ТЕМА 3. Страхові ризики та їх оцінка

1.Поняття ризику у в страхуванні.

2.Класифікація ризиків.

3.Ознаки ризику, придатного для страхування

Найважливішою категорією страхового права є ризики – випадкові, ймовірнісні події, захист від яких є основою страхових правовідносин. Ризик визначає можливість здійснення страхових правовідносин: договір страхування, де відсутній елемент ризику, є недійсним. Будь-яка діяльність людини пов’язана з великою кількістю ризиків, які характеризуються можливістю настання, обсягом можливого збитку й особливостями керування цими ризиками.

Ризик у страховому праві характеризується можливістю і випадковістю настання події і визначається для кожного страхового зобов’язання або законом, або договором на підставі правил страхування. Складність страхового ризику пояснюється ще і тим, що у практиці страхових правовідносин термін “страховий ризик” вживається неоднозначно: відомо близько двадцяти його трактувань.

Наявність страхового ризику визначає можливість укладання договору страхування і, отже, існування страхових правовідносин, які виникли на основі цього договору. Таким чином, в процесі укладання конкретного договору страхування з усіх його істотних умов вирішальним є досягнення сторонами угоди про страховий ризик.

З погляду страховика, страховий ризик і об’єкт страхування є предметом страхування, а обсяг ризику визначає для нього, з одного боку, можливість прийняття того або іншого об’єкта на страхування і, з іншого – умови такого прийняття. Визначення обсягу ризику на стадії укладання договору страхування набуває настільки важливого значення, що зумовлює наявність законодавчо закріпленого “інформаційного” обов’язку страхувальника: при укладанні договору страхування повідомляти страховику про всі відомі йому обставини, що мають вагу для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені або ті, що укладаються, договори страхування стосовно цього об’єкта страхування.

З юридичного погляду страховий ризик – це подія або дія (обставина, субстанція). Поняття страхового ризику переважно вживається в значенні події і як подія може бути зіставлене зі страховим випадком, проте при такому порівнянні помітні істотні відмінності. Вони виявляються насамперед у тому, що страховий випадок є подією, яка вже наступила, здійснилася, а страховий ризик – це лише можливість або ймовірність настання певної події, що виключає будь-яке їхнє ототожнення, а тим більше виключає спробу розглядати їх як збіжні поняття. Страховий ризик і страховий випадок співвідносяться не як загальне і окреме, а як узагальнена і конкретизована категорії.

Настання страхового випадку – реалізація страхового ризику – єдина підстава для виникнення обов’язку страховика виплатити страховку. Поняття страхового ризику як підгрунття юридичного факту неминуче призводить до необхідності встановлення цілої низки ознак, з яких одні визначаються законодавчо, інші – висуваються й обгрунтовуються теорією і практикою страхового права.

Законодавчо закріпленими ознаками події, що розглядаються як страховий ризик, є ймовірність і випадковість її настання. Зобов’язання, що передбачається страхуванням, повинно бути таким, настання котрого є ймовірносно можливим. Якщо настання обставини неможливе, то договору страхування теж не буде.

Момент часу, до якого повинна виникнути можливість настання страхового ризику, визначається по-різному: на момент укладання цього договору або на період часу, після якого настання ризику стало неможливим.

Обставина, що передбачається страхуванням, повинна бути випадковою, тобто її настання не повинно пов’язуватися з поведінкою учасників страхових правовідносин. При цьому безумовними підставами відмови страховика виплатити страховку є лише навмисні дії страхувальника (застрахованого, отримувача), спрямовані на настання страхового випадку, або вчинення страхувальником чи особою, на чию користь укладений договір страхування, навмисного злочину, що прямо веде до настання страхового випадку.

Особливого значення в характеристиці страхового ризику набуває ознака невідомості, в основному стосовно до настання страхового випадку. Щоб визначити ознаку невідомості в страховому випадку, потрібно встановити, чи належить невідомість до настання самої обставини або достатньо однієї невідомості моменту її настання. Якби до страхових ризиків належали лише зобов’язання, про які невідомо, настануть вони чи ні, то з їхнього числа варто було б виключити таку обставину, як смерть, настання котрої неминуче, і невідомий лише момент її настання. Хоча окремі різновиди особистого страхування традиційно передбачають цю обставину як страховий ризик.

Отже, до страхових ризиків можуть належати як обставини, про які невідомо, наступлять вони чи ні, так і обставини, настання яких неминуче, але невідомий момент їхнього настання. Віднесення обставини до майбутнього часу як її необхідної ознаки й обов’язкової умови дійсності страхування є одночасно і принципом здійснення страхування. Коли настання страхового випадку є неможливим, то це є безперечною підставою неможливості виконання зобов’язання страховиком.

Складність страхового ризику виявляється і при вирішенні конкретних справ у страховій практиці. Наприклад, громадянин застрахував свій майновий інтерес, який пов’язаний із будівлею. У договорі страхування страховими ризиками були визнані: пожежа, вибух, удар блискавки, повінь, землетрус, буря, ураган, цунамі, злива, град, обвал, зсув, паводок, сель, вихід грунтових вод, незвичні для цієї місцевості тривалі дощі і сильний снігопад, поломка опалювальної системи, водопровідної і каналізаційних мереж, а також випадок, коли для припинення поширення пожежі або у зв’язку з загрозою якогось із стихійних лих необхідно розібрати будівлю або перенести її на інше місце.

Отже, враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні — згідно з критерієм можливих наслідків Коли ризики чисті, наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність.

Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення, оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики, як правило, виникають під час азартних ігор, лотерей, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов’язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб’єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.

1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку — непередбачуваним.

2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має простежуватися явний причинно-наслідковий зв’язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випадкової події відомий цілком точно.

3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то потреби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку.

4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків.

5. Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 2. Класифікація страхування	\|	ТЕМА 4. Страховий ринок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.