Порядок отримання аудиторських доказів.

Аудиторські докази отримують у результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість.

Тести системи контролю (тести узгодженості) — це тести, що виконуються для одержання аудиторських доказів щодо відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю.

Процедури перевірки на суттєвість (незалежні тести) — це тести, що виконуються для одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності (перевірка операцій та залишків по рахунках та аналітичні процедури).

При отриманні аудиторських доказів шляхом тестів контролю аудитор повинен визначити достатність та приналежність аудитору цих доказів з метою підтвердження оціненого рівня ризику системи контролю.

До аспектів систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, відносно яких аудитор отримує аудиторські докази, відносяться:

організація: системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, розроблені належним чином для уникнення чи (або) виявлення або виправлення існуючих відхилень;

функціонування: системи існують і ефективно функціонують протягом певного періоду часу.

При отриманні аудиторських доказів шляхом проведення процедур перевірки на суттєвість аудитор повинен розглянути їх достатність і відповідність аудиторським та порівняти їх з будь-якими доказами, що отримані за тестами контролю, з метою підтвердження міркувань, на піставі яких підготовлена звітність.

Міркування (ро. ствердження), на підставі яких підготовлена фінансова звітність, — це міркування керівництва, що відображені в фінансовій звітності клієнта. Вони можуть поділятися на такі категорії:

а) існування: активи чи зобов’язання, що існують на певну дату;

б) права та зобов’язання: активи чи зобов’язання суб’єкта на певну дату;

в) виникнення: протягом звітного періоду були здійснені операції або відбулися події, що стосуються суб’єкта;

г) повнота: всі активи та зобов’язання відображені в обліку та звітності клієнта;

д) вартісна оцінка: активи чи зобов’язання відображені за відповідною балансовою вартістю;

е) вимірювання: операція або поділ господарської діяльності обліковується за відповідною вартістю, а доходи та витрати відносяться до відповідного періоду;

є) представлення та розкриття: стаття розкривається, класифікується і характеризується у відповідності з діючими основами фінансової звітності.

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або кількох із наведених нижче процедур:

1. Перевірка (камеральна) полягає у вивченні первинних документів, облікових регістрів та інших документів, виходячи з їх надійності.

2. Спостереження — це метод контролю за процесом або процедурою, що виконується іншими працівниками. Наприклад, спостереження аудитора за процесом проведення інвентаризації.

3. Опитування і підтвердження — спосіб полягає в пошуку інформації, яку можна отримати від обізнаних осіб на підприємстві та поза його межами, а також одержання підтверджувальної інформації, що може міститись у бухгалтерських регістрах.

4. Підрахунок полягає в перевірці арифметичної точності інформації первинних документів та облікових регістрів або в результаті самостійного проведення відповідних розрахунків.

5. Оцінка передбачає оцінювання стану, ефективності, надійності окремих об’єктів аудиту.

6. Аналітичні процедури — це розрахунок показників, вивчення тенденцій і змін, а також дослідження незвичних флуктуацій у фінансово-господарській діяльності господарюючого суб’єкта, що перевіряється, з метою формування думки аудитора щодо його фінансової звітності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Докузи внутрішнього аудиту та їх класифікація.	\|	Види аудиторської вибірки, що застосовується в процесі внутрішнього аудиту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.