• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи правового регулювання.

План

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

2. Виконання договору про надання послуг.

3. Істотні умови договору.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

5. Розірвання договору.

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

За договором про надання послугодна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК).

До договору про надання послуг відносяться:

- договір перевезення;

- договір транспортного експедирування;

- договір зберігання;

- договір страхування;

- договір доручення;

- договір комісії;

- договір управління майном та інші.

Виконавець за такими договорами зобов’язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату. Однак деякі послуги можуть мати матеріальний результат (наприклад, медичні). Спільна їх ознака – результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту. Отже, предметом договорує виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату. Сторонами договору євиконавець і замовник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Спеціальний суб’єкт може визначатися тільки законом, наприклад, виконавцем за договором при наданні послуг телефонного в’язку, лише є юридична особа, послуги з вищої освіти – юридична особа. Деякі послуги можуть надаватися тільки після одержання ліцензії (медичні, аудиторські, освітні, радіозв’язку та ін.).

Договір є двостороннім, оплатним, консенсуальним.

Форма договору, як правило, письмова. До цього договору застосовуються вимоги ст.639 ЦК (про форму).

Договір про надання послуг може бути публічним, в якому одна сторона – підприємець, бере на себе обов’язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Значну кількість договорів про надання послуг укладаються шляхом приєднання до договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (наприклад, сфера побутового обслуговування).

2.Виконання договору про надання послуг.

На вказаний договір поширюються загальні положення про виконання зобов’язань, тобто обов’язки виконуються:

- у межах, встановлених договором або актом;

- належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, які звичайно ставляться.

Особливою рисою цього договору є встановлення вимоги надати послугу особисто, не можна покласти цього обов’язку на іншу особу. Якщо виконавцем є юридична особа, то її зобов’язання можуть бути виконані представником останньої, який перебуває з нею в трудових відносинах.

Однак у випадках, встановлених договором, виконавець договору має право покласти виконання на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. В цьому разі, між виконавцем і третьою особою (яка фактично буде виконувати зобов’язання), укладається договір. Виконавець договору несе повну відповідальністьза його невиконання або неналежне виконання, незалежно від того чи виконує він свої зобов’язання особисто, чи поклав їх на іншу особу.

3. Істотні умови договору.

Істотними умовами такого договору є предмет договору, плата за надання послуг, строк договору.

Плата за договором встановлюється сторонами в договорі, замовник зобов’язаний сплатити надану йому послугу.

Плата за договором включає три елементи:розмір,порядок і строк. Деякі діючі правила про надання послуг передбачають строки, протягом яких послуга, після її надання, має бути оплачена. На деякі послуги встановлюються тарифи (електрозв’язок). Валюта виконання зобов’язання – грошова одиниця України (гривня), проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (за офіційним курсом відповідної валюти в день платежу, якщо інше не встановлено договором). Іноземна валюта може використовуватися лише у випадках, передбачених законом.

У разі неможливості виконати договір не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити розумну плату. “Розумна плата” – це фактичні затрати, які поніс виконавець до моменту настання вказаних обставин (неможливості виконання зобов’язань).

Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний сплатити виконавцеві плату у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення має дисциплінувати замовника належним чином і в строк виконувати взяті на себе зобов’язання.

Другою істотною умовою є строк виконання зобов’язання. Строк договору встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Предмет договору, ще одна істотна умова. Сторони визначають це в договорі, якщо інше не встановлюється відповідним Законом або іншим нормативно-правовим актом.

Істотними умовами можуть бути і інші умови, якщо сторони визначили їх в договорі.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

Законодавець передбачує два види договорів:платне і безплатне, надання послуг.

За договором про безоплатне надання послуг замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Це положення поширюється на два випадки:

1) неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла внаслідок вини замовника;

2) неможливість виникла внаслідок непереборної сили.

Ст. 906 ЦК України передбачає відповідальність виконавця за порушення умов договору. Частина перша цієї статті визначає відповідальність виконавця за порушення умов договору про надання послуг за сплату. В цьому разі, якщо невиконання виникло з вини виконавця, то він відшкодовує замовнику збитки, завдані невиконанням в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

До збитків відносяться:

1) втрати яких зазнав замовник у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, а також витрати, які замовник зробив або муси зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Виконавець звільняється від відповідальності, якщо доведе, що належне виконання виявилось неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує 2 неоподатковані мінімуми доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності не встановлений в договорі.

5. Розірвання договору.

Договір про надання послуг може бути розірваним:

- за угодою сторін;

- шляхом односторонньої відмови від договору.

Відмова від договору можлива як до початку надання послуг (наприклад, відмова від столика в ресторані), так і в будь-який час її надання (виїзд з номеру готелю достроково). Єдиною умовою односторонньої відмови від договору є обов’язок замовника відшкодувати виконавцеві нанесені ним фактичні витрати. Ця вимога розповсюджується і на випадок відмови від договору до початку надання послуг. Замовник повинен відшкодувати виконавцеві його фактичні витрати, понесені в цілях виконання договору до початку відмови.

Однак деякі договори мають особливості. Наприклад, одностороння відмова від договору виконавця в публічних договорах не допускається. Суб’єкт

підприємництва не має права відмовити жодному замовнику в укладенні з ним договору. В цьому разі при односторонній відмові виконавця від договору застосовується ст.615 ЦК, яка передбачає правила відповідно до цієї статті виконавець вправі відмовитися від договору за умови порушення умови договору замовником.

Порядок і наслідки розірвання договору визначається за домовленістю або за законом. У разі недосягнення згоди, справа вирішується судом відповідно до правил підвідомчості і підсудності. Сторони можуть передати спір на розгляд третейського суду.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

2. Виконання договору про надання послуг.

3. Істотні умови договору.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

5. Розірвання договору.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЇ №11, 12

Тема: Договір перевезення. Договір експедирування.

План

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Претензії та позови, що витікають з договорів перевезення..

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного експедирування.

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

Головною особливістю договорів про надання послуг є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Зобов’язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори на перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти, договори про буксирування – на морському та внутрішньоводному видах транспорту)

Допоміжні - сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори експедиції, експлуатації під’їзних колій , подачу та збирання вагонів, вузлові угоди – вони укладаються при прямому змішаному перевезенні, коли виникає необхідність перевантаження продукції з одного виду транспорту на інший).

Перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти залежно від виду транспорту поділяється на:

а) залізничні;

б) внутрішніми водними шляхами (річкові);

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

Крім того перевезення буває:

- місцевого сполучення (у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації);

- прямого сполучення – це перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту;

- прямого залізничного сполучення – це перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:

а) каботажні – між портами України;

б) міжнародні – між іноземними портами.

Існує ще один вид транспорту – трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо.

Договір перевезення може бути:

- спеціальним (перевезення конкретного вантажу);

- річним (на 1 рік);

- довгостроковим;

- навігаційним ( на річковому транспорті).

У річному договорі встановлюються:

- обсяги та умови перевезення;

- порядок розрахунків;

- раціональні маршрути.

У достроковому договорі встановлюються:

- обсяг;

- строки перевезення;

- умови надання транспортних засобів;

- порядок передання вантажу для перевезення;

- порядок розрахунків;

- інші умови.

У кодексі спеціальною ст. 915 регулюється перевезення транспортом загального користування. Перевізником є юридична особа. Вона зобов’язана здійснювати перевезення за зверненням будь – якої фізичної та юридичної особи. Договір є публічним.

Відносини з перевезення регулюють:

1. ЗУ “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р.

2. ЗУ “Про автомобільний транспорт” від 5.04.2001р.

3. Статут залізниці України (С3) затв. пост. КМ від 6.04.98р.

4. Статут внутрішнього водного транспорту (СВВТ) затв. пост. РМ від

15.05.55р.

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ).

6. Повітряний кодекс України від 4.05.94р. (ПКУ).

7. Статут автомобільного транспорту затв. РМ від 27.04.69р.

8. Міжнародні угоди: Конвенція ООН “Про морське перевезення” 1978р.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Окремою статтею 912 регулюються відносини за договором чартету ( фрахтування). За цім договором одна сторона ( фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або для іншої мети , якщо це не суперечить чинному законодавству. Такий договір застосовується при морських та повітряних перевезеннях . В морських перевезення він називаються ще цертепартією.

Предметом договору є надання транспортних послуг.

Форма договору письмова, доказом укладення договору є транспортна накладна (в залізничному транспорті – залізнична накладна, в автомобільному транспорті – товаро – транспортна накладна, в морському – коносамент, чартер або іншій документ, в повітряному – багажна квитанція, та інші, форми документів встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації).

Договір є реальним, оплатним і двостороннім. Договір відноситься до договорів про надання послуг.

Сторонами є перевізник і відправник. Перевізниками є транспортні організації, яким надано право укладати договори перевезення. Відправники – це юридичні і фізичні особи, яким належить вантаж. Учасником перевезень є також одержувач вантажу, який, як правило, перебуває у договірних відносинах з відправником вантажу (постачання, договір контрактації тощо).

Договір перевезення вантажу укладається шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу (вагону, контейнера, судна, автомобілю тощо) і пред’явлення вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом.

Обов’язки перевізника:

- надати транспортні засоби для перевезення;

- своєчасно відправити вантаж, пасажира;

- доставити вантаж найближчими шляхами ; забезпечити схоронність вантажу тощо

Обов’язки вантажовідправника:

- пред’явити вантаж для відправлення в належній тарі та упаковці;

- своєчасно вносити плату за перевезення

- дотримуватися норм часу на вантажно-розвантажувальні роботи тощо.

Перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Транспортні засоби повинні бути придатними для перевезення, в це поняття включається і вимога щодо належного опломбування. Криті вагони та цистерні пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала і відправника, коли він здійснював завантаження.

Вантаж повинен бути в належній тарі або упаковці, має бути замаркований відповідно до встановлених вимог.

Перевізник повинен забезпечити цілісність і охоронність прийнятого до перевезення вантажу, своєчасно доставити вантаж. Строк доставки встановлюється у договорі або транспортними кодексами (статутами) ат іншими правилами. У разі відсутності строків доставки – у розумний строк.

Завантаження (вивантаження) вантажу має проводитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами і у порядку, встановленими кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Перевізник зобов’язаний доставити вантаж у строк і видати його одержувачу. Вантаж не виданий одержувачеві на його вимогу протягом 30-днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами( статутами), вважається втраченим. Одержувач повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначеного строку доставки і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Відправник зобов’язаний:

- пред’явити вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі та упаковці, у встановлений строк;

- правильно заповнити транспортні документи;

- своєчасно, повністю та раціонально завантажити їх;

- сплатити встановлену за перевезення плату.

4. Перевезення пасажира та багажу.

За договором перевезення пасажира та багажу одна сторона (перевізник) зобов’язаний перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначена, а в разі здавання вантажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену за проїзд плату, та плату за перевезення багажу.

Форма договору – усна (доказом укладення договору є квиток), або шляхом здійснення конклюдентних дій (подача міського транспорту до зупинки). Положення щодо порядку перевезення багажу містяться у правилах перевезення на окремих видах транспорту.

Права пасажира вказані у ст.911 ЦК України. Пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно квитка;

2) провозити безоплатно 1 дитину віком до 6 років без права зайняття окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше 1 зупинки в дорозі з продовженням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а у разі хвороби – на час хвороби тощо.

6) Отримувати повну і своєчасну інформа2ію о часі і місце відправлення транспортного засобу.

За затримку відправлення пасажира перевізник несе відповідальність у вигляді штрафу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

Відповідальність перевізника.

Перевізник несе відповідальність:

1) за ненадання транспортного засобу – у вигляді неустойки (штрафу) – виняткова неустойка . Перевізник звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортних засобів сталося не з його вини (непереборна сила тощо).

2) за затримку відправлення пасажира та порушення строку поставлення пасажира до пункту призначення – у вигляді штрафу та сплати збитків.

3) за прострочення доставки вантажу – у вигляді відшкодування збитків, неустойки у вигляді штрафу (наприклад, залізниця відповідно до ст.116 Статуту залізниць України сплачує штраф у розмірі 10 % провізної плати - за прострочення на 2 доби, 20 % - на 3 доби, 30 % - на 4 доби і більше).

4) за втрату, нестачу, псування, пошкодування вантажу, багажу, пошти – у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталася не з його вини;

5) за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира - відповідальність визначається відповідно до глави 82 Кодексу.

Втрата багажу – це фізична загибель вантажу, а також невидача його одержувачу протягом установлених транспортним законодавством строків.

Псування – це погіршення його якостей (хімічних, біологічних).

Ушкодження – це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти).

Нестача вантажу – доставка його в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.

5) відповідальність відправника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира.

Відправник несе відповідальність:

1) за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу – у вигляді сплати неустойки, розмір якої передбачається транспортними кодексами, статутами.

2) Одержувач вантажу несе відповідальність за несвоєчасне розвантаження транспортних засобів і їх пошкодження – у вигляду сплати неустойки, відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.. 925 ЦК пред’явлення претензії перевізнику є обов’язковим, якщо між сторонами виникає спір. При порушенні цієї умови суд відмовляє у розгляді позовної заяви. Претензії можуть пред’являтися протягом 6 місяців, претензії щодо сплати штрафів - на протязі 45 днів. Перевізник повинен розглянути претензію на протязі 3 місяців а надати відповідь заявнику, відносно претензій по перевезеннях , які здійснюються перевізниками різних видів транспорту по одному документу - на протязі 6 місяців, претензії щодо сплати штрафів – на протязі 45 днів. Спеціальні нормативно- правові акти , які регулюють окремі види перевезень, визначають початок перебігу претензійного строку. Право на пред’явлення претензії не можна передавати іншим особам, крім окремих випадків, встановлених нормативно-правовими актами. Право на пред’явлення претензії к залізниці мають6

- в разі втрати вантажу – відправник і одержувач вантажу;

- у разі нестачі, порчі і пошкодження вантажу – одержувач вантажу;

- у разі прострочення доставки вантажу – одержувач вантажу.

Позови пред’являються відправником або одержувачем вантажу. Позовна давність щодо вимог до ватажу - 1 рік. Позовна давність щодо міжнародних перевезень встановлюється міжнародними договорами.

До пред’явлення позову обов’язковим є пред’явлення претензії. Претензії подаються у порядку, передбаченому транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі відмови задовольнити претензію, часткової відмови або неодержання відповіді у місячний строк. Строк позовної давності , що випливають із договору перевезення – 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів ( статутів).

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами ( статутами). Міжнародні документи:

- Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та багажу 1974р.,

- Монреальська Угода 1966р. про повітряні перевезення, яка передбачає межу відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. доларів США, включаючи судові витрати, чи 85 тис. доларів – окремо;

- Монреальський протокол 1975р. якій передбачає при оформленні перевезень застосування електронно – обчилювальної техніки і встановлює відповідальність авіаперевізника у випадках несхоронності вантажу незалежно від його вини;

- Гватемальський протокол 1971р. запроваджує відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров”ю пасажира незалежно від вини і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з - Гаагським протоколом до 1,5 млн. франків. Передбачається наступне збільшення цього ліміту через кожні 5 років приблізньо на 10%. Відповідальність за несхоронність багажу покладається на перевізника незалежно від його вини і виключається, коли вона – результат зовнішніх властивостей багажу чи вини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введена особлива межа відповідальності перевізника – 62,5 тис. франків на пасажира.

6. Договір транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони ( клієнта) виконати або організувати виконання зазначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договір є двостороннім , оплатним, консенсуальним.

Відносини по транспортно – експедиційному обслуговуванню регулюються

нормами Цивільного Кодексу і транспортними статутами . Клієнтом в такому договорі м.б. відправник або одержувач вантажу, а також інша особа ( власник вантажу та інша).

Експедитором може бути юридична або фізична особа , яка є суб’єктом підприємництва. Якщо експедитор сам здійснює перевезення, то для здійснення експедиційної діяльності необхідно отримати ліцензію.

При виконанні обов’язків експедитора перевізником виникає складне питання про розмежування зобов’язань сторін, що випливають з договору перевезення й експедиції. Можливі 2 ситуації:

1) відносини експедиції і перевезення відокремлені і перевізник виступає експедитором відносно іншої особи ( перевідправлення вантажу за новим транспортним документом);

2) перевізник виконує функції експедитора в рамках укладеного договору перевезення.

Договір експедиції може покладати на експедитора обов’язок укласти договір перевезення від імені клієнта чи від свого імені. Експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта. Якщо експедитор діє від свого імені, застосовуються правила договору комісії. Якщо експедитор діє від імені клієнта , то до договору застосовуються субсидіарні положення про договір доручення. Отже, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів ( перевезення, доручення, підряду, комісії, зберігання тощо). Як додаткові послуги за таким договором можуть передбачатися: одержання потрібних документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита тощо.

Форма договору – письмова, однак недотримання цієї форми не позбавляє сторони надавати письмові й інші докази ( крім показань свідків) щодо укладення договору.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором. Якщо плата в договорі не вказана, клієнт зобов’язаний сплатити розумну плату ( її обчислення може проводитися на підставі існуючих тарифів).

Експедитор сам виконує обов’язки за договором, він має також право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб ( ст.932 ЦК). В цьому випадку він особисто відповідає перед клієнтом за порушення умов договору.

Клієнт зобов’язаний надати експедитору документи та інформацію про властивості вантажу, умови перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання договору.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а у разі ії неповноти – вимагати надання необхідної додаткової інформації. Якщо інформація не надана, експедитор може не приступати до виконання договору, сповістив про це клієнта. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв’язку з порушенням обов’язку щодо надання документів та інформації ( ст. 933 ЦК) .

За порушення обов’язків за договором експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК. Розмір збитків може бути обмежений як законодавством так і договором.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумній строк. Сторона, яка заявила про відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані в зв’язку з розірванням договору.

Контрольні запитання:

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного екпедірування.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Закон України “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 40. – Ст..183.

4. Статут залізниці України (С3) затв. пост. Кабінету Міністрів від 6.04.98р. №457//ОВУ. – 1998. -№14. –Ст.548

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ). //Кодекси України. – К.: 2000. - №5

6. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

7. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №13

Тема: Договір зберігання

План:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

1.Поняття договору зберігання.

За договором зберіганняодна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною ( поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.

Договір є реальним , оплатним і двостороннім. Сторони в договорі: зберігач і поклажодавець. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи.

Предметомдоговору є речі , цінні папери. Договір укладається, як правило,

з приводу індивідуально визначеної речі, тому що охоронець повинен повернути ту ж саму річ, однак можливе і зберігання речей, які визначені в договорі тільки родовими ознаками ( охорона житла тощо) . Тварини не можуть бути предметом зберігання. Однак закон передбачає (ст.941ЦК), що предметом зберігання можуть бути і речі визначені родовими ознаками (наприклад на елеваторі), зберігач має право змішати речі одного роду і потім видати таку ж кількість речей і такої же якості.

Термін дії договору визначається сторонами в договорі. Якщо строк зберігання в договорі не визначений і не може бути визначений виходячи з умов договору, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. (п.2 ст.936 ЦК України ). Установчими документами юридичної особи може бути встановлено безоплатне зберігання.

Форма договору зберігання письмова і усна. Письмова у випадках, передбачених ст.208 Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання ( камери схову). Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсності лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін.

2.Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

Обов’язки зберігача:

1) зберігати майно, що передане йому не зберігання в належному стані;

2) вживати усіх заходів , встановлених договором, іншими актами для забезпечення схоронності речі;

3) професійний зберігач зобов’язаний прийняти річ на зберігання і не має права відмовитися від цього;

4) виконувати всі умови договору;

5) повідомити негайно поклажодавця про зміни умов зберігання речі;

6) повернути поклажодавцеві річ такого самого роду та такої самої якості, передати плоди та доходи, які були одержані від речі.

7)не користуватися річчю переданої йому на зберігання без згоди поклажодавця і не передавати її іншим особам.

Права зберігача:

1) вимагати плати за зберігання;

2) передати річ на зберігання іншої особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати від нього згоду;

Обов’язки поклажодавця:

1) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання;

2) відшкодувати зберігачу збитки, які він поніс в зв’язку з не укладенням договору (п.2ст.939 Кодексу).

3) попередити зберігача про властивості речі, переданої на зберігання.

Права поклажодавця:

1) вимагати від зберігача виконання дій по дотриманню вимог по зберіганню речі;

2) вимагати повернення речі після закінчення строку договору і до закінчення строку договору.

3.Відповідальність сторін.

Відповідальність зберігача:

1)він несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження речі, прийнятої на зберігання на загальних підставах (п.1 ст.950);

2)професійний відповідач відповідає за втрату, нестачу пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через таки властивості речі, про які зберігач, приймаючі її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (п.2 ст950).

3)Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. (п.3 ст. 950).

Збитки відшкодовуються:

- у разі втрати ( нестачі) речі – у розмірі її вартості;

- у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася вартість;

- якщо у разі пошкодження речі її якість змінилися настільки, що вона не може бити використана - в розмірі її вартості.

Відповідальність поклажодавця:

1) відшкодовує збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач не знав і не міг знати про ці властивості.

4. Зберігання на товарному складі.

Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги ,

пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Цей договір є публічним, форма договору письмова, доказом укладення договору є складські документи ( складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво).

Предмет зберігання – речі індивідуально визначені та речі з родовими ознаками. Якщо склад має право розпоряджатися речами визначеними родовими ознаками, то відносини сторін регулюються положеннями про договір позики.

Обов’язки товарного складу:

1. Оглянути за свій рахунок товар для визначення його кількості та зовнішнього стану.

2. Надавати поклажодавцеві можливості оглянути товар або його зразки протягом строку зберігання .

3. При негайній зміні умов зберігання самостійно вжити відповідні заходи та повідомити про це поклажодавця.

4. У разі виявлення пошкоджень товару негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця.

Складські документи:

1. Складська квитанція.

2. Подвійне складське свідоцтво. Складається з 2 частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва ( варанта).Товар , прийнятий за таким документом може бути предметом застави протягом строку зберігання. Ст. 962 ЦК України встановлює вимоги щодо змісту цього документу. Якщо документ не відповідає вимогам цієї статті, то він не є складським свідоцтвом. Володілець такого свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі, але товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Володілець лише заставного свідоцтва має право заставити товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави на свідоцтві робиться відмітка.

3. Просте складське свідоцтво видається на пред’явника. Вимоги до змісту цього документа встановлені ст. 965 ЦК України.

5.Спеціальні види зберігання.

1. Зберігання речей в ломбарді. Такий договір оформлюється видачею іменної квитанції фізичної особі, яка здала річ на зберігання. Ціна речи встановлюється за домовленістю сторін. Страхування такої речи ломбард зобов’язаний проводити за свій рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу 3 місяців від дні закінчення строку договору, то ломбард може продати її у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу вираховуються плата за зберігання та інші платежі. Залишок повертається поклажодавцеві.

2. Зберігання цінностей у банку. Банк може приймати на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, камінні, інші коштовності та цінності. Банк видає поклажодавцеві іменний документ, пред’явлення якого є підставою для повернення цінностей. Банк може надати для зберігання окремий сейф, його частину, спеціальне приміщення і видає ключі від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Зберігання речей у камерах схову організацій підприємств транспорту. Доказом оформлення договору є квитанція або жетон. Строк зберігання встановлюється правилами , які затверджуються транспортною організацією. Якщо пасажир не забрав річ , то камера схову зберігає її 3 місяця, після чого річ може бути продана. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати ,пошкодження, нестачі речі, відшкодовуються протягом доби з моменту пред’явлення вимоги про відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. У разі втрати квитанції або жетону, річ видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому речі.

4. Зберігання речей у гардеробі організації. Зберігачем є організація, яка повинна створити необхідні заходи щодо зберігання речі. Зберігання може бути платним і безоплатним.

5. Зберігання речей пасажира під час його перевезення. Перевізник повинен забезпечити зберігання речей пасажирів крім дорогоцінностей та грошей.

6. Зберігання речей у готелі. Готель відповідає за речі, які знаходяться у відведеному для особи приміщенні, крім грошей та цінностей, якщо вони окремо не були передані на зберігання.

7. Зберігання речей, що є предметом спору. Сторони, між якими виник спір про право на річ, можуть передати її на зберігання третій особі, яка бере на себе обов’язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими виник спір.

8. Зберігання автотранспортних засобів. Зберігач зобов’язується не допускати проникнення в транспортні засоби сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Зберігання може здійснюватися суб’єктом підприємництва у боксах , гаражах, на спеціальних автостоянках. Укладення договору підтверджується квитанцією, жетоном , номерком.

9. Договір охорони. За таким договором охоронець зобов’язаний забезпечити недоторканість майна, яке охороняється. Охоронцем є суб’єкт підприємництва. Об’єктом є майно або недоторканість особи. Договір має оплатний характер і поділяється на 2 види: договір охорони майна і договір охорони особи (сек”юріті).

Контрольні запитання:

1. Поняття договору зберігання.

2. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

3. Відповідальність сторін за договором зберігання.

4. Зберігання та товарному складі.

5. Спеціальні види зберігання.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.К. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №14

Тема: Договір страхування

План:

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

1. Поняття договору страхування та його ознаки. Сторони та форма договору.

За договором страхуванняодна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або інший особі, визначеної в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Договір є реальним, двостороннім, оплатним. Реальним , тому що він набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.

Форма договоруписьмова, доказом укладення договору є страхове свідоцтво, страховий поліс, сертифікат. У разі недодержання форми договору він є нікчемним. Існує 2 види полісів: разовий і генеральний. Разовий застосовується при оформленні простих операцій зі страхування з одним предметом. Генеральний – стосовно групи предметів.

Страхові поліси, як правило, містять усі умови договору, він видається на підставі усної або письмової заяви.

Сторонами договору є :

страховик –це юридична особа, спеціально створена для здійснення страхової діяльності і яка одержала ліцензію на здійснення такого виду діяльності, організаційно – правова форма: акціонерне товариство, повне, командитне товариство, товариство з повною відповідальністю, створено не менш як 3 учасниками. Страховиками можуть бути і державні організації. Ці організації не можуть здійснювати виробничу, торгівельну, банківську діяльність, однак вони можуть бути засновниками й учасниками інших організацій. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності та захисту інтересів своїх членів. Страхова діяльність може проводитися за участю страхових посередників (брокерів, страхових агентів);

страхувальники– юридичні та дієздатні фізичні особи.

Ст. 986 ЦК передбачає співстрахування, коли предмет договору страхується кількома страховиками з визначенням прав і обов’язків кожного із страховиків. Законом дозволяється укладання договору перестрахування.За таким договором страховик, який уклав договір страхування, страхує у іншого страховика ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником (ст. 987 ЦК).

Страхування може бути добровільним або обов’язковим.

2. Істотні умови договору. Порядок укладення договору.

Істотними умовами договору є: предмет договору, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик повинен провести виплату, розмір страхового платежу і строк його виплати, строк договору та інші умови.

Предметом договорувиступають майнові інтереси, які не суперечать законодавству.

Страховий випадок -це подія, передбачена договором або законодавством, в разі настання якої виникає обов’язок страховика виплатити страхову суму 9 страхову виплату).

Страхова сума – це грошова суму, в межах якої страховик відповідно до умов договору зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.

Страхова виплата – це грошова суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору при настанні страхового випадку.

Страховий платіж - це виплата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно із договором.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Розраховується математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза –частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно із договором страхування. Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів.

Строк дії договору встановлюється угодою сторін.

Для укладення договору страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, що встановлена страховиком, або іншим чином заявити про свій намір укласти договір. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа 9страховий договір), так і шляхом обміну листами, іншими документами підписаними стороною, яка їх надсилає.

Валюта страхування – грошова одиниця України, при страхуванні нерезидентів України – в іноземний валюті.

3. Обов’язки сторін за договором.

Страховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку;

3) здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків встановлених законом;

7) інші обов’язки, встановлені договором.

Обов’язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі у розмірах, передбачених у договорі;

2) надавати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) повідомляти страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, що страхується;

4) вживати заходи щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомляти страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором;

6) інші обов’язки, встановлені договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

Для здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку, страхувальник має надати відповідну заяву. Про настання страхового випадку складається акт. Страховик має право самостійно з’ясувати причину та обставини страхового випадку.

Розмір страхової суми визначається сторонами. Вона не повинна перевищувати дійсну вартість майна , яка визначається за місцем перебування майна в день укладення договору. Страхова виплата може сплачуватися одноразово або періодично на протязі зазначеного відрізку часу.

Страховик має право відмовитися від страхової виплати у разі:

7) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконання ними громадського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони, або для захисту майна , життя, здоров’я, честі , гідності та ділової репутації;

8) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвело до настання страхового випадку;

9) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факти настання страхового випадку;

10) одержання страхувальником певного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

11) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страхових перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

12) наявність інших підстав, встановлених законом.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

Страховик несе відповідальність у разі несплати страхових виплат у вигляді неустойки в розмірі, встановленим законом або договором.

Припинення договору страхування відбувається:

- по закінченню терміну дії договору;

- виплати страховиком страхової суми у повному розмірі;

- несплати страхувальником платежів у встановлені строки;

- ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерть фізичної особи;

- ліквідації страховика ;

- настання подій, у силу яких відпала можливість настання страхового випадку або само існування страхового ризику припинилося через обставини, відмінні від страхового випадку;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, якщо:

- його укладено після настання страхового випадку;

- об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки.

Ст.. 994 ЦК передбачає зміну страхувальника - фізичної особи в договорі, це може відбуватися у разі смерті страхувальника, його права та обов’язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину. Якщо страхувальником був укладений договір особистого страхування на користь 3 особи, то у разі його смерті права та обов’язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. При цьому дія договору не припиняється.

Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення сторони договору, зацікавлена сторона повинна повідомити іншу сторону за 30 днів до припинення договору . В цьому випадку страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вирахуванням страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування. Якщо відмова від договору обумовлена порушенням страховиком положень договору

6. Обов’язкове страхування.

Договір страхування може бути укладений в силу закону, у цьому випадку такий договір відноситься до договору обов’язкового страхування. Обов’язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника, крім обов’язкового страхування пасажирів. Види обов’язкового страхування:

- особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників;

- страхування спортсменів вищої категорії;

- авіаційне страхування;

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур та інші.

Правове регулювання особистого страхування здійснюється законодавчими актами, наприклад, такими як Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та витратами, обумовленими нагромадженням та поховання», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності», Положенням про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України та іншими.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору страхування та його ознаки.

2. Сторони та форма договору.

3. Істотні умови договору.

4. Порядок укладення договору.

3. Обов’язки сторін за договором.

4. Умови та порядок здійснення страхової виплати.

5. Відповідальність страховика. Підстави припинення договору, недійсність договору.

6. Обов’язкове страхування.

Рекомендована література:

2. 1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року .// Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 18. – Ст.. 78.

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

Л Е К Ц І Я № 15

Тема: Договір доручення, договір комісії.

План:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії та його загальна характеристика.

3. Зміст договору комісії та підстави припинення договору.

1. Договір доручення.

Доручення – це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 ЦК).

Договір відноситься до групи договорів про надання послуг. Договір відрізняється від договору підряду тим, що за договором підряду здійснюються фактичні дії, наслідком яких є певний майновий результат, за договором доручення – юридичні дії. Договір доручення належить до одного з видів представництва, тому на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

Строк договору визначається характером доручення.

Договір доручення двосторонній, відплатний, консенсуальний. Договір може бути і безоплатним, у цьому випадку він буде одностороннім. Договір належить до фідуціарних угод, його передумовою є довіра сторін.

Сторонами договору є довіритель і повірений, якими можуть бути фізичні та юридичні особи ( дієздатні). При комерційному представництві повіреним є суб’єкт підприємництва

Предмет договору – юридичні дії провіреного. Юридичні дії повинні бути чітко визначені в договорі.

Форма договору: усна, письмова і письмова нотаріально засвідчена.

Обов’язки повіреного:

1) особисто виконати доручення, передоручення дозволяється тільки у випадках, якщо це передбачено договором або повірений примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя ;

2) повідомляти довірителя на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення;

3) після виконання доручення або у разі припинення договору до його виконання повернути негайно довірителеві довіреність, строк чинності якої не сплинув і надати звіт із залученням відповідних документів;

4) негайно передавати довірителю все одержане у зв’язку із виконанням доручення.

Довіритель зобов’язаний, якщо це передбачено договором:

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання договору;

2) відшкодувати витрати, пов’язані із виконанням договору;

3) негайно прийняти від повіреного все одержане ним згідно із договором;

4) виплатити повіреному плату, яка йому належить.

Підстави припинення договору:

1) відмови довірителя від договору;

2) відмови повіреного від договору;

3) смерті довірителя або повіреного, визнання довірителя або повіреного безвісно відсутнім або оголошення померлим, обмежено дієздатним чи недієздатним;

4) ліквідації юридичної особи.

У разі смерті повіреного спадкоємці повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів для охорони майна довірителя. У разі ліквідації юридичної особи – повіреного ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору та вжити заходів для охорони майна довірителя.

2. Поняття договору комісії та його загальна характеристика.

За договором комісії одна сторона ( комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони ( комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента ( ст. 10011 ЦК). Цей договір належить до групи договорів, що опосередковують платне надання послуг і має широку сферу застосування: при здійсненні експортно – імпортних операцій, торгівлі, у біржової торгівлі тощо.

Договір комісії має багато загального з договором доручення, але має і відмінності:

- в договорі комісії, як і в договорі доручення , виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя, але від свого імені;

- в договорі доручення повірений діє на підставі договору доручення, тому він не стає стороною в правовідношенні між довірителем і 3 особою, в договорі комісії – особа сама стає учасником правовідношень.

Консигнація – різновид договору комісії, застосовується переважно у зовнішньоекономічної діяльності. Це подвійний договір комісії – комісія більш широкого змісту – призначання одним комісіонером іншого від свого імені, але за чужої рахунок. У сучасному вигляді консигнація – це правовідношення, коли одна сторона бере на себе обов’язок за винагороду протягом певного часу продати від свого імені товари, що передані іншою стороною. Часто цієї договір передбачає, що товар, який не був реалізований у вказаний проміжок часу, переходить у власність консигнатора, але з обов’язковою оплатою. На період дії договору консигнації товар зберігається на консигнаційному складі. Після закінчення вказаного проміжку часу договір консигнації трансформується в договір купівлі-продажу.

Договір комісії є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини ( наприклад, договір купівлі – продажу), предметом договору є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сама угода як результат діяльності комісіонера.

Закон не встановлює спеціально форму договору, тому до форми договору комісії застосовуються загальні правила про форму договору. Сторонами договору є комісіонер і комітент. Комітент – це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок вчинити певні правочини, комісіонер – це особа, яка вчиняє правочини або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи.

Строк дії договору вказується сторонами в договорі.

В цьому договорі може бути встановлена субкомісія, тобто комісіонер може укласти з 3 особою ( субкомісіонером) договір, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Майно, що перебуває у комісіонера, залишається власністю комітента.

3.Зміст договору комісії.

Змістом договору комісії є права та обов’язки сторін .

Обов’язки комітента:

- прийняти все належне виконано;

- оглянути майно, придбано для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;

- забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов’язання ( передати товар, перерахувати кошти тощо);

- оплатити комісійну винагороду;

Обов’язки комісіонера:

- здійснення правочинів згідно з вказівками комітента;

- вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента;

- зберігати належним чином передане йому комітентом майно;

- після виконання договору, подати комітентові звіт ( форма звіту може бути письмова і усна – за домовленістю сторін), комітент повинен подати заперечення на звіт на протязі 30 днів з моменту одержання звіту, при ненаданні заперечень, звіт вважається прийнятим;

- передати йому все одержане за договором.

Комісіонер відповідає перед комітентом за дійсність укладених правочинів з третіми особами. Комісіонер може відступити від вказівок комітента без попереднього запиту про це, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумній строк відповіді на свій запит. Комісіонер – підприємець має право відступити від вказівок без попереднього запиту комітента. Але він повинен обов’язково повідомити його про допущені відступи (п.2 ст.1017ЦК). При продажу майна за ціною нижче, комісіонер повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки .

Комісіонер має право на відшкодування понесеним ним витрат і право на утримання належних йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього для комітента.

Сторони можуть відмовитися від договору. Якщо договір укладений не на визначений строк, то комітент повинен повідомити комісіонера за 30 днів і розпорядитися негайно своїм майном, яке є у комісіонера. Якщо він не розпорядиться майном, то комісіонер має право передати майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою ціною для комітента.

Комісіонер має право відмовитися від договору, але лише тоді, коли строк не встановлений договором і також повинен попередити про це комітента за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, має вжити всіх заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору, комітент повинен розпорядитися своїм майном протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову від договору.

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера (ст.1027 ЦК).

Контрольні запитання:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії.

3. Зміст договору комісії.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Автоматичне регулювання.
3. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
4. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
5. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
6. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
7. Адміністративні методи управління
8. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
9. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
10. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
11. Аерометоди
12. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.

Переглядів: 755