Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Функції права.

Функції права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Вони поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні.

До загально соціальних функцій права належать:

1) інформаційна (право містить у своїх нормах інформацію про волю держави щодо врегулювання тих чи інших суспільних відносин);

2) виховна (право формує у людини правовий світогляд, закріплює зразки правомірної поведінки);

3) прогностична (знання вимог правових приписів дозволяє суб’єктам передбачати поведінку учасників певних відносин, врегульованих конкретними нормами права).

До спеціально-юридичних функцій права належать:

1) регулятивна (упорядкування суспільних відносин):

а) регулятивна статична (закріплення суспільних відносин в тих чи інших інститутах права, забезпечення стабільності соціально-правових цінностей);

б) регулятивна динамічна (правове забезпечення різноманітних соціальних процесів, юридичне оформлення динаміки суспільних відносин).

2) охоронна (спрямована на охорону певної системи суспільних відносин, забезпечення їх недоторканості, недопущення правопорушень, установлення системи юридичного захисту і юридичної відповідальності).

11. Система права: норма, інститут, галузь права.

Право кожної держави існує не як проста сукупність правових приписів, а має свою внутрішню організацію, що визначає взаємодію між його елементами. Внутрішню структуру права називають системою права.

Система права – це цілісний комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується їх єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути. Отже, основними елементами системи права є норми права, інститути права, галузі права. Первинним елементом системи права є норма права.

Норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.

Норма права має свою внутрішню структуру, яка виражається в її поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – це частина норми права, яка містить опис життєвих обставин, за наявності яких можна чи необхідно керуватися правилом, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина правової норми, яка містить припис на те, як необхідно діяти в умовах, передбачених гіпотезою.

Санкція – частина норми права, в якій вказується на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими, заохочуючими (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні, а за ступенем визначеності змісту – абсолютно визначені або відносно визначені.

Юридичні норми поділяють за різними критеріями на такі види:

1) за предметом і методом правового регулювання (за галузями права) – норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального та інших галузей права;

2) за функціональною спрямованістю – регулятивні або правоустановчі (встановлюють права і обов’язки учасників суспільних відносин) та охоронні (регламентують питання, пов’язані з юридичною відповідальністю);

3) за характером приписів – зобов’язуючи (встановлюють обов’язки ), забороняючи (забороняють ті чи інші діяння), уповноважуючи (надають суб’єктам певних повноважень);

4) за способом вираження правила поведінки – імперативні або категоричні (не допускають ніяких відхилень від правових приписів), диспозитивні (допускають поведінку адресата норм за згодою з іншими учасниками правовідносин), рекомендаційні (встановлюють бажану, але не обов’язкову поведінку суб’єктів );

5) за функціями у правовому регулюванні – матеріальні (встановлюють права, обов’язки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру здійснення прав чи виконання обов’язків );

6) за сферою територіальної дії – загальнодержавні та місцеві;

7) за дією в часі – постійні та тимчасові;

8) за дією щодо кола осіб – загальні, спеціальні, виняткові;

9) за призначенням у правотворчості – первинні та похідні.

Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – це суспільні відносини, що врегульовуються за допомогою певної сукупності правових норм (наприклад, відносини власності).

Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин.

Найхарактернішими є імперативний метод (чітко визначає межі поведінки суб’єктів) та диспозитивний (дає можливість суб’єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, який найбільше відповідає його інтересам).

Галузь права – це система правових норм, що регулюють своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Галузі права поділяються на такі основні ланки:

1) профілюючі або традиційні (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне);

2) процесуальні (цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, господарсько-процесуальне та ін.);

3) спеціальні (трудове, фінансове, сімейне, виправно-трудове та ін.);

4) комплексні (аграрне, екологічне та ін.).

Галузі права об’єднуються у такі групи: публічне право (пов’язане з функціонуванням держави) та приватне (регулює відносини окремих людей). У свою чергу галузі права поділяються на підгалузі та інститути права.

Підгалузь права – частина галузі права (декілька однорідних інститутів права), що регулюють вужчу за галузь групу суспільних відносин. Наприклад: податкове право є підгалуззю фінансового, авторське право є підгалуззю цивільного.

Інститут права – це система правових норм, що регулюють конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Вони поділяються на:

1) галузеві (інститут власності в межах цивільного права) та міжгалузеві (інститут договору);

2) регулятивні (інститут купівлі-продажу) та охоронні (інститут відповідальності за адміністративні правопорушення);

3) матеріальні (інститут спадкування) та процесуальні (інститут притягнення до кримінальної відповідальності).

Поняття “система права” слід відрізняти від поняття “правова система”, оскільки останнє є ширшим за змістом і включає в себе крім системи правових норм такі елементи як юридична практика та правова ідеологія.

Основними правовими системами сучасності є романо-германська (нормативно-законодавча або континентальна система права), англосаксонська (прецедентна або система загального права), релігійно-традиційна (наприклад, мусульманська).

Для англосаксонської моделі характерною є наявність системи судів, які розглядають усі основні види загальних судових справ. Вони здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне судочинство, а в деяких країнах ще й судовий конституційний контроль (Японія, США, Нідерланди). Хоча ця модель має загальний, всеохоплюючий характер, вона не виключає створення у країні окремих спеціалізованих органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, податкових та інших судів.

Для англосаксонської моделі характерним є широке використання судового прецеденту.

У більшості країн, де існує романо-германська модель судової системи, найбільш значною із систем, що співіснують із системою загальних судів (які розглядають головним чином цивільні та кримінальні справи), і найбільш схожою на неї, єсистема адміністративної юстиції, основним завданням якої є вирішення скарг приватних осіб на рішення і дії органів державного управління та посадових осіб. Крім того, до кола повноважень адміністративних судів можуть належати й інші “управлінські” спори, наприклад між територіальними одиницями.

Мусульманська модель судової системи, яка існує у деяких мусульманських країнах, характеризується тим, що поряд із державними судами діють суди шаріату.

Зазначена модель має персональний характер:

- мусульманському суду підлягають лише єдиновірці, або особи, що погодилися на такий суд;

- народні засідателі, асизи, присяжні тут відсутні;

- судочинство здійснюється за канонами шаріату із специфічними формами відповідальності і у цивільному, і у кримінальному праві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право в системі соціальних норм.	\|	Закони і підзаконні нормативні акти. Законодавчий процес.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.