Історичні типи держави.

Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії суспільства.

Історії відомі рабовласницький, феодальний, буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним) типи держави і права. До основних причин зміни типів держави і права належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури суспільства; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства; зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи.

(Найголовніші риси держави і права різних соціально-економічних формацій)

Кожній класовій суспільно-економічній формації відповідає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, що являла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення , рабовласницьких держав сягає IV—III тисячоліть до н. е. У межах цього типу держави вирізняють держави Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія), в яких зберігалися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин зумовили значну економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

У рабовласницьких державах існували різні форми правління: монархія, аристократична й демократична республіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму—авторитарна (деспотична).

Право за своїм змістом мало суто рабовласницький характер: раби не були суб'єктом права і прирівнювалися до неживих предметів. Водночас до скарбниці світової правової культури увійшли демократичні норми державного права Греції, класичне приватне (майнове) право Риму тощо.

Феодальна держававиникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства становила власність феодала на землю, а держава і право стали інструментами диктатури класу феодалів. Основною формою правління була монархія в різних варіантах (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалася багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх відносин. Феодальне право — жорстке, відверто класове, неузгоджене і розпорошене. Значний вплив тут мали релігійно-правові норми.

Буржуазна державай буржуазне право виникли внаслідок буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

vформальне закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя;

vцензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

vзосередження основних зусиль держави в основному на політичних функціях;

vзбереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил;

vпоступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи;

vмножинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

vзростання апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави;

vпроцес зрощення фінансових монополій з державним апаратом;

vзростання ролі права в регулюванні суспільних відносин;

vпідвищення ролі зовнішніх функцій держави, що часто мають експансивний характер.

І нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явилися в процесі поступового чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократіяможе існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудящих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії —це, хоч би як там було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держава в такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих-власників.

Одним із варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але попри безперечні здобутки вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напрямів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави. Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід від соціалістичної до соціал-демократичної форми держави.

Держава соціальної демократії— це організація політичної влади трудящих-власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їхньої волі, забезпечуватиме реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загальносоціальних потреб на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Типова належність даної держави визначається, як і в інших випадках, врешті, якісною своєрідністю виробничих відносин. Ідеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуальна), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоча всім їм забезпечуються формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі — абсолютна більшість населення країни — мають можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів.

Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення —трудящих-власників і відповідного типу держави (держави соціальної демократії).

Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає у політико-юридичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію.

Нині розрізняють два основні різновиди держав такого перехідного типу: а) держави, які існують у промислово розвинених країнах соціальне орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму; б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття і види влади.	\|	Форма держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.