• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СТРУКТУРА ТА ФОРМИ

ТЕМА 2

План.

ПІДПРИЄМСТВА.

ТА ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРИЗАЩЯ

1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА.

2. СТРУКТУРИЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА.

3. СТРУКТУРИЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

4. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР.

1.1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА.

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відно­син, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму упра­вління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формують­ся в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутріш­ньозаводському рівні.

В економічній теорії існує кілька концепцій підприємства (фі­рми), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. Се­ред них можна відокремити чотири основні: неокласичну; інституціональну; еволюційну; підприємницьку. Кожна з них акцентує увагу на тих чи інших особливостях підприємства як об'єкта до­слідження.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об'єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію. Модель підприємства відображає залежність ре­зультатів виробництва від витрачених факторів, розміру та спів­відношення факторів, які використовуються. Поведінка підприєм­ства визначається обсягом і структурою ресурсів, що залучаються та продукцією, що виробляється. Неокласична модель підприємст­ва як носія основної (виробничої) функції на сьогодні е загально­визнаною, базовою у світовій економічній науці концепцією.

В інституціональній теоріїпідприємство розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого викорис­тання обмежених ресурсів. Іншими словами, існування підприєм­ства (фірми) пов'язується з тими перевагами, які воно забезпечує у процесі виготовлення продукції порівняно з виробництвом тієї самої продукції без організації фірми. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання конт­рактів із зовнішніми організаціями і робітниками.

В еволюційній теоріїфірма розглядається як один із об'єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Пове­дінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середови­ща. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб'єктами господарювання формуються відповідні тра­диції та виробляються процедури прийняття рішень, певні прави­ла реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об'єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебу­ває під впливом її еволюції, з іншого боку – йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і про­порцій залучення ресурсів.

Підприємницька модельфірми ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів. По­ведінка підприємства є результатом взаємодії підприємців (мене­джерів) усіх рівнів.

Кожна з наведених концепцій розглядає підприємство лише під одним ракурсом. На думку провідних економістів, основою створення узагальненої теорії підприємства має бути концепція підприємства як своєрідного системного інтегратора – цілісного економічного суб'єкта, який поєднує у часі та просторі різні со­ціально-економічні процеси та отримує ефект шляхом викорис­тання системних мультиплікативних ефектів.

Сучасне підприємство – це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

• складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, ді­льниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий ре­зультат виробництва;

• взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надхо­дять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) – продукція, роботи, послуги;

• здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб су­спільства (зовнішнього середовища системи);

• має властивості, що притаманні складним відкритим ціле­спрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життє­вого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю само­організації); має характерне для складних систем поєднання вла­стивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впли­вають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в пра­ці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі факто­ри, тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

• організація виробничої кооперації і науково-технічної спів­праці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінце­вого продукту;

• забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життє­вого циклу продукції;

• створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

• досягнення узгодженості інтересів держави і власників під­приємств при використанні землі і природних ресурсів;

• створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої си­ли, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідго­товки та зайнятості;

• включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв'язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

З виробничо-технічного поглядупідприємство являє собою техніко-технологічний комплекс-систему робочих машин та ме­ханізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційнопідприємство є виробничою одиницею еконо­міки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім ото­ченням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організа­ційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підпри­ємством та зовнішніми організаціями.

З соціальногопогляду підприємство – це соціальна підсисте­ма суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічнопідприємство є відокремленою ланкою промисло­вості, яке визначається певною господарською, фінансовою, еко­номічною самостійністю. Економічна система підприємства охо­плює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачаль­никами компонентів виробництва та споживачами продукції (ро­біт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які вини­кають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.

З інформаційноїточки зору підприємство – складна динаміч­на система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивніс­тю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсисте­мами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічномуаспекті підприємство – це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.

Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погля­ду підприємство є юридичною особою з установленими держа­вою в законодавчому порядку правами та обов'язками.

Промислове підприємство як будь-яка система може перебу­вати у двох станах: стійкому або нестійкому.

Стійкий стан характеризується ритмічним випуском високо­якісної продукції та існуванням стійкого попиту на неї, рівномір­ним процесом виробництва в усіх підрозділах, належним матері­ально-технічним та кадровим забезпеченням, нормальним психо­логічним кліматом у колективі.

Нестійкий стан характеризується порушеннями у виробничо­му процесі, неритмічним випуском продукції та незадовільним попитом на неї, несвоєчасним матеріально-технічним постачан­ням, незадовільним психологічним кліматом.

1.2. СТРУКТУРИЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та органі­заційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час фор­мування його внутрішнього економічного механізму.

Зауважимо, що всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «марке­тингові» та «підприємства технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на ос­нові базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємст­ва. До технологічного типу відносять підприємства металургій­ного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реак­тивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і ви­робництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До та­ких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на по­точні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготу­вати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впли­вають на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.

Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльнос­ті в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і зале­жно від цього створює свою виробничу структуру.

Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготов­лення продукції. Основні фази цього процесу – заготівельні, об­робні, складальні, випробувальні – дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес ви­готовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в осно­ву виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех – відділення – дільниця – бригада – робоче місце. Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвит­ку під впливом удосконалення техніки, технології, форм органі­зації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно вра­ховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соці­ально-культурні, екологічні, до внутрішніх – цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо. Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем;

4) місцем розташування виробництва.

Розглянемо докладніше вплив кожного з-них на формування-виробничої структури підприємства.

Форми спеціалізації виробничих підрозділів.Існують дві основні форми спеціалізації – технологічна та предметна. Тех­нологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів тех­нологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі – ливар­ні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємст­ві – прядильні, ткацькі, обробні.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна вироб­нича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та не­стійку номенклатуру виробів.

Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств крупносерійного та масо­вого виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виро­бів у великих обсягах.

Орієнтація виробництва.Щодо орієнтації виробництва, то розширення предметної спеціалізації сприяє збільшенню кілько­сті виробничих процесів виготовлення наукомістких і капітало­містких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієн­тована на розвиток технологій та вимагає формування вироб­ничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.

Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.

Отже, складність продукції та способів її виробництва обумо­влюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.

Організаційне середовищета його елементи, наприклад ор­ганізаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та ство­рюють умови для формування нових структурних підрозділів.

Місце розташування виробництвата структурних підрозді­лів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.

Розглянуті чинники визначають основні параметри виробни­чої структури. Тому завдання створення раціональної виробничої структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її удосконалення полягає в пошуку такого варіанта виробничої струк­тури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об'єк­та і відповідно сприяв підвищенню ефективності управління ним.

Загальним напрямком поліпшення «керованості» об'єкта є ма­ксимально можливе спрощення його виробничої структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв'язків між ними, а також підвищенням стабільнос­ті функціонування системи.

Визначити організаційний рівень виробничої системи можли­во за допомогою утворення матриць взаємодії виробничих під­розділів.

Для виробничої структури, наприклад машинобудівного заво­ду, визначальною, як правило, є система матеріальних потоків, яка містить дві складові – потоки матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів і потоки незавершеного виробництва. Потоки першого типу «склад – цех» відображають організацію матеріального постачання цехів, потоки другого типу «цех – цех» – виробничі зв'язки між цехами основного виробництва, які відповідають принципам їх спеціалізації, визначеним техно­логічним маршрутам виготовлення виробів, вузлів, деталей, структурі номенклатурних завдань виробничим підрозділам в оперативних планах. Як варіант цих зв'язків можливі переходи типу «цех – проміжний позацеховий склад» і «проміжний поза­цеховий склад – цех».

Третя, додаткова складова – потоки виробничих послуг, що реалізуються на переходах «допоміжний цех – цех» і між допо­міжними цехами. Ці потоки відображають організацію ремонту, інструментального, енергетичного, транспортного забезпечення та інші види виробничого обслуговування основного виробницт­ва. Отже, схема матеріальних потоків на рівні цехів і складів описує найсуттєвіші риси об'єкта.

1.3. СТРУКТУРИЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ.

Розвиток виробничих структур не можна розглядати ізольова­но від організаційних структур управління, тому що виробнича структура – це лише об'єкт управління. Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функ­ціонування виробничої структури.

На розвиток структур управління впливає ряд чинників, до яких належать виробнича структура, трудомісткість та складність управлінської роботи, а також вимоги ринку та ін. Розмаїття та особливості виробництва обумовлюють необхідність застосуван­ня різних видів і типів організаційних структур управління. Ос­новними полярними варіантами, між якими можна розглядати всі можливі типи організаційних структур, є:

Ø структура, якій не властива жорстка залежність від змін зов­нішніх і внутрішніх факторів («механічна структура»);

Ø структура, яка істотно залежить від змін зовнішніх і внутрі­шніх факторів («органічна структура»).

Перший варіант доцільно використовувати для оперативного, або тактичного, типу управління, коли значну роль в ефективнос­ті праці більшості робітників відіграє виробничий досвід. Проте якщо система здатна до самоорганізації, то доцільніше створюва­ти м'які структури органічного типу.

Традиційні моделі організаційних структур управління ґрун­туються на комбінації лінійних, функціональних і програмних структур, які різняться залежно від виду і типу вихідних елемен­тів (персонал, служби апарату управління).

Для лінійних і функціональних структур більш характерні постійні елементи (групи, колективи, виконавці) та вертикальні зв'язки (зв'язки підпорядкованості). Елементарна організаційна структура відображає дворівневий розподіл, який поширений у малому та середньому бізнесі.

Проектні структури управління доповнюють лінійно-функціо­нальні організаційні структури. Одночасний аналіз матриць відносин та зв'язків у виробничій структурі та структурі управління дає можливість вирішити такі завдання:

• визначити основні особливості структури виробничої органі­зації та можливі напрямки її раціоналізації з метою підвищення ефективності управління;

• описати організаційну структуру управління, виявити тенде­нції її розвитку та ступінь відповідності завданням виробничої організації;

• визначити склад функцій та видів робіт, що виконуються в системі управління, їх розподіл між підрозділами та окремими робітниками, оцінити його доцільність, визначити недоліки стру­ктури управління;

• розробити загальні рекомендації щодо вдосконалення органі­заційної структури.

1.4. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР.

Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність транс­формації та удосконалення організаційних структур підприємств. З'являються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливіс­тю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні ре­зультати, їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управ­лялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у пері­од індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучас­ного періоду.

Прискорення виробничого процесу потребує нового підходу до функціонування підприємства, який базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено низкою причин, зокрема: ускладненням техніки, упровадженням принципово нових техно­логій, розширенням ринків за національні межі, різким зростан­ням конкуренції та ін. В умовах непередбаченого економічного середовища зрозуміло, що стара форма управління та організації виробництва дуже малорухлива зі своїм контролем зверху дони­зу, своєю багатоповерховою ієрархією. З'являється потреба в ор­ганічних системах, які б складалися з численних дрібних оди­ниць, спроможних автоматично пристосовуватися до ситуації завдяки постійному притоку інформації знизу до вершини. Саме тому сумнівними видаються переваги великих компаній, інерт­них і негнучких, які традиційно керувалися зверху. Щоб вижити, вони часто діляться або, зберігаючи єдність, радикально транс­формуються.

Починаючи з 80-х років світова конкуренція примусила під­приємства сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп'ютерні системи дають змогу автоматизувати більшість видів праці робітників та служ­бовців. Адміністрація вимушена скорочувати у масовому порядку персонал. За зауваженням одного американського економіста, управлінські ланки підприємств змарніли до кісток, стали плос­кими і децентралізованими. Близько двох мільйонів робочих місць середньої управлінської ланки США було ліквідовано, що становить приблизно їх третину.

Ці «скелетні» структури змушені створювати загальні філії з конкурентами, складати партнерські угоди з постачальника­ми та клієнтами, формувати групи науково-дослідної роботи, загальні для всього сектора, та інші стратегічні союзи, створювати «організаційні мережі». Ясно, то традиційно керува­ти цими, часто сумісними з іншими підприємствами структу­рами, неможливо. Тому більшість великих підприємств поді­лилися на окремі частини – стратегічні господарські підроз­діли (СГП).

СГП орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, надавати переваги то­му чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури підприємства, яка базується не на ієрархії влади і не на мережі, скоординованій з центральним органом управління. Таку конце­пцію можна назвати «економікою внутрішньофірмового підпри­ємництва». Усі внутрішні підрозділи, у тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за власні результати, але при цьому повністю автономні у своїй діяльності. Вони мо­жуть вступати в різноманітні об'єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не визначено межами власнос­ті. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила «організаційної еко­номіки» подібно до державного управління національною економікою.

1. Дайте характеристику підприємства як відкритої системи.

2. Охарактеризуйте виробничі фактори (входи у виробничий процес).

3. Визначте основні аспекти системної побудови підприємства, дайте їх коротку характеристику.

4. У чому полягає функціональна структуризація підприємства?

5. Визначте критерії поділу виробничих підрозділів підприємства на основні та допоміжні (неосновні).

6. Наведіть схеми взаємозв'язків підрозділів основного виробницт­ва, виробничої та соціальної інфраструктури.

7. У чому полягають зміни структури підприємства під впливом ринкової кон'юнктури та рівня кооперування?

8. Дайте коротку характеристику підрозділів підприємства.

9. За якими критеріями визначаються підрозділи різної категорії?

10. У чому полягає ієрархічність структури великих підрозділів під­приємства?

11. Визначте концептуальні напрямки трансформації виробничої структури великих підприємств.

12. З якою метою та на яких засадах виокремлюють підрозділи внутрішньої кооперації й підрозділи, що випускають готову продукцію (центри прибутку)?

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акредитив та його форми
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
10. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
11. Атомно-кристалічна структура металів
12. Базова алгоритмічна структура

Переглядів: 792