• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародні відносини та міжнародна система: сутність, структура, типи. Особливості формування та трансформації міжнародних систем.

Україна у системі міжнародних відносин.

Міжнародні конфлікти: поняття причини, засоби та методи врегулювання.

Суб’єкти міжнародних відносин. Зовнішня політика держави та її типи.

Міжнародні відносини та міжнародна система: сутність, структура, типи. Особливості формування та трансформації міжнародних систем.

Міжнародна система: її сутність та специфіка

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ № 4

ТЕОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Термін «міжнародні відносини» вперше вжитий Єремією Бентамом наприкінці XVIII століття, які трактувалися вченим як спілкування між державами. З часом його починають використовувати юристи для означення та пояснення аспектів міждержавних відносин. Окремо термін «міждержавні відносини» вперше вжитий Н.Спайкменом, який визначив їх як відносини між особами чи групами осіб, що представляють різні держави.

На думку Дж.Розенау, сьогодні головними дійовими особами у міжнародних відносинах є не держави, а конкретні особи, які вступають у відносини між собою за мінімального посередництва з боку держави або навіть усупереч її волі.

Інші дослідники вважають, що взагалі не слід давати точне визначення міжнародних відносин, адже вони є настільки складними та взаємопов’язаними, що будь-які наукові конструкти не матимуть нічого спільного з реальністю.

Для Ю.Кукулки міжнародні відносини асоціюються з будь-якою активністю суб′єктів, що виходить поза державні межі, з конкретною практикою міжнародного життя, учасниками і свідками якої ми є. Ця практика охоплює обмін матеріальними цінностями та ідеями між основними учасниками міжнародних відносин. Окрім того, на думку польського дослідника, міжнародні відносини ототожнюються зі сферою знань, яка відображає реальне міжнародне життя та намагається виявити його закономірності з метою наукового пізнання. Дж.Розенау вважає міжнародні відносини сукупністю інтеграційних зв′язків, які формують людське співтовариство. П.Циганков уточнює це визначення, вважаючи міжнародні відносини сукупністю економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв′язків і взаємовідносини між державами і системами держав, між основними класами, основними соціальними, політичними силами, організаціями і суспільними рухами, які діють на світовій арені, тобто між народами у найширшому розумінні цього слова. М.Мерль вважає міжнародні відносини сукупністю угод і потоків, що перетинають кордони чи мають тенденцію до їх перетину. Таким чином, ці відносини вважаються транскордонними взаємодіями суб′єктів політики в поліархічному середовищі

Видова структура міжнародних відносин дає можливість аналізувати специфічні взаємодії між їх учасниками, виявляти тенденції розвитку світового співтовариства.

За сферами суспільного життя міжнародні відносини поділяють на економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні. Міжнародні політичні відносини трактують як відносини між державами щодо реалізації їх інтересів на міжнародній арені. Зовнішньоекономічні відносини вважають комплексом економічних відносин між окремими країнами, їх регіональними об’єднаннями, а також окремими підприємствами у системі світового господарства. Міжнародні відносини у сфері культури пов’язані передусім з різноплановими контактами державних і недержавних суб′єктів щодо обміну досягненнями та інформацією про них у сферах освіти, науки, мистецтва, літератури. Окремо розглядаються міжнародні відносини у сфері інформації, які пов’язані зі стосунками між її виробниками та споживачами щодо отримання останніми повідомлень про реальні події, що становлять для них інтерес.

За характером взаємодіючих об'єктів виділяють міждержавні і транснаціональні відносини, які підтримуються між недержавними міжнародними акторами й існують незалежно від міждержавних відносин.

За складом взаємодіючих суб'єктів міжнародні відносини бувають двосторонні та багатосторонні.

За характером співіснування виділяють відносини, які базуються на балансі сил, і відносини, що у своїй основі мають баланс інтересів.

За просторовим масштабом відносини бувають універсальні (або глобальні), континентальні, регіональні та локальні.

За природою взаємодій дослідники виділяють відносини панування та підкорення, співробітництва та взаємодопомоги, перехідні.

У залежності від ступеня розвитку та інтенсивності певних видів міжнародних відносин виділяють різні їх рівні (високий, низький, середній). Виділяють рівні і на основі геополітичного критерію: глобальний (загальнопланетарний), регіональні (європейський, азіатський), субрегіональний. Глобальний рівень міжнародних відносин охоплює найбільш загальні проблеми міжнародної політики, економічного та соціального розвитку людської цивілізації. При аналізі регіонального рівня до уваги береться міжнародний політичний регіон як окрема підсистема міжнародних відносин, що включає особливі економічні, політичні та інші відносини, які складаються між державами, що входять до цього регіону. На субрегіональному рівні аналізуються частини регіону, які являють собою локальні групи держав із більш тісними взаємовідносинами.

На кожному з перерахованих рівнів можуть бути виділені міжнародно-ситуативний, груповий та двосторонній рівніміжнародних відносин. Міжнародно-ситуативний рівень може проявлятись на будь-якому структурному рівні системи міжнародних відносин і відрізнятися наявністю конкретної міжнародно-політичної ситуації, яка проявляється у специфічних політичних, воєнно-стратегічних та інших відносинах між багатьма сторонами, що можуть взаємодіяти безпосередньо або ж через одного із впливових учасників. Групові відносини зустрічаються переважно на регіональному та субрегіональному рівнях, коли можливе існування міжсуб′єктного центру, який виконує функції координатора та організатора відносин всередині множини учасників міжнародних відносин. Порівняно з попередніми рівнями ширший та різноманітніший прояви мають двосторонні відносини, в рамках яких взаємодіють щонайменше дві сторони. В таких інтеракціях учасники міжнародних відносин можуть домінувати, тобто односторонньо впливати (контролювати) один на одного, бути у партнерських стосунках (взаємодіяти) та конфліктувати.

За ступенем напруженості можна говорити і про різні стани міжнародних відносин: стани стабільності і нестабільності, довіри і ворожнечі, співробітництва і конфлікту, миру і війни. Цікавим прикладом може бути така типологія станів міжнародних відносин:

1) стан мирного співіснування – ситуація глобального партнерства між провідними державами, коли кожна з них бере участь у взаємовигідному співробітництві або не протиставляється іншій (іншим);

2) стан конфронтації – глобальна політична ситуація, коли провідні держави світу протистоять одна одній, їхня політика побудована на взаємному залякуванні та проявляється у низці локальних конфліктів;

3) стан конфлікту – ситуація, в якій провідні світові держави переходять від протистояння до відкритої боротьби.

Системою вважають сукупність елементів, які взаємодіють між собою та із середовищем, утворюючи організовану множинність елементів, між якими існує структурний взаємозв’язок, що змушує різні компоненти систем функціонувати за певними правилами.

Поняття «міжнародна система» в онтологічному сенсі інтерпретується як сукупність зінтегрованих елементів (союзів, блоків, коаліцій, держав і міжнародних організацій), які пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. Міжнародна система є об’єктом, що характеризується цілісністю та єдністю, а метою її функціонування є підтримання внутрішнього стабільного стану. Цей стан досягається високою мірою самоорганізації системи, яка одночасно є достатньо адаптованою до змін зовнішнього середовища.

Системність в аналізі міжнародних відносин започаткована М.Капланом у книзі «Cистема і процес в міжнародній політиці», хоча перші спроби розглядати міжнародні відносини як систему, що складається із взаємопов′язаних частин, а структура якої значною мірою визначає поведінку об’єднаних в цю систему держав, були зроблені Ч.Маккленландом в 1955 році. Міжнародну систему він вважає найзагальнішою системою, в межах якої діють національні і наднаціональні міжнародні актори як її елементи, а параметрами міжнародної системи є внутрішні системи цих акторів.

Для Р.Арона міжнародна система є сукупністю, що узаконена політичними одиницями, які підтримують зв’язки одна з одною. К.Волтц визначає міжнародну систему через структуру, що формує політичні взаємовідносини між її учасниками.

Вченими зазначається, що перша міжнародна система, в основі якої стояв суверенітет і колективна безпека, започаткована у 1648 році із підписанням Вестфальського миру, який ознаменував завершення 30-літної війни.

Отже, міжнародна система є функціональною ієрархічно–структурованою цілісністю взаємопов’язаних елементів, які перебувають у постійних динамічних причинно-наслідкових зв’язках між собою та із міжнародним середовищем. Системний підхід до міжнародних відносин дає можливість проаналізувати мотивацію поведінки країн та їх блоків, виявити питому вагу тих чи інших факторів, що детермінують їх дії, досліджувати механізми, що визначають динаміку розвитку людського співтовариства в цілому.

Важливим аспектом системного аналізу міжнародних відносин є проблема типологізації міжнародних систем, адже в кожен окремий проміжок часу складається певний характер взаємовідносин між основними учасниками міжнародних відносин, який набуває певної структури, що, відповідно, і визначає той чи інший тип системи міжнародних відносин.

Cистеми поділяють на гомогенні та гетерогенні, стабільні та нестабільні, конфліктні та кооперативні, уніполярні, біполярні та мультиполярні тощо.

Теоретик системного аналізу М.Каплан виділив 6 типів систем, які відповідають глобальному розподілові сил, тобто позначають «полюсність» міжнародних систем. Більшість із цих типів, на думку дослідника, має гіпотетичний, апріорний характер, а на практиці існували лише система балансу сил і гнучка біполярна система.

1. Система вето, в якій кожен актор має можливість блокувати систему, використовуючи певні засоби шантажу (насамперед, йдеться про запаси атомної зброї), в той же час кожен з цих акторів здатен противитись подібному впливу.

2. Система балансу сил, що характеризується мультиполярністю. В її рамках повинно існувати не менше п’яти великих держав, які володіють значними військовими та економічними можливостями. Ці держави зацікавлені в тому, щоб не допустити послаблення інших держав як основних акторів системи, трактуючи їх як майбутніх союзників. З метою забезпечення своєї безпеки ці держави утворюють союзи, можуть вступати у війни між собою, які ці союзи і змінюють. Коаліції, що виникають, найчастіше направлені проти акторів, що претендують на панування чи лідируюче становище у міжнародній системі.

3. Гнучка біполярна система – це система, в якій існують актори-держави і новий тип акторів – союзи і блоки держав, а також універсальні актори (міжнародні організації). Варіантами такого типу можуть бути сильно ієрархізовані та авторитарні системи і неієрархізовані системи.

4. Жорстка біполярна система – це система, за якої обидва блоки організовані суворо ієрархізованим способом. В її рамках атрофується роль універсальних організацій та не враховується роль держав, що не приєднались до блоків.

5. Універсальна – відповідає системі, за якої переважаюча роль належала б універсальному акторові, який має право визначати статус держав і виділяти їм ресурси. За універсальної системи міжнародні відносини функціонують на основі колективних і міжнародних правил і цінностей, відповідальність за виконання яких лежить саме на універсальному акторі.

6. Ієрархічна система може бути тотожна світовій державі, яка виникає внаслідок зміни масштабів міжнародної організації чи встановлення єдиновладдя певного міжнародного актора. Національні держави втрачають за такої системи своє значення, стаючи простими територіальними одиницями.

Цікавим є поділ міжнародних систем за кількістю великих держав, що творять її структуру на мультиполярні, які характеризуються наявністю кількох (не менше п'яти) центрів сили, що конкурують та співпрацюють, впливаючи, таким чином, на характер світового порядку (Вестфальська, Віденська, Берлінська, Версальсько-Вашингтонська системи); біполярні, яким властива наявність двох центрів сили, могутність і вплив яких ділить міжнародну систему на дві відносно відмежовані підсистеми, відносини між якими найчастіше є конфронтаційними, що проявляється в постійній напруженості і численних локальних конфліктах (період «холодної війни»), та уніполярні, які характеризуються наявністю одного центру сили, який визначає характер світового порядку, формуючи взаємозв’язки та впливаючи на характер дій інших держав (імперія Олександра Македонського, Карла Великого, Pax Romana).

Трансформація міжнародних систем є послідовним процесом зміни кількісних параметрів учасників міжнародних відносин, який з часом призводить до якісних змін, що стосуються структури міжнародної системи. Таким чином, міжнародна система постійно змінюється, переходячи із стану в стан, від одного типу до іншого. У світовій науці про міжнародні відносини відсутня єдність відносно сучасної системи міжнародних відносин. Одна група дослідників сходиться на тому, що США залишаються єдиною наддержавою і таким чином відбувається формування монополярного світового порядку на чолі із Сполученими Штатами (З.Бжезинський). Прибічник школи балансу сил Г.Кіссінджер стверджує, що новий світовий порядок все більше буде нагадувати європейську політику ХІХ століття. Але система рівноваги сил буде працювати вже не в європейському, а у глобальному масштабі. Ще інші вважають, що у сучасній міжнародній системі поряд із США на роль впливових міжнародних акторів претендують Китай, Індія, Японія, Росія, Німеччина, Франція, Великобританія тощо. Три останні є активними та впливовими членами Європейського Союзу, який перетворюється у самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Низка дослідників саме ЄС вважають актором, який за певних умов може претендувати на роль полюса в новому варіанті біполярної системи. Такі ж прогнози існують і щодо Китаю.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. у міжнародних відносинах відбулися кардинальні зміни, які дають можливість твердити про формування нових системоутворюючих закономірностей, викладених у формі таких принципів:

- повага до державного суверенітету і суверенної рівності;

- незастосування сили чи погрози силою;

- непорушність кордонів і територіальної цілісності;

- мирне врегулювання спорів;

- невтручання у внутрішні справи;

- повага прав людини і основних свобод;

- рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

- співробітництво між державами;

- сумлінне виконання міжнародних зобов’язань.

Отже, нова система міжнародних відносин, яка перебуває на стадії формування, відрізняється не лише від системи, яка існувала після другої світової війни, але й від традиційної Вестфальської системи. В ній переплітаються та взаємодіють, як традиційні сили, так і нові фактори та тенденції. Розширюється коло суб’єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Якщо в період існування Вестфальської системи держави були домінуючими учасниками міжнародних відносин, а світова політика в основному – політикою міждержавною, то в останні роки з’являються нові, багато в чому космополітичні суб’єкти міжнародних відносин. Новий зміст світової політики вимагає нових організаційних форм.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
7. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
8. Аграрне виробництво і його особливості
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
11. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
12. Адміністративні правовідносини

Переглядів: 7564