• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Передбачалось певне втручання держави в сферу економі­ки, вона мала здійснювати упорядкування економічного життя, забезпечувати право власності.

Соціальна спрямованість державності у проекті мала патерналістський характер. Держава повинна була б опіку­ватись «скривдженими у своєму праві», неповнолітніми та особами, які нездатні самостійно вирішувати свої справи.

Економічною основою «нової національної держави» по­винна бути приватна власність, яку вчений розглядав як га­рантовану правом належність певній особі «дібр з метою заспокоєння економічних потреб», яка має «підлягати об­меженням з огляду на загальне добро».

Важливим атрибутом нової держави повинна бути «своя правда», тобто право народу, засноване на ідеї справедли­вості, яке він сам створює. Причому, важливе місце, на дум­ку вченого, в регулюванні «модерних суспільних відносин» повинне відігравати звичаєве право.

Національна ідея, за вченням С. Дністрянського, прояв­лялась в двох формах.

По-перше, як устремління народу (що був розділений і входив до різних державних утворень) до звільнення від гні­ту і створення одної національної держави;

по-друге, — це ідея національної автономії, бажання в умовах багатонаціо­нальної держави забезпечити право вільного політичного розвитку всім націям, що входили до її складу. Причому «в боротьбі за національну ідею, зазначав С. Дністрянський, побідило змагання народу до власної національної держа­ви, не вдовольняючись формою національної автономії в рамцях чужої держави».

Національне питання стало причиною Першої світо­вої війни. Проте, хоч вона його й не вирішила, національ­на ідея в формі рівного права народів на самовизначення була покладена в основу миру. Право на самовизначення «се найважливіше право кожного народу, чи він великий, чи малий. На основі сього права прислугує усім народам право до національної території, право вибирати собі де­ржавну зверхність, під яку вони мають належати, право до внутрішньої самоуправи й свобідного культурного, еконо­мічного та політичного розвитку».

Самовизначення народів, ясна річ, не обов'язково має від­буватись у межах встановлених кордонів, цей процес може передбачати зміну несправедливих кордонів, встановлених при поневоленні народів.

С. Дністрянський визначає поняття національної тери­торії, маючи на увазі територію, з якою «нарід є зв'язаний історично шляхом постійного, звичайно споконвічного по­селення». Поза межами цієї території «він може грати тіль­ки роль завойовника або чужого». Межі нової національної держави повинні визначатись відповідно до етнографічного принципу.

До того ж, застосовуючи зазначений Т. Шевченком вис­лів, С. Дністрянський писав, що народ, «поставивши правду в основу нової держави» повинен стати сильним: «сила на­роду — се й сила нової держави».

Сила проявляється в «правному порядку» і «правній ор­ганізації», тобто йдеться про правовий аспект державності, який означає не панування влади над народом, а правління народу.

По-друге, сила народу проявляється в його суверенітеті. Суверенітет деражави, зазначав вчений, — це минуле цивілі­зації, за своїм змістом він проявляється в пануванні над на­родом (йдеться про ототожнення поняття суверенітету дер­жави з особою правителя — монарха.)

У «модерному розумінні» С. Дністрянського народна вла­да не може бути пануванням над народом, суверенітет — це правління народу, його сила. «Сам народ мусить собою пра­вити: се правління мусить виступати в усіх проявах держав­ного життя; ніде не повинно збракувати сеї безпосередньої функції народу у виконуванні державних завдань».

«Воля» народу — в державно-правовому вченні С. Дніст­рянського, — це гарантовані можливості кожному об'єднуватись у громадські об'єднання: «...товариства, сотоварищення й корпорації», тобто інститути громадянського суспільства, які в рамках власної автономії беруть на себе ви­конання важливих функцій управління суспільними справа­ми. Таким об'єднанням в «новій державі» С. Дністрянський відводив значну роль оскільки традиційний інститут демо­кратії — парламентаризм, виконуючи репрезентаційну функцію, не повністю на його думку, забезпечує участь на­роду в управлінні загальними справами суспільства.

Проблема самовизначення українського народу була по­кладена С. Дністрянським в основу розробленого ним проек­ту «Устрою Галицької держави», її утворення вважалося вче­ним можливим на території земель, споконвічно заселених українським народом в межах австро-угорської монархії.

За формою правління зазначена держава мала бути де­мократичною республікою, на чолі якої стоїть законодав­чий орган — Народна Рада.

Для організації діяльності органу держави формується Старійшина. Водночас вона, на думку С. Дністрянського, по­винна бути наділена повноваженнями здійснювати загальне управління з питань забезпечення порядку, суспільної безпеки, військових справ, амністії та помилування, готува­ти та подавати на розгляд Народної Ради проект держав­ного бюджету, а також контролювати діяльність виконавчої влади, органом якої є Народна Управа. Виконавчі функції за окремими напрямами здійснюють її структурні елемен­ти: внутрішня, закордонна, військова, культурна, оборотова (торговельна — Ф. Ш.) управи.

Продовженням гілки виконавчої влади на місцевому рівні є повітові управи, які підпорядковані, крім Народної Управи, Старійшині Народної Ради.

До складу Народної Управи входить також Судова Управа, яка «обіймає судові справи, а її круг ділання відпові­дає австрійському Міністерству судівництва»¹.

Держава гарантує діяльність інститутів громадянського суспільства: громадських об'єднань. «Горожани, — зазнача­лось у проекті, — мають право творити товариства, оскіль­ки вони не є небезпечні державі. З тим самим обмеженням запоручається свобода зборів».

Державною мовою повинна бути українська мова, водно­час забезпечується функціонування польської та німецької мов.До урядовців висуваються вимоги знати всі три мови.

Державно-правові погляди та результати наукових по­шуків академіка С. Дністрянського знайшли своє втілен­ня в проекті Конституції Західно-Української Народної Республіки, розробленому ним у кінці 1920 р. ЗУНР мала бути самостійною демократичною, національною, право­вою державою соціальної направленості, що територіально базується в межах українських областей колишньої Австро-Угорської імперії.

Політико-правовий зв'язок особи і держави, за цим про­ектом, повинен забезпечуватись через правовий стан грома­дянства. Про західноукраїнське громадянство повинні скла­датися особливі реєстри.

Спільність усіх громадян утворює народ держави, до ньо­го входять люди всіх національностей, що живуть у державі. Український народ здійснює національну владу на своїй на­ціональній території. Інші народи, що живуть у Західній Україні, мають «право на національне управління відповід­но до права на самовизначення українського народу».

Одночасно кожний народ «є самостійний суб'єкт пра­ва і має самостійні національні права в школі, установах та в суспільному житті». Український народ «як політичний власник національної території...» «є носієм територіально­го верховенства в державі».

Проектом передбачалося, що президент та перші особи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні бути ук­раїнцями. Визначались основи мовної політики. Командною мовою в армії, а також внутрішньою службовою мовою цивільної державної служби повинна бути українська мова. Вчений пропонував запровадити нормативне співвідношен­ня участі української, польської на інших національностей (4:1:1) «у виборчій системі, в національних куріях і секціях і по можливості також при визначенні частки представників інших національностей в уряді»¹, і в правосудді.

У проекті знайшли втілення досягнення західної право­вої думки щодо прав і свобод людей. Всі люди визнавались рівними від природи. Держава повинна гарантувати свобо­ду особистості, а її обмеження можливе лише при здійснен­ні владних кримінально-правових та поліцейських функцій. Водночас передбачався демократично-гуманістичний по­рядок притягнення до юридичної відповідальності осіб, що вчинили протиправні вчинки.

У проекті конституції була чітко викладена система полі­тичних прав громадян, їх гарантії та механізми забезпечення. Всі громадяни визнавались рівними перед законом, особи різної статі наділялись однаковими правами і обов'язками.

Гарантувалась можливість розвитку інститутів грома­дянського суспільства, таких об'єднань громадян, як сільсько­господарські, торговельні, «промислові комори та комори промислів, а також комори робітників, службовців, адво­катів, журналістів, освіти тощо», які мали брати участь у заходах щодо «плекання культурних, політичних та еконо­мічних інтересів». Особливу увагу держава мала приділяти «середнім класам у сільському господарстві... промислах і торгівлі», а також захисту людської праці: фізичної, духов­ної, інтелектуальної.

Передбачалось «негайно запропонувати земельну ре­форму через експропріацію великих землеволодінь та вре­гулювання розподілу їх серед селян». Важливими соціальними завданнями держави мали бути також збереження «здоров'я та працездатності» людей, «повна оплата резуль­татів праці», «підготовка до економічних наслідків від хвороб, нещасних випадків, старечої немічності», запроваджен­ня соціального страхування.

Водночас державна влада не повинна була «перешко­джати здійсненню господарської свободи людини в справед­ливому розподілі товарів», держава повинна була захища­ти «економічно слабшого перед економічно сильнішим» і мати право «обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей» «де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом».

Основою суспільного устрою і економічного життя мала бути приватна власність. Але в конституційних положеннях проекту законодавча влада наділялась повноваженнями об­межувати право користування і розпорядження приватною власністю, «якщо цього вимагає виконання народногоспо­дарських завдань держави».

Механізм держави повинен формуватись, виходячи з принципу поділу влади на три гілки: законодавчу, виконав­чу та судову. Законодавчу владу здійснює однопалатний пар­ламент — Народна Палата, до повноважень якої «належить творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі». Проектом визна­чались сфери суспільних відносин, які мали регулюватись виключно законами. Водночас визначалось, що конститу­ція мала прийматись Установчими Зборами. Передбачався складний порядок внесення змін до основного закону. Таку процедуру мав здійснювати загальнонаціональний пред­ставницький орган — Загальнодержавна Рада.

Гілку виконавчої влади мав очолювати глава держави — президент, якому повинен бути підпорядкований уряд рес­публіки, Державна Рада та органи виконавчої влади на міс­цях. Президент наділявся повноваженнями призначати членів Державної Ради.

Судова система, за проектом С. Дністрянського, мала б включати суди та Державний Судовий Трибунал, як орган «Верховного правосуддя». Всі судді мали призначатись «остаточно і на все життя» президентом або «заступаючим його Головою Державної Юстиції».

Участь народу в здійсненні правосуддя мала забезпечу­ватись «мировими судами, судами народних засідателів або присяжних». Голова Державної Юстиції мав призначати­ся главою держави, бути посадовою особою, що забезпечує порядок «у правосудді і є одночасно головою законодавчого бюро, яке має своїм завданням перевірити законопроекти і давати свої висновки».

Передбачалось також функціонування спеціалізованих судів — управлінських судів, які б «захищали правові інтере­си стосовно постанов та розпоряджень органів управління». Судовий Трибунал мав здійснювати конституційну юрис­дикцію, перевіряти закони на їх відповідність конституції, відміняти закони й постанови, які їй суперечать, прийма­ти рішення щодо протестів національних курій Народної Палати проти прийняття законів, які можуть порушувати національні права окремих народів. Водночас цей судовий орган повинен був розв'язувати «конфлікти між представ­ницькими органами і між установами стосовно меж їх ком­петентності».

Конституційний проект передбачав запровадження ін­ституту місцевого самоврядування, органам якого надава­лись повноваження щодо «регулювання і контролю усіх тих питань в області, які потребують централізованого упоряд­кування в області і не підпадають під загальне законодавство держави».

С.С. Дністрянський створив власну концепцію держави і права в якій намагався відійти від традиційного правничого позитивізму. В руслі соціологічного напрямку у правознавстві С.С. Дністрянський підкреслював соціальний характер норм і природних засад права.Він вважав, що існують генетично обумовлені “органічні суспільні зв`язки”, в основі яких лежать родово-економічна сполука, - родина, рід, племя тощо. Проявом цих звязків є подружжя, договори, спадщина та інші поширені форми відносин між людьми. Подібні соціальні зв`язки старші за державу, не є її витвором, їхній розвиток базується на внутрішній силі суспільства. Іншу групу складають “організаційні суспільні зв`язки” - церква, суспільні стани, класи тощо. Відповідно, вчений виходив з первинності права порівняно з політикою, стверджував, що політика утворюється на основі вже наявних норм суспільного життя.

Держава є вищим типом органічних суспільних зв’язків. Вона грунтується на територіальному принципі і, зберігаючи внутрішній суспільний лад, забезпечує свої цілі, підпорядковуючи цілі нижчих зв`язків (родин, родів, племен) під свою вищу мету. Але вона не повинна зачіпати внутрішньої сфери (автономії) родини, роду, племені, якщо вони відповідають вищим державним інтересам.

Концепція С.С. Дністрянського носить новаторський характер, поскільки у ряді положень співзвучна з сучасними теоріями громадянського суспільства і правової держави, ідеями соціально орієнтованої держави та пріоритету прав і свобод людини.

Історію походження української державності С.С. Дністрянський об’єктивно пов’язує з соціально-економічним розвитком українського народу, його культури, мови, права.У питанні виникнення держави вчений дотримувався так званої договірної теорії (складової частини теорії природного права). Узагальнено погляди вченого стосовно виникнення українського права, основою якого він вважає народне право, що твориться стихійно в суспільних зв’язках.

Аналізуючи подані С.С. Дністрянським історичні етапи розвитку української державності, відзначено, що ним зосереджена увага не на історії народних рухів, а на проблемах державного будівництва, що було нове в дослідах над добою Хмельниччини. Проаналізовано виділені вченим зовнішні фактори (економічні, політичні та соціальні) та внутрішні причини виникнення козацької держави.

У дослідженні підкреслено, домінантне становище у творчості вченого народу. Тим самим ним зроблено спробу об’єктивно визначити місце і роль українського народу в історії відновлення української державності.

Відзначено, що вчений віддавав перевагу домінантному становищу нації над державою. До основних елементів сутності нації він включав: людей, територію, народну культуру.Основою народного самовизначення повинна служити національна ідея, навкола якої об’єднується народ на боротьбу проти чужих територіальних посягань на основі усвідомлення ним спільної культури, традицій, звичаїв, мови. Реалізація національної ідеї можлива у двох формах, а саме змагання до одної національної держави або національної автономії.

Під національною ідеєю дослідник розумів психологічний чинник, який об’єднує всіх членів окремого народу без огляду на державні кордони, на основі усвідомлення ними спільної культури, традицій, звичаїв, мови і виявляє себе у змаганні народу до самовизначення.

Показано запропонований вченим політико-правовий механізм вирішення національного питання в єдності з етнічним та соціальним. Соціальне за вченим - це наявні в суспільстві правові відносини та соціально - класова структура суспільства. До етнічного науковець перш за все відносив мову, культуру, традиції, звичаї, особливості психології, свідомості.

С.С. Дністрянський був одним із ініціаторів створення і унормування української правничої термінології.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
6. V. Класифікація і внесення поправок
7. А. Правобережну Україну.
8. А/. Право власності.
9. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
10. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
11. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
12. Аграрне право

Переглядів: 613