Залежність паразитофауни та зараженості паразитами від трофічних зв’язків хазяїна

ПАРАЗИТ І ХАЗЯЇН У ДОВКІЛЛІ

Як уже зазначалося, щодо паразитів розрізняють середовище першого порядку – безпосередньо організм хазяїна, та середовище другого порядку – зовнішнє середовище, що оточує хазяїна. Параметри середовища, у якому живе хазяїн, також безпосередньо (вільноіснуючі стадії життєвого циклу та ектопаразити) або опосередковано (ендопаразити) впливають на паразитів. Однак є ще один аспект, суто екологічний. Кожен вид тварини-хазяїна, пристосований до існування у певних межах головних факторів середовища (температура, вологість тощо) і має певні особливості екології, опановує певну екологічну нішу, займає певне місце у екосистемі та виконує певну роль у біоценозі. Екологія хазяїна має велике значення у визначенні особливостей видового складу паразитів того чи іншого виду хазяїв та особливостей зараженості їх паразитами. Саме залежність паразитофауни від способу життя хазяїна та його змін у просторі і часі є головною проблемою екологічної паразитології.

Зазвичай виявляється чітка залежність між особливостями живлення певного виду тварин та його паразитофауною. Вище вже згадувалось про зміни живлення тварин, які відбуваються з віком, та їх значення у формуванні паразитофауни, а далі ми їх розглянемо детальніше.

Відомо, що початкові стадії розвитку багатьох хижих та рослиноїдних риб (мальки, молодь, цьогорічки) живляться лише планктоном, в тому числі дрібними ракоподібними. Отже, тільки в молодому віці вони можуть заражатися гельмінтами, личинкові стадії яких розвиваються у циклопах, діаптомусах, дафніях чи остракодах.

Більшість зерноїдних та рослиноїдних птахів вигодовують своїх пташенят комахами і саме молоді птахи зазвичай заражені цестодами та іншими біогельмінтами, які використовують комах у якості проміжних хазяїв. Наприклад, страусята нанду лише перші три місяця життя живляться комахами, переважно кобилками, і тільки в цьому віці вони можуть заражатися цестодами та нематодами-дихейлонемами, причому останні живуть у повітряних мішках цих тварин до кінця їх життя. Дорослі нанду живляться однією травою.

Дитинчата ссавців на першому етапі свого життя живляться лише молоком матері. Проте є кілька видів гельмінтів, переважно нематод, личинки яких акумулюються в організмі невагітної самки, як у паратенічному хазяїні, а з початком лактації активізуються, мігрують в молочні залози і потрапляють до організму дитинчат з молоком матері (наприклад, токсокари собак, деякі нематоди тюленів тощо). Так само поводяться личинки деяких цестод (спаргануми спірометр, тетратеридії мезоцестоїдів).

Подібний характер живлення, подібність трофічних зв’язків часом накладається на еволюційно сформовані на різній основі паразито-хазяїнні системи і робить подібними паразитофауни неспоріднених тварин, напр., всеїдних свині і людини (спільні або близькі види балантидій, аскарид, волосоголовців, скреблянок, свинячий ціп’як), або травоїдних копитних з різних груп та великих травоїдних гризунів. Зокрема, симбіотичні інфузорії передшлунків або товстих кишок властиві жуйним верблюдам, бегемотам, коням, носорогам, слонам, даманам, американським водосвинкам. Нематоди-стронгіліди зустрічаються у жуйних, коней, зайців та інших травоїдних. Серед хазяїв цестод-аноплоцефалід, окрім жуйних, відомі коні, носороги, слони, гризуни і навіть сумчасті.

Водночас є багато даних, які свідчать про певні відмінності у паразитофауні більше або менше філогенетично близьких видів і груп тварин, пов’язаних з різницею у спектрі живлення. Для морських птахів Мурмана встановлено, що чим більшою є частка безхребетних у їх живленні, тим більша зараженість їх цестодами та трематодами, багатший видовий склад цих гельмінтів. Найнижчу зараженість цими паразитами встановлено у птахів, які живляться лише рибою. Для горобцеподібних птахів, качок, а також гризунів велике значення має співвідношення тваринної і рослинної їжі у раціоні (ступінь м’ясоїдності).

У гідрофільних птахів Чорноморського біосферного заповідника встановлено, що видове багатство цестод та зараженість певного виду зумовлена перш за все тим, наскільки тісними є зв’язки цих птахів з водоймами, та яку частку у їх живленні складають безхребетні, напр., серед качок найсильніше заражені чернеті, дещо менше крижні, потім широконіска, чирки, найменше заражені нерозень і свищ, які є найбільш рослиноїдними качками нашої фауни.

У суходільних птахів зв’язки між характером живлення і зараженістю певних видів цестодами дещо складніші. Найвища зараженість та найбільше видове багатство цестодофауни притаманні комахоїдним птахам лісового орнітокомплесксу, особливо наземним комахоїдним, які живляться переважно мешканцями лісової підстилки (дрозди та ін.), а також комахоїдним, які здобувають їжу в польоті (ластівки та серпокрильці). Дещо нижчий рівень зараженості та менше видове різноманіття цестод у птахів зі змішаним живленням (зерноїдно-комахоїдні) з лісового, синантропного та прибережного комплексів. Найнижча зараженість та дуже бідна цестодофауна характерна для птахів степового орнітокомплексу, особливо зерноїдних, пов’язаних з відкритими ландшафтами. Таким чином, для суходільних птахів екологічним фактором, визначальним щодо зараженості цестодами є зв’язок з лісом, деревною рослинністю та частка, яку складають безхребетні, особливо мешканці лісової підстилки та ґрунту, у живленні певного виду чи групи видів птахів. Для дрібних ссавців, зокрема гризунів, також вирішальним є співвідношення тваринної та рослинної їжі в раціоні.

Зараженість амфібій цестодами і трематодами залежить від ступеня зв’язку дорослих тварин з водою, з водоймами. Відповідні показники в ряду „зелені жаби – бурі жаби - ропухи - часничниці - квакші” знижуються. Що ж стосується риб, то рівень їх зараженості тими чи іншими гельмінтами визначається часткою планктонних (переважно проміжні хазяї цестод) та бентосних (проміжні хазяї трематод) безхребетних у їх раціоні.

Подібний склад їжі нерідко зумовлює значну подібність паразитофауни неспоріднених груп хазяїв. Так, рибоїдні птахи різних рядів (мартини, норці, гагари, веслоногі, голінасті, рибоїдні качки) мають багато спільних видів трематод, акантоцефал, нематод, спільні види є і серед цестод (лігули, шистоцефали, дифілоботрії). Джерелом зараження птахів цими паразитами є саме риби. Подібна ситуація має місце і у хижих риб (щука, окунь, форель та ін.). Різкий сезонний перехід з одних видів кормів на інші, притаманний деяким ссавцям (кролі восени переходять на живлення корою) та осілим птахам (тетеруки взимку живляться хвоєю, а рябчики – шишечками вільхи та березовими бруньками), сприяє звільненню від кишкових гельмінтів.

Досить чітко виявляється залежність видового складу паразитофауни хазяїна і показників зараженості паразитами „популяції” хазяїна від того, у якому біотопі оселяється та чи інша група особин певного виду тварин. Зокрема, нерідко представники певного виду можуть оселятися у різноманітних біотопах. Наприклад крижні гніздяться на водоймах різної величини з різною трофністю та ступенем заростання вищого водяною рослинністю. Це можуть бути проточні і непроточні водойми, прісні і солоні з різним ступенем солоності, навіть острови у морських затоках, або ж навпаки, ці птахи можуть гніздитися в дуплах дерев у міських парках чи під дахами міських будівель. Тому різні „популяції” крижнів суттєво відрізняються за видовим складом гельмінтів та показниками зараженості ними. Те саме стосується і суходільних птахів. Шпаки можуть оселятися у шпаківнях серед міських кварталів чи в дуплах у міських парках, у сільських населених пунктах чи в лісових урочищах або в ізольованих невеликих лісових колках серед степу. Гельмінтофауна в колоніях шпаків, розташованих у різних біотопах, суттєво різниться. В таких випадках одним із факторів, які визначають ймовірність зараження тим чи іншим видом паразитів, є трофіка, особливості живлення птахів відповідно до структури біоценозу.

Відомо також, що гельмінтофауна птахів, які різко ухиляються за своєю екологією від інших близькоспоріднених видів, зазвичай дуже збіднена внаслідок розриву зв’язків у системах паразит-хазяїн, які історично склалися, оскільки вони базуються саме на трофічних зв’язках. Це стосується лиски з пастушків, яка стала справжнім водоплавним птахом, крохалів з качиних або орлана з хижих птахів, які перейшли на переважне живлення рибою, стали справжніми іхтіофагами. Подібна закономірність також простежується на окремих популяціях деяких видів, напр. куликів-травників, які гніздяться на водоймах Полісся, заплавах великих та малих річок і на узбережжі морських заток. Подібні закономірності відомі і для гельмінтофауни ссавців. Відзначається значне збіднення гельмінтофауни і низка зараженість гельмінтами сліпаків, які ведуть виключно підземний спосіб життя, у порівнянні з мишоподібними гризунами, або білок і сонь, які живуть на деревах, у порівнянні з ховрахами. Слід також зауважити, що колоніальні птахи та стадні ссавці зазвичай сильніше заражені паразитами, ніж їхні близькі родичі, що живуть парами чи поодинці. Прикладом можуть бути такі пари як грак та крук, сіра чапля і бугай, дикі кролі та зайці тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Системи другого типу	\|	Залежність паразитофауни від міграцій хазяїна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.