Розроблення плану продуктивності праці

Для розроблення плану продуктивності праці необхідно мати план організаційно-технічних заходів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і самофотографій робочого дня або дані табельного обліку.

Основні етапи планування продуктивності праці такі:

— аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;

— виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;

— визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;

— розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;

— розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;

— визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.

У процесі аналізу виявляються резерви можливого підвищення продуктивності праці в плановому періоді. Визначаючи вплив продуктивності праці на виконання плану виробництва, розраховують приріст обсягів продукції у результаті її зростання:

де ∆Ппр — частка приросту обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці, %;

∆ч — приріст чисельності працюючих, %;

∆Q — приріст обсягу продукції, %.

Наступний етап аналізу — визначення впливу факторів на зростання продуктивності праці. На підприємствах широко використовуються індексний і кореляційно-регресійний методи.

Сутність першого методу полягає у виявленні впливу кожного фактору на загальний абсолютний приріст продуктивності праці.

У цьому зв’язку величину середнього виробітку можна показати у вигляді таких співмножників:

де П — середній річний (місячний, квартальний) виробіток продукції на одного працівника, грн;

г — середній годинний виробіток одного робітника, грн;

с — середня тривалість робочого дня, год.;

д — середня кількість робочих днів, що припадає на одного робітника, дн.;

у — частка робітників у середньообліковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, осіб.

Отже, добуток середнього погодинного виробітку на середню тривалість робочого дня визначає середній денний виробіток. Перемноживши їх на середню кількість днів роботи одного робітника, одержимо середню річну (місячну, квартальну) продуктивність праці одного робітника. Перемноживши останню величину на частку робітників у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу, визначають рівень продуктивності праці на одного працюючого.

Вплив кожного окремого фактора можна визначити за формулами:

фактора г: Пг = (г1 – г0) • с1 • д1 • у1;

фактора с: Пс = г0(с1 – с0) • д1 • у1;

фактора д: Пд = г0 • с0(д1 – д0) • у1;

фактора у: Пу = г0 • с0 • д0(у1 – у0),

де символи 1 і 0 відповідно належать до звітних і базисних (планових) значень показників.

За допомогою кореляційно-регресивного аналізу продуктивності праці установлюється характер і ступінь залежності між рівнем продуктивності праці та факторами, що впливають на її величину.

Найпростіше застосування кореляційного аналізу полягає у визначенні впливу одного фактора на продуктивність праці.

Якщо фактичний рівень виявиться нижчим очікуваного, то в плановому періоді необхідно виконати не тільки план підвищення продуктивності праці, а й невиконану частину завдання попереднього періоду. Якщо планове завдання занижене, воно не стимулюватиме колектив підприємства у використанні всіх резервів підвищення продуктивності праці [2, 6, 23].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА, ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ	\|	Планування й аналіз чисельності працівників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.