Соціально-економічні показники вимірювання соціальної нерівності

У перехідній економіці на перше місце виходить проблема недостатніх доходів, тобто матеріального забезпечення. Тому при оцінці рівня життя є актуальними три аспекти:

- матеріальний стан з аналізом показників доходів і витрат;

- умови життя з урахуванням стану житлово-комунального господарства, соціальної інфраструктури населених пунктів, що не завжди пов'язано з особистими доходами;

- стан соціального середовища (криміногенна ситуація, безробіття, бідність).

Підвищення стандартів розвитку всіх сфер суспільного життя України до рівня економічно розвинутих країн особливо стосується соціальної сфери, зокрема рівня добробуту населення. Це зумовлено тим, що саме в соціальній сфері спостерігається найбільше відставання України. У системі визначення рівня життя населення та його порівняння з іншими країнами центральне місце посідають показники доходів як основного джерела задоволення особистих потреб у товарах і послугах. Рівень доходів дає уявлення про матеріальні можливості людей, особливо якщо він надто низький. Емпіричні спостереження та аналіз статистичних даних переконливо доводять, що з огляду на світові стандарти, у тому числі європейські, Україна відстає за показником середньорічного доходу на душу населення. Як правило, макроекономічні оцінки пов'язані із середніми доходами жителя кожної країни.

Виділяють такі групи середньодушових показників:

1. Середня арифметична, тобто відношення суми особистих доходів до населення країн.

2. Мода, тобто доход, характерний для найбільшої кількості жителів країни.

3. Медіана, тобто доход з такою величиною, що кількість жителів з більшими доходами дорівнює кількості жителів з меншими доходами. Інша версія визначення медіанного доходу виглядає так: виділяються непарна кількість рівних доходних інтервалів і середній з них, що залишає однакове число інтервалів з меншими й більшими показниками доходів.

В Україні з 2000 р., коли почалося економічне зростання, підвищилися всі показники рівня життя. Вже з 2001 р. спостерігалося зростання доходів і витрат домогосподарств, а з 2002 р. почалося зниження рівня бідності. Відносна бідність показує розшарування суспільства. В останні роки, впритул до початку фінансово-економічної кризи, стабільні 27-28% населення проживають нижче рівня середніх стандартів. Це пов’язано з тим, що суспільство – система, що саморозвивається, тому певні життєві стандарти підвищуються на підставі дії закону зростання потреб. В Україні прийнятий стандарт відносної бідності – 75% медіанного доходу домогосподарств.

З 2000 р. знизилася питома вага витрат на продукти харчування, що є головним індикатором життєвого рівня за міжнародними оцінками. Бідними вважаються домогосподарства, які більше 60% сукупних ресурсів спрямовують саме на харчування. Якщо в 1999 р. на харчування витрачалося в середньому 65% ресурсів домашніх господарств, то тепер – близько 50%. Це досить велика цифра, що ілюструє загальний низький рівень життя у країні, але за роки зростання (2000-2008 рр.) цей показник знижується.

У структурі доходів найбільшу частку займає зарплата.

За даними ОЕСР, питома вага оплати праці у ВВП у країнах Євросоюзу становить 60-65%, у Канаді — близько 52%, у Великобританії — 56%, США — 58%. Тобто названі країни з ринковою економікою, які за рейтингом світової конкурентоспроможності входять у першу десятку, за питомою вагою доходів від найманої праці у ВВП значно випереджають Україну. Частка зарплати в нашій країні менше 50%, що на 10% нижче американського і майже на 12-17% - європейського. Негативний аспект подібної ситуації посилюється тим, що саме заробітна плата є основним джерелом доходів більшості населення нашої країни й визначальним чином впливає на рівень добробуту населення країни загалом і формування належного іміджу країни у світовому співтоваристві.

Питома вага доходів від підприємницької діяльності (валового прибутку і змішаного доходу) відносно стабільна і майже знизилася у порівнянні з 2004р., що свідчить про певний застій підприємницької діяльності, особливо діяльності малого і середнього бізнесу. Не викликає сумнівів і заперечень, що локомотивом розвитку економіки й рівня добробуту населення є саме малий і середній бізнес. Вражає, що в економіці Україні частка малого и середнього бізнесу залишається незмінною протягом останніх років і становить близько 10% ВВП. У розвинутих країнах, де існує широка економічна свобода для діяльності людини, малий і середній бізнес забезпечують до 30-40% ВВП. Навіть у тих країнах, становище яких ще нещодавно мало чим відрізнялося від українського, — Польщі, Угорщині, Чехії — завдяки створеним сприятливим умовам малий і середній бізнес забезпечують вже майже 50% ВВП.

Як показує світова практика, саме середній клас, тобто політично активний, економічно сильний клас з високим рівнем правової свідомості людей, є основою стабільного розвитку й одночасно виконує в суспільстві багато функцій. Більше того, основним джерелом внутрішніх інвестицій є заощадження саме середнього класу, а не найбагатших прошарків населення. Однією з причин подібної ситуації є те, що заощадження найбагатших легко переходять у "тінь" і вивозяться за кордон. Водночас середній клас такої можливості не має.

Нерівність у доходах описується такими групами показників:

1. Кратні, що спираються на поділ доходних складових на відповідну кількість груп, зокрема:

а) децільний коефіцієнт, що показує, в скільки разів мінімальний доход 10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний доход 10% найменш забезпечених;

б) квартильний коефіцієнт є співвідношенням 25% зазначених величин;

в) квінтильний коефіцієнт є відношенням мінімального доходу 20% найбільш забезпечених верств населення і максимального доходу 20% найменш забезпечених;

г) коефіцієнти фондів (децільний, квартильний, квінтильний), що характеризують у скільки разів середні доходи відповідно 10, 25 або 20% найбагатшого населення перевищують доходи аналогічних цифр найбідніших сімей.

До 2006 р. в Україні мало місце зростання обох квінтильних коефіцієнтів, що значною мірою спиралося на високі темпи приросту ВВП у 2000-2004 рр. і відповідно випереджаюче зростання валового прибутку і змішаного доходу порівняно з динамікою зарплати й соціальних виплат. В останні два роки спостерігається зменшення розшарування населення, пов’язане з досить масованою політикою уряду щодо підвищення доходів, насамперед, за рахунок соціальних трансфертів.

2. Крива Лоренца й коефіцієнт Джині.

У системі координат для побудови кривої Лоренца абсциса – це відсоток родин; ордината – відсоток доходів. Бісектриса характеризує рівномірний розподіл доходів, тобто 1% родин одержує 1% доходу, 50% родин одержують 50% доходу, 100% родин одержують 100% доходу. Крива ОаВ - це графік реального розподілу доходів по процентних групах сімей. Чим нижче бісектриси перебуває вказана крива, тим більша різниця середньо сімейних доходів (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Крива Лоренца

Коефіцієнт Джині (Kj) – це відношення S_ОаВ до S_ОАВ, тобто площі заштрихованої фігури, що описує реальний нерівномірний розподіл, до площі прямокутного трикутника ОАВ, що ілюструє абсолютну рівність доходів. Коефіцієнт Джини може лежати в проміжку від 0 до 1. Чим ближче його величина до 0, тим більш рівними за доходами є родини. Чим більше коефіцієнт наближається до 1, тим більше розрив у доходах найбільш багатих і найбільш бідних.

Характерною є диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.

На початку 2009 р. середній розмір оплати праці в усіх регіонах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи, але тільки в 4 з них перевищив середню по Україні (м. Київ, Донецька, Київська, Дніпропетровська області). Це значно контрастує з найнижчим середнім рівнем зарплати в Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Житомирській і Херсонській областях, що не досягнув 77% від середнього по економіці.

В економіці країни спостерігається надмірна диференціація рівня оплати праці за видами економічної діяльності й регіонами. На початку 2009 р. найвищий рівень оплати праці належав авіаційному транспорту і фінансовій діяльності, а в промисловості – добуванню паливно-енергетичних корисних копалин і виробництву коксу і продуктів нафтопереробки, що перевищило відповідний середній показник по країні в 1,6-2,6 разів. Одночасно зарплата в рибництві, мисливстві, сільському й лісовому господарстві, а також на підприємствах з виробництва текстилю, одягу з хутра й шкіри не перевищувала 64% від середньої по економіці, тобто видова розбіжність в 4 рази.

Значна диференціація стосується доступу до соціальних послуг. Номінально за часткою видів економічної діяльності, що обумовлюють розвиток людського капіталу (освіта і охорона здоров’я) Україна, хоча і поступається країнам ЄС (11%), але має достатньо високий показник (9,4%), що перевищує показники Люксембургу, Швейцарії та більшості країн Східної Європи. Але якість послуг, що надають соціально орієнтовані види економічної діяльності, набагато відстає від рівня європейських країн. За рейтинговими оцінками конкурентоспроможності Світового Економічного Форуму за 2005 р., за рівнем диференціації якості медичного обслуговування багатих і бідних громадян Україна посіла 82 місце, пропустивши поперед себе країни Центральної і Східної Європи, Балтії, Росію (78 місце) і Грузію (80 місце). Свідченням низької якості медичного обслуговування є низькі показники тривалості життя населення України й високі цифри дитячої смертності. Водночас саме розвиток людського капіталу є одним з головних завдань, що сьогодні стоїть перед економікою. Якщо ми хочемо наблизитися до стандартів розвинутих країн, то повинні цілеспрямовано підвищувати якість охорони здоров’я і освіти.

Нерівність доходів має позитивну й негативну сторони. Позитивна полягає у стимулюванні ефективної господарської діяльності, у збереженні накопиченого національного багатства, створенні резервів для подолання надзвичайних ситуацій. Негативна проявляється в небезпеці соціальних конфліктів, міграції низькооплачуваних верств населення, у тому числі відпливу умів, криміналізації суспільства й політичної нестабільності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічні теорії суспільного добробуту й соціально-ринкової економіки	\|	Формування соціально-ринкової економіки в Україні й ключові напрямки соціальної політики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.