Організація і технологія робіт з монтажу електричних машин.

Машини електричних машин невеликої потужності.

Електричні машини, що надходять на монтаж у комплекті з механізмом, монтують на другій стадії виробництва електромонтажних робіт, коли цілком підготовлені площадки або конструкції для їхньої установки. В електродвигунів з підшипниками ковзання підшипники промивають і заповнюють маслом. Заводське змащення підшипників кочіния при установці невеликих машин звичайно не заміняють. Перевіряють стан ізоляції обмоток електричних машин і, якщо виникає необхідність, сушать обмотки. Підготовлені в такий спосіб машини доставляють на монтажну площадку, де іх установлюють, виконують сполучення двигунів з робочими механізмами і генераторів із двигунами і підключають до мережі через пускорегулюючи апарати. Перед установкою електродвигунів по установочним розмірам виготовляють і встановлюють кріпильні конструкції і деталі.

Електродвигуни встановлюють на металевих конструкціях, безпосередньо на підлозі або на фундаменті і кріплять за допомогою болтів. При сполученні електродвигуна з робочим механізмом через пасову передачу його встановлюють на салазках, які дають можливість змінювати відстань між валами електродвигуна і робочої машини і тим самим регулювати натяг приводного ременя. Електродвигуни піднімають на площадку, де їх установлюють за допомогою кранів, блоків або талів.

Електродвигуни з’єднують з робочими механізмами за допомогою сполучних муфт різних конструкцій, а також через зубчату, ремінну (клиноремінну) або фрикційну передачу. При всіх способах сполучення положення електродвигуна перевіряють за рівнем і схилом і регулюють за допомогою металевих прокладок. При пасовій передачі необхідною умовою правильного сполучення електродвигуна з механізмом є дотримання паралельності валів, а також розташування середніх ліній їхніх шківів на одній прямій лінії. Центрування валів електродвигуна, що з’єднуються муфтою, і приводиться їм в обертання робочого механізму роблять за допомогою двох скоб, закріплених на валах електродвигуна і робочого механізму. Провертаючи одночасно вали двигуна і механізму на 90, 180, 270, 360^о, домагаються щоб відстані між центрувальними скобами були постійні. Биття напівмуфт і співвісність валів допускаються в межах відповідно в залежності від типу муфти і числа оборотів двигуна від 0,02 до 0,05 мм і від 0,04 до 0,15 мм. При зубчатій передачі домагаються паралельності валів електродвигуна і механізму і правильного зачеплення зубчатих шестерень, тобто однакового зазору між зубами шестерень, що сполучаються, по всій їхній товщині. Неспіввісність валів, що з’єднуються, повинна бути не більш 0.5 мм.

Електричні машини великої потужності.

Електричні машини змінного і постійного струму , що надходять на місце установки в зібраному виді, установлюють без розбирання, але з попередньою ревізією. Монтаж починають з установки фундаментної плити, рами або салазок на фундамент із металевими прокладками товщиною 10 мм і більш для грубої і 0,5—5 мм для точної вивірки горизонтального положення плити, рами або салазок. Прокладки встановлюють по всьому периметру опорних площин через кожні 400 мм так, щоб вони виступали за краї плити, рами і салазок на 25—50 мм. Одночасно в анкерні колодязі уставляють фундаментні болти. Біля фундаментних болтів по обидва боки розташовують прокладки. Горизонтальне положення фундаментних плит, рам і салазок перевіряють за рівнем, за допомогою перевірочних лінійок, покладених на опорні площини. Регулюють плити за допомогою прокладок.

Після того як фундаментні плити, рами і салазки остаточно вивірені, на них встановлюють електричну машину і вивіряют сполучення осей валів електричної машини і робочого механізму по центрувальних скобах.

Якщо монтують агрегат із двох і більш електричних машин (наприклад, двигун генератор — збудник), то регулювання положення ліній валів починають з машини, що має два підшипники. Вал цієї машини встановлюють строго горизонтально, а лінії валів у проміжних підшипників — по плавній кривій, що відповідає природному прогинові валів від власної маси. При сполученні двох валів, що мають три підшипники, нахили шийок вала, що лежить на двох підшипниках, не повинні змінюватися при приєднанні другого вала. Це досягається регулюванням третього підшипника у вертикальній площині. Правильність сполучення перевіряють виміром величини биття кінця вала, що має один підшипник, за допомогою індикатора.

Після остаточної перевірки положення електричної машини на фундаментній плиті, рамі або салазках, сполучення її з робочими механізмами і здачі по акту фундаменту разом із плитою, рамою або салазками заливають цементним розчином. При цьому ретельно заповнюють отвори, у яких забиті фундаментні болти і зазори під плитою, рамою або салазками. Якщо дозволяє конструкція плити або рами, то цементним розчином заповнюють усю їхню внутрішню частину, залишаючи вільними лише місця проходу болтів крізь плиту.

Потім мегаомметром перевіряють стан ізоляції обмоток електричної машини, повітряні зазори по всій окружності (для різних машин вони різні в залежності від вимог заводських інструкцій), промивают і заливають чистим маслом підшипники ковзання. У машинах постійного струму перевіряють стан колектора, щіток, щіткового механізму.

Монтаж розібраних машин роблять у такій послідовності: розпакування і розміщення вузлів на монтажній площадці; очищення, ревізія і продувка їх стисненим повітрям; підготовка фундаменту; установка фундаментної плити; монтаж стояків підшипників; установка статора на плиту; монтаж ротора, центрування і сполучення валів; пригін вкладишів і ущільнення підшипників ковзання; вивірка повітряних зазорів і осьового розбігу ротора; регулювання колектора або контактних кілець; монтаж щіткового механізму, а також систем примусового змащення і примусової вентиляції; монтаж внутрішніх з’єднань машини і її зовнішніх ланцюгів; сушіння ізоляції (при необхідності); пробний пуск і регулювання систем машини; балансування ротора машини (при необхідності); приємоздавальні іспити машини; фіксація частин машини після обкатування на фундаментній плиті за допомогою установочних штифтів; оформлення технічної документації і здачі машини в експлуатацію.

Установка і вивірка фундаментної плити або рами при монтажі електричних машин, що надходять на монтажну площадку в розібраному виді, виконується так само, як і монтаж машин, що прибувають у зібраному виді. Монтаж починають з установки підшипникових стояків по заводських рисках і контрольних шпильках. Підшипники розбирають, їхні опорні поверхні звільняють від захисних покрить, іржі і забоїн. Перед установкою підшипникових стояків під них на плиту укладають металеві прокладки загальною товщиною 4—5 мм, за допомогою яких надалі регулюють положення підшипників по висоті, а також ізолюючої прокладки під одним або двома стояками, щоб виключити роз’їдання шийок паразитними струмами.

Як ізолюючі прокладки застосовують пластинки з міцного ізоляційного матеріалу товщиною 2—5 мм. Болти і контрольні шпильки ізолюють бакелітовими або пресшпановими трубками з товщиною стінки 2 мм, а фланці маслопроводів — електрокартоном. Опір ізоляції підшипникового стояка, обмірюваний мегаомметром на 1000 В повинен бути не менш 0,5 Мом . Потім у підшипникові стояки встановлюють нижні вкладиші підшипників і на них укладають ротор машини, попередньо змазавши шийки його вала чистим машинним маслом.

Щоб переконатися у відсутності перекосу вкладишів підшипників, ротор провертають на декілька оборотів. далі вивіряют (попередньо) збіг валів електричної машини і робочого механізму з насадженими напівмуфтами за допомогою лінійки і щупа і встановлюють осьові зазори (розбіг) між торцями вкладишів підшипників і заточеннями (галтелями) вала. Ці зазори необхідні для вільного подовження вала при його нагріванні і для можливої самоустановки ротора під впливом магнітного поля електричної машини (зборка машини повинна забезпечити симетричне розташування сердечників статора і ротора, однак при зборці може бути допущена деяка погрішність, що приводить до самоустановки ротора).

Осьові зазори по обох сторонах вкладишів підшипників регулюють з врахуванням того, що з боку зовнішніх підшипників, тобто підшипників з боку розташування контактних кілець або колектора, вони повинні бути більші. У машин з діаметром шийки вала до 200 мм ці зазори в найближчого до напівмуфти підшипника приймають рівними 2—4 мм, а при діаметрах більш 200 мм — 2 % діаметра вала.

Вал ротора перевіряють індикатором на відсутність радіального биття в шийках, місцях установки ущільнень підшипників і щитів статора, а також поблизу ступиці ротора. для валів з діаметром шийки вала до 200 мм припустима величина биття 0,02 мм. Переконавшись в правильності установки ротора в підшипниках, ще до установки статора роблять регулювання сполучення валів так, як це описано вище.

Після цього ротор піднімають краном, відводять убік і на місце встановлюють статор електричної машини, керуючись заводськими рисками на окремих його частинах і контрольних шпильках. Правильність установки статора вивіряют по струні, натягнутій уздовж осі підшипникових стояків, і по штихмасу, за допомогою сталевих прокладок, що підкладаються під опорні лапи статора. Потім знімають один з підшипникових стояків, ротор заводять у статор, переміщають його усередині статора до виходу напівмуфти за межі статора й укладають на дерев’яні прокладки для того, щоб переставити стропи на роторі і цілком увести його в статор. Знятий підшипниковий стояк установлюють на визначене місце; ротор укладають у підшипники і ще раз перевіряють осьові зазори.

Після того як положення ротора в підшипниках вивірено, остаточно регулюють положення статора так, щоб осі симетрії сердечників статора і ротора збігалися, і регулюють зазор між статором і ротором. Зазори вимірюють щупом у чотирьох діаметрально протилежних точках, У машин постійного струму зазори вимірюють під серединою кожного полюса.

Перед закриттям підшипників перевіряють зазори між верхнім вкладишем підшипника і шийкою вала і між вкладишем і кришкою підшипника. Зазор визначають по товщині сплющених при затягуванні болтів попередньо закладених у підшипник свинцевих дротів. Потім виконують внутрішні з’єднання обмоток, регулюють щітковий механізм, монтують масляну або повітряну системи охолодження, вимірюють вібрацію підшипникових опор. Потім визначають середньоквадратичне значення вібраційної швидкості, що повинне бути не понад 4,5 мм/с, і приступають до сушіння машини (якщо це потрібно). Остаточні результати регулювань і вимірів заносять у монтажний паспорт електричної машини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підготовчі роботи.	\|	Монтаж апаратури і станцій керування. Техніка безпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.