Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Стресор Стрес Здорове пристосування чи хвороба

Інтерпретація стресу Подолання стресу

Характеристика стресорів

Стресори, які призводять до хвороби, частіш за все – значні події. Вони втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу. На першому місці як найсильніший стресор – смерть близької дорогої людини 100, розлучення 73, ув’язнення 63, смерть близького члена родини - 63. Не всі події неприємні. Є приємні події, які викликають стан стресу. Так, одруження складає 50 очок, вагітність – 40, перехід у нову школу – 20. Серед людей, які внаслідок стресу захворіли, переважна більшість мали 300 очок за один рік.

Проте психологи зазначають, що більшість великих проблем ми переживаємо досить добре, увагу слід звертати на менш драматичні стресори. Денна марнота, буденність, дріб’язкові життєві неприємності дошкуляють значно більше: неуважний сусід, погана погода, неритмічний рух транспорту, загублені ключі, підвищення цін на хліб, випадання зубної пломби тощо. Є зв’язок між частотою неприємностей і подальших проблем із здоров’ям: грип, застуда, головний біль тощо. Великі кризи або інші значні події часто є настільки вагомим, що не можуть вплинути на нас прямо. Відчуття стресу спричиняють способи, шляхи, якими ці значні події викликають зміни в житті, тобто дріб’язкові неприємності є більш значущими.

Коли люди вважають подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у них негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.

Багато дослідників вважають, що люди наділені добрими здібностями протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний.

Людина може роками терпіти тривалий стрес, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачити її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою. Якщо люди знають, що їх чекають труднощі, вони можуть вжити заходів, щоб послабити стрес.

Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз нашим ресурсам. Ресурси – це такі речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які ми цінуємо, бережемо, яких дотримуємося. Коли якась подія (стресор) загрожує нашому статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто якимось ресурсам, то як наслідок виникає стрес. Стрес може бути результатом нашої неспроможності набути нових ресурсів або збільшити наявні.

Ступені стресу

Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені: 1) слабкий; 2) середній; 3) сильний. Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.

При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах, характер цих змін приємний, позитивний. Спостерігається загальмована мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.

Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам’ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичайних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити.

Подолання стресу

Подолання – це мінливі психічні та поведінкові зусилля, якими людина відповідає на вимоги, що висуваються стресом. Подолання – це одна-однісенька стратегія, яка вживається за будь-яких обставин, у будь-який час. Люди долають стрес по-різному. Неможливо думати, що можна повністю уникнути стресу. Стрес часто є природним наслідком того, що ми живемо у реальному світі. Лише вживання неефективних способів боротьби зі стресами може засмучувати, приносити нещастя.

Неефективні способи подолання стресу

Неефективні реакції на стресори – це ті, що протягом певного часу не призводять до зниження рівня стресу.

Коли не відбувається зниження стресового стану, то людина зафіксовується („зациклюється”), продовжує реагувати однаково на той самий стресор. Фіксування рідко буває адекватною реакцією на стрес. Але це не означає, що треба негайно міняти спосіб реагування. Якщо вам не пощастило, спробуйте ще і ще раз, але не занадто довго. В якийсь момент людина повинна бути готова відступити, відмовитись від старої послідовності дій і спробувати щось інше. Певним чином відкладання „на потім” є різновидом фіксування.

Успішні способи подолання стресу

Різноманіття способів подолання стресу можна умістити в чотири великі категорії:

1) активна взаємодія зі стресом або вплив на саму проблему;

2) зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми;

3) приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;

4) комплексні способи, що поєднують в собі перелічені групи.

(1) Активний вплив на проблему

Подолання через зосередження на самій проблемі (чи стресорі) та його специфічні кроки залежать від характеру проблеми. Іноді проблема очевидна: ви втратили роботу; іноді не визначена: у вас є лише підозра втратити роботу. Проблеми бувають пекучі (покинув коханий), тривалі (дитину дражнять у школі), уявні (щодо майбутніх подій).

По-перше, визначить проблему. Такий шлях сам по собі зрозумілий, особливо, якщо проблема „волає” поруч з вами, проте люди часто некоректно визначають проблему, а тому йдуть хибним шляхом.

По-друге - коли проблема правильно визначена, той, хто прагне з нею справитися, може дізнатися якомога більше про проблему.

Багато людей в стресі не бачать надії його позбутися. Вони зводять все лише до двох альтернатив: залишитися і страждати або втекти і все втратити.

Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги: сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.

(2) Зміна погляду на проблему

Друга група способів подолання стресу – інша інтерпретація проблеми, тобто сприймання проблеми по-новому. Є кілька стратегій, як цього досягти.

Перший спосібнової інтерпретації проблеми – переоцінка, гаслом для якої може бути постулат: все не настільки погано.

Пригадаємо, що сила впливу стресора залежить не від об’єктивної характеристики, а від нашого суб’єктивного ставлення до нього.

Ми можемо подолати стрес, якщо поговоримо із собою, переміщаючи акценти, заміняючи негативні твердження, такі як ох, я в безпеці!, мене напевне викличуть і я буду мати блідий вигляд!, на позитивні твердження: я зробив усе, що міг, у цій ситуації, скоро минеться. Проблему можна перетворити у виклик, що ви надаєте собі, а втрати – у несподіване надбання.

Переоцінюються також мотиви в умовах стресу, що стався з іншими. Замість того, щоб дратуватися з чиїхось дій, чуйна особистість намагається побачити ситуацію з іншого погляду, щоб уникнути непорозуміння.

Другий спосіб змінити погляд на проблему – соціальне порівняння: мені краще, ніж іншим. (зверніть увагу, не я кращий за інших, а саме мені краще).

Третій спосіб–уникнення:Це не проблема. Чи не буває вигідним долати проблему, ігноруючи її, втікаючи від неї? Наприклад, якщо якісь особисті стосунки стали постійним дратівливим джерелом стресу, то, можливо, час замислитись над тим, чи не варто припинити ці стосунки? Якщо стресогенні обставини на роботі травмують вас, можливо, годі терпіти і треба подбати про зміну місця роботи? У певній ситуації ви можете зрозуміти, що варто відвернути увагу на щось інше, уникнути думок щодо цієї проблеми.

У випадках, коли ви маєте потрібну інформацію і ситуація не під вашим контролем, відмінними гаслом буде: годі хвилюватися!, тобто слід уникнути втручання. Тактика пильності, коли людина заздалегідь готується до небажаних наслідків, бажана там, де ваші дії можливі і необхідні. Іноді обидві стратегії працюють разом: можна не вдаватися у подробиці, але приділяти увагу основним моментам. Ті, хто дотримується мішаної стратегії, також швидко розв’язують проблеми і уникають стресових ситуацій.

Четвертий спосіб – гумор. Гумор встановлює гарний буфер між стресором і негативними емоціями. Ви можете спитати: що ж веселого у нещасті? Справа у підході. Б.Брехт казав: „Той, хто сміється, не чує жахливих новин”. Людина, яка здатна перетворити „Жахливі новини” на абсурдні, кумедні, менш схильна до депресії, напруження, гніву, ніж та, яка все сприймає дуже серйозно і піддається поганому настрою.

Підкреслимо пізнавальний компонент гумору. Коли ви глузуєте з проблем, то вміщуєте її у нову перспективу: починаєте бачити її безглузді, анекдотичні аспекти і набуваєте тим самим контролю на нею. Гумор і сміх також дозволяють нам непрямо виразити почуття, які небезпечно виражати прямо, тому це часто виступає як зброя меншості.

Мати почуття гумору– це не весь час сміятися чи ходити з веселою маскою. Нерідко жінки відчувають, що буцімто повинні всім посміхатися для того, щоб догодити, але часто ця посмішка маскує почуття незручності, безпорадності, нещастя. Для того, щоб гумор став ефективною зброєю проти стресу, необхідно дієво використовувати його у стресових ситуаціях – підмічати кумедні аспекти у серйозних подіях і бути здатними кепкувати з них. Ворожий гумор б’є мимо: брутальні, злісні жарти за рахунок приниження не зменшують стрес. Вони нерідко викликають ще більше напруження і гнів.

(3) Приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту стресу.

1) Вживання ліків. Є відомим способом зменшення шкідливого стресу. Нам добре відомі подібні можливості. Наголосимо лише, що таке полегшення, яке наступає після прийому ліків і сама причина для їх вживання може призвести до психологічної, а в деяких випадках і до фізіологічної залежності. Тому вживання фармакологічних та хімічних засобів слід рекомендувати з обачністю. У цих випадках також треба подбати про усунення самого джерела стресу. Якщо цього не робити, то проблема психологічної залежності зростатиме. Те ж саме стосується вживання алкоголю і тютюну.

2) Найпростіший спосіб зменшити ознаки стресу (високий тиск крові, прискорене дихання) – релаксація або розслаблення. Пригадаємо, що саме слово стрес означає напругу. Якщо ви розслаблені, тобто зняли напругу, то немає і стресу. Біологічний зворотній зв’язок від розслаблення забезпечує такий самий ефект, як болезаспокійливі медикаменти, але набагато дешевший і позбавлений ризику залежності. Релаксація сприяє відновленню психофізіологічної функції організму. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров’я.

Існує багато різних методів розслаблення, серед них нервово-м’язова релаксація, контроль дихання, метод біологічного зворотного зв’язку, афірмації, аутогенне тренування та ін. Дослідники встановили, що способи, які прийнятні для однієї людини або одного типу проблем, можуть не мати того успіху в інших умовах. Тренування релаксації – змінювати напруження і розслаблення певний м’язів, сидіти або лежати тихо, перестати хвилюватися – все це корисно і для імунної системи.

Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на велосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні прояви) дуже важливі для підтримування здоров’я і зменшення стресу. Перерви серед роботи, які дають наснагу через фізичні рухи, приносять відчуття свободи, свіжості і енергійності, знов-таки, як що ці рухи не ворожі, не агресивні. Люди, що домішують агресивних думок під час вправ, підливають масла у вогонь. Фактично ваше ставлення до вправ має вирішальне значення. Оберіть таку діяльність, яка несе вам задоволення. Спорт корисний, особливо ті види, котрі не вимагають надлюдських зусиль і боротьби із суперником. Напруга при змаганні може перекреслити ту користь, яку несе спорт. Якщо ви хочете одержувати користь, цікавтесь ходом гри, а не своїм супротивником, чи своєю можливою поразкою або перемогою. Будь-яка діяльність, яка примушує вас ненавидіти себе чи інших, не принесе користі. Цілющий вплив фізичної активності на здоров’я цілком закономірний. Протягом тисячоліть емоції людини безпосередньо пов’язані із м’язовою діяльністю. Однак порівняно з ХІХ ст. Обсяг фізичних зусиль зменшився у 100 разів.

При виборі обсягу фізичних вправ слід бути обережним. Якщо ви вирішили, починаючи із завтрашнього дня, пробігати по 5 км за будь-якої погоди, то таке рішення може викликати ще більший стрес. Важливо обрати не дуже напружену програму, що дасть вам радість, а не виснаження чи роздратування.

Природні фізичні прояви – сміх, плач – також сприяють звільненню від стресів. Сум, що не проявився у сльозах, примушує плакати інші органи. Отже, плачте, коли є потреба, це корисно!

Свіже повітря і вода сприяють ефективнішій боротьбі зі стресом. При сильних стресах посилюється пригнічення дихання, людина дихає поверхово, неповно. Протягом життя людина навчається неправильно дихати, затримуючи подих. При багатьох емоційних розладах правильне дихання – це ключ, який може принести полегшення і зцілення. Коли ваші нерви напружені, коли ви „на межі” і готові зірватися і кілька, зробіть маленький експеримент: зупиніться і кілька разів глибоко вдихніть. Набирайте повні легені повітря і повільно видихайте. Ви можете відчути, як розслабляєтеся і нервове напруження спадає.

Вода має цілющі можливості. Клітини мозку на 70-85% складаються з води. Щоб добре працювати мозок потребує дуже багато води. На жаль, людина споживає набагато менше води, ніж їй потрібно. Тому є необхідність у примусовому питті „зайвої” води, тобто у кількості, більшій за потребу. Якщо ви відчуваєте стрес, депресію, роздратування, це часто може бути пов’язано з дефіцитом води в організмі. Спробуйте самі випити склянку води-другу води і пригостити оточуючих. Це найдешевше підчас найефективніше, що можна запропоновувати для тонізації організму.

Існує ряд ефективних гідро процедур, здатних заспокоїти і розслабити нас. Наприклад, нейтральна ванна, яка діє заспокійливо, знімає емоційне напруження та нормалізує сон. Її температура – 35-36 С, тобто вона не повинна бути теплішою за температуру тіла. Розтирання гарячою рукавицею спершу викликає збудження, а потім розслаблення м’язів і зняття нервового напруження. Обгортання мокрим простирадлом є одним з найсильніших заспокійливих засобів, особливо ефективним у стані різкого збудження.

Важливо також вилучити чинники, які можуть провокувати стрес. Це головним чином, алкоголь та кофеїн.

2.1. Стан монотонії, стан психічного пересичення, феномен «емоційного вигоряння».

Нудьга і пов'язаний з нею стан монотонії за своїми характеристиками є протилежним стану емоційної напруги. Вона часто трапляється на виробництві та в навчальній діяльності тощо.

Усі автори, які займаються проблемою моногонії, сходяться на тому, що цей стан є наслідком одноманітності (монотонності). Питання тільки тому, яку діяльність вважати одноманітною.

Об’єктивна одноманітність (монотонність) пов’язана з бідністю сенсорного впливу на людину, з малою завантаженістю її інтелектуальної сфери (надмірним дробленням робочих операцій, простотою автоматизованих дій у сполученні з їхнім багаторазовим повторенням у тому самому темпі, малою й середньою інтенсивністю навантаження). Це стосується як інтелектуальної, так і сенсорної й рухової діяльності.

Суб’єктивна (уявна) монотонність може супроводжувати об’єктивну монотонність, будучи її відображенням у свідомості людини. Але суб’єктивна монотонність діяльності ситуації може бути і безоб’єктивною монотонністю.

М.Д.Левітов розмежовує переживання монотонії й нудьги на тій підставі, що перша виникає при одноманітній роботі, а друга може виникнути й при образній, але нецікавій роботі.

На стійкість до дії монотонності впливають як індивідні, так і особистісні особливості людини.

У дослідженнях виявлено типологічний комплекс вияву властивостей нервової системи в монотонностійких суб’єктів: слабка нервова система, інертність порушення, перевага гальмування за «зовнішнім» балансом і перевага порушення за «внутрішнім» балансом. В осіб із цим типологічним комплексом стан моногонії виникає набагато пізніше, ніж в осіб із протилежним типологічним комплексом, тобто із сильною нервовою системою, з рухливістю порушення, з перевагою порушення за «зовнішнім» балансом і перевагою гальмування за «внутрішнім» балансом.

На монотонність впливають фізична тренованість, мотивація та вік.

Заходи боротьби з моногонією. Тривалий час, доки монотонія пов’язувалася лише з роботою на конвеєрі, вважалося, що головним засобом боротьби із нею є суцільна автоматизація праці. Але боротьба з монотонністю діяльності повинна передбачати різні способи, з огляду на фізіологічні, психологічні та соціальні чинники.

Дієвими засобами зменшення фактора монотонності є:

· ускладнення робочих операцій, дій, які виконуються, об’єднання їх у комплекси;

· збільшення темпу роботи або подачі інформації (сигналів);

· розчленування загального завдання на окремі частини для того, щоб з’явилися проміжні (поетапні) цілі;

· організація пауз у роботі із заповненням їх фізичними вправами, прослуховуванням музики й інших заходів, що відповідають «активному відпочинку»;

· посилення мотивації через пояснення значущості діяльності;

· зміна діяльності і робочих місць.

Відраза . Монотонна обстановка також спричиняє появу стану психічного пересичення, пов’язаного з виникненням відрази до виконуваної роботи. Загалом, відразу найчастіше пов’язують з емоційним тоном відчуття, тобто з біологічним реагуванням. Однак К. Ізард справедливо зазначає, що в міру дорослішання й соціалізації людина навчається почувати відразу до найрізноманітніших об’єктів навколишнього світу, в тому числі й до самої себе. У зв’язку із цим Ізард каже про психологічну відразу.

Стан психічного пересичення найчастіше з’являється як наслідок стану монотонії, якщо робота не припинялася.

Феномен «емоційного вигоряння».Наприкінці ХХ ст. великий інтерес дослідників привернув феномен «емоційного вигоряння» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, які працюють із людьми (учителів, психологів, психіатрів, священиків, поліцейських, юристів, тренерів, працівників сфери обслуговування тощо).

Термін «емоційне вигоряння» ввів американський психіатр Х.Дж.Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначали як стан знемоги, виснаження з відчуттям власного безсилля. Потім феномен «емоційного вигоряння» було деталізовано, в результаті чого було виокремлено його синдром. Б.Пельман та Е.Хартман, узагальнивши багато визначень «вигоряння», виокремлювали три головних компоненти: емоційне та/або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність.

Емоційне виснаження виявляється у відчутті емоційної перенапруги й у почутті спустошення, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням як раніше.

Деперсоналізація пов’язана з виникненням байдужого й навіть негативного ставлення до людей, яких обслуговують за родом діяльності. Контакти з ними стають формальними, знеособленими. Негативні установки, які виникають, можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стримуваному роздратуванні, що згодом проривається назовні й призводить до конфліктів. Такі стани мають місце в замкнутих робочих колективах, які виконують тривалий час (до півроку) спільну діяльність.

До трьох основних чинників, які відіграють істотну роль в «емоційному вигорянні», зараховують такі: особистісний, рольовий і організаційний.

Серед особистісних особливостей, які сприяють «вигорянню», виокремлюють емпатію, гуманність, м’якість, ідеалізованість, фанатичність.

До організаційного чинника, котрий сприяє розвитку «вигоряння», зараховують: багатогодинний характер роботи, не оцінюваної належним чином, що має складно вимірюваний зміст, який вимагає виняткової продуктивності; неадекватність характеру керівництва з боку начальства змісту роботи тощо.

5.3. Первинні і вторинні емоційні реакції

Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреби у самобезпеці; радість як реакція задоволення від реалізації вітальних потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах.

Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціалізації та усвідомлення власного „Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами, але саме вони суттєво забарвлюють життя людини (образа, провина, сором, заздрість, злорадство, пихатість тощо).

Образа – неприємне почуття, яке виникає внаслідок того, що:

1. кожен має певні передбачення щодо поведінки іншої людини, яка орієнтована на нього (вона має поводити себе так, а не інакше за цих умов);

2. поведінка іншої людини відхиляється від очікуваної у небажаний бік;

3. емоційна реакція є похідною невідповідності очікування і поведінки.

Усі ці компоненти образи поєднані між собою впевненістю у тому, що інша людина жорстко запрограмована саме нашими сподіваннями і позбавлена самостійності. Наприклад, друг не опікується вашими турботами, кохана людина не поводиться так, як вичекали, родич прийшов у гості без подарунка тощо.

В образі дуже багато чого егоїстичного. Ображаючись, людина експлуатує почуття іншого, формуючи у неї почуття провини.

Почуття провини переживається сильніше, ніж почуття образи. З образою можна впоратися, якщо прийняти іншого таким, яким він є, тобто змінити свої очікування або простити образника. Щодо провини, то тут треба міняти очікування іншого, а це вже нереально.

Провина не може переживатися надто довго, і вона послаблюється почуттям гніву або агресії. З винуватця людина стає образником. За інших умов почуття Провина – почуття, протилежне образі. Зовнішньо вона не має яскравих характерних ознак, експресії, жестів. Людина відчуває провину завдяки мисленню. Переживання провини має такі складові:

1. власні уявлення про те, яким я маю бути відповідно до очікувань іншої людини;

2. моделювання очікувань іншої людини (модель будується відповідно до загальних соціальних установок);

3. власна поведінка великою мірою визначається очікуваннями оточення;

4. сприйняття та оцінка власної поведінки „тут і тепер” (конкретні умови, обставини, ситуації);

5. порівняння моделі очікування з власною поведінкою і знаходження неузгодженості, що сприймається як почуття провини, яке підсилюється емоціями і образою іншої людини.

провини стає причиною хвороби. Людина своїми фізичними стражданнями начебто платить за те, що нібито завинила, і їй стає легше.

Почуття сорому – це невідповідність очікувань узагальненого „іншого” або суспільства. Сором регулює поведінку людини відповідно до „Я-концепції”, що формується як власне уявлення про те, якою має бути людина (батьки, вихователі, ідеологія, оточення, взагалі культура). Саме культура обмежує інстинкти (наприклад, агресивні та сексуальні), виробляє правила поведінки, за порушення яких людина відчуває „психологічне покарання” у формі сорому або провини.

Почуття сорому формується:

1. уявленням про те, яким я маю бути „тут і тепер” відповідно до „Я концепції”;

2. те, який я насправді „тут і тепер”;

3. розбіжності між тим, що має бути, і реальною поведінкою та переживаннями цієї розбіжності.

4. поведінка від сорому може мати дуже несподівані наслідки. Це – самогубство підлітків, самогубство на доказ честі, для помсти, з ревнощів, агресивності.

Сором – дуже важлива емоція, яка сприяє пристосуванню людини до життя в суспільстві. Завдяки сорому людина поглиблює самопізнання, формує самоповагу та здатність оцінювати наслідки своїх вчинків, чутливість щодо оцінок інших. Те, чого людина соромиться, говорить про неї більше, ніж навіть її поведінка.

Є емоції, що супроводжують спілкування і виникають внаслідок порівняння. Це такі, наприклад, емоції, як заздрість, злорадство, пихатість. У структурі цих емоцій виділяють такі компоненти:

1. припущення, що інша людина така сама, як і ти;

2. концентрація уваги на цій людині або окремих її властивостях і порівняння цих властивостей зі своїми;

3. переживання результатів порівняння.

Ці емоції можна визначити за такими формулами:

Заздрість – „він такий самий, як і я, але у нього – краще”.

Злорадство – „він такий самий, як і я, але у мене краще”

Пихатість – „він такий самий, як і я, а у нього – гірше”;

Нестримне бажання людини порівнювати себе з іншими постійно підтримується духом суперництва. Суспільство винагороджує першість, де б вона не виникала. Але в умовах постійного суперництва успіх і невдача однаково загрозливі. За умов невдачі людину „поглинуть” ті, хто має більший успіх, а успіх пробуджує заздрість і ворожість з боку інших людей, і вони об’єднуються у боротьбі проти того, кому поталанило. Та відмова від суперництва в умовах нашої цивілізації часто сприяє формуванню почуття невизначеності і навіть неповноцінності.

Гордість, заздрість, пихатість – це похідні порівняння. Тому пізнання цих емоцій завжди вимагає відповіді на запитання: за якими ознаками, властивостями порівнюю я себе з іншими, полишаю себе із собою і втягую інших у гонку, якій немає кінця. Порівняння має бути доречним, щоб не породжувало конфлікт.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Засоби захисту, що застосовуються для попередження нещасних випадків на виробництві	\|	Види цінних паперів, їх класифікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.