• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СТРУКТУРА ТА ФОРМИ

ТЕМА 2

План.

ПІДПРИЄМСТВА.

ТА ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРИЗАЩЯ

1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА.

2. СТРУКТУРИЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА.

3. СТРУКТУРИЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

4. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР.

1.1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА.

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відно­син, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму упра­вління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формують­ся в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутріш­ньозаводському рівні.

В економічній теорії існує кілька концепцій підприємства (фі­рми), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. Се­ред них можна відокремити чотири основні: неокласичну; інституціональну; еволюційну; підприємницьку. Кожна з них акцентує увагу на тих чи інших особливостях підприємства як об'єкта до­слідження.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об'єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію. Модель підприємства відображає залежність ре­зультатів виробництва від витрачених факторів, розміру та спів­відношення факторів, які використовуються. Поведінка підприєм­ства визначається обсягом і структурою ресурсів, що залучаються та продукцією, що виробляється. Неокласична модель підприємст­ва як носія основної (виробничої) функції на сьогодні е загально­визнаною, базовою у світовій економічній науці концепцією.

В інституціональній теоріїпідприємство розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого викорис­тання обмежених ресурсів. Іншими словами, існування підприєм­ства (фірми) пов'язується з тими перевагами, які воно забезпечує у процесі виготовлення продукції порівняно з виробництвом тієї самої продукції без організації фірми. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання конт­рактів із зовнішніми організаціями і робітниками.

В еволюційній теоріїфірма розглядається як один із об'єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Пове­дінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середови­ща. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб'єктами господарювання формуються відповідні тра­диції та виробляються процедури прийняття рішень, певні прави­ла реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об'єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебу­ває під впливом її еволюції, з іншого боку – йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і про­порцій залучення ресурсів.

Підприємницька модельфірми ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів. По­ведінка підприємства є результатом взаємодії підприємців (мене­джерів) усіх рівнів.

Кожна з наведених концепцій розглядає підприємство лише під одним ракурсом. На думку провідних економістів, основою створення узагальненої теорії підприємства має бути концепція підприємства як своєрідного системного інтегратора – цілісного економічного суб'єкта, який поєднує у часі та просторі різні со­ціально-економічні процеси та отримує ефект шляхом викорис­тання системних мультиплікативних ефектів.

Сучасне підприємство – це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

• складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, ді­льниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий ре­зультат виробництва;

• взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надхо­дять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) – продукція, роботи, послуги;

• здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб су­спільства (зовнішнього середовища системи);

• має властивості, що притаманні складним відкритим ціле­спрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життє­вого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю само­організації); має характерне для складних систем поєднання вла­стивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впли­вають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в пра­ці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі факто­ри, тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

• організація виробничої кооперації і науково-технічної спів­праці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінце­вого продукту;

• забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життє­вого циклу продукції;

• створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

• досягнення узгодженості інтересів держави і власників під­приємств при використанні землі і природних ресурсів;

• створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої си­ли, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідго­товки та зайнятості;

• включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв'язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

З виробничо-технічного поглядупідприємство являє собою техніко-технологічний комплекс-систему робочих машин та ме­ханізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційнопідприємство є виробничою одиницею еконо­міки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім ото­ченням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організа­ційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підпри­ємством та зовнішніми організаціями.

З соціальногопогляду підприємство – це соціальна підсисте­ма суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічнопідприємство є відокремленою ланкою промисло­вості, яке визначається певною господарською, фінансовою, еко­номічною самостійністю. Економічна система підприємства охо­плює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачаль­никами компонентів виробництва та споживачами продукції (ро­біт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які вини­кають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.

З інформаційноїточки зору підприємство – складна динаміч­на система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивніс­тю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсисте­мами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічномуаспекті підприємство – це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.

Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погля­ду підприємство є юридичною особою з установленими держа­вою в законодавчому порядку правами та обов'язками.

Промислове підприємство як будь-яка система може перебу­вати у двох станах: стійкому або нестійкому.

Стійкий стан характеризується ритмічним випуском високо­якісної продукції та існуванням стійкого попиту на неї, рівномір­ним процесом виробництва в усіх підрозділах, належним матері­ально-технічним та кадровим забезпеченням, нормальним психо­логічним кліматом у колективі.

Нестійкий стан характеризується порушеннями у виробничо­му процесі, неритмічним випуском продукції та незадовільним попитом на неї, несвоєчасним матеріально-технічним постачан­ням, незадовільним психологічним кліматом.

1.2. СТРУКТУРИЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та органі­заційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час фор­мування його внутрішнього економічного механізму.

Зауважимо, що всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «марке­тингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на ос­нові базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємст­ва. До технологічного типу відносять підприємства металургій­ного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реак­тивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і ви­робництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До та­ких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на по­точні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготу­вати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впли­вають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльнос­ті в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і зале­жно від цього створює свою виробничу структуру.

Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготов­лення продукції. Основні фази цього процесу – заготівельні, об­робні, складальні, випробувальні – дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес ви­готовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в осно­ву виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех – відділення – дільниця – бригада – робоче місце. Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвит­ку під впливом удосконалення техніки, технології, форм органі­зації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно вра­ховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соці­ально-культурні, екологічні, до внутрішніх – цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо. Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем;

4) місцем розташування виробництва.

Розглянемо докладніше вплив кожного з-них на формування-виробничої структури підприємства.

Форми спеціалізації виробничих підрозділів.Існують дві основні форми спеціалізації – технологічна та предметна. Тех­нологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів тех­нологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі – ливар­ні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємст­ві – прядильні, ткацькі, обробні.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна вироб­нича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та не­стійку номенклатуру виробів.

Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств крупносерійного та масо­вого виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виро­бів у великих обсягах.

Орієнтація виробництва.Щодо орієнтації виробництва, то розширення предметної спеціалізації сприяє збільшенню кілько­сті виробничих процесів виготовлення наукомістких і капітало­містких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієн­тована на розвиток технологій та вимагає формування вироб­ничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.

Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.

Отже, складність продукції та способів її виробництва обумо­влюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.

Організаційне середовищета його елементи, наприклад ор­ганізаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та ство­рюють умови для формування нових структурних підрозділів.

Місце розташування виробництвата структурних підрозді­лів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.

Розглянуті чинники визначають основні параметри виробни­чої структури. Тому завдання створення раціональної виробничої структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її удосконалення полягає в пошуку такого варіанта виробничої струк­тури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об'єк­та і відповідно сприяв підвищенню ефективності управління ним.

Загальним напрямком поліпшення «керованості» об'єкта є ма­ксимально можливе спрощення його виробничої структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв'язків між ними, а також підвищенням стабільнос­ті функціонування системи.

Визначити організаційний рівень виробничої системи можли­во за допомогою утворення матриць взаємодії виробничих під­розділів.

Для виробничої структури, наприклад машинобудівного заво­ду, визначальною, як правило, є система матеріальних потоків, яка містить дві складові – потоки матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів і потоки незавершеного виробництва. Потоки першого типу «склад – цех» відображають організацію матеріального постачання цехів, потоки другого типу «цех – цех» – виробничі зв'язки між цехами основного виробництва, які відповідають принципам їх спеціалізації, визначеним техно­логічним маршрутам виготовлення виробів, вузлів, деталей, структурі номенклатурних завдань виробничим підрозділам в оперативних планах. Як варіант цих зв'язків можливі переходи типу «цех – проміжний позацеховий склад» і «проміжний поза­цеховий склад – цех».

Третя, додаткова складова – потоки виробничих послуг, що реалізуються на переходах «допоміжний цех – цех» і між допо­міжними цехами. Ці потоки відображають організацію ремонту, інструментального, енергетичного, транспортного забезпечення та інші види виробничого обслуговування основного виробницт­ва. Отже, схема матеріальних потоків на рівні цехів і складів описує найсуттєвіші риси об'єкта.

1.3. СТРУКТУРИЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

Розвиток виробничих структур не можна розглядати ізольова­но від організаційних структур управління, тому що виробнича структура – це лише об'єкт управління. Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функ­ціонування виробничої структури.

На розвиток структур управління впливає ряд чинників, до яких належать виробнича структура, трудомісткість та складність управлінської роботи, а також вимоги ринку та ін. Розмаїття та особливості виробництва обумовлюють необхідність застосуван­ня різних видів і типів організаційних структур управління. Ос­новними полярними варіантами, між якими можна розглядати всі можливі типи організаційних структур, є:

Ø структура, якій не властива жорстка залежність від змін зов­нішніх і внутрішніх факторів («механічна структура»);

Ø структура, яка істотно залежить від змін зовнішніх і внутрі­шніх факторів («органічна структура»).

Перший варіант доцільно використовувати для оперативного, або тактичного, типу управління, коли значну роль в ефективнос­ті праці більшості робітників відіграє виробничий досвід. Проте якщо система здатна до самоорганізації, то доцільніше створюва­ти м'які структури органічного типу.

Традиційні моделі організаційних структур управління ґрун­туються на комбінації лінійних, функціональних і програмних структур, які різняться залежно від виду і типу вихідних елемен­тів (персонал, служби апарату управління).

Для лінійних і функціональних структур більш характерні постійні елементи (групи, колективи, виконавці) та вертикальні зв'язки (зв'язки підпорядкованості). Елементарна організаційна структура відображає дворівневий розподіл, який поширений у малому та середньому бізнесі.

Проектні структури управління доповнюють лінійно-функціо­нальні організаційні структури. Одночасний аналіз матриць відносин та зв'язків у виробничій структурі та структурі управління дає можливість вирішити такі завдання:

• визначити основні особливості структури виробничої органі­зації та можливі напрямки її раціоналізації з метою підвищення ефективності управління;

• описати організаційну структуру управління, виявити тенде­нції її розвитку та ступінь відповідності завданням виробничої організації;

• визначити склад функцій та видів робіт, що виконуються в системі управління, їх розподіл між підрозділами та окремими робітниками, оцінити його доцільність, визначити недоліки стру­ктури управління;

• розробити загальні рекомендації щодо вдосконалення органі­заційної структури.

1.4. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР.

Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність транс­формації та удосконалення організаційних структур підприємств. З'являються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливіс­тю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні ре­зультати, їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управ­лялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у пері­од індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучас­ного періоду.

Прискорення виробничого процесу потребує нового підходу до функціонування підприємства, який базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено низкою причин, зокрема: ускладненням техніки, упровадженням принципово нових техно­логій, розширенням ринків за національні межі, різким зростан­ням конкуренції та ін. В умовах непередбаченого економічного середовища зрозуміло, що стара форма управління та організації виробництва дуже малорухлива зі своїм контролем зверху дони­зу, своєю багатоповерховою ієрархією. З'являється потреба в ор­ганічних системах, які б складалися з численних дрібних оди­ниць, спроможних автоматично пристосовуватися до ситуації завдяки постійному притоку інформації знизу до вершини. Саме тому сумнівними видаються переваги великих компаній, інерт­них і негнучких, які традиційно керувалися зверху. Щоб вижити, вони часто діляться або, зберігаючи єдність, радикально транс­формуються.

Починаючи з 80-х років світова конкуренція примусила під­приємства сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп'ютерні системи дають змогу автоматизувати більшість видів праці робітників та служ­бовців. Адміністрація вимушена скорочувати у масовому порядку персонал. За зауваженням одного американського економіста, управлінські ланки підприємств змарніли до кісток, стали плос­кими і децентралізованими. Близько двох мільйонів робочих місць середньої управлінської ланки США було ліквідовано, що становить приблизно їх третину.

Ці «скелетні» структури змушені створювати загальні філії з конкурентами, складати партнерські угоди з постачальника­ми та клієнтами, формувати групи науково-дослідної роботи, загальні для всього сектора, та інші стратегічні союзи, створювати «організаційні мережі». Ясно, то традиційно керува­ти цими, часто сумісними з іншими підприємствами структу­рами, неможливо. Тому більшість великих підприємств поді­лилися на окремі частини – стратегічні господарські підроз­діли (СГП).

СГП орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, надавати переваги то­му чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури підприємства, яка базується не на ієрархії влади і не на мережі, скоординованій з центральним органом управління. Таку конце­пцію можна назвати «економікою внутрішньофірмового підпри­ємництва». Усі внутрішні підрозділи, у тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за власні результати, але при цьому повністю автономні у своїй діяльності. Вони мо­жуть вступати в різноманітні об'єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не визначено межами власнос­ті. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила «організаційної еко­номіки» подібно до державного управління національною економікою.

1. Дайте характеристику підприємства як відкритої системи.

2. Охарактеризуйте виробничі фактори (входи у виробничий процес).

3. Визначте основні аспекти системної побудови підприємства, дайте їх коротку характеристику.

4. У чому полягає функціональна структуризація підприємства?

5. Визначте критерії поділу виробничих підрозділів підприємства на основні та допоміжні (неосновні).

6. Наведіть схеми взаємозв'язків підрозділів основного виробницт­ва, виробничої та соціальної інфраструктури.

7. У чому полягають зміни структури підприємства під впливом ринкової кон'юнктури та рівня кооперування?

8. Дайте коротку характеристику підрозділів підприємства.

9. За якими критеріями визначаються підрозділи різної категорії?

10. У чому полягає ієрархічність структури великих підрозділів під­приємства?

11. Визначте концептуальні напрямки трансформації виробничої структури великих підприємств.

12. З якою метою та на яких засадах виокремлюють підрозділи внутрішньої кооперації й підрозділи, що випускають готову продукцію (центри прибутку)?

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акредитив та його форми
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
10. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
11. Атомно-кристалічна структура металів
12. Базова алгоритмічна структура

Переглядів: 830