• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Податковий метод

План

1. Особливості потенціалу підприємства як об'єкта оцінки.

2. Поняття вартості та її модифікації.

3. Нормативна база для визначення вартості об’єкта

4. Класифікація інформації для визначення вартості об’єкта

Література: [6], [9], [20], [37], [44].

1. Особливості потенціалу підприємства як об'єкта оцінки

Будь-який бізнес - це конкретна діяльність, організована в межах певної організаційно-правової структури у вигляді підприємства. Підприємство, прагнучи зайняти свою власну ринкову нішу, формує певний потенціал, тобто виробничі, фінансові, ринкові, інтелектуальні, організаційні, інформаційні можливості, що дозволять закріпити специфічні особливості даного підприємства, створять йому положення на ринку і в остаточному підсумку визначать перспективи його розвитку.

У зв'язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об'єктивна необхідність у його визначенні, визначенні його якості, тобто оцінці потенціалу підприємства.

Причому, основною характеристикою потенціалу в процесі такої оцінки повинна бути його цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою відносних або вартісних показників.

Концепція вартісної оцінки представляється найбільш універсальною і методично обґрунтованою, тому що враховує всі необхідні вимоги до потенціалу як об'єкту оцінки, а саме:

1) комплексність, що виявляється в сукупності взаємозалежних елементів і синергічного ефекту від їхньої взаємодії;

2) поточні та майбутні результати, пов'язані з його реалізацією;

3) поточний стан і перспективи розвитку зовнішнього середовища.

Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об'єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу й об'єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і т. ін. Таким чином, підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями:

• корисністю для покупця, що виявляється в користуванні та відповідає задоволенню потреби в одержанні доходів.

• витратами на створення (формування).

Разом з тим, підприємство як об'єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:

• по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому.

• по-друге, підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи.

• по-третє, потреба в цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі.

Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», регламентуються обов'язкові випадки проведення вартісної оцінки:

- створення підприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

- передачі майна під заставу;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

-в інших випадках за рішенням суду або в зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Існування різноманітних цілей оцінки посилює вимоги до обґрунтованості і вірогідності величини вартості, яка повинна правильно відбивати сферу використання результатів оцінки.

6.2. Поняття вартості та її модифікації

Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.

У даному контексті вартість - це грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт. Причому варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша - це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об'єктів за минулими угодами.

У Міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) «Загальні поняття і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України, численній навчально-методичній літературі найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:

- за ступенем ринковості;

- за цілями оцінки;

- за характером аналога;

- за принципами бухгалтерського обліку;

- залежно від перспектив розвитку підприємства.

За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.

Поняття ринкової вартостітрактується по-різному, але основна ідея викладена в Міжнародних стандартах оцінки (МСО), прийнятих 39 країнами світу, що у редакції 2003 року звучить так:

«Ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу». (Стандарт 1 п. 3 Визначення).

Кожен елемент визначення має своє концептуальне підґрунтя:

«... розрахункова величина ...» - найбільш ймовірна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, що реально може бути отримана на ринку, тобто найвища з реально можливих для продавця та найнижча з реально можливих для покупця ціна;

«... передбачається перехід майна ...» - підкреслює, що це саме розрахункова величина ціни за очікуваннями ринку на дату оцінки, за якою і може відбутися угода;

«... на дату оцінки ...»- виражає прив'язку розрахункової ринкової вартості за часом до конкретної дати, тому що ринкові умови для іншого моменту часу можуть змінитися й обчислене значення вартості виявиться помилковим або некоректним;

«... між добровільним покупцем ...»- означає, що покупця ніхто та ніщо не примушує до укладання цієї угоди, і він буде діяти відповідно до реалій і очікувань сучасного стану ринку, тобто, не сплачуватиме за об'єкт ціну більшу, ніж диктує йому ринок;

«... між добровільним продавцем...»- означає, що продавець зацікавлений продати майно на ринкових умовах після адекватного маркетингу, але не схильний наполягати на ціні, якщо вона не вважається розумною на поточному ринку;

«... в результаті комерційної угоди ...»- означає, що між сторонами немає ніяких особливих специфічних взаємин (зокрема, орендодавця й орендаря) і сторони діють незалежно, кожна у своїх інтересах;

«... після адекватного маркетингу ...»- означає, що майно повинне бути виставлене на ринку до продажу належним чином, а тривалість маркетингу повинна бути достатньою, щоб привернути увагу адекватної кількості покупців;

«... кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо ...» - означає, що добровільний покупець і добровільний продавець достатньо інформовані про сутність і характеристики майна, що продається, його існуюче використання і можливе потенційне застосування, а також стан ринку на дату оцінки;

«... і без примусу...»- означає, що кожна зі сторін зацікавлена в здійсненні угоди, але жодна з них ніким і нічим до цього не змушена і не підштовхується.

Україна цілком прийняла ці Міжнародні стандарти й у своєму Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, майже адекватно визначила поняття ринкової вартості: «Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу».

У даному визначенні термін «відчуження об'єкта» ана­логічний «переходу майна з рук у руки» у визначенні МСО; «подібне майно» - майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об'єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість; інші елементи визначення концептуально не відрізняються від визначення МСО.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Споживча вартість(аналогічна поняттям внутрішня, фундаментальна вартість) - еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного користувача, без урахування найбільш ефективного використання цієї власності або грошової суми, що могла б бути отриманою від її продажу.

При обґрунтуванні інвестиційних проектів розраховують інвестиційну вартість. Інвестиційна вартість- вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки. Фактично дана вартість виражає індивідуальні (суб'єктивні) переваги інвестора.

Спеціальна вартість- сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

Страхова вартість- вартість власності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв'язку з втратою або пошкодженням застрахованих активів.

Оподатковувана вартість- вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподатковування власності.

Заставна вартість- вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов'язань.

Утилізаційна (скрапова) вартість- вартість об'єкта власності (за винятком земельної ділянки) не при існуючому його використанні об'єкта, а визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об'єкт, без додаткового ремонту.

Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення. Вартість відтворення- це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки.

Вартість заміщення- визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

За принципами бухгалтерського обліку розрізняють:

1. Первісна вартість- це історична вартість об'єкта на момент введення в експлуатацію.

Первісна вартість основних засобів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

ПВ складається з 8-ми витрат:

ПВ = ∑ 8 ВИТРАТ

1) Ціна ОЗ;2) Сума за виконання будівельно-монтажних робіт; 3) реєстраційні збори(державне мито та аналогічні платежі); 4)Сума візного мита; 5) Сума непрямих податків у зв’язку з придбанням ОЗ; 6) Витрати зі страхуванням ризиків доставки ОЗ; 7) Витрати на устаткування, монтаж та нагромадження ОЗ; 8) ІНШІ ВИТАТИ.

2) Відновлювальна вартість- вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається в процесі переоцінки основних фондів.

Відновлена вартість основних засобів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних засобів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних засобів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

ВВ ОФ. = ПВ оз × К індексації, враховує зміну ПВ на дату її оцінювання, а також величину фізичного і морального зносу ОЗ.

3) Повна (первісна і відновлена) вартість основних засобів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

4) Залишкова вартість- балансова вартість об'єкта власності за винятком усіх видів зносу.

Залишкова вартість основних засобів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого зношуванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

ЗВ оз =ПВ оз – В зносу оз

5) Переоцінена вартість – наз. вартість на час її переоцінки

Переоц. В. оз = ПВ оз × Індекс переоцінки

Індекс переоцінки = Справедлива вартість об’єкта який переоцінюється ÷ Залишкову варт.

6) Ліквідаційна вартість- вартість, яка може бути отримана за умов продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості (має місце, як правило, через банкрутство та відкритий продаж на аукціоні).

Ліквідаційна вартість – вартість оз за якою реалізується списання після повного зносу оз.

ЛВ = ПВ – Ар (Ар – річна сума амортизації)

ЛВ = (Ввибуття ×(12 – t ) ÷ 12)

7) Середньорічна вартість – наз. вартість яка враховує рух оз у періоді прибуття – вибуття, тобто так званого життєвого циклу оз.

В середн. Річ. оз = Ввх. Оз + ((В оз нововвед. × t) ÷ 12) – (ЛВ × (12 – t ) ÷ 12)

Ввх. Оз – вхідна вартість оз на 1 січня розрахункового періоду

В новв. – нововведена вартість у розрахунковому періоді

t – час роботи оз у місяцях за рік.

Вартість оф на кінець планового року = Ввх. Оз + В оз нововвед – ЛВ.

Нововведена вартість = ((В оз що вводиться в дію × t) ÷ 12)

8) Балансова вартість- витрати на будівництво або придбання об'єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Балансова вартість групи основних засобів підприємства на початок розрахункового року (БВ_оф) обчислюється за формулою

БВ_оф = БВ_о + В_ноф + В_кр + В_рек – В_в – АВ_о, (5.1)

де БВ_о — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

В_ноф — витрати на придбання нових основних фондів;

В_кр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_рек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_в — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Поняття справедливої вартостіу вітчизняній практиці з'явилося у зв'язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІХ і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку (далі П(с)БУ).

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість- це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [18].

Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.

Вартість діючого підприємства- це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим способом. У цьому розумінні вартість діючого підприємства, визначена з метою поточного управління, еквівалента існуючому в практиці обліку й оцінки поняттю «вартість у використанні».

Необхідною умовою відновлення засобів основних фондів є амортизація. Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння.

Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують за продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Для обліку зносу основних засобів, накопичення необхідних амортизаційних сум (амортизаційного фонду), для розрахунку собівартості виготовленої продукції існують норми амортизації

Норма амортизації – це розмір щорічних амортизаційних відрахувань від вартості основних фондів. Норма амортизації виражає долю основних засобів (у відсотках на рік), яка повинна бути перенесена на виготовлену продукцію на протязі року.

Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних засобів здійснюють централізовано за формулою

, (5.3)

де ПВ — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів;

ЛВ — ліквідаційна вартість основних фондів;

А_н — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

З 2000 року в Україні, згідно з Національним стандартом бухгалтерського обліку, використовуються такі методи нарахування амортизації:

1. Прямолінійний метод, згідно з яким річна сума амортизації Ар визначається за формулою:

де Ар – річна сума амортизації, грн.

Са – вартість оз що аморт.

На – норма аморт., або

Ар = Са ÷Т (термін служби оз)

2. Метод зменшення залишкової вартості, згідно з яким головна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної суми амортизації.

Ар = ((Са ÷ 100 %) × На × Р) Р-ПЕРІОД

При тому норма амортизації визначається за формулою:

,

де п – термін корисного використання об’єкта основних фондів,

3. Метод (методом подвійно-залишкової амортизації) прискореного зменшення залишкової вартості основних засобів визначається за формулою:

Ар = 2 ×Са × На

4. Кумулятивний метод – це метод, згідно з яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта .

Ар = Са × К кумулятивний

Цей коефіцієнт визначається діленням кількості років, які залишаються до кінця терміна корисного використання строку основних засобів, на суму числа кількості років його корисного використання.

К кум = Т1 ÷Т11

∑А місячна = Ар ÷12

5. Виробничий метод, зміст якого передбачає визначення щомісячної суми амортизації як добуток фактичного за місяць обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації – ВС.

Ар = Q × ВС

Виробничу ставку амортизації визначають діленням вартості об’єкта, що амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство чекає виконувати з використанням даного об’єкта:

ВС = Са ÷ Q продукції планове за місяць.

Сума амортизації за рік становить:

де Вф – фактичний обсяг продукції в натуральних одиницях, од.

Коефіцієнти роьоти та оцінки виробничих фондів:

1. Визначимо коефіцієнт змінності роботи обладнання за наступною формулою:

К зм = Кільк дет за зміну : кіл дет в загальному

3. Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання розраховуємо за наступною формулою:

К екс = Тфактичний фонд чвсу : Т макс можливий фонд часу

4.Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання :

К інт = Річний обсяг випуску : виробничу потужність

5.Коефіцієнт інтегрального використання обладнання знаходимо за наступною формулою:

К інт = Кекс * Кінт

3. Нормативна база для визначення вартості об’єкта

Основна роль в забезпеченні оціночної діяльності інформаційними ресурсами належить державним органам. Завданням яких є формування нормативної бази оцінки вартості об’єктів власності.

Постачальниками інформаційних ресурсів виступають державні органи виконавчої і законодавчої влади, засобів масової інформації, інформаційні центри та безпосередньо підприємства, об’єкти оцінки.

Основний орган державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні є Фонд Державного майна.

Державне регулювання оціночної діяльності, відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Для визначення вартості об’єктів потенціалу підприємств використовують слідуючи нормативні документи:

1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів;

2. Національний стандарт №1 „Загальні засади оцінки майна та майнових прав ”. Визначає базові принципи, порядок проведення оцінки та правила складання звітів про оцінку.

3. Проект Національного стандарту №2 „Положення з оцінки нерухомого майна ”.

4. На стадії розробки знаходяться проекти Національних стандартів з оцінки нематеріальних активів, цілісних майнових комплексів, фінансових інтересів, оцінки машин і обладнання.

5. Методика оцінки вартості майна під час приватизації затверджена постановою КМУ від 12.10.2000 р. №1554.

6. Інші нормативно-правові акти, які затверджуються КМУ або Фондом Держмайна України.

До саморегулівних організацій оцінювачів в Україні відноситься Українське товариство оцінювачів та Український інститут оцінки, які здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності.

Слід зазначити, що формування вітчизняної нормативної бази оцінки ґрунтується на Міжнародних стандартах оцінки (МСО), які містять базові визначення, пов'язані з оцінкою, та основні принципи здійснення оціночної діяльності.

Основними джерелами зовнішньої інформації є програми уряду, законодавство, дані Держкомстату, інформаційні галузеві бюлетені, дані інформаційних служб, засоби масової інформації, бази даних мережі Internet, результати маркетингових досліджень відповідних відділів підприємства - об'єкта оцінки та його бізнес-план, а також особисті контакти оцінювача; внутрішня інформація;

Інформація, що використовується в процесі оцінки, повинна відповідати таким вимогам:

- релевантності - відповідності кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки;

- достатності (повноти) - означає, що інформація повинна містити мінімальний, але достатній для ухвалення правильного рішення склад (набір показників).

- комплексності - комплексне урахування зовнішніх і внутрішніх умов функціонування об'єкта;

- актуальності - визначається ступенем збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання і залежить від динаміки зміни її характеристик та інтервалу часу, що пройшов з моменту виникнення даної інформації;

- своєчасності - означає надходження інформації не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, погодженого з часом вирішення поставленої задачі;

- точності - визначається ступенем близькості одержуваної інформації до реального стану об'єкта, процесу, явища і т. п.;

- вірогідності - визначається властивістю інформації відбивати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю.

4. Класифікація інформації для визначення вартості об’єктів

Інформація, яка використовується в процесі оцінки потенціалу підприємства класифікується за слідуючи ми ознаками:

1. Залежно від джерел виникнення:

а) зовнішня інформація – характеризує загальноекономічні, галузеві, регіональні умови функціонування об’єкта і розрізняється залежно від цілей оцінки. Основні джерела зовнішньої інформації: програма уряду, законодавство, дані держкомстату, Інтернет та ін.;

б) внутрішня інформація– характеризує безпосередньо діяльність об’єкта та його внутрішні бізнес-процеси. Сюди належать: ретроспективна інформація, інформація стратегії та розвитку підприємства, характеристику виробничого кадрового потенціалу, дані фін. звітності та ін.;

Джерела внутрішньої інформації:

– бізнес-план підприємства;

– результати опитувань персоналу та керівників, а також внутрішня документація, що регламентує діяльність підприємства.

2. За функцією управління:

а) планова– інформація про параметри діяльності об’єкта в майбутньому;

б) нормативно-довідкова – інформація, яка містить нормативно-довідкові дані. Частково є зовнішньою і частково – внутрішньою;

в) облікова– характеризує підприємство за певний період часу, фіксується у фінансовій та статистичній звітності;

г) оперативна– характеризує поточні внутрішні бізнес-процеси на даний період часу.

3. За часовим аспектом:

а) ретроспективна – інформація про минулий стан об’єкта та зовнішнє середовище;

б) поточна – інформація про стан об’єкта на момент оцінки;

в) прогнозна – інформація про майбутнє тих чи інших параметрів діяльності об’єкта та зовнішнього середовища.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
6. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. АгротехнІЧНИЙ метод
10. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 813