• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роль братських шкіл у становленні освіти.

№16

ВИСНОВКИ

ПЛАН

ПЕРСОНАЛІЇ

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Відродження Української культури в період національної демократичної революції 1917-1920 р.р.

"Українське Відродження" - період піднесення української культури в 20-ті рр. XX століття

Вернадський Володимир (1863-1945) - геолог, геохімік, засновник нової науки - біогеохімії, основоположник учення про біосферу та ноосферу, академік Російської академії наук (з 1909 р.), академік Української академії наук (з 1918 р.), член багатьох європейських академій наук, президент Української академії наук у 1918-1921 рр. Досліджував основні геохімічні закономірності будови й складу земної кори, хімічний бклад гідросфери, атмосфери

Павло Тичина, Володимир Сосюра - поети-символи відродженої української поезії початку XX століття

Гнат Юра, Лесь Курбас - найвидатніші театральні режисери України початку XX століття, видатні реформатори сцени

1. Основні напрями у розвитку культури. Культурно-освітня діяльність за УНР та Української Держави.

2. Визначні українські письменники, театральні діячі та музиканти.

3. Культурно-освітня політика більшовиків.

1. Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр., в ході якої відродилася українська державність, сприяла піднесенню культурного життя в Україні.

Головні напрями розвитку української культури:

• виникнення нових мистецьких стилів та напрямів - переважно модерністського спрямування;

• посилення впливу діячів культури на населення;

• відхід великої кількості митців від засад реалізму (цей процес був характерним для всього європейського мистецтва початку XX століття).

Позитивно на розвиток культури вплинуло скасування цензури царських часів (щоправда, з приходом більшовиків цензура відродилася).

Чинники, що гальмували розвиток культури в Україні:

• класове та національне протистояння в ході революції;
• надмірна політизація суспільного життя;
• фізичне знищення діячів культури та матеріальних цінностей;
• масова еміграція інтелігенції;
• часті зміни політичних курсів на різних етапах революції.

Діяльність щодо відродження української культури розпочала ще Центральна Рада, однак через непевність ситуації, короткий термін існування УЦР ці спроби не дали бажаних результатів.

З початком визвольних змагань активізували свою діяльність "Просвіти", що сприяли поширенню освіти на селі, організовували бібліотеки, хорові колективи, драмгуртки тощо. За період з 1917 по 1921 р. їх кількість в Східній Україні зросла з 952 до 4227.

За часів Центральної Ради в Україні було змінено навчальні програми, засновано 53 українські гімназії.

У березні 1917 р. з ініціативи М. Грушевського Українське наукове товариство почало розробляти статут Української академії наук. Воєнні дії зупинили підготовчі роботи.

Помітні зміни у сфері культури відбувалися за часів Гетьманату. Головними здобутками української культури цього часу стали:

• створення Академії наук (1918), президентом якої став видатний російський та український вчений світового рівняВ. Вернадський.Академія наук мала три відділи - історико-філологічний, фізико-мате-матичний та соціально-економічний;

• створення нових україномовних шкіл. Восени 1918 р. в Україні вже налічувалося близько 150 українських гімназій, поміж них і сільські. Для незаможних учнів цих гімназій встановили 350 іменних стипендій - імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін.;

• зростання кількості українських підручників, прийняття закону про обов'язкове вивчення української мови та літератури, історії й географії України у всіх середніх школах;

• створення при міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського комісії у справах вищої школи й наукових інституцій. За її рішенням утворений у 1917 р. у Києві народний університет реорганізовано у Державний український університет, який діяв паралельно з російським університетом святого Володимира. Відкрився український університет у Кам'янці-Подільському;

• заснування у серпні 1918 р. Національної бібліотеки України, в якій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу -як рукописні, так і друковані;

• заснування Державного архіву України, Національної галереї мистецтв, Українського історичного музею. Українського національного театру (під керівництвом О. Саксаганського) та "Молодого театру" (під керівництвомЛ.Курбаса);

• заснування українських університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. У приватному російському університеті в Катеринославі, заснованому влітку 1918 р., мали відкритися дві кафедри з викладанням українською мовою. На одну з них запросили професором видатного українського історика, спеціаліста з історії козацтва Д.Яворницького.

Здобутки Української Держави в галузі культурного будівництва були досить вагомі. Проте далеко не все, започатковане П. Скоропадським за півроку його гетьманування, збереглося.

У періодДиректорії українській владі було не до проблем культури - в країні запанувало безладдя.

2. На початку XX ст. на ниві літератури плідно працюють молоді митці:

• романтики- П.Тичина (збірки "Сонячні кларнети", "Золотий гомін"),В.Сосюра, В.Чумак, В.Елланський;

• неокласики - М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович;

• символісти - Я.Савченко, Д.Загул, В.Кобилянський.

Культурне життя, попри всі негаразди, відроджується - розпочинається"українське Відродження".

Молоді діячі симпатизували або брали активну учать в становленні української державності. П.Тичина та В.Сосюра вітали Українську революцію, проголошення УНР, боролися в збройних загонах за незалежність молодої української держави.

Найпомітнішими подіями в образотворчому мистецтві стали відкриття Української академії мистецтв, початок роботи школи живопису під керівництвом М. Бойчука ("бойчукісти"), талановиті роботи Г.Нарбута (видатний графік, автор поштових марок, грошових знаків УНР та Української Держави), В. Кричевського, О. Мурашка.

Серед молодих театральних режисерів виділялися Лесь Курбас (колишній вояк УСС, керівник харківського театру "Березіль") таГнат Юра (засновник київського театру ім. І. Франка). Керівником Українського національного театру в Києві став корифей сцени О. Сак-саганський.

В царині музики плідно працювали композитори О. Кошиць, М. Леонтович, Л. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

4. З приходом до влади більшовиків українська культура зазнала шаленого тиску держави на всі її напрями та стилі.

Головними напрямами діяльності більшовиків у сфері культури були:

• курс на підпорядкування "Просвіт" новій владі. Не зумівши його здійснити, більшовики у1923 р. розпустили ці самодіяльні організації;

• підпорядкування системи навчання в Україні уряду Росії. На перший план більшовики висували соціальні розходження між різними верствами населення, викладання шкільних предметів базувалося на ідеях вульгаризованого марксизму. Почалося переслідування викладачів українознавчих дисциплін;

• відокремлення церкви від школи - заборонено викладати "Закон Божий";

• запровадження обов'язкового навчання дітей з 7 до 16 років у відповідності до "Положення про єдину трудову школу УСРР" (1919). Школа стала державною установою, будь які інші форми навчання -громадські, приватні школи - заборонені;

• планомірна боротьба з неписьменністю дорослих (з 1920 р.) - створювалися спеціальні школи та гуртки. Кількість письменних зросла з 27,9% (1,7 млн чоловік до революції) до 51,9% (2,25 млн) на 1920 рік;

• надання переваг при вступі у відновлені вищі навчальні заклади -інститути народної освіти, кількість яких склала 38, вихідцям із робітників та селян (так звані висуванці). Для підготовки цих висуванців до вступу в інститут були створені спеціальні робітничі факультети (робітфаки). Діти колишніх власників та інтелігенції вважалися "неблагонадійними". Ці навчальні заклади годі було називати "центрами вільнодумства і духовного розкріпачення", як це було за царського режиму, коли університети мали велику автономію від уряду. Інститути народної освіти перебували під жорстким державним контролем, "реакційних" викладачів звільнено, впроваджено посади комісарів навчальних закладів, завданням яких було слідкувати за відповідністю викладання предметів ідеям марксизму, особистим життям студентів та викладачів;

• втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди:

знищувалися пам'ятники "царям та їхнім прислужникам", внаслідок чого було знищено багато культурних цінностей - скульптур, храмів, палаців. Натомість з нетривких матеріалів (гіпс, дерево) будувалися пам'ятники "вождям світового пролетаріату" - Марксу, Енгельсу, лідерам робітничого та соціалістичного руху, "видатним революціонерам" та іншим особам, які, на думку комуністів, були передвісниками комуністичних ідей та боролися проти монархічної влади й буржуазного суспільства. До таких віднесли, наприклад, утопістів Т. Кампа-неллу, Т. Мора, вбивцю Юлія Цезаря Брута та інших;

• зневажливе ставлення до дореволюційного мистецтва, яке, на думку більшовиків було в масі своїй "гнилим дворянським та буржуазним" і великої цінності для них не являло. Більшовики дозволяли тільки твори, що несли в собі "демократичні" засади - відображали життя нижчих верств населення, робітників та селян. Всі приватні мистецькі збірки були націоналізовані, а з музеїв та картинних галерей вилучалися "шкідливі та непотрібні" творів мистецтва. Значна частина їх була продана за безцінь за кордон під час голоду чи переплавлена (твори мистецтва з дорогоцінних металів).

Наслідками такого "керування" стала фактична втрата традиційної української народної культура, знищення великої кількості видатних пам'яток культури та мистецтва. Такого винищення з української культури не було, мабуть, із часів монгольського нашестя XIII століття.

Культура України 1917-1920 рр. розвивалася в надзвичайно складних умовах політичного протистояння. Багато митців були змушені емігрувати чи загинули, було знищено безліч культурних цінностей.

Проте саме в цей період закладені основи "українського Відродження" - сплеску української культури 20-х рр. XX століття. Найбільше культурних здобутків зафіксовано в часи Української Держави П. Скоропадського.

Багато з цих здобутків було втрачено у період Директорії УНР та більшовицької диктатури, коли українська культура зазнала непоправної руйнації.

См. конспект по "Истории РЦ". стр. 99-102, 114-117

Читайте також:

1. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
2. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.
3. Вимоги до освітнього рівня осіб, які навчатимуться в системі професійно-технічної освіти.
4. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні
5. Генезис етичної думки. Етичні традиції у розвитку й становленні соціальної роботи в Україні
6. Державне управління системою загальної середньої освіти.
7. Діяльність в сфері освіти.
8. Єдність і наступність системи освіти.
9. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ І РЕФОРМАЦІЇ В БРАТСЬКИХ ШКОЛАХ КІНЦЯ 16 – ПОЧАТКУ 17 СТОЛІТЬ. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА КОЛЕГІЯ.
10. Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті
11. Лісабонська конвенція та Сорбонська декларація як початок гармонізації архітектури європейської системи вищої освіти.
12. Норманська та антинорманська теорії в історичній науці. Роль варягів у становленні Київської Русі.

Переглядів: 965