• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад злочину.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:

об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками складу), суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Кожний з елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші.

1. Об’єктзлочину – це суспільні відносини (блага), що охороняються кримінальним законом і на які посягає злочин, завдаючи їм істотної шкоди чи піддаючи їх небезпеці заподіяння такої шкоди.

2. Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язок між ними, а також способом, засобами, місцем, часом і обстановкою вчинення злочину.

Дія – це передбачена кримінальним законом активна, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта (наприклад, крадіжка), а бездіяльність – це пасивна поведінка, що виявилась у невиконанні особою тих дій, які вона могла і повинна була в даній ситуації вчинити (наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому). Діяння є обов’язковою ознакоюоб’єктивної сторони.

3. Суб’єктзлочину – це особа фізична (індивід), осудна, яка досягла віку кримінальної відповідальності (16 років, а у випадках, прямо вказаних у ст.22 КК – 14 років). Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян; розрізняють також приватну особу, службову особу, спеціальний суб’єкт.

Осудність – це здатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальна ознака) або керувати ними (вольова ознака).

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

У КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У Кримінальному Кодексі зазначені чотири види психічних захворювань:

а) хронічна психічна хвороба;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін.

Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Інші можливі психічні стани, які негативно впливають на поведінку особи, наприклад фізіологічний афект, не виключають осудності.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольовою - особа не могла керувати ними.

Під “своїми діями” (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність.

По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно небезпечний характер.

Неосудність виключає кримінальну відповідальність (до таких осіб за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, що полягають у поміщенні їх до психіатричної лікарні зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом). Не підлягає покаранню також особа, яка скоїла злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу (така особа підлягає кримінальній відповідальності лише після одужання).

4. Суб’єктивна сторона – це внутрішня психічна сторона злочину, яка характеризується конкретною формою вини, мотивом і метою. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є вина.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

У теорії права розрізняють і змішану вину, коли особа відносно суспільно небезпечного діяння мала умисел, а відносно суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Невинне заподіяння шкоди, коли особа не передбачала суспільно небезпечних наслідків і не могла чи не повинна була їх передбачити (випадок або казус), виключає кримінальну відповідальність.

Мотив – це внутрішні психічні процеси, що впливають на свідомість особи, зумовлюють характер її дій, формують спрямованість волі (мотив вказує на те, чим керується особа, скоюючи злочин).

Мета – це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Для деяких злочинів мотив і мета є обов’язковим елементом складу злочину (наприклад, змова з метою захоплення влади, вбивство з корисливих мотивів).

Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину (як і хоча б однієї з ознак, вказаних у статті Особливої частини КК, що стосуються того чи іншого елемента) виключає наявність складу злочину і, відповідно, кримінальну відповідальність.

Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) простий (іноді його називають основний) склад злочину - він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин.

2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію.

3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності.

4) склад злочину з пом’якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину.

За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільне небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт.

Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
8. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
9. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
10. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.

Переглядів: 3559