Державне регулювання рекламної діяльності.

Великий вплив на координацію спільних зусиль, уніфікацію вимог до реклами грають міжнародні неурядові організації. Найбільш відомими з них є: Міжнародна Торговельна Палата (МТП), Міжнародний союз асоціацій рекламодавців, Міжнародна асоціація паблик рилейшнз, Міжнародний союз ярмарків, Європейська асоціація підприємств прямої реклами й ін. Особливо велика роль МТП. Широке визнання і застосування одержали міжнародні кодекси МТП:

рекламної практики;

по практиці сприяння збуту;

по директ-мейл і практиці продажу по прямих поштових замовленнях;

по практиці прямих продажів;

по практиці маркетингових і соціальних досліджень (разом з ЭСОМАР).

Зазначені міжнародні кодекси сприяють регулюванню економічних взаємозв'язків між державами, установленню єдиних критеріїв оцінки сумлінності ринкової діяльності. У багатьох випадках вони кладуться в основу національних нормативних документів, норм державного регулювання цієї сфери діяльності, у т.ч. реклами.

Міжнародний кодекс рекламної практики, остання редакція якого затверджена 47-й сесією МТП у Парижеві в 1986 м, містить такі основні розділи, як «Основні принципи», «Норми» і «Спеціальні постанови».

Як основні принципи рекламної діяльності Кодекс називає юридичну бездоганність, благопристойність, чесність; правдивість, почуття відповідальності перед суспільством, відповідність принципам сумлінної конкуренції й ін.

Найважливішої складової системи зовнішнього контролю рекламної діяльності є державне регулювання. Воно здійснюється за допомогою як створення широкої законодавчої бази, так і формуванням системи виконавчих органів різних рівнів, що здійснюють контроль.

Основними напрямками державного регулювання реклами є: реклама товарів, що представляють потенційну небезпеку для споживачів; використання необґрунтованих тверджень; охорона авторських прав на рекламні ідеї і рішення; правовий захист товарних знаків; реклама, що вводить в оману і містить «зникаючу принаду»; порівняльна реклама; реклама, спрямована на дітей, і ін.

У розвитих країнах протягом декількох десятиліть створена широка нормативна база регулювання рекламної діяльності. Так, один тільки перелік найбільш важливих законодавчих актів США про рекламу дозволяє судити про характер цієї бази: Закон Уолтера-Ли (1938 р.) про контроль за брехливою рекламою харчових продуктів, медичних препаратів і косметичних засобів; Закон Робинсона- Патмана (1936 р.) про заборону на знижки та інші привілеї в сфері реклами і стимулювання збуту; Закон про маркірування виробів з вовни (1939 р.); Закон Лэнхэма «Про товарний знаках» (1947 р.); Закон про маркірування пушно-хутряних товарів (1951 р.); Закон про вироби з текстильних волокон (1958 р.); Закон про маркірування небезпечних речовин (1960 р.); Закон про відображення істини на упакуванні і маркіруванні товарів (1965 р.); Закон про забезпечення безпеки дітей (1966 р.); Закон про відображення істини в пропозиціях про надання позик (1969 р.); Закон про безсторонню кредитну звітність (1970 р.) і мн. інші.

У Росії крім згадуваного Закону РФ «Про товарні знаки» безпосереднє значення в регулюванні реклами грає Закон «Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» від 22.03.1991р. Закон установлює відповідальність за несумлінну рекламу, некоректні порівняння в рекламних звертаннях, порушення прав власності на товарні знаки. На заключних стадіях розробки знаходиться проект Закону РФ «Про рекламу».

Законодавча база рекламного регулювання в Україні також поки недостатня. Серед законодавчих актів прямого впливу можна назвати Закон України «Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності», Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і Указ Президента України від 5 грудня 1994 р.-"0 заходах для запобігання несумлінної реклами і її припиненню". В Указі дається поняття несумлінної реклами.

Даним Указом забороняється використання в рекламі державних символів України, крім випадків, обговорених законодавством. Забороняється також реклама наркотичних речовин, радіоактивних препаратів, тютюнових виробів, алкогольних напоїв, лікувальних сеансів, розрахованих на масову аудиторію. Заборона накладається на рекламу з позначенням розмірів дивідендів, що виплачуються по простих акціях і інвестиційних сертифікатах, крім фактично виплачених за минулий рік, а також рекламу, що містить гарантії, чи обіцянки пропозиції про майбутню чи ефективність прибутковості.

Указ містить також обмеження на рекламу товарів. Так, дозволяється рекламувати тільки ті продукти і ліки, на які маються дозволи і ліцензії. Визначені також особливі умови реклами цінних паперів.

Практична реалізація законодавства по регулюванню рекламної діяльності можлива тільки за умови наявності системи виконавчих органів, що безпосередньо займаються цими функціями. Якщо ми знову звернемося за прикладом до закордонного досвіду, то відзначимо, що в США нараховується більш 20 тільки центральних відомств, у функції яких входить регулювання реклами. Найбільш впливовими з цих органів є Федеральна торгова комісія (заснована в 1914 р.), Керування по контролі за якістю харчових продуктів, медикаментів і косметичних засобів, Поштове відомство, Відділ податків на спиртні напої і тютюнові вироби, Бюро внутрішніх податків, Федеральна комісія зв'язку й ін. Аналогічна ситуація й в інших розвитих країнах.

В Україні така система знаходиться в стадії формування. Зокрема, контролем за дотриманням приведеного вище Указу Президента України запропоновано займатися Антимонопольному комітету разом з Національним банком України і цілим поруч міністерств. У їхню компетенцію входить зняти несумлінну рекламу, а в деяких випадках — позбавляти рекламодавців ліцензій. Наскільки ефективної буде ця робота, покаже практика.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Реклама і суспільство. Консьюмеризм	\|	Наваратри пуджа.doc

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.