• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розрахунок за видами ризику. Метод RAROC.

План

1.1. Сутність та фактори виникнення ризиків в банківській діяльності.

1.2. Класифікація банківських ризиків.

1.3. Стратегії управління банківськими ризиками та взаємозв’язок ризиків

із фінансовими результатами діяльності банку.

1.4. Зміст, завдання та принципи управління банківськими ризиками.

1.5. Етапи процесу управління ризиками.

1.6. Визначення економічного капіталу: сутність, методи визначення,

1.1. Сутність та фактори виникнення ризиків в банківській діяльності.

Ризики притаманні будь-якій діяльності, і насамперед це стосується банківської, а з розвитком економічної сфери суспільства кількість ризиків та їх вплив на останню, значно зростає. Актуальною сьогодні є проблема вивчення причин виникнення, оцінювання, контролю та моніторингу ризиків, тобто управління ризиками (створення ефективних систем ризик-менеджменту).

Визначення ризику в економічній літературі та практиці багатогранне. Що звичайно вкладають в поняття ризик сьогодні? В загальному випадку, під ризиком розуміють ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться або відбудеться з певними відхиленнями, що призведе до небажаних наслідків.

Розглядаючи банківську діяльність, не можна не зазначити, що вона має досить високу ступінь ризикованості, що обумовлено специфікою тих функцій, які виконує кожний банк, і насамперед це стосується комерційного банку. З одного боку, банк має багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на його власний стан, з іншого боку, діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо.

Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації декількох ризиків. Наприклад, здійснення банком одночасно і активних і пасивних операцій, призводить до виникнення ризику незбалансованої ліквідності, ризику розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютного ризику. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які дістали назву «управління активами і пасивами банку». Крім того, діяльність операційних підрозділів, застосування високотехнологічних інформаційних та телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних ризиків. Таких прикладів можна приводити багато. Але, незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки повинні уособлювати надійність та безпеку, тому з 2004 року Національний банк України (НБУ) приділяє велику увагу управлінню ризиками та визначає ризик,як ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, матимуть негативний вплив на капітал та (або) надходження банку.

З позиції банку ризик – це ймовірність недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників. Збитки можуть бути прямими (доходи чи капітал) чи непрямими (накладення обмежень на здатність банку досягти поставлених бізнес-цілей).

Основною причиною виникнення ризиків є невизначеність середовища, що зумовлено: браком повної та достовірної інформації про це середовище; обмеженістю можливостей щодо сприйняття та опрацювання інформації; випадковістю появи несприятливих подій у процесі здійснення діяльності; свідомою протидією учасників ринку (зокрема конкурентів); виникненням трудових конфліктів; порушенням договірних зобов’язань; політичними рішеннями, які істотно впливають на економіку (див рис.1.1.1.).

Рис.1.1.1. Причини виникнення ризику

Реалізація ризиків означає виникнення збитків, які доцільно поділяти на очікувані та неочікувані.

Очікувані збитки – це збитки, про які керівництво банку знає або мусить знати, та для покриття яких створюються спеціальні резерви.

Наприклад, очікуваний рівень збитків за кредитним портфелем банку.

Неочікувані збитки – це збитки, пов’язані з непередбачуваними подіями, джерелом покриття яких є капітал банку. Наприклад, системна криза, міжнародні фінансові кризи, політичні катаклізми та інше.

Умови та обставини, які призводять до негативних наслідків та небажаних подій, називають факторами ризику. За наявності повної достовірної інформації, фактори ризику є визначеними, в протилежному випадку – невизначеними. У реальній практиці вони мають змішаний характер. При формуванні загального переліку факторів ризику доцільно поділити їх на зовнішні та внутрішні. (Див. табл.1.1.1.).

Таблиця 1.1.1

1.2. Класифікація банківських ризиків.

Класифікація ризиків проводиться залежно від покладеної в її основу класифікаційної ознаки, так для банків це можна зобразити наступним чином

Таблиця 1.2.1. Класифікаційні ознаки ризиків банківської діяльності

До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності : політичні, правові, соціальні, загальноекономічні. НБУ виділяє серед зовнішніх ризиків п’ять основних груп:

· Ризик форс-мажорних обставин - виникнення непередбачених обставин, які негативно впливають на діяльність банку (його партнерів);

· Ризик країни – можливість настання несприятливих для діяльності банку умов у політичній, правовій чи економічній сфері країни, де проводить діяльність банк, його партнери, клієнти;

· Правовий ризик - імовірність настання несприятливої ситуації, пов’язаної зі змінами законодавства різних країн;

· Макроекономічний ризик - імовірність несприятливих змін кон’юнктури на окремих ринках або економічної ситуації в цілому (економічна криза). Складова цього ризику – ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів (втрати їх купівельної спроможності).

Управління зовнішніми ризиками практично неможливе, тому банк має оцінювати їх ймовірність за допомогою логічних методів аналізу та розробляти план дій на випадок настання кризових обставин.

До внутрішніх належать ризики, які виникають безпосередньо в зв’язку з діяльністю конкретного банку. НБУ виділяє серед внутрішніх ризиків дев’ять категорій, які поділяють на дві групи:

квантифіковані ризики, тобто ті для яких існує безпосередня залежність між рівнем ризику і доходами. Мета управління ними – в їх оптимізації.

неквантифіковані ризики ( юридичний, стратегічний, репутації). Мета управління ними – в їх мінімізації. (Див.рис. 1.2.1.)

Рис. 1.2.1. Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ

До першої групи віднесено шість категорій ризиків.

1. Кредитний ризик – імовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань (фінансової (або іншої) угоди з банком).

2. Ризик ліквідності – імовірність того, що банк не зможе своєчасно виконати своїх зобов’язань або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може бути: недостатньої або надмірної ліквідності.

3. Ризик зміни процентної ставки (процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю ( несприятливих змін) процентних ставок на ринку протягом певного періоду в майбутньому. Основні типи процентного ризику: зміни вартості ресурсів, зміни кривої дохідності, базисний, права вибору.

4. Ринковий ризик – наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за інструментами торговельного портфелю банку.

5. Валютний ризик - імовірність втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої або цін на банківські метали. Основні типи валютного ризику: трансакції, перерахунку, економічний.

6. Операційно-технологічний – потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.

До другої групи віднесено три категорії ризиків.

7. Ризик репутації – наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку (як надійного та ефективно працюючого) клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

8. Юридичний ризик – наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил.

9. Стратегічний ризик - наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес середовищі (помилки стратегічного менеджменту).

За сферою виникнення внутрішні ризики поділяють на фінансові і функціональні.

Фінансові ризики визначаються імовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів. Вони поділяються на цінові та нецінові.

Цінові ризики пов’язані з можливою зміною дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках (фінансові: грошові кошти, іноземна валюта, цінні папери, фізичні: дорогоцінні метали, нафта, зерно, кольорові метали).

Нецінові ризикивизначаються можливими фінансовими втратами, які безпосередньо не пов’язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішим з цієї групи є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Ризик неплатоспроможності – ймовірність того, що банк не зможе виконати своїх зобов’язань навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних процентних ставках, тобто виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу процентному ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях процентної ставки з плином часу (динамічна характеристика). Наприклад, якщо процентні ставки за кредитами визначаються на підставі ставок міжбанківського ринку, а ставки за депозитами прямо до цього ринку не прив’язані, то будь-яка невідповідність у змінах двох різних базових ставок може потягти за собою додаткові збитки або доходи, що й означає наявність базисного ризику.

Функціональні ризики виникають унаслідок неможливості здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарським процесом у банку. Це насамперед ризики операційно-технологічний, стратегічний, юридичний, репутації, а також маркетинговий та інформаційний.

Маркетингові ризики характеризуються імовірністю настання несприятливих наслідків реалізації маркетингової стратегії банку. Одним з яких є ризик упровадження нових продуктів – імовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

Інформаційні ризики – імовірність витоку, руйнування або втрати необхідної для діяльності банку інформації, використання необ’єктивної інформації, брак потрібної для прийняття правильних рішень інформації, а також поширення негативної чи небезпечної для банку інформації.

Ризик зловживань – можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди,подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань.

Рис 1.2.2. Загальна класифікація банківських ризиків

За ступенем впливу на фінансовий стан банку ризики поділяють на

· Мінімальний;

· Допустимий (виправданий);

· Критичний;

· Катастрофічний.

Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікуваний прибуток та величину спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють виходячи з розміру недоодержаного прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів та розрахункового значення прибутку.

Ризик, що є загрозливішим для банку порівняно з допустимим, називається критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначається сумою сформованих резервів, прибутку та величиною власного капіталу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.

Катастрофічним називається такий ризик, який призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів.

Ризик вважають виправданим, якщо він є зрозумілим, контрольованим, таким, який можна виміряти і який відповідає спроможності банку швидко реагувати на негативні обставини.

Невиправданий ризик може випливати із навмисних та ненавмисних дій, який слід пом’якшити або усунути. Заходи, які спрямовані на управління невиправданим ризиком, такі: 1. Зменшення сум під ризиком;

2. Збільшення капіталу;

3. Посилення процесів управління ризиком.

Системний ризик є частиною загального ризику системи, залежить від стану економіки в цілому і зумовлюється макроекономічними чинниками, зокрема динамікою інвестицій, обсягами зовнішньої торгівлі, зміною податкової політики, станом платіжного балансу. Системний ризик називають не диверсифікованим (ринковим), оскільки він не може бути знижений включенням до портфелю різних за характеристиками активів. Системний ризик вимірюють за допомогою коефіцієнта β.

Несистемний ризик пов’язаний з невизначеністю діяльності конкретного емітента, клієнта, позичальника, тому він називається індивідуальним. Його можна уникнути, сформувавши ефективний портфель, який дає змогу взаємно компенсувати коливання дохідності за різними активами. Для зниження цього ризику застосовується метод диверсифікації. Ризик диверсифікованого портфеля вимірюється стандартним відхиленням.

1.3.Стратегії управління банківськими ризиками та взаємозв’язок ризиків із фінансовими результатами діяльності банку.

Між рівнем ризику та фінансовими результатами діяльності банку існує прямо пропорційний зв’язок: вищі доходи передбачають вищий ризик та навпаки. Залежність між дохідністю та ризиком для різних фінансових інструментів графічно демонструє рис.1.3.1.

Одним з найважливіших завдань менеджменту є пошук оптимального співвідношення між прибутковістю та ризиком. Критерієм оптимальності при цьому є максимізація ринкової вартості власного капіталу, а саме – ринкової ціни його акцій, тому якщо вона нижче очікуваного акціонерами рівня, акціонери можуть позбавитися від них, що матиме негативні фінансові наслідки.

Банки здебільшого є акціонерним товариствами, тому ринкова оцінка власного капіталу банку визначається обсягом капіталізації, тобто сумарною курсовою вартістю випущених акцій, що мають регулярні котирування. Отже, найкращий менеджмент той, який забезпечує зростання котирувань банківських акцій.

Ринкова ціна акцій банку зростає за двох обставин: очікується підвищення дивідендних виплат за незмінного ризику або зниження ризику за стабільної прибутковості.

На зміну ринкової вартості акціонерного капіталу впливає два основні чинники – чистий прибуток та рівень ризику банку, тому методи, які застосовуються для оцінювання ефективності менеджменту, мають обов’язково враховувати ризики.

На ринках, що розвиваються, банківські акції, як правило, не перебувають у вільному та активному обігу (це відбувається не тільки на національних, а навіть і на міжнародних ринках), отже, для більшості банківських портфелів не існує ринкових оцінок їхньої дохідності та ризику.

Таким чином, проблема адекватного оцінювання вартості банку залишається актуальною для різних країн.

Дохідність

Похідні цінні папери

Акції

Облігації корпорацій

Державні

цінні папери

Гроші

Ризики

Рис. 1.3.1. Дохідність і ризик різноманітних фінансових інструментів

Взаємозв’язок ризиків із фінансовими результатами діяльності банку.

Банківська діяльність у більшості випадків зводиться до прийняття ризиків й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди), так як деяких видів ризику неможливо уникнути і їх слід розглядати як ціну ведення банківського бізнесу. Отже банк має забезпечити оптимальний взаємозв’язок між ризиками та капіталом, фінансовими ресурсами та результатами.

Хоча реалізація всіх видів ризику завжди відбивається на фінансових результатах діяльності банку, але функціональний зв’язок між ними існує не завжди. Тому виокремлюють:

· Ризики, корельовані з економічною вигодою (прибутком);

· Ризики, некорельовані з економічною вигодою (прибутком);

Розглянемо основні функціональні залежності між рівнем ризиків, корельованих з прибутком та фінансовими результатами діяльності банку.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. VII. За видами товарів і послуг
6. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
7. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
8. Абстрактна небезпека і концепція допустимого ризику.
9. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
10. Автоматичний розрахунок суми проведення.
11. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
12. АгротехнІЧНИЙ метод

Переглядів: 2115