого сприяння і національного режиму, тобто країна використовує як національний режим, так і більш сприятливий. Якщо відповідно до угоди між державами передбачено тільки режим найбільшого сприяння і у випадку, коли одна із цих країн надає національний режим в даній сфері третій країні, то друга держава із числа двох перших має право на надання стосовно себе національного режиму.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб'єктом господарської діяльності повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб'єктам господарювання даної держави.

- Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.)., для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Тобто, іноземні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають такі самі права і обов'язки, як національні. Але для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Спеціальний правовий режим може запроваджуватися в спеціальних економічних зонах різного типу. Тобто тільки на даній території можуть застосовуватися окремі правові норми. Це здебільшого пільгові режими щодо окремих економічних ситуацій.

Досвід економічно розвинутих країн світу свідчить, що використання всіх діючих правових режимів на різних етапах формування ринкової економічної системи в країні сприяє створенню конкурентоспроможної національної економіки і зміцненню країни на світовому ринку.

Адміністративне регулювання зовнішніх зв'язків здійснюється за допомогою таких важелів, як реєстрація суб'єктів зовнішньоекономічних відносин, реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, розробка системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, митне регулювання, оперативне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Реєстрація підприємств-учасників зовнішньоекономічної діяльності почалася в Україні з 1992 р. Вона мала повідомний порядок, тобто підприємство повідомляє про своє бажання зареєструватись, а не бере дозвіл, як практикувалось раніше. На сьогоднішній день реєстрація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні припинена, але як адміністративний регулятор зовнішньоекономічної діяльності ця система існує в багатьох інших країнах світу.

Система реєстрації зовнішньоекономічних контрактів в Україні функціонує з 1994 р. Обов'язковій реєстрації підлягають експортні контракти: за товарними позиціями, які є основними статтями доходу України (карбамід, козеїн, метали, деревина); з українськими товарами, стосовно яких міжнародними угодами передбачено добровільне обмеження експорту з метою попередження демпінгу; українські товари, що попали під антидемпінгові розслідування; українські товари, імпорт яких в інші держави квотується і ліцензується за законами цих держав; товари, експорт яких здійснюється за бартерними угодами.

Оперативне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. З метою збалансованого розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і удосконалення інструментів реалізації зовнішньоекономічної політики країни в особливих випадках застосовуються заходи оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме: тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності і застосування індивідуального режиму ліцензування за порушення чинного законодавства України в сфері зовнішньоекономічних відносин.

Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД передбачає позбавлення права займатися зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів всіх форм власності при проведенні експортних/імпортних операцій з товарами (послугами). Санкція застосовується у випадках: порушення суб'єктом ЗЕД податкового, валютного, митного та іншого законодавства; у разі виявлення валютних цінностей, розміщених із порушенням установленого порядку на рахунках і вкладах за межами України; інших порушень законодавчих актів, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування здійснюється у випадках порушення ними Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» стосовно антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених у ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішніх операцій з дозволу держави.

До економічних регуляторів належать – розробка і встановлення податків у сфері зовнішніх відносин; затверджений порядок нагромадження і використання валютних коштів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитування експортно-імпортних відносин.

Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зовнішньоекономічних зв'язків є митні платежі, які стають суттєвим бар'єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.

Контекст нарахування митних платежів стосовно податкової бази має певні особливості. Більшість митних платежів є квотарними, тобто їх сума обраховується залежно від обсягу податкової бази або об'єкта оподаткування і ставок податку. Для більшості митних платежів – це митна вартість, але в окремих випадках застосовуються інші бази оподаткування. Так, при нарахуванні комбінованого мита це може бути мінімальна вартість, а при незбігу митної вартості з фактурною вартістю може використовуватись остання при нарахуванні податку на додану вартість.

Джерело митних платежів може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування у випадку, коли оподатковувані товари приносять дохід, а також не мати відношення до об'єкта оподаткування, наприклад, коли оподатковується майно чи предмети особистого користування, які ввозяться понад лімітованої суми безмитного імпорту.

Тому критерієм визначення митних платежів повинен бути як об'єкт оподаткування, так і суб'єкт, тобто ті органи системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які виконують контролюючі функції з нарахування чи сплати даного виду платежів. З огляду на це, під митними платежами потрібно розуміти ті види податків та зборів, які нараховуються у встановленому порядку при переміщенні через митний кордон країни товарів і інших предметів під контролем митних служб. Характерна особливість митних платежів: односторонньій рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави.

Серед великого спектра функціональних завдань, які виконують митні платежі, головними є:

- фіскальні (митні платежі), які є джерелом поповнення бюджету країни;

- стимулюючі, які спрямовані на розвиток національного виробництва;

- регулятивні – формують обсяг і структуру експорту, імпорту, споживання.

На етапі трансформування економіки домінує фіскальна функція митних платежів, але в міру формування ринкової моделі господарювання митні платежі стають важливим фінансовим інструментом регулювання економіки.

В зв'язку з тим, що митні платежі крім фіскальної і регулятивної дії мають побічні, соціальні наслідки, їх доцільно розглядати не тільки як економічну, а як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна митних платежів вимірюється втратою частки добробуту конкретними платниками даних платежів із переміщенням цієї частки через бюджет до всього населення держави. Тому митні платежі, як правило, встановлюються найвищими органами державної влади і за рівнем запровадження належать до загальнодержавних податків.

Види митних платежів, порядок їх нарахування і сплати, випадки надання митних і тарифних пільг та інше, пов'язане з даними питаннями, регламентуються значною частиною законодавчих актів, головними серед яких є: Митний кодекс України, Закон України «Про Єдиний митний тариф», Закон України «Про податок на додану вартість». Варто наголосити, що при регулюванні митно-тарифних відносин велику роль відіграють відомчі нормативні акти Державної митної служби України, Міністерства фінансів України, Державної податкової інспекції України.

Тому за юридичною природою митні платежі можна систематизувати на:

- ті, які надходять згідно з Митним кодексом (мито та митний збір);

- платежі, які справляються відповідно до інших нормативних документів (податок на додану вартість і акцизний збір).

Основні платежі, які нараховуються митними органами, можна класифікувати на кілька груп:

- платежі, які пов'язані з нарахуванням митного тарифу;

- різні види митних зборів;

- акцизний збір;

- податок на додану вартість;

- платежі за видачу ліцензій на здійснення діяльності в сфері митно-тарифних відносин;

- платежі, пов'язані з проблемами порушення митного законодавства.

Доцільно зауважити, що за способом митного регулювання митні платежі можна класифікувати на тарифні та нетарифні засоби. Платежі, пов'язані з нарахуванням митного тарифу, – це єдиний вид тарифного регулювання, нарахування ж за акцизним збором, податком на додану вартість, митними зборами – це види нетарифного регулювання.

До митних платежів, пов'язаних з митним тарифом, слід віднести такі: ввізне мито, що нараховується за вантажною митною декларацією; ввізне мито в неторговельному обороті (з громадян); мито за поштові відправлення; вивізне мито; вивізне мито в неторговельному обороті (з громадян).

За економічною природою основу митних платежів складають: а) митні податки – це непрямі податки, які нараховуються при переміщенні предметів через митний кордон: мито, акцизний збір, податок на додану вартість; б) митні збори поділяються на дві групи: митні збори за виконання покладених на митницю обов'язків і митні збори за надання послуг в галузі митної справи.

За формою взаємовідносин між платником і державою митні податки є непрямими, тобто вони вносяться до бюджету країни за допомогою цінових механізмів, а конкретні платники податків не завжди є їх носіями.

Відповідно до бюджетної класифікації, мито є податком на зовнішню торгівлю, а акцизний збір та податок на додану вартість – це внутрішні податки.

Митні платежі класифікуються як ті, що формують торговельний оборот, і ті, що формують неторговельний оборот.

Залежно від каналу надходження митні платежі можна систематизувати на ті, які надходять до доходної частини Державного бюджету (мито, акцизний збір, податок на додану вартість), та ті, які надходять до фондів Державної митної служби України (митні збори).

Слід зазначити, що з точки зору порядку зарахування митні платежі в основному є директивними (закріпленими), оскільки вони повним обсягом надходять до одного рівня – Державного бюджету (рівень держави).

Є види підприємницької діяльності, що безпосередньо пов'язані з митно-тарифними відносинами. Відповідно до законодавства України стосовно них діє система ліцензування. До платежів, які перераховуються митним органам за надання права здійснювати дані види діяльності, слід віднести видачу ліцензій на відкриття митних ліцензійних складів і магазинів безмитної торгівлі.

Залежно від специфіки платника митні платежі систематизують на основні та додаткові. Основні – мито, акцизний збір, податок на додану вартість, митний збір за митне оформлення. Додаткові – митні збори за зберігання товарів, митний супровід, збори за видачу ліцензій, плата за участь в митних аукціонах.

Платежі, пов'язані з відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення правових норм у сфері митного законодавства: штрафи за порушення митних правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, яка конфіскована після закінчення терміну зберігання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національна валюта, заборонена до ввезення. Таким чином, митні платежі є основою, за рахунок якої формуються митні доходи країни.

Під митними доходами розуміють всю сукупність грошових внесків, утворених в результаті сплати митних платежів, від реалізації конфіскованих предметів контрабанди, коштів від стягнення штрафів, пені.

Платниками митних платежів є фізичні і юридичні особи, які здійснюють митне оформлення. Митне оформлення і пропуск товарів через митний кордон може здійснюватись лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати.

Отже, різнобічна система використання методів управління зовнішньоекономічними зв'язками дає можливість державі ефективно регулювати зовнішньоекономічну діяльність з метою реалізації економічних інтересів держави в світовій системі господарювання.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Автоматизація метрологічної діяльності
7. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
8. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
10. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 643