МУЗИКУВАННЯ ПРИ КНЯЖОМУ ДВОРІ, РАТНА МУЗИКА

МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА

Найжорстокіших переслідувань з боку духівництва зазнали скоморохи (у перекладі з лат. – веселі люди) – перші професійні актори, музиканти, танцюристи, акробати, дресирувальники. Представники християнської церкви забороняли їхні «бісівські» видовища, тому що вони походили з архаїчних язичницьких обрядів і вірувань.

Скоморохи виступали як перед народом, так і перед князівською знаттю. В їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового театру і деякі риси княжого театру, що мав зародки професіоналізму. Тематика княжого театру спиралася на рицарську пісню речитативно-величального характеру в супроводі музичних інструментів (подібно до німецьких шпільманів²). Із занепадом Київської держави занепав і княжий театр, а його персонажі («князь», «княгиня», «бояри», «дружина» та ін.) перейшли до народного театру.

Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення. Єдиним обладнанням була ширма, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо. Представники цього розважально-жартівливого мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних ритуалах і святах. Найчастіше водили вулицями «Козу», інколи – дресированих ведмедів, виступали на майданах і базарах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства, складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл на теренах усієї України дістали назву «Скоморохи», що підтверджує надзвичайну популярність цих мандрівних акторів.

Про високий рівень музичної культури князів свідчать твори давньоруської літератури, графічні сюжети книжкових мініатюр, фрески тощо.

Імена тогочасних співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах, а ім'я легендарного Бояна – в літературній пам'ятці культури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім». Боян співав для київських князів у декламаційно-речитативній манері, акомпануючи собі на гуслях. Цей музичний інструмент також називали псалтеріум (псалтир¹). Автор «Слова...» так оповідає про характер цього епічного співу та акомпанементу: «Боян же, братие, не 10 соколов на стадо лебедей пущаще, но своя вещие прьестм на живае струни вьскладаше, они же сами князям славу рокотаху».

На одній із фресок Софійського собору можна побачити зображення соліста, який грає на струнному смичковому інструменті, подібному до скрипки. Це – ребек,інструмент, що був поширений у середньовічній Європі. Ще одна відома фреска цього храму дістала назву «Скоморохи». На ній зображено цілий музичний ансамбль із 13 осіб. Ця фреска збереглася лише частково під шарами олійних фарб пізнішої доби. Коли ці шари зняли, то побачили досить цікавий сюжет: двоє акробатів із жердиною виконують своєрідні циркові номери, а 11 музик грають на різних інструментах – поперечній флейті, металевих тарілках, сурмах, дзвонах, маленьких парних барабанчиках. Тут можна побачити й виконавців на інструментах, подібних до лютні та ліри.

Учені, «домалювавши» в уяві та реконструювавши на ескізі стерті фрагменти фрески, висловили припущення, що на ній було також зображено пневматичний орган, за яким сидить органіст, поклавши руки на клавіатуру. Двоє помічників стоять на міхах і закачують у труби повітря. Дехто з дослідників вважає, що на фресці зображено не київських музикантів, а придворний оркестр імператора Константина Багрянородного, який грав під час візиту до Візантії княгині Ольги. Отже, як з'ясувалося, назва «Скоморохи» не відповідає справжньому змісту фрески, яка насправді є яскравим свідченням розвитку професійного музичного виконавства тієї доби. Під час походів князів супроводжувала так звана ратна музика. За часів Київської Русі у військових оркестрах застосовували такі інструменти:

■ духові - труби, роги, сурни, дудки (піпелі), окарини, кувички²;

■ духові язичкові - волинки або жалейки;

■ ударні - бубни, накри³, тарілки, дзвіночки.

Військові музиканти уславлювали князів, вітали послів іноземних держав на офіційних прийомах. Музика лунала під час святкових трапез. Представники духівництва негативно ставилися до музичних розваг при дворі київських князів. Ось як оповідає про це «Києво-Печерський патерик»: «Однаждьі пришель преподобний кь Святославу и, войдя вь палату князя, онь увидель туть веселье. Вь присут-ствіи князя гуслярн шумно играли, потешая гостей. Преподобний сел на почетномь месте и, видя шумное веселье, поникь головою и сделался грустень. Наклонившись немного кь князю, он тихо и кротко замети ль: «Будеть ли ето во онной векь грядущій?» – Князь биль тронуть таковьшь замечаніемь, прослезился и велель играющимь прекратить игру. Сь зтого времени князь никогда не допускала шума и веселой гуслярной игрн, когда приходил кь нему преподобний Феодосій».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ	\|	Засоби вантажних і пасажирських перевезень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.