Системи першого типу

Системи „паразит-переносник (передавач)”.Переносники – це окрема категорія хазяїв, роль яких у життєвих циклах паразитів або зводиться до перенесення збудника від одного хазяїна–хребетного до іншого, або ж у цьому хазяїні проходять певні стадії розвитку паразита до формування інвазійних стадій, які передаються наступному хазяїну – хребетному. Детальніше це буде розглядатися пізніше у зв’язку з природно-осередковими захворюваннями. У переважній більшості випадків цю роль виконують членистоногі, комахи–гематофаги та кровосисні кліщі, інколи ракоподібні. У якості переносників інвазійних (а також інфекційних) хвороб гідробіонтів виступають також п’явки. Зараження переносників відбувається пасивно, під час ссання крові. Імовірність зараження залежить від присутності та чисельності хребетних–живителів, екстенсивності їх зараження та стереотипів поведінки членистоногого.

Перший етап – пошук живителя. Серед кровосисних членистоногих є види, що здійснюють активний пошук придатних живителів, облітаючи великі площі (мухи, ґедзі, більшість комарів), інші „вичікують”, коли живитель сам зайде у досить вузький біотоп (станцію) їх перебування (москіти, мокреці, деякі комарі, більшість кліщів). Велике значення мають погодні умови. Другий етап – зустріч із зараженою твариною, яка має достатньо високу інтенсивність інвазії. Ймовірність зустрічі саме з такою твариною перш за все залежить від рівня екстенсивності та інтенсивності зараження місцевої (локальної) популяції хазяїв. Третій етап – „приживлення” паразитів, можливість вижити та здійснювати відповідний етап розвитку у певній особині переносника. Частка паразитів, що вижили та розмножились із тих, що потрапили до організму переносника, може бути різною і визначається різною сприйнятливістю останніх.

Придатність певної особини хазяїна для життя і розвитку паразитів також може бути різною і визначається як видовими (якщо переносниками паразитів певного виду може бути кілька видів комах чи кліщів), так і індивідуальними особливостями. Наприклад, здатність мухи це-це до зараження трипаносомами – збудниками сонної хвороби людини лімітується віком комахи. Відразу після виходу мухи з лялечки у перший день її життя через стінку кишечника у порожнину тіла мухи проникає 21% трипаносом, одержаних з порцією крові, на другий день таких личинок лише 4 %, на третій – 1%. У мух віком 4 доби і старших трипаносоми уже не здатні подолати бар’єр кишкової стінки через збільшення щільності перитрофічної мембрани. Певне значення має швидкість зсідання крові у шлунку переносника. Так, чим швидше зсідається кров у шлунку комара, тим менше оокінет малярійного плазмодія встигає пройти крізь стінку у гемоцель комахи. Це також стосується і мікрофілярій, більше половини яких зазвичай залишаються у згустку крові. Процес виходу паразитів з шлунка у гемоцель переносника залежить від температури та інших параметрів зовнішнього середовища. У випадках філяріатозів членистоногі–гематофаги є справжніми проміжними хазяями, що ж до малярійних плазмодіїв, то вони є остаточними хазяями, у яких відбувається гаметогонія. Незалежно від цього імунітет у переносників не розвивається. Можлива лише загибель надмірно зараженого хазяїна від гіперінвазії. Зменшення зараження переносника відбувається лише за рахунок виходу певної кількості паразитів до остаточного хазяїна під час ссання крові.

Таким чином, захисні реакції організму переносника не впливають на чисельність паразитів, тобто регулювання популяції за принципом зворотного зв’язку немає. Чисельність популяції паразита у переносниках певним чином регулюється лише екологічними факторами (ймовірність зустрічі із зараженим хазяїном), абіотичними факторами середовища, а також частковою загибеллю гіперінвазованих переносників. Така система є нестійкою, існує ймовірність епідемічних (епізоотичних) спалахів хвороби.

Системи „трематоди (партеніти) - молюски”.У переважної більшості трематод з яйця виходить вільноіснуюча личинка мірацидій, яка активно „шукає” придатного хазяїна-молюска. Зазвичай мірацидій здатен проникати крізь покриви такого хазяїна, уникаючи дії його неспецифічних захисних реакцій, оселятися у певних органах, найчастіше в гепатопанкреасі, розвиватися та розмножуватися. Вікової стійкості до зараження у молюсків немає, специфічний імунітет також не розвивається, тому інвазія триває до кінця життя хазяїна. Продукція церкаріїв, які є кінцевою стадією патреногенетичного етапу життєвого циклу трематоди, залежить від розмірів хазяїна та активності живлення. Зазвичай церкарії полишають молюска (цей процес зветься емісією) і деякий час ведуть вільний спосіб життя, „шукаючи” наступного хазяїна, проміжного чи остаточного, щоб врешті-решт перетворитись на мариту, дорослу стадію, що розмножується статевим способом. Так, в експерименті молюск, заражений одним мірацидієм шистозоми (Sch. japonicum), продукує стільки ж мірацидіїв, скільки такий самий молюск, заражений двома-трьома мірацидіями. Оскільки імунітету немає, можлива суперінвазія. Інвазовані молюски менш витривалі, за несприятливих умов вони гинуть першими. До того ж тривалість життя таких молюсків менша, ніж у неінвазованих.

Досить часто у інвазованих молюсків зменшується плодючість або гальмується розмноження, проте вплив трематод на стан популяції хазяїна може бути дуже різним, залежно від виду паразита. Зараженість хазяїв залежить від екологічних факторів, зокрема від типу водойми, визначальним фактором є швидкість течії, тож найвищі показники зараженості молюсків трематодами спостерігаються у ставках. Велике значення має щільність популяції хазяїна. Відповідно, зниження чисельності молюсків під впливом паразитів призводить до різкого зменшення ймовірності їх зараження, що супроводжується зростанням щільності популяції молюсків. Такі зміни мають циклічний характер. У цій системі немає зворотних зв’язків, немає специфічних реакцій хазяїна, специфічного імунітету, пропорційних чисельності паразитів, тому такі системи нестійкі, нестабільні.

У випадках, коли одна особина молюска заражена двома чи більше видами трематод, між останніми встановлюються певні відносини, які можуть бути синергічними, нейтральними або антагоністичними. Наприклад між партенітами шистозом людини і деяких трематод амфібій встановлюються антагоністичні відносини за типом „хижак-жертва”. Редії останніх поїдають партеніт шистозом. Подібні відносини також можуть мати певне значення для регулювання системи. Робилися спроби використати трематод амфібій для боротьби з шистозоматозом людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регуляція чисельності популяції паразитів у системах різного типу	\|	Системи другого типу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.