Передбачалось певне втручання держави в сферу економіки, вона мала здійснювати упорядкування економічного життя, забезпечувати право власності.

Соціальна спрямованість державності у проекті мала патерналістський характер. Держава повинна була б опікуватись «скривдженими у своєму праві», неповнолітніми та особами, які нездатні самостійно вирішувати свої справи.

Економічною основою «нової національної держави» повинна бути приватна власність, яку вчений розглядав як гарантовану правом належність певній особі «дібр з метою заспокоєння економічних потреб», яка має «підлягати обмеженням з огляду на загальне добро».

Важливим атрибутом нової держави повинна бути «своя правда», тобто право народу, засноване на ідеї справедливості, яке він сам створює. Причому, важливе місце, на думку вченого, в регулюванні «модерних суспільних відносин» повинне відігравати звичаєве право.

Національна ідея, за вченням С. Дністрянського, проявлялась в двох формах.

По-перше, як устремління народу (що був розділений і входив до різних державних утворень) до звільнення від гніту і створення одної національної держави;

по-друге, — це ідея національної автономії, бажання в умовах багатонаціональної держави забезпечити право вільного політичного розвитку всім націям, що входили до її складу. Причому «в боротьбі за національну ідею, зазначав С. Дністрянський, побідило змагання народу до власної національної держави, не вдовольняючись формою національної автономії в рамцях чужої держави».

Національне питання стало причиною Першої світової війни. Проте, хоч вона його й не вирішила, національна ідея в формі рівного права народів на самовизначення була покладена в основу миру. Право на самовизначення «се найважливіше право кожного народу, чи він великий, чи малий. На основі сього права прислугує усім народам право до національної території, право вибирати собі державну зверхність, під яку вони мають належати, право до внутрішньої самоуправи й свобідного культурного, економічного та політичного розвитку».

Самовизначення народів, ясна річ, не обов'язково має відбуватись у межах встановлених кордонів, цей процес може передбачати зміну несправедливих кордонів, встановлених при поневоленні народів.

С. Дністрянський визначає поняття національної території, маючи на увазі територію, з якою «нарід є зв'язаний історично шляхом постійного, звичайно споконвічного поселення». Поза межами цієї території «він може грати тільки роль завойовника або чужого». Межі нової національної держави повинні визначатись відповідно до етнографічного принципу.

До того ж, застосовуючи зазначений Т. Шевченком вислів, С. Дністрянський писав, що народ, «поставивши правду в основу нової держави» повинен стати сильним: «сила народу — се й сила нової держави».

Сила проявляється в «правному порядку» і «правній організації», тобто йдеться про правовий аспект державності, який означає не панування влади над народом, а правління народу.

По-друге, сила народу проявляється в його суверенітеті. Суверенітет деражави, зазначав вчений, — це минуле цивілізації, за своїм змістом він проявляється в пануванні над народом (йдеться про ототожнення поняття суверенітету держави з особою правителя — монарха.)

У «модерному розумінні» С. Дністрянського народна влада не може бути пануванням над народом, суверенітет — це правління народу, його сила. «Сам народ мусить собою правити: се правління мусить виступати в усіх проявах державного життя; ніде не повинно збракувати сеї безпосередньої функції народу у виконуванні державних завдань».

«Воля» народу — в державно-правовому вченні С. Дністрянського, — це гарантовані можливості кожному об'єднуватись у громадські об'єднання: «...товариства, сотоварищення й корпорації», тобто інститути громадянського суспільства, які в рамках власної автономії беруть на себе виконання важливих функцій управління суспільними справами. Таким об'єднанням в «новій державі» С. Дністрянський відводив значну роль оскільки традиційний інститут демократії — парламентаризм, виконуючи репрезентаційну функцію, не повністю на його думку, забезпечує участь народу в управлінні загальними справами суспільства.

Проблема самовизначення українського народу була покладена С. Дністрянським в основу розробленого ним проекту «Устрою Галицької держави», її утворення вважалося вченим можливим на території земель, споконвічно заселених українським народом в межах австро-угорської монархії.

За формою правління зазначена держава мала бути демократичною республікою, на чолі якої стоїть законодавчий орган — Народна Рада.

Для організації діяльності органу держави формується Старійшина. Водночас вона, на думку С. Дністрянського, повинна бути наділена повноваженнями здійснювати загальне управління з питань забезпечення порядку, суспільної безпеки, військових справ, амністії та помилування, готувати та подавати на розгляд Народної Ради проект державного бюджету, а також контролювати діяльність виконавчої влади, органом якої є Народна Управа. Виконавчі функції за окремими напрямами здійснюють її структурні елементи: внутрішня, закордонна, військова, культурна, оборотова (торговельна — Ф. Ш.) управи.

Продовженням гілки виконавчої влади на місцевому рівні є повітові управи, які підпорядковані, крім Народної Управи, Старійшині Народної Ради.

До складу Народної Управи входить також Судова Управа, яка «обіймає судові справи, а її круг ділання відповідає австрійському Міністерству судівництва»¹.

Держава гарантує діяльність інститутів громадянського суспільства: громадських об'єднань. «Горожани, — зазначалось у проекті, — мають право творити товариства, оскільки вони не є небезпечні державі. З тим самим обмеженням запоручається свобода зборів».

Державною мовою повинна бути українська мова, водночас забезпечується функціонування польської та німецької мов.До урядовців висуваються вимоги знати всі три мови.

Державно-правові погляди та результати наукових пошуків академіка С. Дністрянського знайшли своє втілення в проекті Конституції Західно-Української Народної Республіки, розробленому ним у кінці 1920 р. ЗУНР мала бути самостійною демократичною, національною, правовою державою соціальної направленості, що територіально базується в межах українських областей колишньої Австро-Угорської імперії.

Політико-правовий зв'язок особи і держави, за цим проектом, повинен забезпечуватись через правовий стан громадянства. Про західноукраїнське громадянство повинні складатися особливі реєстри.

Спільність усіх громадян утворює народ держави, до нього входять люди всіх національностей, що живуть у державі. Український народ здійснює національну владу на своїй національній території. Інші народи, що живуть у Західній Україні, мають «право на національне управління відповідно до права на самовизначення українського народу».

Одночасно кожний народ «є самостійний суб'єкт права і має самостійні національні права в школі, установах та в суспільному житті». Український народ «як політичний власник національної території...» «є носієм територіального верховенства в державі».

Проектом передбачалося, що президент та перші особи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні бути українцями. Визначались основи мовної політики. Командною мовою в армії, а також внутрішньою службовою мовою цивільної державної служби повинна бути українська мова. Вчений пропонував запровадити нормативне співвідношення участі української, польської на інших національностей (4:1:1) «у виборчій системі, в національних куріях і секціях і по можливості також при визначенні частки представників інших національностей в уряді»¹, і в правосудді.

У проекті знайшли втілення досягнення західної правової думки щодо прав і свобод людей. Всі люди визнавались рівними від природи. Держава повинна гарантувати свободу особистості, а її обмеження можливе лише при здійсненні владних кримінально-правових та поліцейських функцій. Водночас передбачався демократично-гуманістичний порядок притягнення до юридичної відповідальності осіб, що вчинили протиправні вчинки.

У проекті конституції була чітко викладена система політичних прав громадян, їх гарантії та механізми забезпечення. Всі громадяни визнавались рівними перед законом, особи різної статі наділялись однаковими правами і обов'язками.

Гарантувалась можливість розвитку інститутів громадянського суспільства, таких об'єднань громадян, як сільськогосподарські, торговельні, «промислові комори та комори промислів, а також комори робітників, службовців, адвокатів, журналістів, освіти тощо», які мали брати участь у заходах щодо «плекання культурних, політичних та економічних інтересів». Особливу увагу держава мала приділяти «середнім класам у сільському господарстві... промислах і торгівлі», а також захисту людської праці: фізичної, духовної, інтелектуальної.

Передбачалось «негайно запропонувати земельну реформу через експропріацію великих землеволодінь та врегулювання розподілу їх серед селян». Важливими соціальними завданнями держави мали бути також збереження «здоров'я та працездатності» людей, «повна оплата результатів праці», «підготовка до економічних наслідків від хвороб, нещасних випадків, старечої немічності», запровадження соціального страхування.

Водночас державна влада не повинна була «перешкоджати здійсненню господарської свободи людини в справедливому розподілі товарів», держава повинна була захищати «економічно слабшого перед економічно сильнішим» і мати право «обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей» «де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом».

Основою суспільного устрою і економічного життя мала бути приватна власність. Але в конституційних положеннях проекту законодавча влада наділялась повноваженнями обмежувати право користування і розпорядження приватною власністю, «якщо цього вимагає виконання народногосподарських завдань держави».

Механізм держави повинен формуватись, виходячи з принципу поділу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент — Народна Палата, до повноважень якої «належить творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі». Проектом визначались сфери суспільних відносин, які мали регулюватись виключно законами. Водночас визначалось, що конституція мала прийматись Установчими Зборами. Передбачався складний порядок внесення змін до основного закону. Таку процедуру мав здійснювати загальнонаціональний представницький орган — Загальнодержавна Рада.

Гілку виконавчої влади мав очолювати глава держави — президент, якому повинен бути підпорядкований уряд республіки, Державна Рада та органи виконавчої влади на місцях. Президент наділявся повноваженнями призначати членів Державної Ради.

Судова система, за проектом С. Дністрянського, мала б включати суди та Державний Судовий Трибунал, як орган «Верховного правосуддя». Всі судді мали призначатись «остаточно і на все життя» президентом або «заступаючим його Головою Державної Юстиції».

Участь народу в здійсненні правосуддя мала забезпечуватись «мировими судами, судами народних засідателів або присяжних». Голова Державної Юстиції мав призначатися главою держави, бути посадовою особою, що забезпечує порядок «у правосудді і є одночасно головою законодавчого бюро, яке має своїм завданням перевірити законопроекти і давати свої висновки».

Передбачалось також функціонування спеціалізованих судів — управлінських судів, які б «захищали правові інтереси стосовно постанов та розпоряджень органів управління». Судовий Трибунал мав здійснювати конституційну юрисдикцію, перевіряти закони на їх відповідність конституції, відміняти закони й постанови, які їй суперечать, приймати рішення щодо протестів національних курій Народної Палати проти прийняття законів, які можуть порушувати національні права окремих народів. Водночас цей судовий орган повинен був розв'язувати «конфлікти між представницькими органами і між установами стосовно меж їх компетентності».

Конституційний проект передбачав запровадження інституту місцевого самоврядування, органам якого надавались повноваження щодо «регулювання і контролю усіх тих питань в області, які потребують централізованого упорядкування в області і не підпадають під загальне законодавство держави».

С.С. Дністрянський створив власну концепцію держави і права в якій намагався відійти від традиційного правничого позитивізму. В руслі соціологічного напрямку у правознавстві С.С. Дністрянський підкреслював соціальний характер норм і природних засад права.Він вважав, що існують генетично обумовлені “органічні суспільні зв`язки”, в основі яких лежать родово-економічна сполука, - родина, рід, племя тощо. Проявом цих звязків є подружжя, договори, спадщина та інші поширені форми відносин між людьми. Подібні соціальні зв`язки старші за державу, не є її витвором, їхній розвиток базується на внутрішній силі суспільства. Іншу групу складають “організаційні суспільні зв`язки” - церква, суспільні стани, класи тощо. Відповідно, вчений виходив з первинності права порівняно з політикою, стверджував, що політика утворюється на основі вже наявних норм суспільного життя.

Держава є вищим типом органічних суспільних зв’язків. Вона грунтується на територіальному принципі і, зберігаючи внутрішній суспільний лад, забезпечує свої цілі, підпорядковуючи цілі нижчих зв`язків (родин, родів, племен) під свою вищу мету. Але вона не повинна зачіпати внутрішньої сфери (автономії) родини, роду, племені, якщо вони відповідають вищим державним інтересам.

Концепція С.С. Дністрянського носить новаторський характер, поскільки у ряді положень співзвучна з сучасними теоріями громадянського суспільства і правової держави, ідеями соціально орієнтованої держави та пріоритету прав і свобод людини.

Історію походження української державності С.С. Дністрянський об’єктивно пов’язує з соціально-економічним розвитком українського народу, його культури, мови, права.У питанні виникнення держави вчений дотримувався так званої договірної теорії (складової частини теорії природного права). Узагальнено погляди вченого стосовно виникнення українського права, основою якого він вважає народне право, що твориться стихійно в суспільних зв’язках.

Аналізуючи подані С.С. Дністрянським історичні етапи розвитку української державності, відзначено, що ним зосереджена увага не на історії народних рухів, а на проблемах державного будівництва, що було нове в дослідах над добою Хмельниччини. Проаналізовано виділені вченим зовнішні фактори (економічні, політичні та соціальні) та внутрішні причини виникнення козацької держави.

У дослідженні підкреслено, домінантне становище у творчості вченого народу. Тим самим ним зроблено спробу об’єктивно визначити місце і роль українського народу в історії відновлення української державності.

Відзначено, що вчений віддавав перевагу домінантному становищу нації над державою. До основних елементів сутності нації він включав: людей, територію, народну культуру.Основою народного самовизначення повинна служити національна ідея, навкола якої об’єднується народ на боротьбу проти чужих територіальних посягань на основі усвідомлення ним спільної культури, традицій, звичаїв, мови. Реалізація національної ідеї можлива у двох формах, а саме змагання до одної національної держави або національної автономії.

Під національною ідеєю дослідник розумів психологічний чинник, який об’єднує всіх членів окремого народу без огляду на державні кордони, на основі усвідомлення ними спільної культури, традицій, звичаїв, мови і виявляє себе у змаганні народу до самовизначення.

Показано запропонований вченим політико-правовий механізм вирішення національного питання в єдності з етнічним та соціальним. Соціальне за вченим - це наявні в суспільстві правові відносини та соціально - класова структура суспільства. До етнічного науковець перш за все відносив мову, культуру, традиції, звичаї, особливості психології, свідомості.

С.С. Дністрянський був одним із ініціаторів створення і унормування української правничої термінології.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
С.Дністрянського	\|	Висновок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.

Передбачалось певне втручання держави в сферу економі­ки, вона мала здійснювати упорядкування економічного життя, забезпечувати право власності.

Передбачалось певне втручання держави в сферу економіки, вона мала здійснювати упорядкування економічного життя, забезпечувати право власності.