Українська скульптура

Народний живопис

Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва. Як елемент народного побуту, ці картини стали відображенням характеру та світогляду простого українського народу.

20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18—19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін.

Скульптура 1946-1970 років

В УРСР скульптуру сталінської доби знищило населення за перших днів німецької окупації 1941. По перемозі над німцями, радянський уряд почав відновлювати пам'ятники, передусім генсеку Сталіну, щоб після XX з'їзді КПРС (1956) і боротьбі проти «культу особи» знищити їх наново в свою чергу. На їх місце прийшли нові — Леніна та ін. діячів жовтневої революції, а також великої кількости «героїв Радянського Союзу» і «героїв соц. праці». Негативні риси урядової С. тієї доби згодом відзначала сама критика,переклавши провину за них на «культ сталінської особи».

Найбільше розвинений жанр у С. УССР повоєнної доби і досі — портрет. Масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих.

Більше індивідуальні портрети (гол. діячів науки, культури, мистецтва) дали І.Шаповал (акад. М.Стражеска, 1949), О.Ковальов (акад. В.Філатова, 1952 і Б.Хмельницького, 1954), Е.Фрідман (акад. Л.Булаховського, 1962), Галина Кальченко (1958-1975 створила цілу ґалерію портретів письм., музик і мистців; цікавіші Ванди Василевської, 1963, І.Кавалерідзе, 1967, Г.Косинки, 1969), М.Рябінін (Фіделя Кастро, 1967), І.Гончар (О.Гончара, 1949, М.Кривоноса, 1952), М. Лисенка (І.Мар'яненка, 1963), Я.Чайка (І.Айвазовського, 1954, А.Монастирського, 1959-1960), Галина Петрашевич (Н.Ужвій, 1947, О.Корнійчука, 1949, 1951), В.Власов (С.Крушельницької, 1960). Ювілейні портрети створили І.Севера (І.Франка, 1955), Л. Біганич (Лесі Українки, 1959, М. Заньковецької, 1962), І. Салотос (1969) і Г.Кальченко (1972; два останні — Г.Сковороди), Я.Чайка (В.Стефаника, 1971) та багато ін.

У ділянці монументальної С. створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них — М.Щорсові у Києві (1954) роботи М.Лисенка, В.Бородая і М.Суходолова (схожий на відомі кондотьєрські пам'ятники Донателльо і Вероккіо з доби ренесансу). Риси помпезности мають пам'ятники ген. Ватутінові в Києві (1948) Є.Вучетича і низка пам'ятників «двічі героям Сов. Союзу», що їх за окремим указом Верховної Ради будували по м. і с. України. До кращих з мист. погляду належать пам'ятники: О.Пушкінові (1962) і М.Лисенкові (1965) у Києві О.Ковальова та модерніший Т.Шевченкові у Москві (1964), створений групою скульпторів (М. Грицюк, А.Фуженко, Ю.Синькевич) та архітектів (А.Сницарєв і Ю.Чеканюк). Варто відзначити пам'ятник І.Франкові перед Львівським Університетом роботи В.Борисенка, Д.Крвавича, Е.Миська, В.Одрехівського і Я.Чайки (1964). Ювілейні пам'ятники поставлено Т.Шевченкові в Канаді в Палермо (1951, М.Вронського) і в Торонто (1961; М.Ковтуна), В.Стефаникові перед бібліотекою у Львові (1971, В.Сколоздри, архітект М.Вендзилович) і Л.Українці у Києві (1973, Г.Кальченко).

Окрему численну групу монументальної С. в УССР творили неперсональні пам'ятники і меморіальні ансамблі, присвячені іст. подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо (1971-1975 — понад 70), виконувані групами скульпторів і архітектів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих мистців.

У ділянці композиційної С. слід відзначити «Бокораша» В.Зноби (1957), «Олексу Довбуша» М.Рябініна і В.Сколоздри (1951), групову С. «Перед боєм» з Б.Хмельницьким, М.Кривоносом й І.Богуном (О.Супрун і А.Білостоцького, 1954) та ін. Серед молодшої генерації укр. мистців помітне було намагання модернізувати С., напр., праці Т.Бриж (серія до старослов. мітології: «Бог війни», «Бог землі, води», «Бог вогню», 1968-1970), Віри Шатух («Пам'ять», 1969), І.Чумака («Слово о полку Ігореві», 1966) та ін. на сучасні теми.

Чимало скульпторів працювали в пластиці малих форм, зокрема в майоліці і теракоті: Б.Довгань («Волошки», 1960), В.Клоков («Біля струмка», 1962), О.Рапай-Маркіш («Чорт на козі», 1965, «Весілля», 1968), Я.Ражба («Мавка», 1960, «Теофан Грек», 1970, «Дон Кіхот і Санчо», 1971), В.Трегубова («Одарка», «Карась», 1970), В.Шатух («Приятелі», 1957) та ін.

У 1970-х pp. помітне відродження медальерства в УССР (перша виставка медалей 1975 у Києві); серед ін. працювали у цій ділянці Г.Кальченко (медалі С.Гулака-Артемовського, Г.Сковороди, 1972; Л.Українки, 1974), Е.Мисько (І.Труша, 1969, О.Новаківського, В.Стефаника, 1972), О.Скобликов (М.Черемшини, 1974), І.Хотінок («До 700-річчя Данте Аліґ'єрі», 1965; «До 200-річчя від дня народження І.Котляревського», 1969), та ін.

С. укр. еміграції у перші pp. по війні через постійні переселенчі проблеми не мала тривалої бази для нормального розвитку; проте скульптори активно виявили себе за т. зв. «таборової доби», особливо на виставках у Мюнхені (1947) і Реґенсбурзі (1948): Г.Крук, С.Литвиненко, Б.Мухин, А.Павлось, М.Черешньовський, М.Дзиндра. Г.Крук залишився в Мюнхені і своїми Фігурними і портретними працями здобув визнання у нім. мист. колах. У Берліні працював В. Масютин, один з найяскравіших представників нац. мистецтва (залишив серію медалей-рельєфів укр. іст. постатей, бюсти гетьманів та сучасників). Усі ін., названі вище, у 1948-1950 виїхали до США.

У США, у Нью-Йорку, жив О.Архипенко (1923-1964), засновник модерної світової С. Він шукав «праформи» у творах, доведених до максимальної простоти, до гри площ і ліній, опуклостей і вглиблень, як і кольорів, які він використовував у С., що межувала з абстракцією. Він творив і реальний портрет (портрети-пам'ятники Т.Шевченкові й І.Франкові в Парку народів у Клівленді, портрети укр. діячів). На поч. 1950-х pp. Архипенко виставляв у Німеччині, Італії, Швейцарії; 1969 музей Родена в Парижі влаштував ретроспективну посмертну виставку його творів, яку згодом перебрав Смітсонський музей у Вашингтоні.

З 1948-1950 у Нью-Йорку працювали: С.Литвиненко, що дав цілу ґалерію скульптурних портретів сучасників, низку фігурних композицій і пам'ятників; М.Черешньовський, що до С. прийшов від дерев'яної різьби, досконалість якої характеристична для його творів (портрети, композиції, пам'ятники Л. Українки у Клівленді і Торонто).

У Філадельфії працював О.Капшученко, автор невеликих груп реалістичних фігур, здебільша типів сучасного міста, часто з соц. забарвленням і гумористичним теплим ставленням до людини.

Модерного вислову надавали своїй скульптурі, ґрунтуючися на фолкльорі і мітології, керамістка С.Ґеруляк у Нью-Йорку і Г.Пецух у Польщі.

У ділянці скульптурного портрета працювали О.Лятуринська, Ф.Ємець (Каракас, Венесуела), В.Сім'янців (США), К.Бульдин (Буенос-Айрес).

На відомого скульптора Канади вибився Л.Молодожанин (Лео Мол) (між його творами - портрети церк. і держ. діячів Європи, Канади і США, пам'ятники Шевченкові у Вашингтоні і Буенос-Айресі).

У ділянці абстрактної С. у США і Канаді працювали К.Мілонадіс (кінетична С.), М.Урбан, М.Дзиндра, М.Гуненко, М.Голодик Микола Голодик - Головатий, В.Палійчук, В.Баляс, І.Букоємська, Р.Коваль, М.Бентов, І.Осадца, А.Перейма, Р.Костинюк, Е.Зеленак, П.Колісник та ін. молодші. У їх творчості відчутні різні сучасні стилі, від конструктивістичного до експресіоністичного. Деякі з названих мистців викладали в амер. високих мистецьких школах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Живопис початку 20 століття	\|	ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.