Завдання освіти

Тепер перейдемо до деталізації основних завдань педагогіки. Найпоширеніші з них пов’язані з процесом освіти, з освітою. Отже, простежимо, як здійснюється мета педагогіки – передання досвіду, накопиченого людством для молодого покоління, його виховання. Це і відбувається саме в освітньому процесі.

Розглянемо, класичні завдання освіти, як соціального інституту – спільні для усіх етапів освіти. Починаючи з ідей Й.Ф. Гербарта, такими вважаються навчання та виховання (у більш пізні часи третьою складовою стали називати розвиток, який, на нашу думку, не можна вважати «незалежною змінною», тим паче, вживаючи це поняття без предиката). Якщо їх детально проаналізувати, ми побачимо окрім традиційних, іще нові аспекти як у навчанні так і вихованні. Тому переходимо до власного, більш детального аналізу цих складових.

Якщо іти за логікою навчального процесу, де першим етапом є засвоєння студентом (учнем) отриманої інформації, потім – набуття навичок самостійного її пошуку, навичок класифікації та систематизації набутих знань, то у навчанні можна виокремити такі складові:

1. Засвоєння навчального матеріалу за програмою;

2. Набуття навичок самостійного пошуку інформації;

3. Набуття та розвиток навичок самостійної інтерпретації інформації;

4. Набуття та розвиток навичок самостійного створення інформації;

5. Набуття та розвиток навичок оцінки та конструктивної критики інформації, а також її класифікації, систематизації відповідно до набутих під час навчання наукових, а також ціннісно-світоглядних критеріїв, притаманних особі, спільноті, суспільству.

А саме: у сучасних умовах зростання доступності інформації, її «демократизації» через розвиток електронних мереж, друга складова (тобто, набуття навичок самостійного пошуку інформації) вже вимагає значно менших зусиль, ніж у «доелектронну» епоху «жорстких» (hard) носіїв інформації (наприклад, паперових, на відміну від сучасних «м’яких» – soft). Проте, значення цієї складової для навчання через це не зменшується.

Третя складова є основою для розвитку самостійного мислення, без чого неможливо застосовувати знання, набуті під час навчання, аби за їх допомогою успішно розв’язувати конкретні практичні завдання, які виникають у реальній діяльності. На цьому рівні студент переходить від репродуктивного засвоєння знань та стилю мислення до продуктивного.

Четверта складова має велике значення для тих майбутніх фахівців, які прагнуть не лише репродуктивного, але й продуктивного пізнання, що важливо у творчій, науковій та винахідницькій діяльності.

Як третя, так і четверта складові навчання також є традиційно відомими і випливають з загальної мети навчання.

Але п’ята складова – оцінково-критична – становить принципово новий аспект навчання, який не був присутній (або був слабо представлений) у традиційних парадигмах навчання, зорієнтованих, перш за все на засвоєння інформації без особливої критики. Річ у тім, що така критика могла бути сприйнятою як критика особистості викладача та неповага до його авторитету, так само, як і до загальновизнаних наукових авторитетів та догматів[1].

П’ята складова набуває особливого значення за умов сучасного «інформаційного потопу» (новітнє поняття, яке прийшло на зміну «інформаційному вибуху»). Соціально-економічні процеси останніх десятиліть сприяли значному розширенню інформаційних обріїв суспільства.

Виходячи з цього, очевидно, що саме ця остання складова навчання також становить своєрідний місток між навчанням та вихованням, яке можна визначити як «процес систематичного й цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою її успішної соціалізації». Зрозуміло, що питома вага цілеспрямованої виховної складової в освіті, з підйомом по освітніх щаблях, дедалі зменшується на користь навчальної. При цьому розуміється, що виховання особистості усе більше стає її внутрішньою потребою. Тобто, усе більше стимулів виховання особистості стають її внутрішніми потребами та характеристиками. Розвивається цікавість, інтерес до читання, самоосвіти, розширення світогляду, самовдосконалення. Отже, оскільки процес соціалізації, який супроводжує освіту на всіх щаблях, навряд чи припиняється, то й виховна складова у тій чи іншій формі простежується на всіх етапах освітнього процесу. Тому у вихованні також доцільно виокремити кілька складових, серед яких найважливішими, на нашу думку, є такі:

1. Формування стійких ціннісно-світоглядних орієнтацій, адекватних принципам, утвореним та схвалюваним на сучасному етапі цивілізаційного розвитку (не слід ототожнювати сучасний смисл цього поняття з його тоталітарним тлумаченням як відповідності панівній ідеології);

2. Формування здатності, вміння та мотивації досягати цілі й розв’язувати проблеми у межах інституційно закріплених та суспільно прийнятних норм і правил;

3. Набуття та розвиток навичок класифікації, систематизації, оцінки та конструктивної критики цінностей, норм та принципів.

Проведемо їх аналіз подібно до того, як це було здійснено для навчання.

Перша складова тут утворює основу інформаційного каркасу, який і стане центром концентрації нових знань. Тобто – основою «моральної парадигми» чи ядром «життєво-дослідницької» програми. Сутність цієї складової полягає у формуванні та успішній соціалізації особистості. Змінюється лише наповнення цих орієнтацій, яке визначається особливостями і відповідно, світоглядними настановами суспільства.

Друга складова містить принципи реалізації завдань, описаних першою складовою – яким саме чином слід формувати ціннісно-світоглядні орієнтації. Важливим аспектом цієї складової є мотиваційний, – він передбачає активну позицію у цілепокладанні та досягненні майбутнім фахівцем поставленої перед собою мети.

Третя складова тотожна вже згаданій оцінково-критичній складовій процесу освіти. У сучасних умовах вона є ключовою для успішної реалізації перших двох. Так, вказуючи на необхідність використання критичного мислення при формуванні ціннісних орієнтацій особистості, Метью Ліпман стверджував, що учень може прийти до певних висновків у сфері ціннісних орієнтацій лише шляхом власних міркувань, а не моральних наставлянь. Тобто, у сучасних умовах до бажаних ціннісно-світоглядних орієнтацій можна прийти лише шляхом їх вільного усвідомлення, а не сприйняття під зовнішнім тиском.

З наведеного розгляду стає очевидним, що саме оцінково-критична складова як у навчанні, так і у вихованні, є інтегруючим чинником комплексного розв’язання завдань сучасної освіти, оскільки вона забезпечує самокорегованість процесу пізнання у навчанні та стійкість ціннісно-світоглядних настанов у вихованні. Ця складова носить перш за все філософський характер. І ми спостерігаємо, що саме її значення зростає у процесі інтелектуально-духовного зростання людства. А за своєю структурою та функціями вона відповідає саме філософії як особливому виду розумової діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні категорії педагогіки	\|	Педагогіка як мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.