• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Професійне самовизначення молоді.

Політичне самовизначення молоді.

Політичні преференції молоді носять суперечливий характер. Згідно з опитуванням, здійсненого спільно Українським інститутом соціальних досліджень та Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, 61% опитаних підтримує незалежність України, 60% вважає себе мешканцем України, 40% підтримує ідею про вступ України до Європейської спільноти, а 28% — ідею об’єднання України з Росією та Білоруссю.

Проте підтримка ринкової економіки й державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичної діяльності. Більшість обирає пасивну, очікувальну позицію, і лише 25,7% готові діяти активно. Серед питань, котрі найбільше турбують молоде покоління, найактуальнішими нині є соціально-економічні проблеми, які за своєю значущістю для них набагато випереджають політичні події.

Сучасний український політичний простір вимагає нової політичної ролі молоді— активної сили й авангарду політичних партій і рухів. Процес становлення та розвитку молодіжного рухупротягом останніх років щирився і поглиблювався. Незважаючи на високу оцінку молодіжного руху, молоді дуже мало відомо про діяльність громадських молодіжних і дитячих організацій: 65,5% респондентів зовсім не знали про їхнє існування, лише 13,54% опитаних є членами молодіжних організацій (опитування квітня 2010 р.).

Під цим видом самовизначення молоді маються на увазі різноманітні проблеми, пов’язані з набуттям фаху та освітою підростаючого покоління. У цілому молодь України має досить високий рівень вищої (повної та базової) освіти; він становить, за даними Держкомстату, 21%. Але для представників найстаршої вікової групи (25—28 років) цей відсоток осіб із вищою освітою є набагато вищим — 39%.

Ці загальні показники урізноманітнюються, якщо взяти до уваги деякі особливості, пов’язані з місцем проживання, статтю, галузевими характеристиками здобуття освіти. Так, наприклад, міська молодь у цілому є освіченішою, ніж сільська: в містах вищу освіту має 44% осіб віком 25—28 років, тоді як в сільській місцевості — лише 24%. Територіальна диференціація освітнього рівня української молоді є несуттєвою: найбільше значення показника зафіксовано в Києві (11,9 років здобуття освіти), найменше — у республіці Крим (10,9 років).

У сучасному українському суспільстві можна виокремити низку тенденцій, пов’язаних зі сферою освіти та професійним самовизначенням молоді:

Ø зростання престижу освіти взагалі й престижу технічної освіти зокрема;

Ø зміна цільових настанов професійної освіти як соціального інституту: від забезпечення потреб держави у фахівцях різного профілю до задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку й самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці;

Ø зміна характеру попиту на робочу силу: вона має досягти такого рівня кваліфікації, який дозволить їй продуктивно працювати в умовах інформаційного суспільства;

Ø внутрішня реорганізація освіти відповідно до вимог ринкової економіки з її кінцевою метою — формування такої структури випуску фахівців, яка б запобігала виникненню масштабного безробіття серед випускників професійних навчальних закладів.

Реорганізація професійної освіти відповідно до вимог ринкової економіки є комплексним завданням. Воно містить:

1. нові підходи до питань фінансування та самофінансування освітніх закладів;

2. модернізацію управління і всією системою професійної освіти, і окремими її закладами;

3. постійне оновлення кваліфікації професорсько-викладацького складу; зміну форм, методів викладання і підвищення якості навчання студентів;

4. перегляд професійної структури підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників тощо.

До основних проблем у цій частині самовизначення молоді можна зарахувати такі:

• проблематичність шансів на здобуття вищої освіти представниками молоді з бідних, сільських сімей та з провінційних міст і містечок;

• подорожчання освітніх послуг і державних, і приватних освітніх установ;

• відставання матеріально-технічної бази закладів освіти від світових стандартів;

• низький рівень зарплат викладачів і стипендій студентів;

• незадовільні умови проживання студентів у гуртожитках;

• виїзд найздібнішої і фахово-підготовленої частини викладацького складу за кордон;

• брак правових гарантій працевлаштування випускників-фахівців із базовою та повною вищою освітою;

• невиконання статті 61 п.2 Закону України «Про освіту» щодо бюджетних асигнувань на освіту в розмірі, не меншому від 10% національного доходу тощо.

Читайте також:

1. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
2. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
3. Визначення факторів дезадаптації молоді.
4. Етапи професійного самовизначення особистості
5. Етнонаціональне самовизначення націй
6. Зарубіжний досвід здійснення технологічної освіти учнівської молоді.
7. Інтегровані показники здатності учня до професійного самовизначення.
8. Кадрові та рекрутингові агенції як приорітетні установи працевлаштування молоді.
9. Конфлікти професійного самовизначення
10. Конфлікти професійного самовизначення.
11. Національний суверенітет і політичне самовизначення націй
12. Особливості праці молоді.

Переглядів: 727