Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

Стрімкий соціально-економічний розвиток зробив Російську імперію вузловим пунктом соціальних протиріч. Протиріччя між буржуазією та робітничим класом, соціальне напруження на селі призводило до посилення робітничого та селянського руху:

- найбільш дієвою формою боротьби робітників були страйки;

- спочатку страйкарі висували лише економічні вимоги, з 1903 р. страйки набули політичного змісту – робітники вимагали повалення самодержавства;

- в 1903-1904 рр. в Україні відбулося 411 селянських бунтів, в яких прийняло участь 439 сіл;

- зростала політична активність ліберальної інтелігенції, студентів;

- спостерігалося об’єднання всіх демократичних сил.

На початку ХХ ст. в українських землях, що знаходилися у складі Російської імперії, розпочали діяльність політичні партії – політичні організації, які представляли інтереси певних частин суспільства й створювалися з метою боротьби та утримання влади. Вони поділялися на загальноросійські – такі, що діяли на всій території імперії та суто українські.

Серед загальноросійських найбільш впливовими політичними партіями були:

- Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП), що була створена у 1898 р., а у 1903 р. розкололася на більшовицьку фракцію (орієнтувалися на революційний шлях зміни суспільного ладу, опорою вважали робітничий клас) й меншовицьку (відстоювали ідею мирного розвитку суспільства, проявляли інтерес до широких верств селянства); лідери РСДРП(м) – Л.Мартов, Г.Плеханов, РСДРП(б) – В.Ленін; обидві фракції мали свої організації в Україні;

- Партія соціалістів-революціонерів (есерів), виникла у 1901 р., переважно представляла інтереси селян і дрібних власників, програмні вимоги: демократична республіка, надання політичних свобод, створення робітничого законодавства, соціалізація землі; лідери – В.Чернов, А.Гоц, Н Авксентьєв; одна з найбільш популярних партій, мала осередки на Сході та Півдні України;

- Союз визволення (з 1905 р. – Конституційно-демократична партія(кадети)) – створений у 1904 р. ліберальною інтелігенцією на чолі з П.Мілюковим, А.Шингаревим, В.Набоковим; програмні завдання – встановлення конституційної монархії, досягнення загального виборчого права;

- Союз 17 октября (октябрісти) – створений у 1905 р. на честь царського маніфесту 17 жовтня, за яким було обмежене самодержавство і надані демократичні права; лідери – А.Гучков, М.Родзянко, представляли інтереси великих поміщиків і буржуа;

- Союз русского народу – поміщицька партія, створена у 1905 р. за сприяння царського уряду, відстоювала монархічний режим, визначалася російсько-шовіністичною зневагою до інших націй; в Україні її лави нараховували понад 180 тис. чол.

Загалом у загальноросійських партіях, навіть в ультрашовіністичних, антиукраїнських, перебувало багато українців.

В умовах революційного піднесення посилився український національний рух, з’явилися суто українські політичні партії. Першою з яких стала Революційна українська партія (РУП) (6.4.).

6.4. Революційна українська партія (РУП)створена у 1900 р. в Харкові Д.Антоновичем, М. Русовим та ін. Ідеологічна платформа РУП сформульована М.Міхновським в брошурі “Самостійна Україна” – першому політичному маніфесті українського націоналізму, де вперше було вказано на колоніальний статус українських земель. Мета створення РУП – об’єднання у боротьбі за право на національне самовизначення, проведення соціальної революції, повалення самодержавства.

Надалі від РУП відділилися:

- 1902 р. – націоналістично орієнтована Українська народна партія(УНП);

- 1903 р. – Українська соціалістична партія(УСП);

- 1904 р. – Українська соціал-демократична спілка (УСДС) – стояла на позиціях соціал-демократії і згодом влилася до РСДРП;

- 1905 р. – РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну партію (УСДРП), яка відстоювала право України на автономію в складі Росії;

- 1907 р. – з есерів, що вийшли з РУП ще в 1903-1904 рр., утворена Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Ряд українських партій мали поміркований, ліберальний характер і виступали за встановлення конституційної монархії, проведення соціальних реформ та автономію України. У 1905 р. на базі Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) була утворена Українська демократично-радикальна партія (УДРП). У 1908 р. за ініціативою членів УДРП з’явилося Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим та Д.Дорошенком.

Поштовхом для подальшого розвитку суспільно-політичного руху в Україні стали події революції 1905-1907 рр. (6.5.)в Російській імперії.

6.5. Революція 1905-1907 рр.– революційні події в Російській імперії, які розпочалися після розстрілу мирної демонстрації робітників в Петербурзі в січні 1905 р. Революційна хвиля охопила не тільки робітників та селян (на протязі перших 3-х місяців страйкували робітники 320 підприємств, відбулося майже 140 селянських виступів), але й демократичну інтелігенцію та студентство. У відповідь на загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. цар Микола ІІ видав маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи із залученням до її виборів всіх верств населення. Робітники Катеринослава та Донбасу приймали активну участь в грудневому збройному повстанні у 1905 р., після розгрому якого революція пішла на спад.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні у цей період проявилася у:

- створенні Рад робітничих депутатів (6.6.) (до кінця року їх було 13);

6.6. Ради робітничих депутатів – органи влади трудящих. Виникли пі час революції 1905-1907 рр. Широкого розповсюдження набули під час революційних подій 1917-1920 рр., коли існували також ради селянських, козачих, солдатських депутатів.

- виникненні профспілок (6.7.);

6.7. Профспілки –громадські організації, утворені для захисту професійних інтересів трудящих.

- поширенні культосвітніх об’єднань – просвіт;

- тимчасовій легалізації діяльності українських політичних партій;

- участі українських представників в роботі вищого законодавчого органу – Думи .

Після придушення революції відбулося й згортання активності суспільно-політичного життя в Україні.

Особливості становища українців під час Першої світової війни (військового конфлікту 1914-1918 рр., в якому взяли участь 33 країни світу, було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено) обумовило те, що вони жили в державах (Росії та Австро-Угорщині), які належали до різних воєнних блоків, воювали між собою і розглядали українські землі як об’єкт війни:

- Росія під гаслом панслов’янської єдності бажала приєднати Галичину, Буковину, Закарпаття;

- Німеччина та Австро-Угорщина, спекулюючи на українській ідеї, висували плани створення української держави під їх протекторатом;

- у польському національному русі (на території Австро-Угорщини) панувала ідея відродження Речі Посполитої, куди мусили увійти й українські землі.

Не менш трагічним було те, що українці виступали суб’єктом війни, оскільки були втягнуті у безпосередню боротьбу держав і блоків по обидва боки фронту, змушені були вбивати один одного за інтереси держав, які ігнорували їх національну, соціальну і релігійну гідність.

На Західній Україні було створене перше українське військове формування новітнього часу – Українські січові стрільці (6.8.).

6.8. Українські січові стрільці – під час Першої світової війни український національний підрозділ у складі австро-угорської армії, основою якого стали юнаки з спортивних організацій “Січ”, “Пласт” і “Сокіл”. У роки національно-демократичної революції 1917-1920 рр. – одне з кращих військових з’єднань армії УНР.

Ставлення до Першої світової війни українських суспільних класів та політичних партій:

- поміщики і буржуазія робили ставку на те, щоб збагатитися під час війни на військових замовленнях та на нових ринках, тому вони схвалювали дії царського уряду; їх позицію висловлювали “Союз русского народа”, “Русская монархическая партия”, створювалися чорні сотні, які розганяли антивоєнні демонстрації;

- ставлення трудящих до війни не було однозначним і позначилося на різних стратегіях різних політичних сил:

- соціал-шовіністична течія політичних партій (меншовики) підтримувала царську політику, відстоювала ідею війни до перемоги;

- шовіністично-центристську представляла Міжрайонна організація об’єднаних соціал-демократів (Л.Троцький);

- радикально-революційну уособлювали більшовики, які виступали за перетворення війни світової у громадянську з метою захоплення влади;

- ТУП спочатку закликало український народ поділити долю з Росією. Бо перемога Росії – це перемога й українців, але у 1916 р. засудили війну;

- Українські соціал-демократи (“Спілка”) створили Союз визволення України, котрий намагався у співдружності з Німеччиною і Австро-Угорщиною в боротьбі з Росією створити незалежну Україну; фінансову допомогу одержували від німців і австрійців;

- соціал-демократи на чолі з С.Петлюрою знаходилися на позиціях царизму;

- західноукраїнські соціал-демократи створили загальну українську Раду, яка працювала на те, щоб Західна Україна одержала автономію в рамках Австро-Угорщини; вважали, що російська частина України має бути завойована Австро-Угорщиною для подальшого надання їй незалежності.

Загалом, війна посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч, що з часом призвело до революційних подій 1917-1920 рр., сприяла цьому й структуризація партійного руху – у всьому спектрі народних настроїв.

Таким чином, початок ХХ ст. був неоднозначним в історії українського народу. З одного боку, він ознаменувався помітними успіхами в соціально-економічному розвитку, пожвавленням політичного життя, розвитком національного руху. З іншого боку, активність суспільно-політичного життя в Україні була уповільнена після поразки демократичної революції 1905-1907 рр. Важким тягарем для українців стала й Перша світова війна, під час якої українські землі стали об’єктом війни, а самі українці були її суб’єктом, опинившись роз’єднаними у складі ворогуючих країн.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК	\|	Критерії засвоєння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.