Питання 18 Західноукраїнські землі у складі Польщі 20-30-і рр.. ХХ ст..

Питання 20 Сталінізм в Україні.

Тоталітаризм – «влада, що охоплює і контролює все життя (вперше примінили щодо диктатури Мусоліні в Італії). Ознаки і прояви тоталітаризму в Україні: 1. Диктатура комуністичної ідеології і нищення інших поглядів та ідеологій (церкви, «Просвіт» та інше). 2. Диктатура більшовицької партії і ліквідація інших партій (есерів, укапістів. інших) – Конституція 1936 заявила, що партія є основою суспільства. 3. Зрощення партії з державним апаратом – без партійного квитка не можна було зайняти керівну посаду, бути депутатом будь-якого рівня, тощо. 4. Одержавлення суспільства і ліквідація організацій, що не були під контролем партії та держави (дозволи на існування організацій видавала міліція, ліквідували комнезами та сільські сходи, інші). Утворювали потрібні організації – Друзі радіо, Друзі армії, Зелені патрулі та інші. 5. Диктатура державно-партійного апарату над економікою – утворення планової командно-адміністративної системи і командно-планової економіки (п’ятирічні плани і жорсткий контроль партії за всім). Швидко зростає бюрократичний апарат (керує в Україні кожний восьмий), розгортаються репресії, які повинні були оправдати прорахунки партії у керуванні державою і організації всього життя. Репресії мали такі завдання: ліквідація організованої опозиції та індивідуального інакомислення; взяти під жорсткий контроль все життя в країні; забезпечити економіку дешевою робочою силою в’язнів концтаборів. 1928 – «Шахтинська справа» - процес проти керівників та спеціалістів шахт, що провалили завдання п’ятирічки по добуванню вугілля (біля 10.000 постраждали). 1928 – «харківський центр» - проти керівників та спеціалістів України в галузі планування і управління, наукової інтелігенції. Потім були – «Спілка визволення України»,»Український національний центр»,»Українська військова організація» та інші (всього за 1930-1940 роки знайшли в Україні біля 100 різних ворожих організацій). В апараті управління було репресовано 50% ; в Академії Наук понад 90% академіків і 50% членів (тільки в справі СВУ репресовано 45 академіків – Єфремов, Чеховський, Гермайзе, Слабченко, Голоскевич); література – 90 письменників знищили, 200 перестали писати, 60 заслано, 80 емігрували за кордон. У Наркоматі освіти знищили 100% вищого і середнього та 50% нижчого керівництва; армія – під репресії попали 4.5 млн військових в Україні – було знищено 100% вищого 90% середнього і 50% нижчого керівництва; К П У також винищена на 50%, знищено 100% вищого і середнього керівного складу, 80% нижчого.

У 1919 під польською окупацією проживало майже 6 млн українців (Сх.. Галичина і Зах. Волинь). Політика поляків мала кілька етапів: 1. «Невизначеність» (1919-1923) – поляки просять у Антанти ці землі, а тому дещо заграють до українців, обіцяючи їм автономію, мову і культуру, самоврядування. У цей час українців залишає Ватикан (папа зрозумів, що покатоличити їх не вдасться), а також Англія, якій запропонували вигідну нафту у Африці (Мосул). 14 березня 1923 Рада послів Антанти передала ці землі полякам. 2. «Диктат і тиск» (1923-1926) – поляки проводять «інкорпораційну програму»(ополячення українців і ограблення їх земель). Поляки хочуть перетворити ці землі на свої колонії, а тому жорстоко експлуатують українців, вивозять сировину, забороняють мову і культуру, освіту і віру. Українські землі у Польщі складають 25% території і 30% населення, але мають всього 15% підприємств і 10% робітників. У селі страшне безземелля українців, а податки у 2 рази вищі, кращі землі віддають польським осадникам, які виконують також поліцейські функції (державна мова польська, українців звуть русинами). 3. «Вимушений демократичний компроміс» (1926-1937) – до влади приходить Пілсудський і заявляє, що хоче відродити «Велику Польщу» у кордонах 1772 року, а для цього йому потрібна внутрішня стабільність та мир. Політика міняється на «федералістичну» («польський прометеїзм») – українцям дозволяють їх мову і культуру, автономію і віру, широку економічну самостійність (навіть місця в парламенті). При уряді Польщі утворено Відділ національностей, Національний Комітет і Бюро Національної політики; звільнено політичних в’язнів і українцям надали 14 місць сенаторів і 50 місць послів у сеймі (лідер УНДО Мудрий став одним з 5 віце-маршалів сейму). Отримують кредити, утворюють кооперативи (1939 – 4.000), відкривають школи та клуби, вузи і церкви. У Польщі українці мають 12 партій – Українське народно-демократичне об’єднання (1925-Д.Левицький, В.Мудрий); Українська соціал-радикальна партія (1926- Л.Бачинський, І.Макух); Комуністична партія Західної України (1919- Р.Кузьма, Й.Крілик), також менші. Велике значення мала уніатська церква, що налічує 4.4 млн віруючих і 4440 церков. Але навіть тут іде боротьба між А.Шептицьким, що виступає за повну незалежність церкви, та єпископом Г.Хомишиним, що пропонує повністю приєднатись до Ватикану. Українці борються за свої права – у відповідь поляки придумують політику «пацифікації»(умиротворення – винних били палицями і при цьому примушували співати польський гімн або славити Пілсудського). 1929 – у Відні виникає О У Н (Організація Українських Націоналістів - Є.Коновалець, Д.Донцов, С.Бандера, А.Мельник; 20.000 ) – проводить репресії проти поляків, грабує банки та інше, вбиває польських чиновників (понад 60 замахів і вбивств – особливо 1934, коли вбито «батька політики пацифікації», міністра внутрішніх справ Польщі Б.Парецького). Але загалом у 1937 було знову повернуто до старої політики національного диктату щодо українців (формування фашизму у Польщі).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 19 Нова економічна політика.	\|	Українські землі у складі Чехословаччини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.