• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функції політичної системи. Структура політичної системи та особливості її компонентів.

Життєдіяльність політичної системи, сила її впливу на розвиток суспільства виражається в її функціях – постійно поновлюваних напрямах діяльності політичної системи. Функції визначають специфіку політичної системи, її завдання як підсистеми суспільства і як самостійної інтегрованої системи, що прагне до самозбереження і саморозвитку. Їх не слід плутати з функцііми окремих елементів політичної системи, хоч інколи їх буває нелего розмежувати.

Соціологічна концепція визначає два базових набори функцій політичної системи – функції “вводу” і функції “виводу”. Якщо перші здійснюються переважно неурядовими підсистемами, то другі – прерогатива владних структур.

До функцій “вводу” належать:

- політична соціалізація й залучення громадян до участі у політичному житті;

- артикуляція інтересів різноманітних груп населення;

- агрегування інтересів, тобто перетворення вимог на альтернативи державної політики;

- політична комунікація;

- процес передачі інформації і формування переконань, що сприяє налагодженню доброзичливих взаємовідносин між громадянами й урядом.

Функціями “виводу” є створення норм-законів, що визначають поведінку громадян у суспільстві. Процес нормотворчості включає ряд етапів: визначення політики і вибір загальної мети; підготовку рішень і конкретних правил для досягнення цілей; застосування вироблених норм-законів; контроль за їх дотриманням. Цю функцію здійснюють переважно органи судової влади.

В найбільш узагальненому вигляді можна виділити такі головні функції політичної системи: нормативно-регулятивну, репрезентативну, інтегруючу, організації та відтворення політичного життя, політичного інформування, комунікації та соціалізації.

- нормативно-регулююча: визнання політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їхнє виконання. Ця функція реалізується через владно-управлінську діяльність, прийняття і виконання політико-управлінських рішень. Відбувається на “виході” політичної системи через створення нових норм, зміну умов суспільного життя.

- репрезентативна: представництво національних, регіональних та соціальних групових інтересів – починаючи з їх оформлення у політичні вимоги на рівні різних громадсько-політичних організацій і закінчуючи включенням у законодавчі та інші владні рішення; виявлення і врегулювання суперечностей між ними і стабілізація на цій основі політично та всієї суспільної системи.

- інтегруюча: знаходження і реалізація загальносуспільних інтересів, цілей і цінностей, і на цій основі консолідація суспільства; регулювання суспільних відносин ц напрямі тіснішої і більш гармонійної взамодії усіх сфер суспільного життя; національна інтеграція, під впливом діяльності націонлаьної держави як центрального інституту політичної системи та іншиї її елементів.

- організації та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування, у тому числі й через створення і використання засобів легітимації влади, генерацію суспільної підтримки. Політичні системи, які втрачають здатність до самовідтворення, приречені на дешградацію і занепад.

- політичного інформування, комунікації та соціалізації, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм.

Функції політичної системи не є незмінними, а їх перелік не є виключним. Навпаки, політична система як владно-політичний механізм регулювання складної суспільної системи є занадто багатофункціонлаьною, щоб можна було перерахувати всі її функції. Вони розвиваються із врахуванням особливостей політичного простору і часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Кожна функція розпадається на підфункції, що їх виконують різні політичні інститути.

Проте є посійно діючі, перманентні функції, невіддільні від самого поняття політичної системи (наприклад регулювальна функція або функція представництва інтересів), а також важливі ситуаційні функції (такі як функція мобілізації і організації збройної боротьби). Ситуаційні функції завжєди виступають формою реалізації перманентних функцій і тому не є самостійними.

Функціонування політичної системи ставить проблему відносної автономності функцій окремих політичних інстиутів та їх узгодження у рамках системи. У звязку з цим розрізняють коориднацію і субординацію функцій.

Координація – це узгодження функцій по горизонталі (наприклад, координація діяльності партій одного політичного напрямку).

Субординація є узгодженням функцій по вертикалі, підпорядкваність функцій одних компонентів іншим і всіх компонентів системі загалом.

Зростання можливостей політичних систем у виконанні ними своїх функцій, їх подальша структурно-функціональна диференціація (коли кожен компонент виконую свою, чітко окреслену функцію) є основними показниками розвитку і зрілості політичих систем.

Важливим компонентом політичної системи є її структура. За визначенням американського вченого Г. Алмонда, структура — це доступна для спостереження діяльність, що формує політичну систему.

До структури політичної системи входять:

політична (державна) влада;

політичні інститути;

політичні процеси (політична діляьність);

політичні відносини, політичні ролі;

політико-правові норми;

політична культура та ідеологія;

людина як основний носій усіх видів політичної діяльності і відносин.

Названі елементи мають різну суспільну якість, відіграють свою специфічну роль у політичній системі. Тільки в сукупності, інтегровані в цілісніть, вони можуть забезпечити її функціонування.

Центральний елемент політичної системи – політична влада. Вона є метою виникнення та існування конкретної політичної системи, надає цілеспрямованого, інтегративного характеру прояву інших елементів, їх взаємозв'язкам і взаємодії.

Основним політичним інститутом є держава – носій суспільної влади, структура, що за своєю природою може приймати і реалізовувати владні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві. Через державу, як її невід'ємний компонент, в політичну систему входить армія.

У політичну систему входять (або тісно взаємодіють з нею) ряд інститутів недержавного характеру — політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Частина їх спеціально створюється заради участі в політиці; інша частина виконує політичні функції лише періодично, маючи їх за один із аспектів політичної діляьності.

Політичні відносини – це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лобі) суб'єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами.

Політичний процес – це функціонування політичної системи, яка еволюціонує у політичному просторі й часі, а поліична діяльність є змістом такого функціонування.

Політичні норми як компонент політичної системи відіграють роль регуляторів політичної діляьності. Головними серед них є правові норми-правила, що їх встановлює держава і виконання яких забезпечене державни примусом. Івснують також норми-звичаї, моральні норми, корпоративні норми (норми певних об’єднань).

Значну роль у формуванні політичних систем того чи іншого типу відіграють ідеології – систематизовані уявлення про суспільство, засновані на сукупності теоретичних знань, ціннісних орієнтацій та вірувань певних суспільних груп і спільнот.

Складовою частиною політичної системи є людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов'язки.

Послідовності та змісту поведінці людей у політиці надає політична культура. Рівень і тип політичної кульутри значною мірою зумовлює характер діяльності владних структур та всіх інших суб’єктів політичного процесу.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем:

інституціональної, інформаційно-комунікативної і нормативно-регулятивної.

Інституціональна підсистема включає такі інститути, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує максимальну політичну владу, є держава. Маючи владу, матеріальні ресурси й апарат примусу, держава організовує політичне, економічне і духовне життя країни; встановлює статус соціальних інсти­тутів, які здійснюють владу, та юридичні рамки їх діяльності; забезпе­чує баланс інтересів класових, етнічних, професійних та інших соціаль­них спільнот; захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. У демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. Помітне, а в деяких країнах провідне місце в політичному житті суспільства належить релігійним організаціям, церкві. В авторитарному і тоталітарному суспільстві функції цих інститутів деформовані.

Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це — канали передання інформації владі (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими групами), а також засоби масової інформації. Якщо в демократичних суспільствах останні відносно незалежні, то в авторитарних і тоталітарних — повністю залежні від правлячої еліти.

Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей у політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог на рішення, здійснення рішень.

Норми можна розділити на норми-закони і норми-звички. І норми-закони, і норми-звички сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктів чи хаосу в суспільстві. Норми-закони зумовлюють процес законодавства, визначають (або не визначають, залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, створення асоціацій та ін. Нормою-звичкою можна назвати участь громадян у політиці через політичні партії і групи.

Таким чином, політична система суспільства включає:

- характеристику соціального змісту влади, її носія, взаємодію з економічною сферою;

- систему інститутів, організацій, через які здійснюється влада в суспільстві та регулюються політичні відносини;

- принципи, норми діяльності інститутів політичної влади, спрямованість цієї діяльності.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
6. IV. Розподіл нервової системи
7. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
8. IV. Філогенез кровоносної системи
9. POS-системи
10. VI. Філогенез нервової системи
11. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
12. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта

Переглядів: 2353