Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Професійна орієнтація як стадія професійного вибору

Джерела В.

Потреба і нормування В.

Потреба орг-му у В. залежить від інтенсивн. викон. фіз. і розум. роботи – тобто норми встановл. за Е витратами з урахув. потреб орг-му у Б і Ж. Середня потреба у В. для осіб не зайнятих важк. працею = 365-400 г/добу,в т.ч. : крохмалю – 300-315 г; моно- і дисахар. – 50-100 г; орган. к-ти –2 г; харчових волокон – 20-25 г (клітковини і пектину 10-15 г)

Зниження споживання В до 50-60 г/добу може спричинити порушення метаболічних процесів. А вживання рафінованих моно- і дтисахаридів призв. до надходження пустих калорій.

Осн. джерело є рослин продукти. Найпоширеніші В у харч.: крохмаль – злакові, бобові; крупи (рис, перл, манка) і картопля.

Клітковина, пектинові речов. – хліб грубого помолу, овочі, фрукти.

Сахароза – цукр. буряки, цукр. тростина, овочі (буряк, морква).

Глюкоза, фруктоза – мед, фрукти, ягоди.

На глюкозу багатий – виноград, фруктозу – ме

2. Шляхи формування професійної придатності

1. ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ЯК СТАДІЯ ПРОФВИБОРУ

В Конституції України говориться, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Першим кроком у формуванні сучасного фахівця має бути професійна орієнтація молоді.

Професійна орієнтація школярів на майбутню професію є складовою частиною системи профорієнтації в суспільстві. Загальна система профорієнтації спрямована на формування самосвідомості школярів при виборі професії.

Професійна орієнтація у загальноосвітній школі на дану спеціальність − це цілеспрямована, комплексна, організована і керована система психолого-педагогічних заходів, що проводяться педагогічним колективом школи, професорсько-викладацьким складом вищих закладів освіти, батьками і громадськістю і формують стійкий мотив у молодої людини − стати фахівцем, а також визначає наявність моральних, інтелектуальних і психологічних якостей юнака, які необхідні при орієнтації молоді на професію.

Найважливішими характерними рисами професійної орієнтації в школі є:

1. комплексність і систематичність впливів на школярів;

2. науково обґрунтована організованість процесу впливу;

3. керування системою цілеспрямованого впливу на психіку і поведінку юнаків;

4. ефективність і дієвість професійної орієнтації в школі на конкретну діяльність.

Для надання допомоги молодій людині у виборі професії педагоги школи, вузу повинні з’ясувати такі дані:

1. схильності та інтереси молодої людини;

2.загальні і спеціальні здібності, стан здоров’я;

3. особистісний професійний план;

4. позицію батьків відносно професійного майбутнього їх дитини;

5. вплив товаришів, однолітків;

6. рівень прагнень молодої людини;

7. інформованість юнака щодо суб’єктивних і об’єктивних факторів професії.

Для отримання цих даних необхідно визначити зміст кожного з факторів, критерії його оцінки, методи, за допомогою яких вони можуть бути визначені.

Зміст профорієнтаційної роботи серед школярів проводиться за чотирма напрямками:

1. Формування нахилів і професійних інтересів школярів. В процесі суспільно корисної і продуктивної праці, в різноманітних видах позакласної і позашкільної роботи виховується стійке позитивне ставлення до різних видів людської діяльності при вибірковому, переважаючому ставленні до обраної праці, розвиваються здібності до неї; формуються необхідні вміння і навички, бажання глибоко ознайомитися з цією професією.

2. Виховання громадянської позиції при виборі професії. В процесі всієї навчально-виховної роботи в школі та за допомогою спеціально організованих форм (диспутів, зборів, обговорення книг, кінофільмів тощо) розкривається суспільна значущість праці фахівці, формуються суспільно значущі мотиви діяльності і вибору професії.

3. Професійна освіта. В процесі систематичного ознайомлення з працею, системою навчальних закладів, особливостями особистості спеціаліста школярі отримують знання про цю професію.

4. Індивідуальна професійна консультація. На основі вивчення особистості учня йому надається індивідуальна конкретна допомога в побудові власного професійного плану і виборі життєвої професійної позиції.

Закріплюється професійна освіта в школі вихованням професійно значущих якостей учнів для підготовки їх до майбутньої діяльності. Закінчується шкільний етап професійної орієнтації професійною консультацією, яку дає випускнику школа. Ця колективна порада про вибір професії, що ґрунтується на тривалому вивченні особистості школяра, підкріплюється документально у вигляді рекомендацій з вибору професії у відповідності з його здібностями, нахилами, бажаннями та станом здоров’я.

Однак професійна орієнтація школярів не обмежується лише діяльністю школи. На свідомість учня здійснюють значний вплив: сім’я та її професійні традиції, престиж професії, який оцінюється характером, змістом, умовами праці і системою цінностей, що домінують у суспільстві. Рішення життєво важливого питання про вибір професії залежить від соціального середовища та його впливу на школярів при самовизначенні.

Таким чином, заходи, що проводяться серед учнів педагогами шкіл і вузів, а також виховна робота в сім’ї дозволяють профорієнтаційну роботу розділити за своїм змістом на такі етапи:

· професійну орієнтацію;

· професійну освіту;

· професійну консультацію.

Кожний з етапів має свій яскраво виражений зміст, завдання, форми і методи роботи з учнями.

На основі узагальнення наукової літератури та проведених досліджень чітко визначилися принципи професійної орієнтації молоді:

1. Принцип свідомості. Свідомість обумовлює досить високий рівень знань з обраної професії: що повинна молода людина знати, вміти і які мати навички, які психофізіологічні вимоги ставить професія до юнака, які умови роботи, як оплачується праця, де можна отримати професію, які перспективи професійного росту тощо.

2. Принцип самостійності. В процесі професійної орієнтації, попередньо виявивши інтереси, нахили і здібності молоді, потрібно спільними зусиллями школи, сім’ї рекомендувати молодій людині опановувати певну професію. Остаточне право у виборі професії залишається за молодою людиною.

3. Принцип свободи вибору професії з урахуванням потреб народного господарства і своїх індивідуально-психологічних особливостей, а також стану здоров’я. Питання про співвідношення особистого і громадського неможливо розглядати поза проблемою особистості і суспільства. Наше суспільство зацікавлене в тому, щоб кожній молодій людині була надана можливість визначитися у тій галузі трудової діяльності, де вона змогла б повніше виявити свої здібності.

Вивчення професійних намірів учнів не повинне обмежуватися констатацією фактів їх наявності або відсутності. Необхідно знати, чи стійкі професійні наміри школяра, чи відповідають вони здібностям і характерним рисам особистості, його уявленням про професійну діяльність, тому що від цього залежить їх майбутня реалізація.

Як свідчить досвід, випускники шкіл ще недостатньо інформовані про професії, про потреби в спеціалістах відповідного фаху і вимоги, що ставляться професіями індивідуальним здібностям людини, про умови вступу в професійні заклади освіти. Якісна інформація значно наближає професійні наміри молоді до потреб країни в кадрах.

Найбільший ефект у професійній орієнтації молоді дають нижчезазначені форми роботи:

· лекції, бесіди з молоддю щодо значення професії, яку набувають у закладах освіти;

· екскурсії школярів, робочої молоді до навчальних закладів освіти з метою ознайомлення з професією;

· показ кінофільмів про повсякденну роботу фахівців, про життя і навчання в закладах освіти;

· обладнання в підшефних школах, на підприємствах виставок і стендів, що розкривають зміст навчально-виховного процесу в закладах освіти;

· організація вечорів-зустрічей молоді із студентами;

· проведення зустрічей молоді з ветеранами праці та із людьми, нагородженими орденами та медалями;

· допомога вищих закладів освіти в організації роботи клубів, гуртків тощо;

· виступи студентів перед школярами та їх батьками про спеціальність, яку набувають;

· організація в вищих закладах освіти “днів відкритих дверей”;

· проведення професорсько-викладацьким складом вищих закладів освіти професійних консультацій в школах, трудових колективах з питання вибору професії;

· проведення ректоратами вищих закладів освіти і керівництвом школи спільних нарад з метою обговорення методичних питань з організації професійної орієнтації в школах і трудових колективах;

· ознайомлення вчителів шкіл з професіограмами фахівців, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих закладах освіти;

· участь професорсько-викладацького складу вищих закладів освіти в роботі профконсультаційних комісій.

Успіху в професійній орієнтації можна досягти, якщо колектив школи, вузу, сім’я і громадськість будуть враховувати такі педагогічні умови: виразність мети професійної орієнтації; систематичність у вивченні особистості учня, його здібностей, нахилів та інших індивідуальних якостей; планомірність у профорієнтаційній роботі; тісна взаємодія школи, вузу, сім’ї і громадськості при формуванні стійкого мотиву молодої людини до обрання професії; особисті високі якості, підготовленість і авторитет людей, які проводять роботу з професійної орієнтації.

2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРИДАТНОСТІ

Під професійною придатністюрозуміють сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення суспільно прийнятної ефективності праці в тій або іншій професії. У це поняття входить також задоволення, яке переживається людиною в процесі самої праці й при оцінці його результатів.

Серед основних компонентів придатності людини до роботивиділяють [12]:

· громадянські якості(ідейне, моральне обличчя людини як члена суспільства, рівень розвитку її громадянської самосвідомості);

· відношення до праці, професії, інтереси й схильності до даної області діяльності;

· загальна дієздатність(стан фізичного й психічного здоров'я, загальні здібності, в основі яких лежать здібність до саморегуляції людини як суб'єкта діяльності);

· одиничні, приватні, спеціальні здібності(індивідуально-психологічні особливості людини, що забезпечують успіх у даній професії при оптимальних нервово-психічних витратах);

· навички, уміння, знання, досвід, щовизначаються на основі професійно-кваліфікаційних характеристик даної спеціальності.

Якщо професія висуває жорсткі вимоги до психологічних особливостей індивіда, до властивостей його нервової системи, її варто віднести в першу групу професій з абсолютною профпридатністю. Якщо ж даним видом праці може опанувати практично будь-яка здорова людина, то її можна віднести в групу професій, які вимагають відносної профпридатності. Їх ще називають професіями I й II типів [4].

Професійне навчаннярозглядається як процес керування діяльністю людини по оволодінню трудовими знаннями, уміннями, навичками, розвитку професійних здібностей і особистості кваліфікованого працівника в цілому [13].

Професійне навчання є необхідною передумовою становлення людини як професіонала – соціально компетентної, психологічно зрілої особистості, що відрізняється високою професійною майстерністю, яка визначає її спосіб життя, особливий, професійно орієнтований, відповідальний світогляд і почуття приєднання до професійної спільноти [9].

Становлення професіоналаприпускає досягнення:

· соціальної зрілості (оволодіння правовими нормами, засобами спільної професійної діяльності, співробітництва, прийнятими в суспільстві прийомами професійного спілкування);

· особистісної зрілості (оволодіння засобами самовираження, саморозвитку, засобами протидії професійним деформаціям, емоційному вигорянню особистості);

· діяльнісної зрілості (оволодіння на високому рівні професійною діяльністю, засобами самореалізації й саморозвитку особистості в професії, здібність до творчих проявів своєї індивідуальності) [9; 10].

Подібним чином орієнтоване професійне навчання припускає створення умов для засвоєння відповідних знань, умінь і навичок.

Важливо знати при цьому психологічні механізми їхнього засвоєння.

У психології трудового навчання розрізняють наступні види навичок:

· сенсорно-перцептивні (навички сприйняття – розрізнення форми букв при читанні, фонем при слуханні мови, визначення відстані й швидкості руху на око);

· моторні (рухові);

· інтелектуальні (прийоми рішення завдань).

Процес формування будь-якої навички має деякі загальні риси.

Перша– об'єднання ряду елементарних рухів (або інших елементів дії, наприклад, розумових актів) у єдине ціле. В основі об'єднання елементів дії в цілісне утворення лежить закон формування тимчасових нервових зв'язків, відкритий І. П. Павловим, виходячи з якого, навичка означає утворення і функціонування в корі великих півкуль стійкої системи тимчасових нервових зв'язків, які називають динамічним стереотипом. Вироблення динамічного стереотипу створює умови, за яких одночасно з автоматизованим актом можуть здійснюватися і більш складна аналітико-синтетична діяльність.

Друга риса – поступове усунення зайвих рухів (або елементів дії) і зменшення напруженості.

Третя риса – переміщення уваги із процесу на результат праці. Так, наприклад, опанувавши навичкою письма, людина переміщає увагу з того, як писати, на те, що необхідно зафіксувати на папері.

Четверта риса – формування ритму дій, які виконуються. Завдяки ритмічності людина, що володіє навичкою, може працювати тривалий час без стомлення.

П'ята рисаскладається в придбанні широких можливостей довільно змінювати темп роботи, усвідомлено прискорювати або сповільнювати його [7; 13].

Процес формування трудової навички включає наступні основні етапи:

· попередній етап, на якому людина одержує знання про склад дії, знаряддя і умовах праці, утворюється орієнтовна основа дій);

· аналітичний етап— етап оволодіння окремими елементами дії;

· синтетичний етап, на якому елементи поєднуються в єдине ціле;

· етап закріплення й автоматизації дії, на якому створюється можливість перемикання уваги із процесу на результат праці й довільного регулювання темпу роботи (мал. 5).

Навички утворюються в результаті вправ– цілеспрямованих і систематичних повторень дій. Розрізняють вправи:

· навчальні, спрямовані на поглиблення розуміння принципу утворення навички, програми дії;

· тренувальні, які забезпечують автоматизацію дій і які проводяться в поступово ускладнюючих умовах.

Результати вправ можуть бути виражені графічно, у вигляді кривої кількісних показників успішності виконання освоюваної дії – кривої вправ,якадозволяє контролювати не тільки результат, але й сам процес засвоєння трудової навички.

При побудові кривих вправ по горизонтальній осі відкладають порядкові номери вправ, а по вертикальній осі – які-небудь із кількісних показників (кількість роботи, виконаної в одиницю часу; кількість помилок, допущених при виконанні вправ; кількість часу, витрачена на кожну вправу).

Якщо в якості показника успішності обрано кількість роботи, виконаної за одиницю часу, крива повинна підвищуватися, оскільки продуктивність роботи при правильній організації вправ зростає. В інших випадках (кількість помилок і часу) крива повинна знижуватися [7].

На основах даних про труднощі в освоєнні навички вибирають відповідний прийом їхнього зняття:

· навчальні вправи, які застосовуються при недостатньо чіткому виконанні або пропуску елементарних дій;

· тренувальні вправи, до яких прибігають у випадку утруднень в освоєнні темпу, ритму діяльності;

· введення термінової інформації, який застосовуються у випадку недостатньо чіткого аналізу сигналів зворотного зв'язку, які надходять під час виконання трудових дій;

· психологічно обґрунтований інструктаж, якийполягає в активному відтворенні словесного змісту отриманих інструкцій з одночасним виконанням заданих дій; застосовується у випадку утрудненості об'єднання в єдиний образ засвоєних уявлень про навичку й безпосередніх відчуттів, які виникають у ході роботи;

· письмові інструктажі, до якого прибігають при утрудненні в плануванні необхідних складних розумових дій [13].

При формуванні навичок варто враховувати фактори(Фактори об’єктивні, суб’єктивні, фізіологічні, психічні) і умови їхнього успішного засвоєння (число й темп вправ, розподіл у часі) [7].

Досліджуваним пропонувалося вправлятися в шифруванні букв із наступним розподілом у часі: групаА вправлялася протягом 6 днів по 2 рази в день, по 10 хвилин щораз; групаБ — 6 днів по 1 разу в день, протягом 20 хвилин щораз; група В— 3 дні по 40 хвилин, через день; групаГ вправлялася без перерви 120 хв.

Як видно із кривих вправ, найбільша продуктивність навички відзначається в групах А и Б (мал. 7).

Важливе значення для свідомого оволодіння навичкою має знання результатів діяльності, їхня оцінка [7].

Вироблені в людини навички неминуче вступають у взаємодію. В одних випадках старі навички сприяють оволодінню новими, при цьому говорять про позитивний перенос навичок.Вінших випадках старі навички гальмують утворення нових, відбувається їхня інтерференція.

Проблема переносу навичок є однієї із центральних у психології професійного навчання.

Основу правильного й успішного переносу дій на нові об'єкти і завдання складають отримані людиною нові знання.

У самому загальному вигляді знаннявизначають як сукупність сприйнятої й засвоєної особистістю інформації у вигляді понять, уявлень, суджень про факти, що зберігається в довгостроковій пам'яті й за певних умов може бути відтворена в усній або письмовій формі.

Установлено, що засвоєння знань відбувається в певній послідовності, яку необхідно враховувати при організації навчання:

· демонстрація(виявлення) тих, яких навчають, предметів або явищ певного класу;

· спостереженняза предметами або явищами з метою виявлення різних властивостей і зв'язків;

· порівняннявиявлених властивостей з метою виділення істотних і несуттєвих;

· закріпленнявиділених властивостей через термін, який описує даний предмет або явище;

· застосування терміна до різних об'єктів у ході вправ.

Процес засвоєння знань має специфічні особливості.

По-перше, переробка інформації починається не після спостереження за предметами або явищами, а в ході їхнього сприйняття. Результати подальшої обробки інформації визначаються тим, що саме помітила людина в об'єктах.

Це залежить від:

· будови самого об'єкта (які риси в ньому найбільше яскраво виражені);

· особистого досвіду (які риси найбільш значимі для людини, характер його попередніх уявлень про даний об'єкт);

· методики навчання (які риси виділяються педагогом, іншими учнями, або відповідною літературою).

По-друге, засвоєння знань пов'язане з певними прийомами розумових дій (аналізом, синтезом, абстрагуванням й ін.), за допомогою яких відбувається виявлення, виділення й узагальнення істотних ознак засвоюваної інформації. На успішність застосування цих прийомів можуть впливати внутрішньо особистісні особливості людини – потреби й установки.

На хід мислення істотно впливають установки, що ведуть до шаблонності мислення(інформація використовується за звичкою, на підставі упередженого відношення до дійсності) або до некритичності мислення,коли людина приймає будь-яку запропоновану їй інформацію, не відчуваючи потреби перевірити її.

Іноді виникає синкретизм мислення,коли досліджувані предмети і явища класифікуються не за істотними ознаками, а за випадковими чуттєвими враженнями і переживаннями.

Дослідження показують, що ці недоліки пов'язані з неповним відділенням себе від своїх думок і уявлень, а думок і уявлень – від реальності, невмінням аналізувати власні розумові процеси у зв'язку з нерозвиненістю рефлексії, прийомів розумової діяльності (9).

Таким чином, процес засвоєння знань – складна цілісна психічна діяльність, у якій беруть участь багато психічних процесів і властивості особистості, які вимагають спеціального розвитку.

На основі знань і навичок, що відносяться до певного виду професійної діяльності, формуються трудові вміння,за якими розуміють здатність людини успішно виконувати дії, які відповідають поставленим цілям й умовам діяльності.

Виділяють кілька видів навчання вмінням:

· проблемне навчання, при якому людині повідомляють необхідну інформацію й потім ставлять завдання (проблеми) для застосування знань, у процесі самостійного рішення яких і формуються відповідні вміння;

· алгоритмічне навчання, при якому визначають ознаки, які дозволяють виявити тип завдання і потрібні для її вирішення операції;

· поетапне навчання, при якому формують розумову діяльність, необхідну для застосування знань, при цьому прийоми розумової діяльності осягають поетапно [6; 13].

Найбільш перспективним у навчанні вмінням є системно-структурний підхід, при якому враховуються всі специфічні особливості професійної діяльності людини. У рамках даного підходу не тільки використовуються всі види навчання, але й розвивається цілий комплекс нових методів навчання (моделювання, рольові й ділові ігри, різні види соціально-психологічного тренінгу й ін.).

Професійне навчання можна вважати успішним, коли знання стають переконанням, їхній обсяг – ерудицією, навички й уміння – звичкою, розвиваються активність, самостійність, відповідальність, творче мислення й інші особистісні якості, необхідні дійсному майстрові.

Питання про формування професіонала невіддільний, таким чином, від загальної проблеми розвитку особистості в процесі трудової діяльності й обумовлює необхідність сполучення професійної й психологічної підготовки. Увага до духовної сторони професійної діяльності й освіти знаходить своє відображення в розрізненні фахівців, що володіють методами, засобами, техніками своєї справи, і професіоналів, які крім цього мають високі моральні цінності, ідеали, професійну культуру в цілому [3].

Психологічнапідготовка до професійної діяльності розглядається як підготовка до певної діяльності (а не до праці взагалі) і полягає у формуванні тих властивостей особистості, які забезпечують досягнення успіху саме в цій діяльності.

Для розвитку властивостей особистості, що входять у певний блок особистості (спрямованість, можливості, особливості поведінки), існує специфічний вид психологічної підготовки:

· формування позитивного відношення й мотивів професійної діяльності, професійних інтересів і переконань;

· розвиток професійних здібностей на основі придбання трудових знань, навичок, умінь;

· формування індивідуального стилю діяльності на основі психологічних особливостей поводження, обумовлених темпераментом і характером.

При цьому, як відзначає Г. А. Балл [3], кожну професію або групу родинних професій можна співвіднести з ведучою для неї цілісною особистісною якістю й саме її розвитку приділяти найбільшу увагу. Ядром такої якості, духовним стрижнем особистості професіонала є певна ціннісно-мотиваційна домінанта, якавизначає, зокрема, професійну спрямованість. Наприклад, для особистості вченого в її якості виступає спрямованість на пошук істини (раціонально обґрунтованим способом, прийнятним для наукового співтовариства), для особистості інженера – прагнення знайти самий досконалий технічний об'єкт (або забезпечити його найефективніше функціонування); для особистості художника – прагнення виразити значимі для нього змісти в художніх образах і залучити до цих сенсів людей, які сприймають його твори.

Навколо цієї домінанти концентруються інструментальні цінності, необхідні для реалізації відповідної спрямованості особистості.

У цілому, приходить до висновку Г. А. Балл, фахівець у будь-якій професії повинен підходити до пізнанню дійсності як учений, до творчого фантазування як художник, до організації діяльності (своїх й інших людей) – як менеджер. Значення професійних знань, умінь, навичок при цьому залишається більшим, але вони розглядаються насамперед як засоби, інструменти реалізації професійної спрямованості. Крім того, підвищується питома вага тих знань, умінь і навичок, які зможуть забезпечити професійне й особистісне самовдосконалення, творчу професійну діяльність [3].

У результаті психологічної підготовки формується психологічна готовність до професійної діяльності як системна якість особистості, що є важливою умовою успішної професійної адаптації, професійного становлення й розвитку людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Містяться вуглеводи в основному в рослинних продуктах.	\|	Завдання Data Mining

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.