Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Теорія інвестиційного портфеля.

Поняття про інвестиційні проекти та їх класифікація.

Об’єкти і напрями інвестування

*******

1. Процес реального інвестування здійснюється на основі інвестиційного проекту, а інвестиційна діяльність — на основі збігу інвестиційного попиту та пропозиції. Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття “проект”, визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів. Тобто:

1) Інвестиційний проект — це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

2) Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Така подвійність визначення дає змогу надалі точніше і повніше представити питання розробки й експертизи інвестиційного проекту. На відміну від поняття “інвестиційний проект” терміном “бізнес-план” позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний проект як план дій інвестора в обраному напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутності плану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування.

Розробка інвестиційних проектів здійснюється з урахуванням кількох важливих моментів, що становлять методичну основу проекту. До них слід зарахувати:

ü комплексність представлення процесу інвестування (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, трудові, часові параметри, які становлять єдину систему);

ü урахування зв’язку проекту із зовнішніми умовами (стан економіки країни, регіональні, галузеві особливості проекту, сумісність продукції проекту з поточним станом ринку, узгодженість з місцевою інженерною інфраструктурою, місцеві умови і співробітництво з органами влади, екологічна сумісність, соціальна безконфліктність проекту, відповідність ситуації на місцевому ринку праці);

ü інтегрована оцінка ефективності проекту на основі співвідношення результатів (зиску) і інвестиційних витрат проекту, соціального ефекту, наслідків для економіки країни в цілому (останнє стосується великих проектів);

ü урахування майбутньої невизначеності проекту і потенційних ризиків (адже проект на етапі прийняття рішення є лише прогнозом);

ü урахування альтернативних варіантів використання капіталу інвестора та відповідної зміни вартості грошових потоків у часі, застосування методики приведення грошових потоків до єдиних умов обліку;

ü прагнення представити прогнозну модель проекту з максимальною деталізацією і конкретизацією (у часі й у розрізі кожного етапу реалізації проекту);

ü урахування соціальних умов і наслідків реалізації проекту як для власного персоналу, так і для зовнішнього соціального середовища;

ü урахування важливості управлінських аспектів проекту для майбутньої успішності проекту.

Отже, інвестиційний проект – це документ, який містить систему взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток підприємства,це форма планування реалізації інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної діяльності. В інвестиційному проекті розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, фінансові та інші аспекти підприємницької діяльності. Він має дати відповіді на такі питання:

- яких фінансових затрат вимагає реалізація проекту?

- яка його ефективність?

- у які строки окупляться затрати?

Головні цілі інвестиційного проекту – максимізація обсягу виробництва або мінімізація витрат, технічна ефективність проекту (максимальний прибуток) та оптимізація технічних і економічних аспектів, які повинні бути метою стратегічного планування бізнесу.

Найчастіше інвестиційний проект – це об’єкт реального інвестування, який може бути представлений у вигляді:

1. Інвестицій у підвищення ефективності виробництва.

2. Інвестицій у розширення виробництва.

3. Інвестицій у створення нових підприємств.

4. Інвестицій заради задоволення вимог державних органів управління.

Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту, який передбачає утворення нового підприємства;

б) реконструкції – впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення або реабілітація (перепрофілювання) діючого підприємства.

Інвестиційні проекти класифікуються за такими ознаками:

І. За об’єктами інвестицій проекти можуть бути: фінансові, реальні (виробничі), інтелектуальні (нематеріальні).

ІІ. З боку інвестора, як власника активів, проекти можуть бути: споживчі, паперові (фіктивні) та підприємницькі.

Споживчі проекти – це плани вкладення заощаджень в предмети особистого або сімейного довгострокового використання (житло, транспортні засоби, вироби із золота).

Паперові проекти – це плани придбання активів у вигляді цінних паперів як майнових, так і боргових. Приносять не тільки доход, але гарантують певний рівень безпеки вкладених коштів.

Підприємницькі проекти – це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької діяльності (виробничої або комерційної).

ІІІ. За розмірами інвестиційні проекти можуть бути: великі, середні та дрібні. Звичайно така градація залежить від країни де реалізується проект (наприклад у США до великих відносяться проекти кошторисом понад 2 млн.дол., до середніх від 300тис. до 2 млн.дол. і малих до 300 тис.дол).

ІV. За мотивацією (прибутковістю) розрізняються такі проекти:

- вимушені;

- ті, що забезпечують позицію на ринку;

- проекти з метою скорочення витрат, збільшення доходів;

- з метою одержання надприбутків.

V. За рівнем ризику можуть бути проекти:

- позаризикові (придбання державних цінних паперів);

- з мінімальним ризиком;

- з середнім ризиком;

- високоризикові;

- авантюрні.

VI. За рівнем технологічної готовності розрізняють проекти:

- зародковий;

- попередній, які належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань;

- готовий до будівництва або експлуатації;

- той, що потребує розширення, реконструкції або технічного переозброєння виробництва;

- той, що потребує реорганізації (зміни менеджменту);

- той, що потребує санації або ліквідації.

Період часу, протягом якого готуються й реалізуються інвестиційні наміри інвестора, становить життєвий цикл проекту. Він розбивається на кілька типових етапів інвестування:

1) формування інвестиційних намірів;

2) розробка концепції інвестування (конкретизація завдань, вибір продукту проекту, визначення джерел фінансування, вибір учасників проекту, попереднє опрацювання маркетингового і фінансового плану);

3) розробка проекту як документованого плану (деталізованого інвестиційного обґрунтування і плану дій на всю глибину життевого циклу проекту;

4) передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенційних можливостей проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовнішньої й внутрішньої узгодженості проекту, його комерційної реалістичності та доцільності);

5) створення чи придбання інвестиційного об’єкта “під ключ" і підготовка до початку його експлуатації;

6) експлуатація інвестиційного об’єкта і повернення через накопичення поточного прибутку інвестованих у проект коштів (цей етап має назву періоду окупності проекту);

7) отримання чистого прибутку за проектом (понад вкладені в проект кошти);

8) ліквідація інвестиційного проекту (демонтаж основних фондів, продаж оборотних коштів та інших активів, вирішення організаційних і юридичних питань припинення фінансово-господарської діяльності з використанням активів проекту).

Наведені етапи можуть бути ще більш деталізовані, але в будь-якому разі їх можна об’єднати в три етапи: передінвестиційний (розробка проекту, як документованого плану інвестування), інвестиційний (формування активів проекту “під ключ”) і експлуатаційний (запуск і фінансово-господарська експлуатація активів і регулярне отримання поточного прибутку, поступове повернення вкладених коштів).

Учасниками процесу інвестування є всі юридичні та фізичні особи, пов’язані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором щодо виробництва й реалізації продукції (чи послуг) проекту. Вони є основними, крім інвестора, зацікавленими сторонами в існуванні проекту, як документованого плану і як конкретних збалансованих дій інвестора щодо його реалізації.

*******

2. Основна проблема перехідного до ринку періоду в будь-якій з країн – проблема грошей. Суспільство розподіляється на два прошарки. Більша частина населення не знає як зробити гроші, а менша – більш активна, не знає як знайти їм використання. Інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення коштів не в один, а бажано у велику кількість об’єктів, створюючи цим самим певну її сукупність. Такий метод отримав назву «портфельне інвестування».

Теорія інвестиційного портфелю була розроблена американським вченим Т.Марковичем, як метод вкладання заощаджень у різні (часто альтернативні) види активів.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність об’єктів реального і фінансового інвестування, передбачених для здійснення інвестиційної діяльності у середньостроковому періоді, у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією підприємства (фірми).

Основною метою формування інвестиційного портфеля являється забезпечення реалізації інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових інструментів. Виходячи з основної мети інвестиційного портфелю, планується система конкретних цілей формування інвестиційного портфелю фірми, основними з яких являються:

- забезпечення високих темпів росту капіталу;

- забезпечення високих темпів росту доходів;

- забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

- забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфелю.

Згадані цілі формування інвестиційного портфелю в значній мірі являються альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу у певній мірі досягається за рахунок зниження поточної доходності інвестиційного портфелю. Ріст капіталу і ріст доходів знаходяться у прямій залежності з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включення у портфель високодохідних інвестиційних проектів, а також проектів, що забезпечують значний приріст капіталу у довгостроковому періоді. Враховуючи альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля, кожний інвестор повинен сам визначити їх пріоритети на тому чи іншому етапі інвестиційної діяльності.

Різні пріоритети цілей формування портфелю, види включених до нього об’єктів інвестування та інші умови визначають різноманітність варіантів направленості і складу цих портфелів. Ця різноманітність інвестиційних портфелів у практиці інвестиційної діяльності певним способом типізується по видам, по пріоритетним цілям і по досягнутій відповідності цілям інвестування.

По видам інвестиційні портфелі поділяються на:

1. портфель реальних інвестицій;

2. портфель цінних паперів;

3. портфель інших об’єктів інвестування.

Перший формується, як правило, компаніями і фірмами, що здійснюють виробничу діяльність, для забезпечення свого розвитку. Другий формується інвестиційними фондами і компаніями, трастовими фірмами. Третій доповнює інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад валютний чи депозитний портфелі).

Формування портфеля реальних інвестиційних проектів здійснюється після того, як конкретизовані цілі інвестиційної стратегії і визначені пріоритети формування портфеля компанії в цілому. Процес формування проходить наступні етапи:

1. Пошук варіантів реальних інвестиційних проектів для можливої їх реалізації.

2. Розгляд і оцінка бізнес-планів окремих інвестиційних проектів.

3. Попередній відбір інвестиційних проектів для більш поглибленого послідуючого їх аналізу.

4. Експертиза відібраних інвестиційних проектів по критерію ефективності (доходності).

5. Експертиза відібраних інвестиційних проектів по критерію ризиковості.

6. Експертиза відібраних інвестиційних проектів по критерію ліквідності.

7. Остаточний відбір інвестиційних проектів до портфелю що формується з врахуванням його оптимізації і забезпечення необхідної диверсифікації.

Диверсифікація інвестицій – це вид інвестиційної стратегії компанії (фірми), направленої на розширення або зміну її інвестиційної діяльності.

Портфель цінних паперів – це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, які виступають об’єктами портфельного інвестування, належать: акції; державні боргові зобов’язання; деривативи; сертифікати; комерційні цінні папери (векселі); акції підприємств; депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та інше.

Можна виокремити два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і портфель підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів (пасивні операції) та вкладати залучені грошові кошти в цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та приросту капіталу. Підприємства-інвестори можуть мати на меті розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових та інших структур, спекулятивну гру тощо.

Індивідуальний портфель повинен включати три основні елементи: ліквідні цінні папери, гнучкі коротко- та середньотермінові інвестиції та інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

Частина портфеля має відіграти роль аварійного резерву та складатися з цінних паперів та інвестицій вільних коштів, які можуть бути оплачені чи отримані за вимогою негайно чи протягом кількох днів. Інша частина портфеля має включати інвестиції вільних коштів та цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капітальної вартості у співвідношенні з можливістю їх реалізації без суттєвої втрати капіталу.

Призначення частини портфеля, що залишилася – це захист інвестора від інфляції, що забезпечується приростом капітальної вартості, так само як і доходом, що приносять прямі чи непрямі вкладення коштів в акції.

Співвідношення розмірів частин портфеля та види інвестицій у кожній з них залежать від ряду факторів, у тому числі:

v можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень залежно від розміру доходів;

v необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;

v особистих бажань інвестора та його схильності до ризику;

v вибору між доходом та приростом капіталу. Він залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов’язань;

v довготривалості запланованої перспективи. Вона значною мірою визначається віком інвестора;

v стану фінансових ринків.

Для кваліфікованого управління інвестиційним портфелем необхідно керуватися певною портфельною стратегією, котра визначається:

§ типом та цілями портфеля;

§ станом ринку, його насиченістю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів, можливістю реалізації завдань інвестиційних фондів через портфелі цінних паперів;

§ чинними законодавчими пільгами та обмеженнями;

§ загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами, як фази економічних циклів та рівень інфляції);

§ необхідністю підтримання рівня ліквідності та мінімізації ризиків;

§ типом стратегії (коротко-, середньо- і довготерміновість).

Тема № 5.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функціональні учасники інвестиційного процесу.	\|	Способи зниження інвестиційних ризиків.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.