• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Українське село в координатах соціологічного погляду

Українські соціологи Л. Шепотько, І. Прокопа та О. Максим'юк, взявши за основу такі ознаки, як чисельність, зайнятість та міграційний рух населення, виділили дванадцять типів сільських поселень.

Внутрігосподарські системи розселення.

2. Міжгосподарські системи розселення.

3. Районні системи розселення.

4. Міжрайонні системи.

5. Обласні системи розселення.

6. Міжобласні системи розселення.

7. Національні (республіканські) системи розселення.

Інші принципи покладені у типологічну модель села, запропоновану В. Старовєровим за результатами комплексного обстеження сільських населених пунктів. Виділено п'ять типів сільських поселень.

1. У чисто сільських поселеннях 80-85% працеспроможного населення зайняті в агросфері, 5-8% – у сфері обслуговування, решта – в неаграрних галузях.

2. У переважно сільських пунктах 50-60% працюють в сільському господарстві, 10-20% – у промисловості, 7-10% – у сфері обслуговування, решта – в інших галузях посезонно.

3. В аграрно-промислових поселеннях в агросфері зайнято 35-40%, у промисловості – 20-25%, у сфері обслуговування – 15-20%, решта посезонно працюють в інших галузях.

4. У сільсько-міських поселеннях в аграрному секторі працює лише кожен п'ятий, в сфері обслуговування – 15-20%, решта зайняті на промислових підприємствах.

5. У промислово-міських селищах, що є за статистикою сільськими, в агросфері працює 9-10%, а решта зайняті у промисловості та інших галузях. Виявилось, що в поселеннях перших двох типів проживає лише третина сільських працівників.

Виділяють також виробничо-адміністративну модель сільських поселень, які є:

1. Центрами адміністративних районів.

2. Центральними садибами сільськогосподарських підприємств.

3. Центрами виробничих підрозділів цих підприємств.

4. Пересічними поселеннями, що втратили виробничі функції.

5. Поселеннями.

1. Безлюдні поселення, де не залишилося жодного постійного мешканця.

2. Занепадаючи поселення, в яких 60% населення — це люди пенсійного віку.

3. Малі села (до 200 осіб), в яких середній вік мешканців становить понад 40 років.

4. Малі села, в яких середній вік мешканців становить менше 40 років.

5. Середні поселення (201—500 жителів), менше 50% з яких зайнято у сільському господарстві, а понад 30% постійно виїжджають на роботу в міста (маятникова міграція).

6. Середні поселення, в яких більше 50% населення зайнято у сільському господарстві, а 30% працює у містах.

7. Середні поселення, більше 50% мешканців яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція менша 30%.

8. Середні поселення, менше половини мешканців яких працює в агросфері; маятникова міграція незначна, а решта працює в інших галузях.

9. Великі поселення (понад 500 жителів), менше половини з яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція значна.

10. Великі поселення, більше половини мешканців яких працює у сільському господарстві; міграція значна.

11. Великі поселення, більше половини жителів яких зайнято в агросфері; міграція незначна.

12. Великі поселення, до половини мешканців яких працює у агросфері; маятникова міграція менша 30%.

На стан і перспективи сільської поселенської мережі негативно впливають несприятливі демографічні тенденції. За даними статистики, природний рух сільського населення перебуває у стані демографічної кризи, що поглиблюється.

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місті; зв´язок з природним середовищем; дисперсність розселення.

У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять; рівнем кваліфікації праці; комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей. Відрізняється воно від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсійного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими і промисловими товарами, розміром коштів, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.

Серед сільських поселень України майже 35% становлять малі села (84% з них — так звані «вимираючі» села), 25% — середні, 40% — великі села (у них зосереджено 80% сільського населення).

Деградація села пов’язана зі сталінським періодом аграрної політики держави, внаслідок якої у 20-ті — на початку 30-х років XX ст., а в Західній Україні — наприкінці 40-х — на початку 50-х років було проведено насильницьку колективізацію, запроваджено позаекономічний примус до праці, відновлено феодальні методи експлуатації.

Особливо постраждало українське село від голодомору 1932—1933 pp., який забрав до 9 млн. людських життів. Дорого обійшлися йому політика індустріалізації, «експерименти» в аграрній політиці керівництва колишнього СРСР. Спроба поширити міський спосіб життя на село внесла розлад у традиційний уклад. Серйозною проблемою було і залишається транспортне сполучення, телефонізація села, формування мережі комунально-побутових послуг тощо. Сучасні реформи на селі теж не додають його мешканцям соціального оптимізму.

Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення у місто. Загалом українське село за останні 50 років внаслідок міграційних процесів втратило понад 10 млн. осіб, тобто щороку з села виїжджало 100 тис. осіб, внаслідок чого сільське населення не тільки зменшилось, а й значно постаріло.

В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни:

1. руйнування монополії колективних форм господарства;

2. розширення економічної самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

3. формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу;

4. зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

5. формування ефективного власника, менеджера;

6. відновлення фермерських господарств, поява сільської буржуазії.

За 20 років незалежності кількість селян в Україні зменшилась на 2,5 мільйона.Зокрема, дослідження демографічного стану села показало, що чисельність сільського населення в 1990-2000 рр. скоротилося на 2531,2 тис. чоловік і на 1 січня 2010 року становило 14336,9 тис. При цьому скорочення відбувалося виключно за рахунок депопуляції - високої смертності населення і активної еміграції.

Мінімальну компенсацію демографічних втрат села забезпечив символічний міграційний приріст за рахунок міського населення - на 17,6 тис. жителів, а також адміністративно-територіальні перетворення - ще 61,5 тис. жителів.

Міграційний приріст сільського населення почався в 1992 році, коли повертатися на рідні землі стали колишні селяни, що раніше переїхали в міста. Цей процес продовжувався до 2001 року включно.

На початку 2000-х виїзд з села знову став набирати обороти. Так, з 2002 по 2005 роки кількість мігрантів зросла з 24,7 тис. до 51 тис. чоловік в рік.

Проте за останні 5 років інтенсивність відтоку з українських сіл стала спадати: так, в 2009 році втрати сільського населення за рахунок тих, що виїхали скоротилися до 16,5 тис., а в 2010 - до 5,2 тис. жителів.

Упродовж останніх 5 років тенденція зменшення сільського населення уповільнилась: народжуваність стала збільшуватись, а смертність зменшуватись. І хоча смертність в селі зменшується повільніше, ніж у містах, народжуваність у сільській місцевості росте швидше.

В кожному другому селі в Україні немає жодного суб'єкту господарської діяльності, через що селяни змушені працювати у містах або за кордоном. У ході опитування було виявлено, що 8% опитаних вважають, що живуть у злиднях, 45% вважають себе бідними, ще 45% вважають, що мають середній дохід, 0,8% визнали себе заможними людьми і жоден з опитаних не назвав себе багатим.

Сьогодні 2,6 млн. селян фактично є безробітними, 16,9% селян працюють у державному секторі, 21,3% працюють у приватному секторі і 2% задіяні і там, і там.

При цьому наймитами є 31,4% селян, 3,4% займаються індивідуальною діяльністю та 1% виступає в ролі роботодавців.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні історичні етапи становлення соціології міста.

2. Охарактеризуйте основні історичні етапи становлення соціології села.

3. Визначте сутність, ознаки, типологію сільських територій.

4. Охарактеризуйте село як тип соціально-територіальної та демографічної спільноти.

5. Ставлення до урбанізаційних процесів в Україні молоді

6. Які проблеми досліджує соціологія села та міста?

7. Охарактеризуйте село (місто), у якому ви мешкаєте. До яких типів вони належать?

8. Соціальні проблеми сучасного села.

Читайте також:

1. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
2. Архітектура і мистецтво. Українське бароко.
3. Довжина дуги в прямокутних координатах.
4. Додаток 1. Традиційне українське житло
5. Етапи проведення соціологічного дослідження
6. Завершальний етап соціологічного дослідження
7. Зв'язок соціології праці з науками про працю соціологічного профілю і несоціологічного профілю
8. Лексика сучасної української мови з експресивно-стилістичного погляду
9. Методи соціологічного прогнозування
10. Методологія та методика соціологічного дослідження
11. Організація соціологічного дослідження, його етапи і види
12. Організація соціологічного дослідження, його етапи і види.

Переглядів: 900