Пружна стійкість

Стабільність і стійкість екосистем

Стабільність екосистеми – це здатність екосистеми зберігати свою структуру та функціональні властивості при впливі зовнішніх факторів.

Стійкістю називається властивість системи зберігати притаманні їй риси і особливості (склад і структуру) за умов впливу факторів, що виводять систему зі стану рівноваги.

Рівень досягнутої стабільності досить різноманітний і залежить як від жорсткості навколишнього середовища, так і від ефективності внутрішньосистемних механізмів управління.

Розрізняють два типи стійкості - пружну і резистентну.

Цей тип стійкості притаманний системам, котрі у відповідь на збурюючий вплив виходять зі стану рівноваги, але з припиненням дії цього чинника повертаються до вихідного стану. Характерним прикладом пружної стійкості є пірогенні угруповання. Час від часу вони практично знищуються внаслідок пожеж, проте досить швидко відновлюються. Каліфорнійські зарості чапараллю після кожної пожежі поновлюються повністю за кілька років. Часто їх називають пірогенними угрупованнями, бо саме підтримання притаманних їм рис забезпечується їх періодичним вигоранням.

Одним з різновидів пружної стійкості є екосистеми імпульсної стабільності. Саме їхнє існування базується на значних коливаннях. Це, зокрема, і екосистеми тимчасових водойм тощо.

Резистентна стійкість - система зберігає притаманні їй структурно-функціональні особливості до певної межі (певних значень) збурюючого чинника; але коли його інтенсивність перевищить певну (критичну) межу - система виходить зі стану рівноваги, до якого вона вже не зможе повернутися навіть після повного припинення збурюючого впливу. Так, каліфорнійські секвойні ліси досить стійкі до пожеж (завдяки товстому шару кори тощо), але при згоранні лісу він відновлюється вкрай повільно (або ж не відновлюється зовсім).

У природних умовах зазвичай екосистеми мають переважно один тип стійкості, що забезпечується цілою низкою відповідних адаптацій. Проте у низці випадків певний тип стійкості не виражений.

Закон Ешбі – стабільність та стійкість екосистем тим вища, чим більша видова різноманітність. Для екосистеми із низькою стійкістю характерні спалахи чисельності окремих видів (наприклад спалахи чисельності комах – шкідників в аграрних та лісових екосистемах).

Кількісна оцінка меж стійкості екосистем має виключно важливе практичне значення в екологічному прогнозуванні. Часто доводиться прогнозувати зміни в екосистемах у відповідь на різні антропогенні навантаження. Це і є, по суті, оцінкою стійкості екосистем при різних інтенсивностях впливу на них. На біосферному рівні стійкість знаходить свій прояв у відносно сталій величині концентрації вуглекислоти в атмосфері. У відповідь на зростання концентрації диоксиду вуглецю активізуються процеси фотосинтезу (відзначимо, що сучасний рівень вуглекислого газу є лімітуючим продуктивність рослин чинником), а частина СО₂, розчиняючись у воді, зв'язується карбонат-бікарбонатною системою гідросфери. Але якщо буферна ємність вичерпана, регуляція істотно порушується.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип Ле Шательє-Брауна	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.