Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Особливості визначення вартості різних видів страхування

Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом. Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така точна рівність існує тільки для всіх укладених страховиком та одночасно діючих договорів страхування (страхової сукупності). Залежно від виду об’єкта страхування існує низка особливостей визначення розміру та умов сплати страхової премії. Розглянемо ці особливості для накопичувальних і “ризикових” видів страхування.

Для накопичувальних (як правило, довгострокових) видів особистого страхування (із виплатою страхових сум одноразово або у вигляді ренти) премія звичайно називається страховим внеском. За математичним змістом страховий внесок – це періодично повторюваний платіж від страхувальника на рахунок страховика. Визначаючи індивідуальний розмір внеску, який потрібно внести згідно з укладеним договором, страховику необхідно враховувати всю страхову сукупність (сукупність усіх застрахованих у нього осіб). Тому страховий внесок математично може бути виражений лише як середня величина, що припадає на один поліс у складі сформованого страховиком страхового портфеля.

При визначенні нетто-премії за страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок будь-яких причин (крім передбачених договором страхування обмежень), або окремих випадків (аварії на транспорті, загального нещасного випадку, нещасного випадку на виробництві, захворювання тощо). До уваги також беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.

Для ризикових видів особистого, майнового і страхування відповідальності враховуються: параметри імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому до уваги не береться через її незначність.

Страхова премія обчислюється, виходячи із страхового тарифу і страхової суми, з урахуванням індивідуальних ризикових коефіцієнтів (коефіцієнтів знижок і надбавок).

Приклад. Розмір базового страхового брутто-тарифу для страхування майна від вогню дорівнює 0,3% при навантаженні 10%. Страхова сума становить 10.000 грн. За наявність засобів пожежогасіння і протипожежної сигналізації страховик надає страхувальнику знижку 5% від базового нетто-тарифу. Для визначення конкретної брутто-премії спочатку визначимо розмір базового нетто-тарифу, який дорівнює 0,3%·(1-0,1) = 0,27%. Базова страхова нетто-премія дорівнює (0,27%·10.000/100%) = 27 грн., “протипожежна” знижка складає 5%·27/100% = 1,35 грн. Отже, конкретна нетто-премія дорівнює 27грн – 1,35 грн = 25,65 грн. Конкретний розмір брутто-премії за цим договором страхування становить 25,65/(1-0,1) = 28,5 грн.

Знижки із страхової премії, що надаються страхувальнику страховиком, є формою заохочення страхувальника, який акуратно виконує свої обов’язки із збереження застрахованого майна, а також стимулюють страхувальника, що регулярно (наприклад, щорічно) відновлює договір із страховиком.

Знижка надається страхувальнику при сплаті нової премії за договором страхування у випадках, визначених правилами страхування, і може, зокрема, передбачатися:

· при безперервному укладанні комбінованих договорів страхування майна громадян і страхування від нещасних випадків протягом більше 3 років підряд;

· у випадках, коли договір страхування укладається із застосуванням франшизи;

· при страхуванні від ризиків вогню майна тих страхувальників, які суворо додержуються правил протипожежної безпеки;

· за тривалу безаварійну експлуатацію транспорту, що безперервно страхується протягом декількох останніх років тощо.

Брутто-надбавка – це частина навантаження (і в цілому страхового брутто-тарифу), не пов’язана безпосередньо з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує кошти для:

· покриття витрат на проведення страхування (оплата праці страхових робітників, утримання обладнання, реклама й ін.);

· формування запасних фондів (якщо необхідно виплатити страхове відшкодування при поточних збитках, що перевищують їх запланований середній рівень) за ризиковими видами страхування;

· фінансування превентивних (попереджувальних) заходів.

Ризикова нетто-надбавка. Раніше зазначалося, що середній рівень виплат страхового відшкодування за декілька років складає основу для визначення нетто-ставки страхового тарифу. Фактичні суми виплат по роках відхиляються від цього середнього рівня у той або інший бік і залежать від багатьох факторів – наприклад, від кількості укладених договорів страхування за окремим видом страхової послуги. Найімовірніший ступінь відхилення можливих виплат від середнього рівня ви­значається, в основному, статистично методом найменших квадратів. Збільшення нетто-ставки на величину цього імовірного відхилення складає зміст ризикової надбавки.

Призначення ризикової надбавки не збігається з призначенням запасних фондів у страхуванні. Страховик зобов’язаний мати запасні фонди, що призначені для забезпечення підвищених виплат відшкодування за всіма видами страхування. Вони використовуються тоді, коли збитки за одним видом страхування не покриваються позитивними результатами за іншими видами. Мета ризикової надбавки полягає у створенні стійких щорічних результатів у рамках кожного виду страхування. Ризикова нетто-надбавка підвищує стійкість результатів страхування через збільшення розміру страхового нетто-тарифу і розміру нетто-резервів, а не запасних фондів.

Надбавка за розстрочку – додаткова частина внеску за довгостроковим видом страхування життя, що компенсує втрати страховика внаслідок надання страхувальнику розстрочки при сплаті внесків. Надбавка за розстрочку еквівалентна різниці між одноразовим внеском і сумою періодичних (наприклад, річних) внесків.

При сплаті річних внесків по страхуванню життя страховик втрачає частину прибутку від відсотків на резерв страхових внесків порівняно з одноразовим внеском через поступове зменшення надходжень внаслідок збільшення смертності осіб, що сплачують внески. Крім розстрочки у вигляді одноразового внеску за роками, застосовується і розстрочка протягом року (піврічні, квартальні, місячні платежі). За роз­строчку в середині року встановлюються надбавки у розмірі певного відсотка до тарифної ставки.

За призначенням своїх основних компонентів страхова премія поділяється на ризикову премію, ощадний (накопичувальний) внесок, нетто-премію, достатню премію, брутто-премію.

Ощадний внесок – це накопичувальний внесок. Його визна­чають при укладанні договорів страхування життя. Він призначе­ний для покриття знеціненя платежів страхувальника впродовж терміну страхування.

Нетто-премія – частина страхової премії, що призначена для покриття ризику і необхідна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за цим видом страхування. Величина нетто-премії залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку та від особливостей реалізації страхового ризику. При плановій реалізації ризику величина нетто-премії дорівнює ризиковій премії, але при цьому можуть виникнути негативні наслідки внаслідок відхилення реальної частоти настання страхових випадків від запланованої (ймовірносної) частоти реалізації ризику. Можливі відхилення компенсуються за допомогою гарантійної надбавки. Нетто-премія виражає ціну страхового ризику. Структура нетто-премії залежить від виду страхування і різниться для особистого і майнового страхування.

В особистому страхуванні нетто-премія містить ризикову премію, ощадну премію та гарантійну надбавку (рис. 4.1).

 

Рис. 4.1. Структура нетто-премії в особистому страхуванні

У майновому страхуванні нетто-премія містить ризикову премію і гарантійну надбавку (рис. 4.2.)

 
 

 


Рис. 4.2. Структура нетто-премії у майновому страхуванні

Брутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки і навантаження.

Навантаження – частина ставки для покриття таких витрат страховика:

· на організацію процесу страхування, продаж, укладання і ведення договорів страхування;

· відрахувань до запасних фондів (вільних резервів);

· покриття витрат на попереджувальні заходи;

· на маркетинг і рекламу;

· на утворення планового прибутку страховика.

Розглянемо основні види страхових премій (внесків), що використовуються у практиці страхування.

Достатня премія подає суму премії в розмірі, що до­статній для покриття страхових витрат страховика. Достатня премія дорівнює сумі нетто-премії і навантаження (витрат страховика), тобто визначає розмір брутто-премії без запланованого прибутку страховика.

Натуральна премія являє собою премію, що призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Натуральна премія за цей відрізок часу дорівнює ризиковій премії, але з часом вона змінюється, збільшуючись або зменшуючись залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя, внаслідок їхнього тривалого терміну, натуральна премія збільшується. Врахування зміни натуральної премії у часі (наприклад, у довгострокових договорах страхування життя) має велике значення для фінансових результатів страхування.

Постійна премія не змінюється з часом. Її сталість викликана незмінністю у часі страхового ризику. Застосовується у більшості договорів майнового страхування. Звичайно ці договори укладають строком до одного року. При цьому умовно приймається, що за цей період не можуть відбутися різкі коливання у поводженні страхового ризику, і величина страхової премії повинна залишитися постійною.

За формою сплати страхові премії (внески) поділяються на одиничні, поточні, річні і розстрочені.

Одинична премія сплачується страхувальником страховику наперед за весь період страхування. Сума цієї премії визначається до моменту укладання договору страхування і виражає еквівалентність зобов’язань страховика і страхувальника.

Поточний внесок – частина від загальних зобов’язань (загальної одиничної премії) страхувальника перед страховиком і використовується, як правило, для договорів страхування життя. Сума поточних внесків за цим видом страхування завжди буде більше одиничного внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при сплаті поточних внесків.

Річна премія – це одинична премія, що сплачується по договорах ризикового страхування із строком дії до одного року, або щорічно по договорах життя (в останньому випадку вона буде мати назву “річний внесок” і, як правило, сума всіх річних внесків, сплачуваних по договору страхування життя, більше ніж сума одиничної премії за цим же договором). Річна премія, як правило, неподільна. В страхуванні життя можуть бути строкові або довічні річні страхові внески. Строкові внески сплачуються щороку протягом певного проміжку часу. Довічні внески сплачуються щорічно протягом усього життя страхувальника.

Розстрочена страхова премія являє собою премію, що сплачується на виплат. Розстрочена премія розпо­діляється, як правило, на піврічні, квартальні або щомісячні розстрочені внески. Сума усіх розстрочених страхових внесків завжди більше суми одиничного внеску за цим же договором страхування через втрату страховиком частки прибутку за таким договором.

Цильмерівська премія – це сума нетто-премії і витрат на обслуговування договорів страхування цього виду за рік. Ця премія містить певні додаткові резерви, завдяки яким відшкодовуються витрати на укладання договорів страхування.

Перестраховочна премія – це премія, яку страховик сплачує перестраховику за умовами укладеного між ними договору перестраховування. Стосовно обсягу відповідальності, прийнятого перестраховиком за договором перестраховування, перестраховочна премія може бути пропорційною або непропорційною.


6.2. Страхові резерви

Найважливішою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків є формування страхових резервів, які повинні забезпечити фінансову стабільність страховика і виконання ним зобов’язань перед клієнтами. Розмір сформованих страхових резервів відображає величину зобов’язань страховика перед страхувальниками за діючими на звітну дату договорами страхування. Кошти страхових резервів використовуються для виплат страхових сум і страхових відшкодувань тоді, коли для забезпечення страхових ви­плат страховику не вистачає поточних надходжень страхових премій.

Відповідно до вимог чинного законодавства, українські страхові компанії формують два види страхових резервів (рис.6.1):

· резерви за ризиковими видами страхування (технічні резерви);

· резерви із страхування життя.

Таке розмежування пов’язане з загальною практикою поділу страхового бізнесу на страхування життя і загальне(ризикове) страхування.

 
 


Рис. 6.1. Система страхових резервів, запроваджена в Україні

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов’язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. Резерви із страхування життя (РСЖ), медичного страхування (РМС) і обов’язкових видів страхування (РОС) формуються окремо від технічних резервів для інших видів страхування (Інші ТР). Забороняється здійснювати ви­плати за договорами з ризикових видів страхування (Інші ДС) за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, і витрачати страхові резерви для інших цілей, окрім страхових виплат. На рис. 6.2 наведено варіанти можливого використання усіх видів страхових резервів, створюваних страховиком.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

 
 

 


Рис.6.2. Варіанти використання різновидів страхових резервів.

З метою забезпечення отримання інформації, необхідної для формування страхових резервів, страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за відповідною формою, що дозволить отримати цю інформацію. Коли визначаються фінансові результати від проведення страхової діяльності за станом на звітну дату, страховик обов’язково розраховує розміри страхових резервів. Звіт про страхові резерви надається до органів контролю у складі річного бухгалтерського звіту страховика. На рис. 6.3 подана структура розподілу страхової премії і її участь у формуванні страхових резервів та загальних фінансових результатів діяльності страховика.

6.2.1. Технічні резерви

Страховик, який здійснює страхову діяльність за ризиковими видами страхування, зобов’язаний формувати технічні резерви (див. рис.6.1 і 6.2). Обсяг технічних резервів повинен гарантувати виконання зобов’язань перед страхувальниками за всіма укладеними договорами ризикового страхування, навіть якщо припинено надходження премій за цими договорами. При цьому обсяг технічних резервів, які створені страховиком, приймається рівним обсягу виданих ним страхових зобов’язань. Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Відповідно до вимог Закону “Про страхування” (ст. 30) і інших нормативних документів [26], страховики, що здійснюють ризикові види страхування, зобов’язані за кожним видом страхування окремо формувати і вести облік таких технічних резервів:

А) резерви незароблених премій (резервів премій), що утворюються з частин сум страхових премій, які отримані страховиком, що відповідають страховим ризикам, котрі не закінчилися на звітну дату (тобто за договорами страхування, термін дії яких на звітну дату не минув);

Б) резерви збитків (зарезервовані невиплачені суми страхових відшкодувань і страхові суми за заявленими вимогами страхувальників, по яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування або страхової суми).

Призначення кожного виду технічних резервів різне, але протягом певного інтервалу часу, коли діє договір страхування, це є не власні кошти страховика, а кошти страхувальників, призначені для виплати страхових відшкодувань за тими договорами, що на звітну дату ще не закінчилися. Базою для розрахунку величини страхових резервів є страхова премія, що надійшла у звітному періоді, за укладеними договорами страхування, розрахована відповідно до структури страхового тарифу за договорами страхування.

А. Резерви незароблених премій. Поняття незароблених премій випливає із зіставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Незароблені премії – це частини страхових премій, що надійшли за договорами страхування з конкретних видів страхування, котрі діяли у звітному періоді, і належать до періодів дії договорів страхування, що виходять за рамки звітного періоду. Наприклад, якщо договір укладений 1 січня строком на один рік, то вся отримана за ним премія вважатиметься заробленою у цьому фінансовому році. Якщо ж аналогічний договір укладений 1 липня, то лише половина тер­міну його дії припадає на звітний рік, тому друга половина премії, яка відповідає терміну дії договору, що виходить за рамки цього фінансово-календарного року, буде вважатися незаробленою.

Сума незароблених премій – це страховий резерв, що призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування або страхових сум у майбутньому, і який називається резервом незароблених премій (РНП). За своїм змістом РНП не є резерв у чистому вигляді, а лише інструмент поділу отриманих премій між суміжними звітними періодами.

Величина резервів незароблених премій відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічні резерви.

Формування резерву незароблених премій відбиває факт отримання доходу у виді страхових премій у конкретному звітному періоді, а за своїм економічним змістом незароблена премія являє собою витрати майбутніх періодів. Щоб визначити реальне значення РНП, існує декілька способів, що відрізняються рівнем точності [17, 28], та вибір яких залежить від:

· виду страхування;

· терміну дії договору страхування;

· рівномірності розподілу ризиків у часі;

· збалансованості страхового портфеля;

· періодичності оплати страхових премій.

Величина резервів незароблених премій визначається страховиками України за методикою, яка наведена у ст. 31 Закону “Про страхування”. Згідно з цією методикою, резерв незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових премій, які не можуть бути менше 80% загальної суми надходжень премій з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх 9 місяців (за розрахунковий період РП), і обчислюється таким чином:

1) частки надходжень сум страхових премій за перші 3 місяці РП перемножуються на 1/4;

2) частки надходжень сум страхових премій за наступні 3 місяці РП перемножуються на 1/2;

3) частки надходжень сум страхових премій за останні 3 місяці РП перемножуються на 3/4;

4) отримані добутки додаються і отримана сума дає резерв незаробленої премії на певну дату.

Процедура “заробляння” премій основана на поступовому переході від РНП до прибутку на тій підставі, що при умовній тривалості договору страхувуання 1 рік за перші 3 місяці можно вважати “заробленою” 1/4 отриманих премій, наприкінці других трьох місяців – 2/4 отриманих премій і т.д.

Розглянемо приклад розрахунку РНП за цією методикою. Нехай страховик протягом 12 місяців, починаючи із січня поточного року, отримав суми страхових внесків за однотипними договорами страхування, що були укладені на 1 рік, згідно з даними таблиці 1.

Визначимо суму резерву незароблених премій на 1 січня наступного року. Приймемо, що до технічного резерву направляються 90% від брутто-премій. Розрахунковий період – з 1 квітня по 31 грудня включно. Тоді сума премій, які надійшли у перших трьох місяцях (квітень, травень, червень) розрахункового періоду перед 1 січня, множиться на 90% і на 1/4, тобто 0,9х1600х1/4 = 360 (грн).

Таблиця 6.1. Дані для розрахунку РНП. Суми премій, що надійшли протягом 1року (у грн.).

 

 

 


Сума премій, що надійшли за наступні 3 місяці (липень, серпень, вересень), множиться на 90% і на 1/2, тобто 0,9х1920х1/2 = 864 (грн).

Сума премій, що надійшли за останні 3 місяці розрахункового періоду (жовтень, листопад, грудень), множаться на 90% і на 3/4, тобто 0,9х1800х3/4 = 1215 (грн).

Сумарне значення РНП на 31 грудня дорівнює:

360 + 864 + 1215 = 2439 (грн).

Б. Резерв збитків. До резерву збитків зараховуються зарезервовані, але неоплачені суми, що передбачені до виплати за страховими випадками, котрі вже сталися до закінчення фінансового року, за якими страхувальниками вже подані вимоги про виплату страхових відшкодувань і за якими страховиком не прийнято рішення про виплату або відмову у виплаті страхових відшкодувань.

У практиці страхування збитки за договорами ризикового страхування найчастіше оплачуються страховиком не відразу після настання страхового випадку, а через певний період часу. Це обумовлюється специфікою деяких видів ризикового страхування, де потрібний певний час і значні зусилля для встановлення причин страхового випадку і точної суми шкоди. Резерви збитків формуються страховиками при наявності відомих вимог страхувальників (перестрахувальників) на звітну дату, що підтверджені відповідними заявами.

Інші системи технічних резервів. Закон дозволяє страховику самостійно формувати інші додаткові резерви, відповідно до страхових технологій, які він використовує для конкретних видів страхування і формування страхового портфеля. У світовій практиці існують інші способи визначення технічних резервів для страховиків, що здійснюють ризикові види страхування. Так, у Європі, згідно з Директивами ЄС, діє система технічних резервів, що подана на рис. 6.3. При цьому майже 2/3 обсягу всіх річних премій припадає на резерв збитків і 1/3 - на резерв премій.

 
 

 

 


Рис. 6.3. Система технічних резервів страховиків згідно з Директивою ЄС

 

Особливість цієї системи полягає в наступному.

Резерв премій складається з резерву незароблених премій РНП і резерву ризиків, які ще не закінчилися РНЗР. Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період. Резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом.

Резерв незаробленої премії - це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.
Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методів визначення розміру частини страхової премії, яка не є заробленою, - резерву незаробленої премії:

метод 1/365 - "pro rata temporis";

метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24 - "паушальні" методи.

При застосуванні методу "pro rata temporis" розрахунок незаробленої премії виконується за кожним договором страхування окремо. Незароблена страхова премія за і-м договором страхування визначається як добуток страхової премії та частки від ділення строку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях) до всього строку дії договору страхування (у днях) за такою формулою:

НЗПі = Ріі - Ni))/Mi, (6.1)

де Рi - страхова премія за і-м договором страхування;

Mi - строк дії i-го договору страхування;

Ni - число днів від дати, коли i-й договір страхування набрав чинності, до звітної дати.

На підставі визначеної величини незаробленої премії за кожним договором страхування обчислюється сумарна величина резерву. Перевага цього методу в тому, що він дає змогу страховику на будь-яку дату визначати розмір резерву незароблених премій.

Метод 1/365 є найбільш точним, проте він дуже трудомісткий. Його використання потребує чіткої організації роботи страховика. Необхідне своєчасне відображення наступних даних:

· дати і суми надходження страхової премії (її частки) по кожному договору страхування;

· дати укладення кожного договору страхування;

· дати планового і фактичного початку строку дії кожного договору страхування;

· дати планового і фактичного закінчення строку дії кожного договору страхування.

У страховиків, які укладають велику кількість договорів, опрацювання даних без використання сучасних технічних засобів потребує багато часу й зусиль. Для швидкого обліку та опрацювання даних необхідно застосовувати системи програмного забезпечення.

Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, що укладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова премія надходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премією вважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становить відповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половину попереднього місяця і повний місяць, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву незароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміру належної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова премія становить 3/24 (тобто 1/24 + 2/24), а резерв незароблених премій - 21/24 (тобто 24/24 - 3/24) страхової премії.

При використанні методу 1/8 з огляду на організацію роботи страховика припускають, що договори страхування, строк дії яких рік, укладені протягом одного кварталу і набирають чинності у середині кварталу.

Резерв РНЗР ризиків, які ще не закінчилися, доповнює РНП і потрібний, щоб компенсувати наслідки можливих знижень тарифних ставок за деякими договорами страхування.

Резерв збитків у цій системі формується, щоб забезпечити суми виплат за страховими випадками, які можуть настати до закінчення фінансового року. Практично страховик здійснює виплати за збитками не відразу, а після закінчення деякого часу. Визначення резерву збитків має низку етапів:

1) настання страхового випадку (страхувальник ще не подав заяву про настання страхового випадку, і розмір збитку невідомий);

2) заяву страхувальником подано, страховик фіксує можливий збиток в обсязі страхової суми за певним договором страхування, але точний розмір збитку ще невідомий;

3) страховик визначає фактичну суму заявленого збитку;

4) проводяться розрахунки страховика зі страхувальником за заявленими і розрахованими збитками.

Тому резерв збитків поділяється на:

· резерв заявлених, але неурегульованих збитків;

· резерв збитків, що відбулися, але не заявлені.

Резерв заявлених, але неурегульованих збитків (РЗНЗ) створюється страховиком, щоб забезпечити виконання зо­бов’язань, включаючи витрати з врегулювання збитків за договорами страхування, що не виконані або виконані не повністю на звітну дату. Причому ці страхові зобов’язання виникли у зв’язку зі страховими випадками, що сталися у звітному або у періодах, що передували йому, і про факт настання яких у встановленому порядку вже було раніше заявлено страховику.

Величина розміру РЗНЗ визначається за кожною заявленою, але неурегульованою претензією (якщо збиток заявлений, але його розмір поки не визначений, то для розрахунку використовується максимально можлива величина збитку, але не більше страхової суми), як сума таких складових:

· відрахувань на можливі невизначені збитки в обсязі 5% від сум надходжень страхових премій;

· заявлених, але неурегульованих збитків (відомих страховику збитків, за якими страховик не розрахував потрібну виплату);

· урегульованих (заявлених страхувальником і зареєстрованих страховиком, що склав за ними страхові акти з вказівкою їхнього обсягу), але ще не сплачених страховиком збитків.

Розмір РЗНЗ відповідає сумі заявлених збитків за звітний період, що збільшена на суму неурегульованих збитків за періоди, що передують звітному, і зменшена на вже сплачені протягом звітного періоду збитки плюс витрати на врегулювання збитків.

Резерв збитків, які відбулися, але незаявлені (РВНЗ) формується в зв’язку з страховими випадками, що сталися, про факт настання яких страховику не було заявлено у встановленому порядку на звітну дату, і тому страхові зобов’язання страховик змушений виконувати у наступному звітному періоді. На практиці величина РВНЗ обчислюється у розмірі не більш 10% від суми страхових премій, що надійшли в звітному періоді, якщо звітним періодом вважається рік.

Відомо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають "страхування з довгим хвостом". Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців.

Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відомий приклад - збитки, яких зазнали британські та страховики інших країн у зв'язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не впливає на здоров'я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Резерв катастроф створюється для того, щоб забезпечити страхові виплати на випадок природних катастроф або великомасштабних промислових аварій, у результаті яких шкода заподіяна значному числу застрахованих об’єктів, що перевищує середньостатистичний рівень, і виникає потреба здійснити виплати страхового відшкодування в сумах, які значно перевищують середні розміри, обчислені при розрахунку базового страхового тарифу. Такий резерв формується страховиками у випадках, якщо чинними договорами страхування передбачена страхова відповідальність при виникненні таких катастрофічних обставин.

Порядок, умови формування і використання резерву катастроф визначається страховиком відповідно до нормативних актів, що діють в Україні, й особливостями його роботи при страхуванні ризиків стихійних явищ і роботі на територіях із підвищеною небезпекою.

Резерв коливань збитковості створюється для компенсації витрат страховика на здійснення страхових виплат у випадках, якщо значення збитковості страхової суми у звітному періоді перевищує очікуваний рівень збитковості, взятий за основу при розрахунку тарифної ставки за видом страхування. У роки успішної діяльності цей резерв поповнюється за рахунок отриманого страховиком у результаті страхової діяльності прибутку; у збиткові роки кошти вилучаються з резерву для покриття збитків, котрі пов’язані зі страховою діяльністю страховика.

У світовій практиці страхового бізнесу прийнято також створювати резерв попереджувальних заходів (РПЗ), що призначений для фінансування заходів з попередження настання страхових випадків і на інші цілі, передбачені страховиком для зменшення ймовірності настання страхових випадків, що не суперечать чинному законодавству, і спрямовані на зменшення величини ризиків за укладеними договорами страхування. Цей резерв формується через відрахування відповідних частин навантаження зі складу страхових премій, що надійшли за договорами страхування у звітному періоді. Розмір відрахувань у РПЗ відповідає сумі відрахувань до єдиного резерву у звітному періоді, виходячи з відсотка, що передбачений у структурі тарифної ставки для цих цілей, збільшеної на розмір РПЗ на початок звітного періоду і зменшеної на суму витрачених коштів на попереджувальні заходи у цьому періоді.

6.4. Платоспроможність страховика

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

· зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

· внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зо­бов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

У світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) плато­спроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов’язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов’язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов’язання, тобто страховик вважається платоспроможним.

Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов’язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов’язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшим.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення плато­спроможності:

· наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

· наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

· створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

· перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Перші три умови були розглянуті раніше, тому розглянемо останню умову платоспроможності, що утворюється завдяки забезпеченню страховиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним.

Відповідно до вимог Закону “Про страхування” (ст.30), фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика повинен перевищувати розрахунковий рівень нормативного запасу (НЗП) на будь-яку дату, тобто:

ФЗП > НЗП. (6.2)

Фактичний запас платоспроможності страховика визначається як різниця між загальною сумою майна (загальної суми активів) М і сумою нематеріальних активів мінус сума зобов’язань Zo, у тому числі страхових в об­­сязі страхових резервів R,котрі страховик повинен сформувати у відповідності з вимогами, що передбачені ст 31 Закону України “Про страхування”:

ФЗП = М – Nа – Zо – R. (6.3)

Страховики, відповідно до обсягів їхньої страхової діяльності і страхових зобов’язань, зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів), що відповідає умові (6.2).

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) вибирається як найбільша з двох наведених нижче величин. Перша НЗП1 визначається шляхом множення на 0,18 суми надходжень страхових премій ΣPi протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій ΣRej, що належать перестраховикам, відповідно до формули:

НЗП1 = 0,18 • ( Pi – 0,5 • ΣRej ) (6.4)

Друга величина нормативного запасу платоспроможності НЗП2 визначається шляхом множення на 0,26 суми страхових виплат ΣSB, які здійснені протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку) самим страховиком за договорами страхування, зменшеної на 50% обсягу виплат ΣSRE, що компенсуються протягом цього звітного періоду перестраховиками згідно з укладеними ними із страховиком договорами перестрахування:

НЗП2=0,26 • ( ΣSB – 0,5• ΣSRE) (6.5)

Отже, на будь-яку дату повинна виконуватися така умова:

ФЗП > { НЗП1 V НЗП2 }max (6.6)

Держфінпослуг контролює також коефіцієнт запасу платоспроможності КЗП, який визначається як відношення показника фактичного запасу платоспроможності до максимального значення показника нормативного запасу платоспроможності:

КЗП = ФЗП / { НЗП1,2 }max (6.7)

Платоспроможність також залежить від співвідношення між розміром ресурсів страховика й обсягом зобов’язань, які він приймає. Це положення визначає обмеження на обсяг власного утримання ризику за окремим об’єктом страхування у межах не більш 10% від суми оплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів, і було розглянуто нами раніше в розділі 6.1,5.

Питання і завдання для самоконтролю до розділу 6

1. Поясніть, чим визначається фінансова надійність страховика.

2. З чого складаються і яке призначення страхових резервів?

3. Що таке технічні резерви страхової компанії?

4. Перерахуйте призначення і склад резервів із страхування життя.

5. Що таке резерв збитків?

6. Перерахуйте основні принципи розміщення страхових резервів.

7. Наведіть склад параметрів платоспроможності страхової компанії.

 

 


Читайте також:

  1. I визначення впливу окремих факторів
  2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  5. Ocнoвнi визначення здоров'я
  6. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  7. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  8. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  9. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  10. Аграрне виробництво і його особливості
  11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  12. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості




Переглядів: 3317

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Показники страхової статистики | СТРУКТУРА ТА ФОРМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.026 сек.