Соціальна мобільність може бути групова й індивідуальна.

Групова мобільність можлива тоді, коли соціальне переміщення відбувається колективно, коли змінюється статус цілої групи. Це відбувається в результаті великих соціальних перетворень, структурних змін у процесі виробництва, науково-технічній і соціальній модернізації суспільства.

Індивідуальна мобільність змінює соціальне становище конкретної людини. До факторів індивідуальної мобільності належать просування по службово-професійних сходах, рівень освіти, пов'язаний з політичною і підприємницькою діяльністю.

Останнім часом в соціології виділяють ще одну — третю форму — міжпоколінну (міжгенераційна) мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації чи навпаки. Міжпоколінна мобільність, є більш важливою, ніж вертикальна і горизонтальна. Саме її масштаб свідчить про те, до якого ступеня існуюча в даному суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибокі корені, а шанси людини змінити свою долю залежать не від нього самого, а визначені із народження. У випадку значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від обставин, що супроводжують їхнє народження.

Внутрішньогенераційна мобільність фіксує зміну соціального становища конкретної людини протягом її життя.

Додатковими показниками виміру соціальної мобільності є: інтенсивність і дистанція соціальної мобільності.

Інтенсивність мобільності свідчить про кількість індивідів, які змінили своє соціальне становище і перемістилися до іншої групи.

Дистанція мобільності - це кількість пройдених щаблів соціальної драбини. Нормальною дистанцією вважається переміщення на один-два щаблі соціальної драбини вгору або вниз. Не нормальна мобільність - це несподіваний підйом по соціальній драбині на її вершину або падіння до основи соціальної драбини.

Гетерогенність — це слідування нормам і правилам, що установлені іншими особами, тобто несамостійність на протилежність автономії. При цьому система соціальної нерівності формується виходячи з базових параметрів суспільства, до яких відносяться доход, походження, посада, влада, освіта й інші рангові показники.

У процесі соціальної мобільності у індивіда часто виникають проблеми з входженням у нову соціальну групу, її субкультуру. Феномен перебування індивіда або соціальної групи на грані двох страт, двох культур, які зв'язані з соціальними переміщеннями називаються маргиналізацією.

Маргиналізація- втрата індивідом належності до певної соціальної групи, норм, цінностей, орієнтації певної субкультури без входження до іншої.

Маргиналізація індивідів - це елемент соціальної мобільності протягом розвитку суспільства. Цей процес відбувається и період стабільного розвитку суспільства. Проте в процесі якісних перетворень суспільства, в перехідні періоди, коли змінюються соціальні і цілісні установки, зразки і норми поведінки, маргиналізація в суспільстві значно зростає.

Досліджуючи мобільність, соціологи оперують також наступними поняттями.

Швидкість мобільності - церух індивіда по соціоекономічній шкалі за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважаються пересування індивіда на одну-дві сходинки - "страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу-ознака кризових або перехідних суспільств, (характерна для сучасної України).

Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, що змінюють соціальні позиції у вертикальному і горизонтальному напрямі за певний час.

Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивна мобільність;

Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:

Ø масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

Ø нисхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

Ø висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

Ø зміна професії як складова стратегії виживання;

Ø вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у нисхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;

Ø стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього і старшого покоління характерні стратегії виживання.

Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, рівень демократичності, відкритості та стабільності його.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальні інтереси, соціальні переміщення та соціальна мобільність	\|	Поняття статусу. Особистий та власне соціальний статуси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.