Франко-прусська війна 1870-1871 рр.

Війна за об’єднання Німеччини.

Війна Пруссії з Австрійською імперією за гегемонію в Німеччині, що зумовила малонімецький шлях об'єднання останньої. І Австрія, і Пруссія прагнули до об'єднання Німеччини. Великонімецький шлях об'єднання мав на увазі включення до складу Німеччини Австрії, але обширні її території за межами Німецького союзу (Венеціанська область, Угорщина, Словаччина, Галичина, Трансильванія, Хорватія і Воєводина) заважали такому об'єднанню. Тому Отто фон Бісмарком був вибраний малонімецький шлях об'єднання Німеччини, що припускав об'єднання Німеччини навколо Пруссії шляхом приєднання до неї всіх німецьких держав, окрім Австрії.

У війні брали участь дві коаліції держав, що очолювалися найбільшими німецькими державами, - Пруссією і Австрією. На стороні Пруссії виступила Італія, на стороні Австрії - Баварія, Саксонія, Баден, Вюртемберг і Ганновер. Крім того, кожен з супротивників зміг привернути на свою сторону декілька малозначних німецьких держав. З початком війни, Пруссія і її союзники формально виходили з Німецького союзу.

Війна тривала впродовж семи тижнів (17 червня - 26 липня 1866 р.). Австрія вимушена була воювати на два фронти. Її технологічна відсталість і політична ізоляція з 1856 р. привели її до поразки.

23 серпня 1866 р. у Празі Австрія і Пруссія підписали мирний договір:

1) Німецький союз розпадався;

2) Передбачалося створення Північно-Німецького союзу, але без участі Австрії

3) До Пруссії приєднувались Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер і інші німецькі держави

4) Австрія зобов’язана була поступитися Італії Венецією

5) Заплатити воєнну контрибуцію Пруссії.

3 жовтня 1866 р. у Відні підписано мирний договір між Австрією і Італією, за яким Австрія передавала Венеціанську область Італії.

Передумови.Після Австро-Пруської війни 1866 домінуюча роль у процесі об'єднання німецьких земель остаточно перейшла до Пруссії. У 1867 р. був створений Північнонімецький союз, який об'єднав усі німецькі землі на північ від Майна. Канцлером Союзу був Отто фон Бісмарк. Він прагнув долучити до лав Союзу південно-німецькі держави, які під час війни виступали на боці Австро-Угорщини, і тим самим завершити процес об'єднання Німеччини.

У Франції в той час панував імператор Наполеон ІІІ, племінник Наполеона Бонапарта. Друга Імперія прагнула зберегти свою гегемонію у континентальній Європі, і тому намагалася протидіяти планам Бісмарка. Також Наполеон ІІІ бачив у війні спосіб подолати наростаючі протиріччя всередині держави. Ще однією з причин були спірні землі на західному березі Рейну, які мали великий промисловий потенціал.

Війна стала кульмінацією тривалої напруженості у відносинах між двома країнами, та суперечки про сходження представника династії Гогенцоллернів на іспанський престол, який звільнився після повалення Ізабелли II в 1868 р.

Франція провела мобілізацію та 19 липня 1870 р. оголосила війну тільки Пруссії, однак інші німецькі держави стали на її бік.

Ряд рішучих перемог з Пруссії та союзників на сході Франції завершився битвою під Седаном в результаті якої 2 вересня Наполеон III зі своєю армією був взятий у полон. Але війна не завершилась: 4 вересня 1870 р. в Парижі було оголошено про створення Третьої республіки, і французький спротив тривав при уряді національної оборони, а потім Адольфа Тьєра.

За п'ять місяців кампанії, німецькі війська розгромили щойно набрану французьку армію в серії боїв на півночі Франції. Після тривалої облоги Париж був захоплений 28 січня 1871 р.

За десять днів до того, німецькі держави оголосили про об'єднання під прусським королем, нова держава стала другою, після Священної Римської імперії, національною державою німецьких народів - Німецькою імперією. Франкфуртський мирний договір був підписаний 10 травня 1871 р.:

1) Він уточняв новий кордон між обома країнами (Пруссією і Францією) із врахуванням анексії Німеччиною Ельзаса і Латрингії.

2) Встановлював порядок виплати контрибуцій Францією

3) У торгівлі між Францією і Німеччиною вводився режим найбільшого сприяння.

Таким чином, у МВ протягом 1815 – 1871 рр.:

1) змінилося співвідношення в силах основних країн: Спочатку визначальний вплив на європейську політику робили Австрія, Росія, Франція, Великобританія і Пруссія. Тепер місце Пруссії зайняла Німецька імперія. Крім неї на роль однієї з провідних держав Європи стала претендувати Італія;

2) Франція частково втратила свій міжнародний авторитет внаслідок невдач Наполеона III і особливо поразки у війні 1870-1871 років.

3) Могутність Росії було підірвано Кримською війною, а також її загальною економічною і технічною слабкістю.

4) Після поразки у війні 1866 рр. і від колишньої величі Австрії залишилися одні спогади.

5) Після закінчення Кримської війни Англія втратила інтерес до європейських справ і перейшла до політики так званої «блискучої ізоляції». Суть цієї політики полягала в тому, що Великобританія, всупереч давнім традиціям, відмовилася від участі у війнах і військових союзах на континенті Європи.

Зниження ролі Великобританії, Франції, Австро-Угорщини і Росії в європейській політиці, зростання авторитету і впливу Німеччини та Італії - такі основні риси міжнародної обстановки, що склалася в Європі останній третині XIX ст. Але хоча основні держави як би помінялися ролями, загальний баланс сил був відновлений. На цій основі відбулося певне заспокоєння, умиротворення Європи. У 70-ті роки XIX ст. в цілому завершився бурхливий період її історії, який супроводжувався підйомом національних рухів і спалахами національних воєн. Почалася мирна смуга розвитку. Війни не порушували спокій Європи протягом майже половини століття - аж до Першої світової війни. Рідкісні збройні конфлікти мали місце в цей час тільки на Балканському півострові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Колоніальне суперництво.	\|	Підвищення надійності людського чинника. Психологічні особливості людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.