Методи державного регулювання

Методи державного регулювання – це способи або засоби впливу держави на суб’єкти господарювання. Методи державного регулювання поділяються на економічне регулювання, правове регулювання та адміністративне регулювання.

Правове регулювання здійснюється шляхом прийняття та вдосконалення правової бази.

Адміністративне регулювання означає вплив державних органів на підприємства та їх інтереси шляхом використання заходів заборони, дозволу і примусу у відповідності до правових законів. Це, наприклад, антимонопольне регулювання, забезпечення екологічної безпеки, забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту та соціального захисту населення, захист національного ринку, забезпечення дотримання національних стандартів усіма учасниками суспільного виробництва.

Адміністративне регулювання стало невід’ємним атрибутом сучасного ринкового механізму, воно не перешкоджає зростанню ефективності національного виробництва. Однак, основну роль виконують економічні методи державного регулювання.

Економічне регулювання означає створення умов, які спонукають діяльність підприємств та організацій на виконання поставлених державними органами цілей і завдань. Основними методами економічного регулювання є : фінансова, фіскальна, грошово-кредитна, науково-технічна, цінова, амортизаційна, структурна політика.

Фінансова політика – це сукупність важелів держави щодо мобілізації фінансових ресурсів для виконання покладених на неї функцій. Фінанси – це відносини економічної власності, що склалися між державою, підприємствами та громадянами щодо формування та привласнення фондів грошових засобів.

Фінансова система будь-якої країни складається із фінансів держави, фінансів підприємств та організацій, фінансів населення.

Фінанси населення – грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їхньої власності.

Фінанси підприємств та організацій – сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, розподілу, обміну і споживання) у межах підприємства або організації.

Фінанси держави – сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання її соціально-економічних функцій. Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави та бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет – це фінансовий план утворення та використання грошових фондів держави протягом року. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди має дві частини: доходна частина показує джерела і величину доходів держави; витратна частина – бюджетні видатки та їх обсяги. В сучасних умовах державні фінанси направляються на розвиток основної продуктивної сили, тобто на соціальні цілі (розвиток освіти, охорону здоров’я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.). Друге місце в структурі державних витрат займають витрати на економічні цілі ( розробка природних ресурсів та охорона навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, наука, зв’язок та ін.). Отже фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як важелів впливу на економіку.

Фіскальна політика (податково-бюджетна) – це політика держави по формуванню державних фінансів через механізм податків.

Податки поділяються на прямі і непрямі. Прямий податок – збір на користь держави, який стягується з кожного громадянина або фірми в залежності від обсягу доходів чи вартості майна (по доходний податок з громадян та податок на прибуток фірми). Непрямий податок – збір, який стягується державою з громадян і фірм при здійсненні ними певних дій. Це, наприклад, акцизи. Акциз – податок , який стягується з покупця при придбанні ним певних видів товарів і встановлюється, як правило, в процентах до ціни цього товару.

В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною та не дискреційною.

Дискреційна (активна) фіскальна політика передбачає комплекс заходів держави щодо зміни оподаткування, свідоме використання державного оподаткування. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, одержує змогу стимулювати або обмежувати розвиток тих чи інших галузей, підприємств чи економічних сфер. Так держава не оподатковує частину прибутків, що спрямовуються на інвестиції, на технічний розвиток виробництва, створення робочих місць прискорений розвиток окремих галузей, регіонів та ін.

Недискреційна (пасивна) фіскальна політика означає автоматичну зміну рівня державних податків і не вимагає додаткового впливу держави (наприклад, застосування прогресивного податку з доходу).

Грошово-кредитне регулювання – це сукупність форм, методів і важелів державного впливу на грошово-кредитну сферу. Основними напрямками такого регулювання є управління державним боргом, регулювання банківської ліквідності, регулювання обсягу кредитних операцій та грошової емісії.

Науково-технічна політика передбачає: 1) держава визначає та встановлює пріоритети науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії розвитку; 2) держава здійснює організаційне та ресурсне забезпечення реалізації ключових напрямків науково-технічного прогресу (розподіл державних ресурсів між різними секторами сфери наукових досліджень; непряме державне стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок у приватному секторі через податкову, амортизаційну, патентну політику; вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка та перепідготовка кадрів вищої кваліфікації); 3) держава проводить оцінку одержаних результатів, оцінює можливі наслідки науково-технічного прогресу.

Амортизаційна політика означає, що держава законодавчо запроваджує строки амортизаційного списання машин та обладнання. Держава надає перевагу прискореній амортизації. Політика прискореної амортизації приводить до зростання долі амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. Вона значно прискорює інвестування (оскільки амортизаційні відрахування не можуть використовуватись на інші цілі), а значить, сприяє збільшенню об’ємів і ефективності виробничих потужностей.

Державне регулювання цін здійснюється державними органами прямо та опосередковано. Пряме регулювання цін полягає в тому, що держава встановлює ціни на акцизні товари, на продукцію базових галузей промисловості (вугілля, електроенергію), на сільськогосподарську продукцію, надає цінові субсидії, встановлює договірні ціни на товари і послуги військового призначення тощо. Опосередковане регулювання цін здійснюється через механізм прискореної амортизації (до витрат виробництва зараховують завищені амортизаційні відрахування), встановлення податку на додану вартість, стимулювання експортної діяльності вітчизняних товаровиробників, надання їм пільгових кредитів тощо. Державне регулювання цін значно посилюється під час криз.

Структурне регулювання викликане важливими структурними змінами, що відбуваються в країнах світу під впливом НТР. Структурні зміни спостерігаються в промисловості, між промисловістю та сільським господарством. Суттєво змінилося співвідношення між сферою матеріального та нематеріального виробництва. Держава фінансує нові галузі, модернізує старі і таким чином регулює темпи і пропорції розвитку сфер і галузей економіки, окремих відсталих регіонів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні форми державного регулювання	\|	Інтернаціоналізація продуктивних сил та виробничих відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.