• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Етапи розвитку конфлікту

Виникнення об’єктивної проблемної ситуації. Якщо не вважати випадків, коли виникає помилковий конфлікт, то зазвичай конфлікт створюється об’єктивною проблемною ситуацією. Сутність такої ситуації полягає у виникненні протиріч між суб’єктами (їх цілями, мотивами, діями, прагненнями і т.п.). Через те що протиріччя ще не усвідомлене і не має конфліктних дій, то цю ситуацію називають проблемною. Вона є результатом дії переважно об’єктивних причин. Щодня виникаючи на виробництві, у бізнесі, у побуті, родині та інших сферах життя, багато проблемних ситуацій існують тривалий час, не виявляючи себе.

Усвідомлення об’єктивної проблемної ситуації. Сприйняття реальності як проблемної, розуміння необхідності почати якісь дії для розв’язання протиріччя складають зміст даного етапу. Наявність перешкоди для реалізації інтересів сприяє тому, що проблемна ситуація сприймається суб’єктивно, з перекручуваннями. Об’єктивність сприйняття створюється не тільки природою психіки, але і соціальними розбіжностями учасників комунікації. Сюди відносять цінності, соціальні установки, ідеали й інтереси. Індивідуальність усвідомлення створюється також розходженнями в знаннях, потребах, інших особливостях учасників взаємодії. Чим складніша ситуація і чим швидше вона розвивається, тим більша ймовірність її перекручування опонентами.

Спроби сторін розв’язати об’єктивну проблемну ситуацію неконфліктним способом. Усвідомлення ситуації суперечливою не завжди автоматично викликає конфліктну протидію сторін. Часто вони, або одна з них, намагаються вирішити проблему неконфліктними способами (переконанням, роз’ясненням, проханням, інформуванням конфронтуючої сторони). Іноді учасник взаємодії поступається, не бажаючи переростання проблемної ситуації в конфлікт. У будь-якому разі на даному етапі сторони аргументують свої інтереси і фіксують позиції.

Виникнення передконфліктної ситуації. Конфліктність ситуації сприймається як наявність загрози безпеки однієї зі сторін взаємодії. Ситуація може усвідомлюватися як перед конфліктна і при сприйнятті загрози будь-яким суспільно-важливим інтересам. До того ж дії опонента розглядаються не як потенційна загроза (яка відбувається в проблемній ситуації), а як безпосередня. Саме відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку ситуації у бік конфлікту, є «пусковим механізмом» конфліктної поведінки.

Відкритий період часто називають конфліктною взаємодією чи власне конфліктом. Він включає: інцидент; ескалацію конфлікту; збалансовану протидію; завершення конфлікту.

Інцидент є першим зіткненням сторін, пробою сил, спробою за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Якщо задіяних однією зі сторін ресурсів досить для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт може обмежитися. Часто конфлікт розвивається далі як низка конфліктних подій, інцидентів. Взаємні конфліктні дії здатні видозмінюватися, ускладнювати первинну структуру конфлікту, вносячи нові стимули для подальших дій. Цей процес можна уявити таким чином: перехід від переговорів до боротьби – боротьба розпалює емоції – емоції збільшують помилки сприйняття – це веде до інтенсифікації боротьби і т.д. Такий процес одержав назву «ескалація конфлікту».

Ескалація полягає в різкій інтенсифікації боротьби опонентів.

Збалансована протидія. Сторони продовжують протидіяти однак інтенсивність боротьби знижується. Сторони усвідомлюють, що продовження конфлікту силовими методами не дає результату, але дії з досягнення згоди ще не починаються.

Завершення конфлікту полягає в переході від конфліктної протидії до пошуку рішення проблеми і припиненню конфлікту з будь-яких причин. Основні форми завершення конфлікту: розв’язання, врегулювання, загасання, усунення чи переростання в інший конфлікт.

Післяконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію відносин опонентів і повну нормалізацію їхніх відносин.

Часткова нормалізація відносин відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції, що мали місце в конфлікті. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції. Відбувається корекція самооцінок, рівнів домагання, ставлення до партнера. Загострюється почуття провини за свої дії в конфлікті. Негативні установки щодо одного не дають можливість відразу нормалізувати стосунки.

Повна нормалізація відносин настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, установлення довіри.

У конфлікті можна виділити часовий проміжок, що характеризується диференціацією сторін. Конфлікт розвивається за висхідною, розбіжності між сторонами підсилюються. Конфронтація продовжує тривати доти, доки подальша ескалація не втрачає змісту. З цього моменту починається процес інтеграції. Учасники починають прагнути до угоди прийнятної для обох сторін.

Поділ конфлікту на періоди й етапи дозволяє розглядати його як явище зі складною динамікою. Окремі стратегії і тактики мають різний сенс на різних проміжках часу протікання конфлікту. Конфлікт часто включає моменти «дослідження» можливостей опонента в своїх ресурсів, при яких пряма конфронтація відсутня.

Міжособистісний конфлікт може також проявлятися при прямому зіткненні особистостей. Часто зіткнення індивідуумів між собою відбувається на підставі протилежно направлених мотивів. Люди з різними рисами характеру, поглядами і цінностями іноді просто не в змозі лагодити між собою. Як правило, погляди і цілі таких людей розрізняються докорінно. Ці конфлікти найбільш розповсюджені, адже вони охоплюють практично всі сфери людських відносин. Навіть у міждержавних конфліктах трапляються зіткнення між лідерами або представниками держав. Саме цей конфлікт досить розповсюджений у виробничих колективах, сім’ї, суспільному середовищі. В організації він може проявлятися по-різному. Наприклад, два дизайнери працюють над однією рекламою, але мають різні точки зору щодо способу її подачі. Аналогічним може бути конфлікт між двома кандидатами на підвищення при наявності однієї вакансії. Міжособистісні конфлікти мають такі специфічні властивості:

· протиборство людей відбувається безпосередньо (суперники стикаються лицем до лиця);

· проявляється весь спектр об’єктивних і суб’єктивних причин;

· висока емоційність;

· зачіпаються інтереси не тільки суб’єктів конфлікту, а й тих, з ким вони безпосередньо пов’язані службовими або міжособистісними відносинами;

· міжособистісні конфлікти є своєрідним полігоном для перевірки характерів, темпераментів, інтелекту, волі та інших індивідуально-психологічних властивостей суб’єктів конфліктного протистояння.

3.3.1. Гендерні особливості міжособистісних конфліктів.

У психологічних та кофліктологічних дослідженнях найчастіше визначаються узагальнені характеристики: статус, мотиви і потреби особистості, фахова приналежність, ресурси особистості та її можливості, вік і вікові аспекти поведінки. В останні роки все більшу увагу дослідників почали займати гендерні проблеми та особливості виникнення й проявів конфліктної поведінки.

Визначено ряд специфічних гендерних відмінностей конфліктів..

По-перше, визначено специфічні відмінності конфліктів у чоловічих і жіночих колективах. Так, виявлено, що конфлікти у чоловічих колективах за своєю спрямованістю, емоційними проявами, спектром і посиленням емоцій, а також способами конфліктної протидії суттєво відрізняються від конфліктів у жіночих колективах.

В чоловічих колективах більше конфліктів, які мають виробничу та ділову основу, в той час у жіночих колективах більше конфліктів, які мають емоційні основи та викликаються іноді не прогнозованими коливаннями настрою, різноманітними емоційними реакціями і зовні немотивованими вчинками, симпатіями/антипатіями тощо. Визначено, що чоловіки у конфліктах більш схильні орієнтуватися на розв’язання актуальних завдань, які визиваються життєвими, в тому числі, і конфліктними, ситуаціями, вони більш схильні до ділових реакцій і конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, В той же час жінки в більшій мірі орієнтуються на додержання норм, правил, стандартів, ролей.

Вважається, що конфлікти між жінками вирішуються більш складно в зв’язку з наступними гендерними відмінностями жіночої статі у конфліктних ситуаціях:

· емоційна або прагматична спрямованість;

· висока емоційність реакцій та переживань;

· емоційність та посилення прояву конфліктності;

· значне внутрішнє суперництво між жінками;

· ревнощі жінок та їх мікрогрупувань до успіху жінки, що стоїть осторонь, її успіху у чоловічому соціумі, уваги та визнання з боку чоловіків;

· зниження нормативності поведінки.

Відзначено, що навіть посередництво в конфліктах серед жінок під силу тільки жінкам, чоловіки надто складно вирішують означені конфліктні ситуації, в основному засобами сили, погроз, маніпуляцій. В той же час жінки значно більш витончені маніпулятори, гнучко і точно оперують саме емоційними станами учасників конфліктів і досить легко управляються з розв’язанням конфліктних ситуацій. В той же час, доведено, що саме чоловіки можуть бути менш гнучкими і більш ригідними в конфліктах, їх прогнозуванні, упередженні та розв’язанні.

Гендерна особливості конфліктів відзначаються і в різностатевих, змішаних колективах. Визначено, наприклад, що поведінка чоловіків та жінок у конфліктах в знаній мірі залежить від статі опонента. Наприклад, у конфліктах з чоловіками, чоловіки проявляють високу впевненість, цілеспрямованість, гнучкість. В той же час, жінки у конфліктах ведуть себе зовсім інакше, для них стать опонента не є значущим чинником його поведінки, однак є суттєвим чинником його особистісних реакцій, симпатій, конструктивності і гнучкості рішень.

У так званих змішаних гетерогенних конфліктних ситуаціях жінки найчастіше ведуть себе більш активно, ніж чоловіки, їх поведінка, більш емоційна і ригідна за спрямованістю. Деякими фахівцями відзначається, що відносна пасивність чоловіків пов’язана з стереотипами ставлення до жінок як до більш слабкої статі. Іноді, саме з метою психологічного захисту саме чоловіки ведуть в змішаних конфліктах себе менш конструктивно, агресивно і афективно, або ж уникають будь-яких ділових, в тому числі і конфліктних, ситуацій з жінками. В той же час у конфліктах з чоловіками, відрізняються значно більш гнучкою поведінкою, ніж у конфліктах з жінками, або ж конфліктів чоловіків з чоловіками, більш інтуїтивні, розумні, конструктивно рефлексивні. У процесі спілкування в змішаних конфліктах жінки використовують більш широкий і гнучкий спектр вербальних і невербальних методів впливу на опонентів, спектр засобів реагування конфліктів у жінок більш широкий і різноманітний.

Проблеми гендерної специфіки міжособистісних, всередині та між групових конфліктів різної спрямованості ще потребують більш поглибленого вивчення, особливо у контексті психологічного супроводу та конструктивного вирішення конфліктів у різних сферах і формах взаємодії людей.

3.3.3. Сімейні конфлікти

Сім’я – найдревніша інституція людської взаємодії, унікальність якої в тому, що декілька людей тіснішим чином взаємодіють на протязі досить довгого часу, на протязі людського життя.

Сімейні конфлікти є однією з найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками фахівців, 80-85% сучасних сімей мають конфлікти, а у останніх 15-20% виникають сварки з різних причин. Унікальність сімейних стосунків обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, але й особливим чином відображається на соціальному і психологічному здоров’ї усіх членів родини.

Сімейні конфлікти – це протидія між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів, на основі різної культури і стереотипів. В залежності від суб’єктів взаємодії сімейні конфлікти поділяють на конфлікти між: подружжям; батьками і дітьми; подружжям і батьками чоловіка та/або дружини; бабусями (дідусями) та онуками. Безумовно, основну роль у сімейних конфліктах мають конфлікти подружжя.

Таблиця

Основні класифікації сімейних конфліктів

Сімейні конфлікти мають суттєві відмінності від інших видів конфліктів в іншій сферах людської взаємодії. Врахування особливостей сімейних конфліктів є важливим при упередженні і розв’язанні таких конфліктів, а саме:

1. Сімейні конфлікти мають особливий предмет, специфіка якого зумовлена унікальністю сімейних стосунків. Важливою особливістю стосунків членів родини є те, що їх основний зміст створюють як міжособистісні стосунки (любов, родинність), так і правові і моральні обов’язки, які пов’язані з реалізацією функцій сім’ї – репродуктивної,виховної, побутової, економічної, комунікативної, регулятивної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров’я, організація дозвілля і відпочину).

2. Сімейні конфлікти відрізняються і за причинами. Найважливішими з них є:

· обмеження свободи дій, активності, самовиразу членів родини;

· сексуальна дисгармонія подружжя;

· адикативна поведінка одного з членів родини (наявність залежності, алкоголізм, наркоманія, немотивавона жорстокість, психічні проблеми типу психопатій тощо);

· наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного з членів родини;

· авторитарний, жорсткий тип стосунків, які склалися у родині в цілому;

· наявність ускладнених матеріальних проблем, які неможливо або надто складно вирішити;

· авторитарне втручання родичів у подружні стосунки тощо.

При визначенні причин сімейних конфліктів важливо враховувати зміни у мікро і макросередовищі: погіршення матеріального становища; надмірна зайнятість одного або обох партнерів на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя; довготривала відсутність окремого і влаштовую чого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячі навчально-виховні заклади та ін.

3. Особливості сімейних конфліктів мають прояв в їх динаміці, а також у формах протікання. В цілому динаміка сімейних конфліктів відзначається класичними етапами, але означені конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протидії (недовіра, образи, ревнощі, сварки, скандали, порушення спілкування та ін..), способами їх регуляції та вирішення (примирення, угода, взаємні поступки, розлучення та ін..).

4. Суттєвою особливістю сімейних конфліктів є те, що вони можуть мати тяжкі наслідки, як соціальні, так і особистісні. Нерідко вони закінчуються трагічно, суїцидальними спробами, захворюваннями членів родини. Суттєве місце у наслідках конфліктів для дітей, для яких будь-які конфлікти у сім’ї є психотравмами, які впливають на їх подальше життя, світосприйняття себе, прогнозування власного життєвого шляху та успіху у ньому.

Визначаються основні кризові періоди в житті сім’ї, причому саме на ці періоди приходиться значна більшість сімейних конфліктів:

· Перший кризовий період в сімейному житті спостерігається у перший рік подружнього життя. Цей період відзначається тим, що здійснюється адаптація подружжя один до одного, так звана «притирка» людей.

· Другий кризовий період у сімейному житті пов'язаний з появою дітей, значним навантаженням і зміною побуту, а також виникненням проблем економічного плану. Саме в цей період ускладнюються стосунки подружжя між собою, сексуальне життя обмежуються можливості для професійного зростання і реалізації інтересів членів родини, в тому числі і бабусь. Виникають конфлікти у членів родини з приводу виховання дитини, боротьба за любов, а також за любов подружжя один до одного, яка з появою дитини змінюється і набуває інші прояви та особливості.

· Третій період сімейної кризи співпадає із середнім супружнім віком (біля 7-10 років сімейного життя), який відзначається нерідко зміною у проявах почуттів, їх переходом у стадію звички та сталості, та, іноді має зовнішні ознаки дефіциту почуттів, насиченості тощо.

· Четвертий кризовий період у житті родини відзначається підвищеною залежністю жінки від чоловіка, посиленням проблем побутового і економічного спектру, виникненням проблем відриву дітей від сім’ї та появою почуття відсутності смислу життя Цей період може виникати після 15-20 років життя, відзначається значною кількістю неподоланих хронічних сімейних конфліктів особливо в зв’язку з їх посиленням і загостренням за роки сімейного життя.

Попередження і розв’язання сімейних конфліктів тісно пов’язані з наявністю ряду суттєвих чинників, що може виступати як шлях у подолання сімейних конфліктів:

· прийняття члена сім’ї як особистості, спілкування у сім’ї на засадах взаємоповаги, взаєморозуміння, любові та турботи;

· особиста гнучкість у прийнятті сімейних рішень та відкрите прийняття думок і поглядів інших членів родини;

· формування загальної, і, зокрема, психологічної культури спілкування у сім’ї;

· наявність позитивної спрямованості та бажання членів родини зберегти її;

· розвиток сімейно-сексуальної культури і бажання нею оволодіти;

· усвідомлення власних конфліктогенів у застосуванні до членів сім’ї та бажання їх долати;

· виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей;

· формування сімейних традицій,єдиних радощів, взаємної довіри і переживань.

Існує досить значний перелік варіантів регуляції і подолання сімейних конфліктів, однак, суттєвими в усіх варіантах є розвиток культури спілкування та партнерства у стосунках між членами родини.

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 3189