Модифікаційна мінливість. Норма реакції. (на самоопрацювання).

6. Репарація ДНК як механізм підтримання стабільності генетичного матеріалу.

7. Індкуція мутацій мутагенними факторами: фізичні, хімічні і біологічні мутагени. Антимутагени.

8. Генетичні наслідки забруднення навколишнього середовища мутагенами і заходи захисту від них. (на самоопрацювання).

Мінливість — здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від предків і їхніх станів у процесі індивідуального розвитку. Мінливість забезпечує появу нових ознак та їхніх станів, завдяки чому утворюються нові види і відбувається історичний розвиток біосфери в цілому. Розрізняють:

· спадкову (спричинена змінами геному);

· неспадкову або модифікаційну (виникає в результаті зміни експресії генів за дії факторів навколишнього середовища протягом індивідуального розвитку.

Поєднання спадкової та неспадкової мінливості, в основі яких лежать генотипічні особливості організму і реакція організму під дією факторів середовища, викликає фенотипічну мінливість, що виявляється у вигляді конкретного стану властивостей і ознак організму

Спадкова мінливість – це мінливість, яка характеризується зміною генотипу внаслідок мутацій (мутаційна) або перекомбінації генів під час злиття гамет (комбінативна).

Комбінативна мінливість – це поява нових поєднань ознак, зумовлена новими комбінаціями уже існуючих послідовностей нуклеотидів ДНК, внаслідок:

· незалежного розходження хромосом під час мейозу;

· випадкового сполучення хромосом під час запліднення;

· кросинговера.

Комбінативна мінливість спричинює утворення організмів із новими поєднаннями генів, але якісних змін самих генів не відбувається.

Мутаційна мінливість - це зміна структури спадкових одиниць (генів, хромосом), зумовлена утворенням нових варіантів послідовностей нуклеотидів ДНК. Згідно з теорією еволюції, яка приймає мутаційну мінливість як фактор природного добору, виділяють такі етапи природного добору:

1) спочатку з’являється особина з новими властивостями (мутаціями);

2) потім вона виявляється здатною або нездатною залишити нащадків;

3) якщо особина залишає нащадків, то зміни у її генотипі спадково закріплюються.

Закон гомологічних рядів спадкової мінливості сформульований М.І.Вавиловим у 1920 р. При вивченні спадкової мінливості у близьких груп рослин були виявлені подібні алельні форми, які повторювалися у різних видів (наприклад, вузли на стеблі у злаків з антоціановим забарвленням або без, колоски з остю або без тощо). Наявність такої повторності дало можливість передбачити наявність ще не виявлених алелів, важливих з точки зору селекційної роботи.

Вавилов сформулював закон гомологічних рядів спадкової мінливості: 1) генетично близькі види і роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що, знаючи ряд форм у межах одного виду, можна передбачати існування паралельних форм у інших видів і родів. Чим ближче генетично розташовані в загальній системі роди і ліннеони, тим повніше подібність в рядах їх мінливості; 2) цілі сімейства рослин, загалом, характеризуються певним циклом мінливості, що проходить через всі роди і види як складові родини.

Цей закон має універсальний характер. Виявлено схожість мутацій не тільки у рослин, а й у тварин. Так, були помічені появи подібних форм аномалій у різних видів тварин, що вказує на схожість будови багатьох ферментів і білків і відповідно на схожість генотипів у них. Закон відображає загальну закономірність мутаційного процесу та формоутворення організмів, є біологічною основою методів цілеспрямованого отримання необхідних спадкових змін. Він вказує селекціонерам напрямки штучного добору, або як писав М.І.Вавилов, «що слід шукати».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Включение цепи r, L на постоянное напряжение	\|	Загальні закономірності мутагенезу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.